Звіт про проходження практики на ТОВ "НАТАЛКА"
План:
ВСТУП 5
РОЗДІЛ 1 ОЗНАЙОМЛЕННЯ З ПІДПРИЄМСТВОМ: ФІНАНСОВИЙ КАПІТАЛ ТОВ "НАТАЛКА", ДЖЕРЕЛА ЙОГО ФОРМУВАННЯ 7
РОЗДІЛ 2 ГРОШОВІ НАДХОДЖЕННЯ ТОВ "НАТАЛКА" С. ЦЕКИНІВКА ЯМПІЛЬСЬКОГО РАЙОНУ 10
РОЗДІЛ 3 ОБОРОТНІ КОШТИ ТОВ "НАТАЛКА" 20
РОЗДІЛ 4 ФОРМУВАННЯ ТА РОЗПОДІЛ ПРИБУТКУ ТОВ "НАТАЛКА" 28
РОДІЛ 5 ОРГАНІЗАЦІЯ ГРОШОВИХ РОЗРАХУНКІВ ТОВ "НАТАЛКА" 30
РОЗДІЛ 6 КРЕДИТУВАННЯ ТОВ "НАТАЛКА" 42
7. ОЦІНКА ФІНАНСОВОГО СТАНУ ТОВ "НАТАЛКА" С. ЦЕКИНІВКА ЯМПІЛЬСЬКОГО РАЙОНУ ВІННИЦЬКОЇ ОБЛАСТІ 51
8. ОПОДАТКУВАННЯ ТОВ "НАТАЛКА" 53
ВИСНОВКИ ТА ПРОПОЗИЦІЇ 67
СПИСОК ВИКОРИСТАНИХ ДЖЕРЕЛ 71
ВСТУП
Виробничо-господарська діяльність будь-якого підприємства в умовах розвитку ринкової економіки та інтеграції в світовий економічний простір має оцінюватися за допомогою системи фінансово-економічних показників, які дозволять зробити висновок про фінансову стійкість, рівень ліквідності, платоспроможності, ділової активності, рентабельності підприємства.
Аналіз та оцінка фінансових показників необхідні для ефективного управління підприємством. З його допомогою керівники підприємством можуть здійснювати планування, контроль, покращувати і вдосконалювати напрямки своєї діяльності.
Отже, успішне фінансове управління направлено на: виживання підприємства в умовах конкурентної боротьби; уникнення банкрутства і кредитних фінансових невдач; лідерство в боротьбі з конкурентами; прийнятні темпи зростання економічного потенціалу підприємства; зростання обсягів і реалізації; максимізація прибутку; мінімізація витрат; забезпечення рентабельної роботи підприємства.
Основними завданнями переддипломної практики є:
- закріпити і поглибити отримані теоретичні знання і практичні навики з фінансових дисциплін;
- вивчити чинні законодавчі акти і нормативні документи з питань фінансування та кредитування в галузі АПК;
- ознайомитись з фінансово-господарською діяльністю підприємства, організації чи установи;
вміти виконувати практичні роботи та контрольні процедури за допомогою сучасної комп'ютерної техніки;
вивчити принципи організації готівкових і безготівкових розрахунків підприємств;
зазначити необхідність та сутність кредиту для підприємства, розглянути основні види кредитування підприємства та обрати найбільш оптимальний для підприємства;
зробити оцінку фінансового стану нашого підприємства;
ознайомитися з процесом оподаткування підприємства з врахуванням галузі та специфіки його діяльності.
Об’єктом дослідження є система фінансового аналізу та оцінки на сільськогосподарських підприємствах. Дослідження проводились на прикладі сільськогосподарського товариства з обмеженою відповідальністю "Наталка", що розташоване в селі Цекинівка Ямпільського району Вінницької області.
Предметом аналізу фінансового стану підприємства є економічні, виробничі, технологічно-технічні показники, тобто фінансово-господарська діяльність.
Інформаційними джерелами написання звіту є: дані фінансової звітності підприємства; дані щомісячних бухгалтерських регістрів по обліку грошових засобів, розрахунків з різними дебіторами та кредиторами, реалізації продукції тощо; нормативно - правові акти стосовно організації облікової роботи на підприємстві в цілому, а також стосовно обраної теми; статті газет, журналів тощо.
РОЗДІЛ 1 ОЗНАЙОМЛЕННЯ З ПІДПРИЄМСТВОМ: ФІНАНСОВИЙ КАПІТАЛ ТОВ "НАТАЛКА", ДЖЕРЕЛА ЙОГО ФОРМУВАННЯ
Товариство з обмеженою відповідальністю "Наталка" було створене як самостійна юридична особа у відповідності з Установчим договором, від 04 серпня 2004 року. А саме, ТОВ "Наталка" створене в процесі реорганізації та є юридичним правонаступником Селянського (фермерського) господарства "Наталка", зареєстрованого Ямпільською районною державною адміністрацією, реєстраційний № 04051164Ю001061 від 09 лютого 2001 року. Товариство набуло прав юридичної особи з дня отримання ним свідоцтва про державну реєстрацію суб'єкта підприємницької діяльності та включення його до єдиного державного реєстру підприємств та організацій України
Узагальнююча інформація щодо товариства, яка висвітлює його правову форму, місце розташування, та інші відомості міститься в таблиці 1.
