§ 3. Співвідношення соціального і біологічного в особі злочинця

У вченні про особу злочинця принциповим є питання про роль біологічних факторів у злочинній поведінці. Ця проблема до кінця не розв'язана, і різні кримінологи трактують її по-різному. Перші спроби пояснити поведінку злочинця з біологічних позицій були зроблені ще в 2-й половині XIX ст. в антропологічній теорії Ч. Ломб-розо та його послідовників. Такі підходи існують і в сучасній зару­біжній кримінології. У 70-ті роки значний інтерес серед радянських кримінологів викликали публікації І. С. Ноя, який писав: "Незалеж­но від середовища людина може не стати ні злочинцем, ні героєм, якщо народиться з іншою програмою поведінки"¹.

Пізніше російський кримінолог В. П. Ємельянов зробив висно­вок: "Лише певна сукупність економічних, ідеологічних, соціальних, біологічних чинників дає реакцію, названу злочином... Причина зло­чинності — це синтез різноманітних явищ соціального і біологічного характеру"². І. С. Ной і В. П. Ємельянов мали прихильників серед відомих генетиків: Б. Л. Астаурова, Д. Н. Бєляєва. Разом з тим, ге­нетик В. П. Дубинін вважає: "Людина не одержує від народження готової соціальної програми, вона формується суспільною практи­кою у ході її індивідуального розвитку

"З

¹ Ной И. С. Методологаческие проблеми советской криминологии. — Саратов, 1975. — С. 107.

² Емельянов В. П. Преступность лиц с психическими аномалиями. — Саратов, 1980. — С. 33.

³ ДубининВ. П., Карпец И. И., КудрявцевВ. Н. Генетика, поведение, ответственность. — М., 1982.

99

На противагу антропологічним поглядам у кримінології завжди переважав підхід, який принципово заперечував біологізацію зло­чинної поведінки. Прибічники соціологічної школи вказували, що не можна пояснювати мінливе соціальне явище — злочин постійними властивостями природи людини, у тому числі "злочинної людини". На думку О. О. Герцензона, кримінологу немає потреби занурюва­тися в глибинну сутність особи, шукаючи біологічні джерела пове­дінки¹. У колективній монографії "Генетика, поведение, ответствен-ность" відомі радянські кримінологи В. М. Кудрявцев, І. І. Карпець і генетик В. П. Дубинін доводили лише соціальну обумовленість злочинної поведінки. За конкретними злочинцями ці автори вбачали несприятливі умови соціального формування і життєдіяльності².

Нині проблема соціального і біологічного в особі злочинця теж розв'язується по-різному. Так, Ю. М. Антонян наголошує на психо­фізіологічній характеристиці злочинців. У праці "Жорстокість у на­шому житті" він вказує, що жорстокість людини — це вічна катего­рія. Очевидно, що і біологічні, і соціальні фактори беруть участь у детермінації злочинів. Не випадково у кримінальному процесі прово­дяться судово-психологічні, судово-медичні, судово-психіатричні та інші види експертиз.

Проте позиція більшості сучасних вітчизняних кримінологів грунтується на тому, що загалом злочинна поведінка у будь-якому суспільстві має соціальний характер і соціальну обумовленість. По­яснення її тільки чи переважно біологічними властивостями особи суперечить усій історії злочинності, та й боротьба з нею ведеться со­ціально-економічними, правовими та іншими засобами, а не біоло­гічними. Говорити про біологічні заходи впливу на сучасному рівні розвитку генетики не доводиться ще й тому, що ця наука не озбро­їла нас твердою можливістю корегувати поведінку людини. Але роз­шифрування її генетичного коду вселяє певні надії.

Біологічна природа людини склалася задовго до виникнення са­мого поняття злочину і впродовж усього історичного періоду не заз­нала істотних змін, тоді як у соціальному плані людина змінюється значно швидше залежно від трансформації суспільного життя. Ра­зом з тим, на нашу думку, від біологічних особливостей людини теж залежить, що вона засвоїть від середовища, в якому перебуває і роз­вивається. Тому біологічне виступає ніби підґрунтям у формуванні особи та її взаємин у системі суспільних відносин.

¹ Герцензон А. А. Уголовное право и социология. — М., 1970.

² Дубинин В. П., Карпец И. К, Кудрявцев В. Н. Зазначена праця; Тарасов К. Е., Чер­ ненко Е. К. Социальная детерминированность биологии человека. — М., 1979.

100

Таким чином, соціальне і біологічне в особі не виключають одне одного, а перебувають у тісному взаємозв'язку. Цілісність людини, яка поряд з соціальними якостями наділена природними силами жи­вої істоти, грунтується на діалектичній взаємодії соціального і біоло­гічного. Ці загальнотеоретичні положення повністю стосуються і особи злочинця. Тому завданням кримінологічних досліджень є ви­значення суті та рівня взаємодії соціального і біологічного в особі злочинця, розкриття її психофізіологічних властивостей, які прояв­ляються саме у злочинній поведінці.