§ 3. Умови, що сприяють існуванню злочинності

Умови, що сприяють злочинності, — це ті факти реальної дій­сності, які безпосередньо злочинність не спричинюють, але їх наяв­ність сприяє її існуванню. Самі ці факти кореняться в економічних, політичних, духовних та суспільних відносинах.

Здебільшого це недоліки у функціонуванні господарського і дер­жавного механізму, охороні правопорядку, державного чи приватно­го майна, обліку матеріальних цінностей тощо. Це можуть бути і упущення в діяльності державної адміністрації, правоохоронних та контролюючих органів, судів, прогалини у законодавстві. Вони об'єктивно сприяють існуванню злочинності, хоч прямо її не поро­джують.

У принципі виявлення і усунення умов злочинності — операція більш легка, ніж аналогічні дії стосовно причин злочинності. Така діяльність вимагає менших затрат, але здатна дати вагомі позитивні результати. Проте й умови злочинності на загальному й видовому рівні усунути повністю неможливо. Скажімо, однією з умов, що сприяє злочинності, є те, що не всі вчинені злочини реєструються, а з-поміж зареєстрованих — не всі розкриваються. Звичайно, од­нією з причин такого становища є недоліки в роботі правоохоронних органів. Керівництво цих органів, зокрема внутрішніх справ, робить багато, аби усунути ці недоліки. Для скорочення штучної латентнос­ті змінюються критерії оцінки діяльності органів міліції, проводиться низка заходів кадрового, оперативно-розшукового, слідчого, мате­ріально-технічного характеру. Це дає позитивні результати. Так, зменшується кількість злочинів (у 1995 р. зареєстровано 641860 злочинів, у 1999 р. — 558716 злочинів), у той же час підвищується їх розкриття (у 1995 р. воно становило 49,5 %, у 1999 р. — 73,4 %). За цими показниками стоїть напружена праця всіх служб міліції. Але чи можна сказати, що всі недоліки міліцейської роботи, які мають як об'єктивний, так і суб'єктивний характер, можуть бути коли-небудь усунені? Звичайно, ні.

Щодо умов, які сприяють окремим злочинним посяганням, то во­ни можуть бути усунені повністю, наприклад, шляхом введення но­вих форм бухгалтерського обліку, встановлення сигналізації на об'єкті. Проте треба мати на увазі, що злочинці знаходитимуть або самі створюватимуть нові обставини, які виступатимуть як умови вчинення злочинів. Отже, умови — невід'ємна складова процесу де­термінації.

Наприкінці зазначимо, що викладені нами положення не повинні сприйматися занадто песимістично. Адже ми розглядали тільки кри­міногенні фактори, які обумовлюють злочинність.

Та водночас потрібно бачити і позитивні зрушення в Україні, які набирають сили. Так, вони не ліквідують злочинність, але з по­ліпшенням соціально-економічної ситуації, підвищенням життєвого рівня народу вона неминуче буде відтіснятися на узбіччя шляху роз­будови правової держави і громадянського суспільства, де людина, її життя і здоров'я, права і законні інтереси справді будуть найви­щою соціальною цінністю.

Питання для самоконтролю

1. В чому полягає наукова і практична значимість виявлення причин і умов злочинності?

2. В чому полягає зміст рівневого підходу до визначення причин і умов злочинності?

3. В чому полягає сутність взаємозв'язку і взаємообумовленість причин та умов злочинності із соціальними протиріччями?

4. Як впливають на злочинність протиріччя і недоліки в основних сферах життєдіяльності суспільства?

5. Назвіть основні причини та умови злочинності на сучасному етапі розвитку суспільних відносин в Україні.

6. В чому полягає сутність процесуальних вимог до органів дізнання та попереднього слідства щодо виявлення причин і умов злочинів?

90

91

Глава 5. Кримінологічне вчення про особу злочинця

§ 1. Особи, які вчинили злочини, як об'єкт кримінологічного дослідження. Поняття особи злочинця і межі її вивчення в кримінологи

§ 2. Основні кримінологічні ознаки особи злочинця

§ 3. Співвідношення соціального і біологічного в особі злочинця

§ 4. Класифікація і типологія злочинців

§ 1. Особи, які вчинили злочини,

як об'єкт кримінологічного дослідження.

Поняття особи злочинця та межі її вивчення

у кримінології

Однією з основних складових предмета науки кримінології є вчення про особу злочинця. Без нього неможливо до кінця з'ясувати всі інші кримінологічні проблеми, будь-то детермінанти злочинності чи організація боротьби з нею.

З одного боку, детермінанти злочинності пов'язані з об'єктивни­ми соціальними явищами, які негативно впливають на моральне формування людей і проявляються в індивідуалістичних, антисус-пільних поглядах, звичках, позиціях, що лежать в основі злочинної поведінки, а з іншого — з обставинами, які сприяють реалізації про­яву подібних поглядів, звичок і позицій у конкретному злочині. Зда­валось би, зазначені явища та обставини незалежні від людини, яка вчинила злочин, і є зовнішніми стосовно неї, але свого криміноген­ного значення вони набувають, формуючи особу злочинця і таким чином трансформуючись у внутрішні детермінанти злочину.