Таблиця 1
Загальна інформація про тов "Наталка" с. Цекинівка Ямпільського району
Назва підприємства |
ТОВ “Наталка” |
Юридична адреса підприємства |
с. Цекинівка Ямпільського району |
Телефон |
2-91-80 |
Код за ЄДРПОУ |
20119022 |
Форма власності |
Приватна |
Розмір статутного капіталу |
21 тис.грн. |
Середньооблікова чисельність працівників |
117 |
Загальна площа с/г угідь |
2074 га |
Керівник |
А.Ю. Сидоренко |
ТОВ "Наталка" с. Цекинівка у своїй діяльності керується законодавством України, установчим договором, статутом, внутрішніми документами та рішеннями органів управління і контролю Товариства.
Товариство має свою печатку, штампи, бланки, товарні знаки та іншу фірмову символіку, зразки якої затверджуються директором фірми.
Товариство було створене з метою об'єднання матеріальних, фінансових, та інших ресурсів Засновників для здійснення господарської діяльності і одержання прибутку.
Відповідно до законодавства України ТОВ "Наталка" с. Цекинівка без обмежень може займатися будь-якою підприємницькою діяльністю, дотримуючись вимог законодавства, в тому числі предметом діяльності товариства є:
організація виробництва товарної сільськогосподарської продукції і сировини та їх реалізація;
організація оптової та роздрібної торгівлі матеріальними та сировинними ресурсами, продукцію виробничо-технічного призначення, товарами народного споживання, сільськогосподарською та іншою продукцією;
організація виробництва, ремонту і експлуатації об'єктів житлового та нежитлового призначення.;
транспортні перевезення;
купівля, продаж, надання в оренду будівель, приміщень, обладнання та іншого нерухомого майна;
Трудовий колектив Підприємства становлять усі особи, які працюють у Підприємстві на підставі трудових договорів (контрактів).
Що стосується господарської та фінансової діяльності, то потрібно відмітити, що ТОВ "Наталка" самостійно визначає напрями своєї діяльності, спеціалізацію, організовує виробництво сільськогосподарської продукції, її переробку та реалізацію, на власний розсуд підбирає партнерів з економічних зв'язків у всіх сферах діяльності, в тому числі зовнішньоекономічній.
Господарські відносини підприємства з іншими підприємствами, організаціями і громадянами в усіх сферах діяльності здійснюються на основі договорів.
Підприємство вільне у виборі предмету договору, визначенні зобов'язань, будь-яких умов господарських взаємовідносин, що не суперечать чинному законодавству України.
Прибуток ТОВ "Наталка" с. Цекинівка утворюється з надходжень від господарської діяльності після покриття матеріальних та прирівняних до них витрат, а також витрат на оплату праці відповідно до законодавства України.
Чистий прибуток товариства, який утворюється відповідно до встановленого порядку, після сплати податків та сплати процентів за кредити підлягає розподілові поміж Засновників за підсумками роботи за квартал.
Збитки, що виникли в ході діяльності ТОВ "Наталка" с. Цекинівка, покриваються в першу чергу за рахунок Резервного фонду. Якщо коштів, що знаходяться в резервному фонді товариства, недостатньо для покриття збитків, Збори Засновників можуть прийняти рішення про їх покриття за рахунок інших джерел.
Припинення діяльності ТОВ "Наталка" с. Цекинівка може відбутись шляхом, його реорганізації або ліквідації. Реорганізація товариства відбувається за рішенням Зборів Засновників товариства. При ліквідації ТОВ "Наталка" с. Цекинівка, майно передане підприємству засновниками у користування, повертається у натуральній формі без винагороди.
РОЗДІЛ 2 ГРОШОВІ НАДХОДЖЕННЯ ТОВ "НАТАЛКА" С. ЦЕКИНІВКА ЯМПІЛЬСЬКОГО РАЙОНУ
У процесі виробничо-господарської діяльності підприємств постійно здійснюється кругообіг коштів, тобто вкладення коштів у виробництво з метою виготовлення продукції й отримання виручки від її продажу.
Забезпечення грошових надходжень, потрібних для відшкодування втрат виробництва й обороту, своєчасного виконання фінансових зобов'язань перед державою, банками та іншими суб'єктами господарювання, формування доходів і прибутку є найважливішою стороною діяльності підприємств.
Грошові надходження - це кошти, які надходять на поточні й інші рахунки підприємств у банках та в касу підприємств.
Термін “грошові надходження” є ширшим ніж термін “дохід (виручка) від реалізації”. По суті, він охоплює всі вхідні грошові потоки підприємств .
Надходженнями від продажу продукції (робіт, послуг) є грошові кошти, зараховані на поточні рахунки і оприбутковані в касі підприємства, оприбутковані товари (при виконанні товарообмінних операцій), а також надходження в нематеріальній формі.
