§ 4. Класифікація і типологія злочинців

Вивчення злочинців буде неповним і нерезультативним, якщо не систематизувати отримані про них дані за певними критеріями. Бо­ротьба зі злочинністю не може орієнтуватися лише на індивідуальну неповторність кожної особи, водночас вона повинна враховувати неоднорідність контингенту злочинців. Ця проблема розв'язується шляхом розподілу злочинців на окремі групи і типи, що досягається за допомогою класифікації та типології.

Під класифікацією розуміється розподіл статистичної сукупнос­ті на групи за певними чіткими ознаками. У рамках класифікації фактично вивчається не особа у комплексі її характеристик, а кон­тингенти злочинців. При цьому виявляється поширеність серед них тих чи інших ознак. У кримінології найчастіше використовують кла­сифікаційні групування за такими критеріями:

а) за соціально-демографічними даними (стать, вік, місце прожи­ вання). У кримінально-правовій статистиці виділяють неповнолітніх з 14 до 18 років, осіб молодого віку (18—29 років), зрілого віку (30 років і старші);

б) за соціально-економічними показниками (освіта, професія, наявність чи відсутність роботи, матеріальне становище тощо);

в) за громадянством (громадяни України, іноземці та особи без громадянства);

г) за станом особи в момент вчинення злочину (алкогольне чи наркотичне сп'яніння, перебування у складі злочинної групи, в міс­ цях позбавлення волі тощо).

Класифікація злочинців можлива й на інших підставах. Найпрос­тішим є їх розподіл за видами вчинених злочинів: убивці, злодії, на­сильники, хулігани, грабіжники, шахраї, хабарники тощо. Цей роз­поділ грунтується на виді злочину і менше — на особливостях осо­би злочинця, для якої злочин хоч і істотна, але не єдина характерна

101

ознака. Безумовно, така класифікація не може задовольнити кримі­нологів. У кримінальному праві існує також поділ злочинців залеж­но від ступеня суспільної небезпеки вчиненого діяння. Це особи, які вчинили: особливо тяжкі, тяжкі злочини, середньої тяжкості або менш тяжкі та злочини, що не становлять великої суспільної небез­пеки, а також особи, які раніше відбували покарання у вигляді по­збавлення волі та особливо небезпечні рецидивісти.

Як правило, проста класифікація не відображає усієї суті явищ, що досліджуються. Тому, крім таких, які враховують лише одну оз­наку, використовують і складніші групування, що включають одно­часно дві-три ознаки. Так, у регіонах з'ясовується, якого саме віку і роду занять злочинці вчинили ті чи інші злочини. При багатомірній класифікації можуть застосовуватися математичні методи, які дають можливість певним чином систематизувати контингент злочинців для їх ретельнішого вивчення, зокрема виявлення напрямів змін у цьому контингенті, груп, що потребують першочергової профілак­тичної уваги, тощо. Однак з'ясування тільки статистичних показни­ків ще не відповідає на запитання, який характер зв'язків між різ­ними ознаками цієї сукупності.

Типологія є глибшим розподілом злочинців на категорії за озна­ками, які причинно пов'язані зі злочинною поведінкою. У науковій літературі зазначається, що типологія передбачає вищий рівень піз­нання. При цьому умовно виділяють ознаки-прояви й ознаки-причи-ни, які забезпечують змістовний характер розподілу. В основі типо­логії обов'язково лежать істотні ознаки явищ.

У межах одного типу мають бути однорідними ознаки-прояви й ознаки-причини; вони повинні відображати певні функціональні за­кономірності й детермінаційні зв'язки, виявлені у кримінологічних дослідженнях. Так, вчинення крадіжок як ознака-прояв базується на ознаках-причинах стійкої орієнтації особи на незаконні способи забезпечення свого добробуту, її безкарності після вчинення попе­редніх злочинів, певному злочинному досвіді тощо. Комплекс цих ознак вказує на тип професійного злочинця. Для здійснення типоло­гії злочинців треба з'ясувати внутрішню сутність осіб, які групують­ся, їх глибинну антисуспільну спрямованість і цільову визначеність на певний вид злочинної діяльності. Тип злочинця виражає якісну однорідність істотних характеристик багатьох злочинців.

Кримінологічна типологія злочинців, як правило, будується на двох підставах: характері антисуспільної спрямованості особи і гли­бині та стійкості її асоціальності. Виходячи з першого критерію зло­чинців можна поділити на такі типи:

102

• з агресивно-зневажливим ставленням до людини та її найваж­ ливіших благ (життя, здоров'я, честі, гідності тощо);

• з корисливо-егоїстичною мотивацією, пов'язаною з ігноруван­ ням принципу соціальної справедливості і чесної праці;

• з індивідуалістично-анархічним ставленням до різних соціаль­ них інститутів, своїх громадських, службових, сімейних та інших обов'язків;

— з легковажно-безвідповідальним ставленням до виконання різних правил техніки безпеки, що проявляється у вчиненні необе­ режних злочинів.

Серед злочинців можна виділити також такі типи, як послідов­но-криміногенний, ситуативно-криміногенний і ситуативний. Крите­рієм їх розмежування є характер взаємодії соціальної ситуації та особи (що переважає у такій взаємодії — ситуація чи особа).

Послідовно-криміногенний тип формується у мікросередовищі, де норми моралі і права систематично порушуються; злочин випли­ває зі звичного стилю поведінки й обумовлюється стійкими антисус-пільними поглядами, установками й орієнтаціями суб'єкта. Як пра­вило, ситуація, що сприяє вчиненню злочину, активно створюється самими особами. їх кримінальна поведінка є автономною від зовніш­ніх обставин.

Ситуативно-криміногенний тип характеризується порушен­ням моральних норм і вчиненням правопорушень незлочинного ха­рактеру, формується і діє в суперечливому мікросередовищі; злочин значною мірою обумовлений ситуацією, несприятливою із соціаль­но-економічної, моральної і правової точок зору. До злочину таку особу призводять його мікросередовище і весь попередній антисус-пільний спосіб життя.

Ситуативний тип: аморальні елементи у поведінці такої особи та в її мікросередовищі якщо і є, то виражені слабо. Представника­ми цього типу злочин вчиняється під вирішальним впливом ситуації, що виникла не з їх вини. Водночас така особа (на відміну від випад­кового злочинця) може виправдовувати в даних ситуаціях свою і чу­жу злочинну поведінку або не знати правомірних способів вирішен­ня конфліктів. Так, серед цього типу розкрадачів в основному є лю­ди, які беруть те, що "погано лежить".

Отже, типологія фіксує не просто те, що найчастіше трапляєть­ся, а закономірне, що є логічним результатом соціального розвитку особи. Вона поглиблює наші знання про злочинців, що сприяє вирі­шенню загальних завдань боротьби зі злочинністю, зокрема підви­щенню ефективності індивідуальної профілактики злочинів та ресо-ціалізації засуджених.

103

Питання для самоконтролю

1. Які основні ознаки кримінологічного поняття особи злочинця?

2. В чому полягає сутність співвідношення категорій "особа злочин­ ця" і "суб'єкт злочину'?

3. Розкрийте зміст елементів структури особи злочинця та їх прак­ тичне значення.

4. Які характерні особливості особи відіграють визначальну роль в детермінації злочинної поведінки?

5. Як слід розглядати співвідношення соціального та біологічного у формуванні особи злочинця?

6. В чому полягає практична значимість класифікації та типології злочинців?