
- •Передмова
- •Авторський колектив
- •§ 2. Методологія та методи кримінологічних досліджень
- •§ 3. Місце кримінології у системі наук, її зв'язок з юридичними та іншими науками
- •§ 4. Система науки кримінології
- •§ 2. Розвиток кримінології в 20—30-ті роки XX ст.
- •§ 3. Відновлення кримінології в срср та урср у 60-ті роки XX ст. Та її сучасний стан
- •§ 2. Основні показники злочинності
- •§ 3. Поняття латентної злочинності. Фактори, що обумовлюють її існування
- •§ 4. Сучасний стан злочинності в Україні і тенденції її розвитку
- •Дані щодо заяв і повідомлень про злочини та інші правопорушення, які надійшли
- •Глава 4. Причини та умови злочинності
- •§ 1. Поняття причин і умов злочинності та їх класифікація § 2. Причини злочинності як соціального явища § 3. Умови, що сприяють існуванню злочинності
- •§ 1. Поняття причин і умов злочинності та їх класифікація
- •§ 2. Причини злочинності як соціального явища
- •§ 3. Умови, що сприяють існуванню злочинності
- •§ 2. Основні кримінологічні ознаки особи злочинця
- •§ 3. Співвідношення соціального і біологічного в особі злочинця
- •§ 4. Класифікація і типологія злочинців
- •Глава 6. Причини та умови конкретних злочинів
- •§ 1. Поняття причин та умов (детермінант) конкретних злочинів § 2. Взаємодія особи і середовища як причина вчинення злочину § 3. Поняття конкретної життєвої ситуації, її різновиди та роль у
- •§ 1. Поняття причин та умов (детермінант) конкретних злочинів
- •§ 2. Взаємодія особи і середовища як причина вчинення злочину
- •§ 3. Поняття конкретної життєвої ситуації, її різновиди та роль у вчиненні злочину
- •§ 4. Обставини, що сприяють вчиненню злочинів
- •§ 2. Особа потерпілого та її кримінологічне значення. Класифікація жертв злочинів
- •§ 3. Механізм суїцидальної поведінки
- •§ 2. Цілі, завдання, функції та межі профілактики злочинів
- •§ 3. Система профілактики злочинів
- •§ 4. Класифікація профілактичних заходів
- •§ 5. Методи та форми попереджувальної діяльності
- •§ 2. Форми та методи віктимологічної профілактики
- •§ 3. Особа потерпілого та її правовий захист
- •§ 4. Віктимологічна профілактика окремих видів злочинів
- •§ 5. Особливості віктимологічної профілактики серед неповнолітніх
- •§ 2. Методика і техніка збору первинної кримінологічної інформації
- •§ 3. Статистичний метод у кримінології
- •§ 2. Основи кримінологічного планування
- •§ 3. Прогнозування індивідуальної злочинної поведінки
- •§ 2. Теоретичні та практичні аспекти превенції злочинів у Великій Британії
- •§ 3. Концепції детермінації злочинності в зарубіжній кримінології
- •Літературні джерела
- •Сйпіпег Каізег. Кхітіпо1о§іе Еіпе Еіп£йЬшп§ іп сііе Огапсі1а§еп 10., у6ін§ пеиЬеагЬеііеіе Аи£1а§е с. Р. Миііег Уегіа§ Неісіе1Ьег§. 1996. 8. 296-326.
- •Глава 1. Загальний нагляд
- •Глава 2. Нагляд за додержанням законів органами, що ведуть боротьбу з злочинністю
- •Глава 3. Участь прокурора в розгляді справ у судах
- •"Про додаткові заходи щодо поліпшення діяльності органів внутрішніх справ та громадських формувань з охорони громадського порядку"
- •Розділі. Загальні положення
- •Розділ V. Заключні положення
§ 3. Співвідношення соціального і біологічного в особі злочинця
У вченні про особу злочинця принциповим є питання про роль біологічних факторів у злочинній поведінці. Ця проблема до кінця не розв'язана, і різні кримінологи трактують її по-різному. Перші спроби пояснити поведінку злочинця з біологічних позицій були зроблені ще в 2-й половині XIX ст. в антропологічній теорії Ч. Ломб-розо та його послідовників. Такі підходи існують і в сучасній зарубіжній кримінології. У 70-ті роки значний інтерес серед радянських кримінологів викликали публікації І. С. Ноя, який писав: "Незалежно від середовища людина може не стати ні злочинцем, ні героєм, якщо народиться з іншою програмою поведінки"1.