Продаж продукції (товарів) - це господарські операції підприємства, що здійснюються згідно з договорами купівлі-продажу, міни, поставки та іншими цивільно-правовими договорами, які передбачають передачу прав власності на такі товари за компенсацію незалежно від термінів її надання, а також операції з безоплатного надання товарів.
Продаж послуг (робіт) - операції цивільно-правового характеру з наданням послуг (результатів робіт), надання права на користування або розпорядження товарами, у тому числі нематеріальними активами, а також: надання об'єктів власності за компенсацією; надання права на користування або розпорядження товарами у межах договорів лізингу, продажу, ліцензування або інші способи передачі права на патент, авторське право, торговий знак, інші об'єкти права інтелектуальної власності.
До продажу не належать операції з передачі товарів у межах договорів комісії (консигнації), поруки, доручення схову (відповідального зберігання), довірчого управління, оренди (лізингу), інших цивільно-правових договорів, які не передбачають передачу права власності на такі товари іншій особі.
Своєчасність надходжень коштів від продажу продукції-важливий момент у господарській діяльності підприємства.
По-перше, надходження є основним регулярним джерелом надходження грошових коштів підприємства.
По-друге, процес кругообігу коштів підприємства закінчується продажем продукції, що дає можливість відшкодовувати витрачені на виробництво грошові кошти і створювати необхідні умови для поновлення наступного кругообігу.
По-третє, від обсягу і повноти надходжень залежать фінансова стійкість підприємства, стан обігових коштів, розмір прибутку, своєчасність розрахунків з постачальниками товарно-матеріальних цінностей, бюджетом, державними цільовими фондами, кредитними установами.
Грошові надходження від продажу продукції (без урахування податку на додану вартість і акцизного збору), незважаючи на зовнішні ознаки (грошова форма, надходження коштів після продажу продукції, джерело різних платежів і відрахувань) не є доходом у політекономічному розумінні цього слова, оскільки, перш за все, кошти спрямовуються на відшкодування витрачених матеріальних цінностей, виплату заробітної плати, відрахувань на соціальні заходи тощо.
Решта надходжень, що залишається після відшкодування вищевказаних витрат, набуває форму доходу підприємства у вигляді прибутку.
З метою отримання прибутку підприємство виконує й інші операції, пов'язані з наданням основних засобів в оренду, продажем матеріальних цінностей і нематеріальних активів, управління корпоративними правами тощо.
В Україні застосовуються два методи визначення надходжень від продажу продукції (товарів, робіт, послуг) та виконання інших операцій:
касовий метод, відповідно до якого дохід (виручку) від продажу продукції (товарів, робіт, послуг) та виконання інших операцій визначають за коштами, що надійшли на рахунки у вигляді платежів за відвантажену продукцію, виконані роботи, надані послуги, оприбуткованих матеріальних цінностей, а також від виконання інших операцій та фінансової діяльності;
метод нарахування, відповідно до якого дохід (виручку) від продажу продукції (товарів, робіт, послуг) та інших матеріальних цінностей визначають за вартістю відвантажених (переданих) товарів (підписання документа про виконані роботи, надані послуги) на відповідну дату.
Застосування методів визначення доходу (виручки) від виконання господарських операцій та фінансової діяльності тісно пов'язане з чинним податковим законодавством, яке передбачає відповідальність будь-якої юридичної особи за розпорядження отриманими грошовими коштами або матеріальними цінностями з моменту юридичного визнання дійсності проведених операцій.
При виконанні господарських операцій, пов'язаних з продажем продукції (товарів, робіт, послуг), інших матеріальних цінностей, нематеріальних активів, зобов'язання підприємства щодо розпорядження отриманими надходженнями в грошовій, матеріальній або нематеріальній формах виникають з моменту:
• зарахування коштів від покупця (замовника) на банківський рахунок підприємства як оплати продукції (товарів, робіт, послуг), що піддягає продажу; оформлення податкової накладної (відповідного рахунка), що засвідчує факт надання покупцю товарів (робіт, послуг) при розрахунках кредитними або дебетовими картками, дорожними, комерційними, персональними або іншими чеками;
оприбуткування готівкових коштів у касі підприємства або інкасація готівкових коштів у банківській установі, що обслуговує підприємство;
виймання грошових надходжень (чи замінників гривні -жетони, картки) з торговельних апаратів або подібного устаткування.
У разі продажу товарів (робіт, послуг) з оплатою за рахунок бюджетних коштів - надходження таких коштів на розрахункові рахунки підприємства.
При здійсненні товарообмінних (бартерних) операцій зобов'язання підприємства виникають з моменту:
оприбуткування товарів;
оформлення документа, що засвідчує факт виконання робіт (послуг);
оформлення документа, що засвідчує факт отримання замовником робіт (послуг).
Виконання операцій при ввезенні (імпортуванні) товарів (робіт, послуг) фіксується з моменту:
оформлення ввізної декларації на імпортні товари;
списання коштів з розрахункових рахунків підприємства (замовника) в оплату робіт (послуг);
оформлення документа, що засвідчує факт виконання робіт (послуг) нерезидентом.