В однакових умовах різні люди ведуть себе по-різному — одні дотримуються закону, інші його порушують. Це дає підстави вважа­ти, що особи, які обрали антисуспільний варіант поведінки, чинять так внаслідок певних їх властивостей, що обумовили саме цей ви­бір. Тому дуже важливим напрямом науки кримінології є вивчення осіб, які вчинили злочини.

Зміст поняття особи злочинця поєднує в собі соціологічне по­няття особи і юридичне поняття злочинця, тому проблема особи злочинця має вирішуватись на основі загальносоціологічного вчення про особу.

92

Поняття "людина" включає нерозривну єдність різних сторін її суті: соціальної і біологічної. У понятті "особа" фіксуються лише специфічно соціальні ознаки. Особа — це соціальна сутність люди­ни, те, ким вона стала у процесі соціалізації, своєї діяльності в сус­пільстві. Соціальні якості конкретної особи пов'язані з рівнем її сві­домості, змістом внутрішнього духовного світу. Обумовлена соціаль­ним середовищем і попереднім досвідом свідомість стає активним елементом особи, визначаючи у конкретних випадках вибір нею тієї чи іншої соціальної позиції, лінії і форми поведінки. Таке розуміння особи передбачає діалектичну єдність соціального і психологічного, їх взаємну обумовленість.

Як особи люди нерівнозначні і нерівноцінні. Одні з них дієво до­помагають суспільному прогресові, інші, навпаки, перешкоджають йому: ухиляються від суспільно корисної праці, стають порушника­ми громадського порядку або займають антисоціальну позицію. Об'єктивну цінність особи становлять не походження людини, на­лежність до певного класу, а її соціальна позиція, внесок у загаль­ний суспільний прогрес. Ознаки особи можуть бути не лише пози­тивними, а й негативними. Саме останні характерні для особи зло­чинця. Таким чином, застосовуючи поняття "особа злочинця", треба мати на увазі саме соціальну суть людини, яка вчинила злочин, тоб­то порушила кримінальний закон.

Вивчення особи злочинця у кримінології підпорядковано вияв­ленню закономірностей злочинної поведінки, злочинності як масово­го явища, їх детермінації і розробці науково обгрунтованих рекомен­дацій щодо боротьби зі злочинністю.

У філософському розумінні особа — продукт соціального розвит­ку, єдність загального, особливого й одиничного. Вона являє собою підсумок еволюції всього людського роду, успадковує і відображає соціальний досвід усіх попередніх поколінь. Разом з тим, особа вби­рає в себе ознаки певного соціального устрою, до якого вона нале­жить, що проявляються в її свідомості, світогляді, політичних ідеа­лах тощо. Отже, особа наділена неповторними ознаками і якостями, які відображають індивідуальний життєвий досвід людини, її буття, обумовлені конкретним змістом її сімейних, виробничих, побутових та інших відносин і зв'язків, тим мікросередовищем, у якому вона живе. Людину як особу формує вся сукупність економічних, полі­тичних, ідеологічних, моральних, правових, побутових, культурних, естетичних та інших умов, які становлять зміст громадського та ін­дивідуального буття, їх відображення у суспільній та індивідуальній свідомості. Викладене має важливе значення для правильного розу­міння особи злочинця, є основою для розкриття "механізму" форму-

93

вання подібних осіб, вказує на можливі джерела негативних мораль­них якостей та антигромадських поглядів.

Людина не народжується особою, а стає нею у процесі свого розвитку, входження в соціальне середовище, засвоєння навколиш­ньої дійсності, ідей, поглядів, норм моралі і звичок, поведінки, влас­тивих соціуму, до якого вона належить. Процес, протягом якого осо­ба розвивається і змінюється, отримуючи конкретне соціальне об­личчя, називається соціалізацією. Дефектом соціалізації є особа злочинця, яка формується поступово. Більшість вітчизняних кримі­нологів вважає, що немає людей, приречених на вчинення злочинів, злочинцями вони стають внаслідок дефектів їх соціалізації.

Оскільки поняття "особа злочинця" має соціально-правовий ха­рактер і поєднує загальносоціальне поняття "особа" і юридичне по­няття "злочинець", то вчинення злочину виявляє в особі тільки її антисуспільну спрямованість, але не розкриває повністю її соціаль­ної сутності. Правильне судження про людину в цілому можливе ли­ше на підставі усіх її ознак і проявів як особи. Тільки тому сукуп­ність та співвідношення соціально-позитивних і соціально-негатив­них якостей дають повне уявлення про осіб, які вчинили злочини. Особі злочинця також притаманна певна система морально-психо­логічних переконань, властивостей, установок, інтелектуальних, емоційних і вольових якостей. Морально-психологічні особливості особи злочинця перебувають у діалектичному зв'язку з її соціальни­ми властивостями, а тому мають розглядатися у цій єдності.