Пізніше російський кримінолог В. П. Ємельянов зробив висновок: "Лише певна сукупність економічних, ідеологічних, соціальних, біологічних чинників дає реакцію, названу злочином... Причина злочинності — це синтез різноманітних явищ соціального і біологічного характеру"2. І. С. Ной і В. П. Ємельянов мали прихильників серед відомих генетиків: Б. Л. Астаурова, Д. Н. Бєляєва. Разом з тим, генетик В. П. Дубинін вважає: "Людина не одержує від народження готової соціальної програми, вона формується суспільною практикою у ході її індивідуального розвитку
"З
1 Ной И. С. Методологаческие проблеми советской криминологии. — Саратов, 1975. — С. 107.
2 Емельянов В. П. Преступность лиц с психическими аномалиями. — Саратов, 1980. — С. 33.
3 ДубининВ. П., Карпец И. И., КудрявцевВ. Н. Генетика, поведение, ответственность. — М., 1982.
99
На
противагу антропологічним поглядам у
кримінології завжди переважав
підхід, який принципово заперечував
біологізацію злочинної
поведінки. Прибічники соціологічної
школи вказували, що не можна
пояснювати мінливе соціальне явище —
злочин постійними властивостями
природи людини, у тому числі "злочинної
людини". На думку О. О. Герцензона,
кримінологу немає потреби занурюватися
в глибинну сутність особи, шукаючи
біологічні джерела поведінки1.
У колективній монографії "Генетика,
поведение, ответствен-ность"
відомі радянські кримінологи В. М.
Кудрявцев, І. І. Карпець і
генетик В. П. Дубинін доводили лише
соціальну обумовленість злочинної
поведінки. За конкретними злочинцями
ці автори вбачали несприятливі
умови соціального формування і
життєдіяльності2.
Нині проблема соціального і біологічного в особі злочинця теж розв'язується по-різному. Так, Ю. М. Антонян наголошує на психофізіологічній характеристиці злочинців. У праці "Жорстокість у нашому житті" він вказує, що жорстокість людини — це вічна категорія. Очевидно, що і біологічні, і соціальні фактори беруть участь у детермінації злочинів. Не випадково у кримінальному процесі проводяться судово-психологічні, судово-медичні, судово-психіатричні та інші види експертиз.
Проте позиція більшості сучасних вітчизняних кримінологів грунтується на тому, що загалом злочинна поведінка у будь-якому суспільстві має соціальний характер і соціальну обумовленість. Пояснення її тільки чи переважно біологічними властивостями особи суперечить усій історії злочинності, та й боротьба з нею ведеться соціально-економічними, правовими та іншими засобами, а не біологічними. Говорити про біологічні заходи впливу на сучасному рівні розвитку генетики не доводиться ще й тому, що ця наука не озброїла нас твердою можливістю корегувати поведінку людини. Але розшифрування її генетичного коду вселяє певні надії.
Біологічна природа людини склалася задовго до виникнення самого поняття злочину і впродовж усього історичного періоду не зазнала істотних змін, тоді як у соціальному плані людина змінюється значно швидше залежно від трансформації суспільного життя. Разом з тим, на нашу думку, від біологічних особливостей людини теж залежить, що вона засвоїть від середовища, в якому перебуває і розвивається. Тому біологічне виступає ніби підґрунтям у формуванні особи та її взаємин у системі суспільних відносин.
1 Герцензон А. А. Уголовное право и социология. — М., 1970.
2 Дубинин В. П., Карпец И. К, Кудрявцев В. Н. Зазначена праця; Тарасов К. Е., Чер ненко Е. К. Социальная детерминированность биологии человека. — М., 1979.
100
Таким чином, соціальне і біологічне в особі не виключають одне одного, а перебувають у тісному взаємозв'язку. Цілісність людини, яка поряд з соціальними якостями наділена природними силами живої істоти, грунтується на діалектичній взаємодії соціального і біологічного. Ці загальнотеоретичні положення повністю стосуються і особи злочинця. Тому завданням кримінологічних досліджень є визначення суті та рівня взаємодії соціального і біологічного в особі злочинця, розкриття її психофізіологічних властивостей, які проявляються саме у злочинній поведінці.