Попередню оплату (авансування) товарів, що згідно з договорами підлягає експортуванню за межі митної території України або ввезенню на митну територію України, не відносять до доходу, на який розповсюджуються податкові та інші зобов'язання підприємства.
Суб'єктами малого підприємництва, які переведені на спрощену систему оподаткування, обліку та звітності, застосовується касовий метод обчислення виручки, за яким враховуються всі надходження коштів на поточний рахунок або у касу.
Вхідні грошові потоки підприємств за їхніми джерелами можна поділити на внутрішні та зовнішні. Коли кошти надходять з будь-яких джерел на самому підприємстві, вони належать до внутрішніх. Надходження коштів за рахунок ресурсів, які мобілізуються на фінансовому ринку, свідчить про використання зовнішніх джерел.
Негативний рух грошових коштів означає, що підприємству необхідний кредит у межах отриманого негативного значення.
Позитивний рух грошових коштів означає, що підприємство потенційно матиме змогу зменшити існуючу заборгованість.
Якщо ж говорити про грошові надходження ТОВ "Наталка", то вони можуть включати:
Доходи від основної (операційної) діяльності - виручка від реалізації продукції, товарів, робіт, послуг.
Доходи від іншої операційної діяльності (реалізація оборотних активів, іноземної валюти; від операційної оренди, операційних курсових різниць; одержані пені, штрафи, неустойки; від списання кредиторської заборгованості; одержані гранти, субсидії, інші доходи).
Доходи від фінансових операцій: від спільної діяльності, інвестицій в асоційовані і дочірні підприємства, одержані дивіденди, одержані відсотки за облігаціями, інші доходи.
Доходи від іншої звичайної діяльності: реалізації фінансових інвестицій, основних засобів, нематеріальних активів, інших необоротних активів; ліквідації необоротних активів; коопераційних курсових різниць; безоплатно отриманих оборотних активів; уцінки необоротних активів і фінансових інвестицій.
• Доходи від надзвичайних подій: відшкодування збитків від надзвичайних подій; інші надзвичайні доходи.
Виручка - це грошові кошти, що надійшли на розрахунковий рахунок чи в касу підприємства за відвантажену продукцію, виконані роботи чи надані послуги. Вона виражає кінцеву стадію в кругообороту коштів підприємства і має велике значення для забезпечення нормальної господарсько-фінансової діяльності.
Розмір виручки від реалізації продукції ТОВ "Наталка", за інших однакових умов, залежить від:
кількості, асортименту та якості продукції, що підлягає реалізації;
рівня реалізаційних цін.
Виручка від реалізації продукції у відтворювальному процесі матеріального виробництва відіграє важливу роль як одна з ланок нового кругообігу коштів підприємства. За рахунок грошових надходжень від реалізації продукції:
по-перше, відшкодовується вартість матеріальних витрат на виробництво - використаної сировини, напівфабрикатів, матеріалів, електроенергії, палива тощо;
по-друге, відшкодовується перенесена частина вартості основних фондів (амортизаційні відрахування).
Таким чином, утворюються економічні умови для нового виробничого циклу.
Плановий обсяг виручки від реалізації (Р) обчислюється - за всіх існуючих методів планування - з використанням так званого «рівняння товарного балансу» за формулою:
Р = Оп + Т - Ок, (1)
де Т - обсяг товарної продукції на рік (квартал, місяць тощо) за планом підприємства;
Оп і Ок - перехідні залишки нереалізованої продукції відповідно на початок і на кінець планового періоду.
Розрахунок обсягу виручки від реалізації виконують за оптовими (договірними або регульованими) цінами без податку на добавлену вартість і без акцизного збору
На практиці використовують три методи розрахунку планового обсягу виручки від реалізації товарної продукції:
1) метод поасортиментного (прямого) рахунку,
2) метод укрупненого розрахунку, виходячи з плану виробництва продукції в цілому;
3) комбінований метод.
Перший метод - прямий розрахунок реалізації кожного найменування товарів і послуг, що виробляються, реалізуються, надаються замовникам, простий за технікою, наочний, найточніший, але дуже трудомісткий. Особливо незручний він для використання на тих підприємствах, які випускають досить широкий асортимент продукції (наприклад, 100 і більше найменувань товарів і послуг).
Суть цього методу полягає в тому, що з кожної асортиментної позиції визначають:
1) очікувані вхідні залишки нереалізованої товарної продукції на початок планового періоду (якщо плановий період - рік, за станом на 1 січня планового року);
2) планові вихідні залишки такої продукції на кінець планового періоду;
3) реалізовану продукцію у натуральному вираженні, за яку завершені розрахунки з покупцями;
4) обсяг виручки від реалізації у вартісному виразі з урахуванням реалізаційних цін (без податку на добавлену вартість й акцизного збору).
Дані для розрахунку про плановий обсяг виробництва товарів і послуг фінансовий відділ отримує від планово-економічного відділу, а перехідні залишки нереалізованої продукції в готовій продукції на складах. Це - найскладніша частина роботи з планування обсягу виручки від реалізації.