Виходячи з наведеного, можна сказати, що особа злочинця — це сукупність соціально значимих властивостей, ознак, зв'язків і відносин, які характеризують людину, винну в порушенні кри­мінального закону, в поєднанні з іншими (неособистими) умова­ми та обставинами, що впливають на її злочинну поведінку. З цього визначення чітко видно зв'язок між загальносоціологічною і кримінально-правовою сутністю поняття особи злочинця. Негативні соціальні чинники формують особу злочинця лише в тих випадках, коли вони проявляються у самому факті вчинення злочину. Самі ж негативні ознаки і властивості не дозволяють вважати особу зло­чинцем до вчинення нею злочину. Кримінологів цікавлять як со­ціально-негативні фактори, що відбилися у свідомості особи і сфор­мували в неї здатність вчинити злочин, так і ті, які сприяли вчинен­ню конкретного злочину.

Закономірно постає запитання: з якого часу можна говорити про особу злочинця і коли така можливість відпадає, тобто в яких ме­жах існує особа злочинця? Відповідаючи на нього, треба враховува­ти кримінально-правовий, соціологічний і кримінологічний аспекти

94

поняття особи злочинця. У кримінально-правовому аспекті особа злочинця виникає після визнання її судом винною та вступу вироку суду в законну силу і триває до моменту відбуття покарання та по­гашення (зняття) судимості. Таке положення має важливе значен­ня, оскільки дає можливість вірно визначити напрями й межі ви­вчення особи злочинця і саме тих її властивостей, які відіграли ви­рішальну роль у вчиненні злочину.

Кримінологічна характеристика такої особи теж нерозривно пов'язана із злочином, який вона вчинила. Але кримінологів більше цікавить генезис особи злочинця, тобто процес її становлення і роз­витку, який розкриває детермінанти її формування. Такий інтерес зникає, коли дана особа перестає бути антисоціально орієнтованою. Гаким чином, антисуспільні властивості, які характеризують особу іочинця, існують до злочину і обумовлюють його вчинення, проте визнання конкретної особи злочинцем можливе лише після та у зв'язку з вчиненням нею злочину¹.

У вітчизняній кримінології поняття особи злочинця трактується по-різному. В одному випадку під ним розуміють особу, яка винно вчинила суспільно небезпечне діяння, заборонене кримінальним за­коном. І злочинців об'єднує тільки те, що вони вчинили злочин². В іншому — робиться наголос на якісну відмінність особи злочинця від особи незлочинця. І лише тоді, коли кримінологічне дослідження ставило за мету вивчення особи злочинця, проводився більш деталь­ний її аналіз. При цьому наголошувалося, що антисуспільна спрямо­ваність особи проявляється в її аморальних вчинках, дисциплінар­них, адміністративних та інших правопорушеннях, які ще не мають злочинного характеру, але при повторенні дедалі більше набирають кримінальних рис і вказують на реальну можливість вчинення да­ною особою злочину³.

Розробляючи методи вивчення особи злочинця, кримінологи не обмежуються кримінально-правовими чи соціологічними досліджен­нями. Для створення наукової основи боротьби зі злочинністю вра­ховуються також психологічні, педагогічні та інші знання, які допо­магають визначити мотиви і мету вчинення злочину, а також засоби впливу на особу злочинця. В діяльності правоохоронних органів вра-

Д ив.: Сахаров А. Б. Актуальнне вопросн учення о личности преступника // Теоре-тические проблеми учення о личности преступника. — М., 1979. — С. 13.

² Див.: Карпец И. И. Проблема преступности. — М., 1969. — С. 102—103.

Див.: Мимер А. И. Противоправное поведение несовершеннолетних (генезис и ранняя профилактика). — К., 1985. — С. 112.

95

ховуються кримінально-правові, кримінально-процесуальні и пені­тенціарні характеристики особи злочинця.

Так, багато обставин, що характеризують особу злочинця (вік, осудність, попередня судимість, службове становище тощо), законо­давець відносить до ознак складу злочину. Ступінь вини й індивідуа­лізація покарання залежать від пом'якшуючих чи обтяжуючих від­повідальність обставин (статті 39, 40, 41, 44 та 45 КК України). Кри­мінологічні дані про особу злочинця допомагають правильно виріши­ти питання про її звільнення від кримінальної відповідальності (ч. 1 ст. 51 КК) або покарання (ч. 2 ст. 50 КК), про заміну кримінального по­карання примусовими заходами виховного характеру (ч. З ст. 10 КК), передачу справи до товариського суду чи передачу винного на пору­ки (ст. 51 КК). Відомості про особу злочинця відіграють важливу роль при провадженні попереднього слідства, виявленні причин і умов вчинення злочину (ст. 23 КПК України) та застосуванні захо­дів щодо їх усунення.

Як бачимо, вчення про особу злочинця має як науково-пізна­вальне, так і практичне значення, конкретизуючи у собі проб­леми детермінації злочинності та боротьби з нею.