Другий метод - розрахунок планового обсягу виручки від реалізації підприємства звичайно виконують заздалегідь: не пізніше листопада попереднього року. Точних даних про залишки нереалізованої продукції на початок планового року в розпорядженні підприємства під час планування немає, тому доводиться щодо кожного виробу (виду послуг) розраховувати очікувані, тобто прогнозні, залишки, їх обчислюють, виходячи з фактичних залишків на останню звітну дату, очікуваного випуску продукції у період, що передує плановому (наприклад, до кінця року), відвантаження (відпуску) продукції й очікуваного надходження коштів від платників.
Планування залишків нереалізованої продукції на кінець планового періоду (вихідні залишки) базується на таких принципах.
складські залишки готової продукції приймаються в розмірі, визначеному для розрахунку нормативу планових запасів при нормуванні, тобто ця планова величина є в готовому вигляді, фінансова служба мусить постійно контролювати відповідність фактичних запасів готових виробів на складах цьому нормативу.
планові залишки нереалізованої товарної продукції на кінець планового року визначаються як сума нормативу власних оборотних коштів з готової продукції, перерахована в оптові ціни через середній коефіцієнт співвідношення між оптовими цінами й собівартістю продукції.
Коли асортимент виробів надто великий, розрахунок плану реалізації можна здійснювати комбінованим методом. Виручку від реалізації основних видів продукції визначають методом прямого рахунку, а для підрахунку виручки від реалізації виробів іншого асортименту користуються укрупненим методом. Для розрахунку беруть товарний випуск за всією номенклатурою залишків виробів, додають до нього вартість залишків на початок планового періоду і віднімають очікувані залишки на кінець планового періоду за відпускними вільними цінами і за собівартістю
За умов ринкової економіки ціни стають найважливішим фактором регулювання процесу виробництва та споживання і безпосередньо впливають на попит і пропонування.
Планову виручку від реалізації продукції визначають методом прямого рахунку, множенням кількості реалізованих виробів на їхню реалізаційну ціну і додаванням отриманих сум за всією номенклатурою виробів.
Виручку від реалізації кожної номенклатури виробів визначають за формулою:
В=Р*Ц,
де В - виручка, Р- кількість реалізованих виробів, Ц - ціна реалізації кожного виробу.
Обсяг реалізації можна розрахувати, виходячи з товарного випуску виробів у плановому періоді, додаючи залишки виробів на початок планового періоду і віднімаючи такі на кінець планового періоду. Плановий обсяг реалізації обраховують з формули:
Р=31+Т-32,
де Р - обсяг реалізації в плановому періоді; З1 - залишки кожного виду готових виробів на складі та відвантажених на початок планового періоду; Т - випуск товарної продукції в плановому періоді; 32 - залишки кожного виду виробів на складі на кінець планового періоду.
Реалізаційні ціни в плановому періоді визначають на основі цін базового періоду, які коригують на передбачувані зміни в плановому періоді, у тім числі з урахуванням попиту і пропонування.
Коли асортимент виробів надто великий, розрахунок плану реалізації можна здійснювати комбінованим методом. Виручку від реалізації основних видів продукції визначають методом прямого рахунку, а для підрахунку виручки від реалізації виробів іншого асортименту користуються укрупненим методом. Для розрахунку беруть товарний випуск за всією номенклатурою залишків виробів, додають до нього вартість залишків на початок планового періоду і віднімають очікувані залишки на кінець планового періоду за відпускними вільними цінами і за собівартістю.
Виручка від реалізації продукції, робіт і послуг є основним джерелом відшкодування коштів на виробництво і реалізацію продукції, утворення доходів і формування фінансових ресурсів. За ринкової економіки обсягу продажу і виручці приділяється особлива увага. Від величини виручки залежить не тільки внутрішньовиробниче відшкодування витрат і формування прибутку, а й своєчасність і повнота податкових платежів, погашення банківських кредитів, які впливають на рівень виплачених відсотків, що в кінцевому рахунку позначається на фінансовому результаті діяльності підприємства.
Виручка від реалізації продукції - це сума коштів, які надітим на рахунок підприємства за реалізовану продукцію. Вона є основним джерелом грошових доходів і фінансових ресурсів підприємств. Виручка від реалізації продукції є фінансовою категорією, яка виражає грошові відносини між постачальниками і споживачами товару.
Залишок виручки після вирахування вартості вищезазначених витрат, становить валовий дохід.
Валовий дохід - це грошовий вираз вартості новоствореної продукції. Він є важливим показником діяльності підприємства і характеризує її ефективність. У ньому відображається підвищення продуктивності праці, збільшення заробітної плати, скорочення матеріаломісткості продукції.
У процесі відтворення валовий дохід поділяється на відшкодування витрат по оплаті праці й на чистий дохід. Оплата праці - це витрати на виплату основної та додаткової заробітної плати, які виражають у грошовій формі вартість необхідної праці.
За будь-якої форми суспільного виробництва, праця поділяється на дві частини - необхідну й додаткову працю. Продукт останньої завжди призначений для задоволення суспільних потреб. Додатковий продукт - це продукт, створений працею людей на підприємствах, котрий виступає як чистий дохід.
Чистий дохід реалізується у вигляді відрахувань у фонди пенсійного й соціального страхування, відрахувань в інші державні цільові фонди, а також грошових нагромаджень. Грошовими нагромадженнями підприємства є акцизний збір, податок на додану вартість та прибуток, який є значною частиною грошових нагромаджень підприємства. В свою чергу прибуток підприємства розглядається як сума чистого прибутку та податку на прибуток, що перераховується в державний бюджет
Чистий дохід реалізується у вигляді акцизів, податку на додану вартість, відрахувань у фонди пенсійного й соціального страхування, інші державні цільові фонди тощо. Значна частина чистого доходу реалізується у формі прибутку. Таким чином, чистий дохід є найважливішим джерелом фінансових ресурсів не тільки підприємств, а й держави. У цьому зв'язку ніяк не можна погодитись з думками авторів підручника «Фінанси, грошовий обіг, кредит» стосовно того, що прибуток як економічна категорія являє собою чистий дохід, утворений додатковою працею, а отже, поняття «прибуток» і «чистий дохід» є однозначними.
Водночас за економічним змістом прибуток - це грошовий вираз частини вартості додаткового продукту, тобто частини чистого доходу, отриманого підприємством.
і визначається як перевищення виручки від реалізації продукції над вартістю матеріальних витрат, амортизаційних відрахувань і заробітної плати, або як різниця між валовим доходом і заробітною платою.
За економічним змістом прибуток - це грошовий вираз частини вартості додаткового продукту, тобто частини чистого доходу, отриманого підприємством.
РОЗДІЛ 3 ОБОРОТНІ КОШТИ ТОВ "НАТАЛКА"
Діяльність суб'єктів господарювання щодо створення та реалізації продукції здійснюється в процесі поєднання основних виробничих фондів, оборотних фондів і самої праці.
Безперервність процесу виробничої і комерційної діяльності потребує постійного інвестування коштів у ці елементи для здійснення розширеного їх відтворення.
На відміну від основних виробничих фондів оборотні фонди споживаються в одному виробничому циклі і їхня вартість повністю переноситься на вартість виготовленої продукції. При цьому одна їхня частина в речовій формі входить у створений продукт і набирає товарної форми, в якій її буде використано споживачем. Інша частина також повністю споживається в процесі виробництва [36].
За умов товарно-грошових відносин запаси предметів праці виступають, з одного боку, як сукупність матеріальних цінностей, з іншого - як втілення затрат суспільної праці у вартості фондів: оборотних, виробничих і фондів обігу.
По-перше, оборотні кошти - це грошові ресурси, які вкладено в оборотні виробничі фонди і фонди обігу для забезпечення безперервного виробництва та реалізації виготовленої продукції.
По-друге, оборотні кошти - це активи, які протягом одного виробничого циклу або одного календарного року можуть бути перетворені на гроші. Деякі автори таке саме визначення дають терміну “оборотний капітал”. Це свідчить про ідентичність, на їхню думку, понять - оборотні кошти та оборотний капітал [40].
Кругообіг оборотного капіталу і створення нової вартості відбувається за схемою:
Г -Т...В...Т'-Г,
де Г - кошти, що авансуються; Т - предмети праці (товар); В - виробництво; Т' - готова продукція (товар); Г' - кошти, отримані від реалізації створеної продукції.
Самозростання капіталу відбувається в процесі кругообігу оборотного капіталу, який проходить різні стадії і набирає різних форм. Оборотний капітал бере участь у створенні нової вартості не прямо, а через оборотні фонди.
Склад і розміщення оборотного капіталу залежать від того, в якій сфері він функціонує: виробнича, торгово-посередницька, сфера послуг (у тім числі фінансових).
До виробничих фондів належать: сировина, основні й допоміжні матеріали, напівфабрикати, паливо, тара, запасні частини для ремонтів, малоцінні і швидкозношувані предмети, незавершене виробництво, напівфабрикати власного виготовлення, витрати майбутніх періодів.
Фонди обігу - це залишки готової продукції на складі підприємств, відвантажені, але не оплачені покупцями товари, залишки коштів підприємств на поточному рахунку в банку, касі, у розрахунках, у дебіторській заборгованості, а також укладені в короткострокові цінні папери.
Структура оборотних коштів - це питома вага вартості окремих статей оборотних виробничих фондів і фондів обігу в загальній сумі оборотних коштів. Структура оборотних коштів має значні коливання в окремих галузях господарства. Вона залежить від складу і структури витрат на виробництво, умов поставок матеріальних цінностей, умов реалізації продукції (виконаних робіт, наданих послуг), проведення розрахунків [39].
Якщо розглядати структуру оборотних коштів в окремих галузях промисловості, то слід зазначити, що у вугільній промисловості, як уже було сказано, значну питому вагу займають витрати майбутніх періодів. Це пояснюється відносно великими підготовчими витратами, що передують видобутку корисних копалин (планування майбутніх розробок, розкривні роботи, облаштування шахт та інші).
Оборотні кошти підприємств класифікуються за трьома ознаками:
1) залежно від участі їх у кругообігу коштів;
2) за методами планування, принципами організації та регулювання;
3) за джерелами формування.
Відповідно до першої ознаки оборотні кошти поділяються на оборотні кошти, авансовані в оборотні виробничі фонди, та оборотні кошти, авансовані у фонди обігу.
Залежно від методів планування оборотні кошти поділяються на нормовані та ненормовані.
До нормованих оборотних коштів належать оборотні кошти у виробничих запасах, незавершеному виробництві та витратах майбутніх періодів, у залишках готової продукції на складах підприємств.
Ненормовані оборотні фонди включають фонди обігу за винятком готової продукції на складі.
За джерелами формування оборотні кошти поділяються на:
1) власні та прирівняні до власних;
2) залучені;
3) інші.
Класифікація оборотних коштів має важливе значення, оскільки дає можливість підприємству визначити оптимальний склад і структуру, потребу та джерела формування оборотних коштів. Від цього значною мірою залежить фінансовий стан підприємства.
Господарсько-підприємницька діяльність неможлива без оборотних коштів, в тому числі ТОВ "Наталка" с. Цекинівка. Ця потреба є одним з об'єктів фінансового планування і відображення в обліку та звітності. Розмір оборотного капіталу, який утворює кожну складову поточних активів, має відповідати потребам і можливостям підприємства зі створення й реалізації продукції.
У практиці використовуються два методи визначення потреби в оборотних коштах: прямий і економічний.
Визначення потреби в оборотних коштах здійснюється через їх нормування.
Нормування оборотних коштів передбачає врахування багатьох факторів, які впливають на господарську діяльність підприємств. На підприємствах виробничої сфери до них належать:
умови постачання підприємств товарно-матеріальними цінностями: кількість постачальників, строки поставки, розмір транзитних партій, кількість найменувань матеріальних цінностей, форми розрахунків за матеріальні цінності;
організація процесу виробництва: тривалість виробничого циклу, характер розподілу витрат протягом виробничого циклу, номенклатура випущеної продукції.
Надлишок оборотних коштів призводить до нагромадження надмірних запасів сировини, матеріалів; послаблення режиму економії; створення умов для використання оборотних коштів не за призначенням [39].
Визначення планової потреби в оборотних коштах передбачає розробку норм відносно тривалої дії і нормативів на конкретний період - рік (як правило), півріччя, квартал.
Норма оборотних коштів стосовно сировини, матеріалів і покупних напівфабрикатів включає такі елементи: транспортний запас; час для прийняття, розвантаження, сортування, складування матеріалів; технологічний запас; поточний (складський) запас; гарантійний (страховий) запас [40].
Транспортний запас визначається як різниця між часом перебування вантажу в дорозі від постачальника до споживача та часом поштового пробігу розрахункових документів, їх оформлення вантажовідправником і обробки банками за місцем знаходження постачальника і споживача.
Незавершене виробництво - один з найважливіших напрямків авансування оборотних коштів. Незавершеним виробництвом уважають незавершене виготовлення продукції на всіх стадіях виробничого процесу з моменту першої операції і до здачі готової продукції на склад. Його обсяг залежить від типу виробництва, тривалості виробничого циклу, розподілу витрат протягом виробничого циклу (обсяг незавершеного виробництва зростає, якщо більше витрат здійснюється на початку виробничого циклу).
Тривалість виробничого циклу визначається на основі даних технологічних карт та інших планових нормативів виробництва. Вона складається із часу, витраченого на обробку деталей (технологічний запас), транспортування деталей від одного робочого місця до іншого і передачі готової продукції на склад (транспортний запас), перебування виробів між окремими операціями (оборотний запас), а також зі страхового запасу оброблених деталей.
Визначення джерел формування оборотних коштів є важливою ділянкою роботи ТОВ "Наталка".
Недостатність джерел формування оборотних коштів призводить до недофінансування господарської діяльності та до фінансових ускладнень. Наявність зайвих джерел оборотних коштів на підприємстві сприяє створенню наднормативних запасів товарно-матеріальних цінностей, відволіканню оборотних коштів з господарського обороту, зниженню відповідальності за цільове й раціональне використання як власних, так і позичених коштів [40].
Власні джерела формування оборотних коштів.
Як правило, мінімальна потреба підприємства в оборотних коштах покривається за рахунок таких власних джерел: статутний капітал (фонд), відрахування від прибутку у фонди спеціального призначення; цільове фінансування та цільові надходження (із бюджету, галузевих і міжгалузевих позабюджетних фондів), приріст сталих пасивів.
Підприємства, що вводяться в дію, формують оборотні кошти за рахунок коштів бюджету, пайових внесків членів-засновників, внесків іноземних учасників (для спільних підприємств), надходження від емісії цінних паперів. Ці кошти включаються у статутний фонд новоствореного підприємства.
На вже діючих підприємствах власними джерелами фінансування оборотних коштів є прибуток, що залишається в розпорядженні підприємства, надходження від емісії цінних паперів, а також прирівняні до власних оборотних коштів сталі пасиви.
Прибуток підприємства спрямовується на покриття приросту нормативу оборотних коштів. Традиційно джерелом покриття вважається прибуток, що залишається в розпорядженні підприємства і використовується на його розсуд.
До коштів, які можна прирівняти до власних, належать сталі пасиви. Це кошти цільового призначення, які в результаті застосованої системи грошових розрахунків постійно перебувають у господарському обігу підприємств, а проте, йому не належать.
Сума мінімальної заборгованості із заробітної плати і резерву майбутніх платежів може визначатися і спрощеним методом, виходячи з суми мінімальної заборгованості за планом базового року й відсотка зростання фонду заробітної плати в плановому році.
Мінімальна заборгованість щодо відрахувань у позабюджетні фонди також постійно є в обігу підприємства, її можна визначити як добуток мінімальної перехідної заборгованості з оплати праці робітникам та відсотка відрахувань, затвердженого для відповідного фонду.
Мінімальна заборгованість кредиторам з оплати продукції за частковою готовністю обчислюється в галузях промисловості з тривалим циклом виробництва.
Розмір власних оборотних коштів, що закріплені за підприємством, не є постійною величиною. Сума власних оборотних коштів під час складання фінансового плану щорічно уточнюється у зв'язку зі зміною обсягу виробництва, асортименту продукції, умов постачання і збуту.
Покрити потребу нестачі власних коштів лише власними джерелами стає практично неможливим. Тому формувати оборотні кошти лише за рахунок власних джерел нині економічно недоцільно, оскільки це знижує можливості підприємства щодо фінансування власних витрат і збільшує ризик виникнення фінансової нестабільності підприємства.
У такому разі підприємство вимушене звертатися до залучення фінансових ресурсів у вигляді короткострокових кредитів банку та iнших кредитів, комерційного кредиту, кредиторської заборгованості [42].
Призначення банківських кредитів - фінансування витрат, пов'язаних з придбанням основних і поточних активів, із сезонними потребами підприємства, тимчасовим збільшенням виробничих запасів, із виникненням (збільшенням) дебіторської заборгованості, податковими платежами та іншими зобов'язаннями.
Кредити банку дають змогу органічно ув'язати всі джерела оборотних коштів і справляють активний вплив на раціональне формування запасів сировини, матеріалів, готової продукції та інших видів матеріальних цінностей.
Короткостроковий кредит, незалежно від об'єктів кредитування, надається строком до одного року. Однак на практиці терміни надання кредиту значно менші, що пояснюється високим рівнем інфляції, спричиненої спадом виробництва, станом товарного і грошового обігу [44].
До залучених належать кошти інших кредиторів, які надаються підприємствам у позику під певний (обумовлений) відсоток на термін до одного року з оформленням векселя чи іншого боргового зобов'язання.
Вексель є найпростішою й найпоширенішою формою кредитних грошей. Він виписується боржником і передається кредиторові. Сам факт видачі векселя означає фактично перетворення (перехід) товару в гроші. Через вексель реалізується незадоволений попит на гроші як засіб платежу. Коли таких грошей недостатньо, їх замінює вексель.
Досить поширеною формою залучення коштів інших суб'єктів господарювання є комерційний кредит. Він використовується підприємствами за браком фінансових ресурсів у покупця (споживача) і неможливості розрахуватися з постачальником. У цьому разі виникає необхідність відстрочки платежів. Постачальник дає згоду на надання відстрочки платежу за продукцію, що поставляється, і від споживача він замість грошей одержує вексель або інше боргове зобов'язання.
За кредиторської заборгованості постачальникам залучення коштів відбувається у товарній формі на відміну від власних оборотних коштів і банківського кредиту, які виступають у грошовій формі. Розмір і тривалість простроченої кредиторської заборгованості залежать від конкретних умов організації та використання оборотних коштів, особливо - від розміру та тривалості простроченої дебіторської заборгованості, головним джерелом покриття якої і є кредиторська заборгованість [34].
Порівняння фактичної наявності оборотних коштів з нормативом дає змогу визначити брак або надлишок власних оборотних коштів.
Брак власних оборотних коштів може виникати у зв'язку зі значним підвищенням цін у результаті інфляційних процесів.
Надлишок власних оборотних коштів створюється в підприємств у разі перевищення розмірів оборотних коштів понад визначені їх нормативи, необхідні для задоволення постійних мінімальних потреб виробництва в ресурсах. Він може виникнути внаслідок перевиконання плану прибутку; неповного внеску платежів до бюджету; безоплатного надходження (отримання) товарно-матеріальних цінностей від інших організацій; неповного використання прибутку на цілі, передбачені фінансовим планом, та ін.
Для характеристики ефективності використання оборотних коштів на підприємствах використовуються різноманітні показники, найважливішим з яких є швидкість обертання. Вона обчислюється в днях і характеризується періодом, за який оборотні кошти підприємства здійснюють один оборот.
РОЗДІЛ 4 ФОРМУВАННЯ ТА РОЗПОДІЛ ПРИБУТКУ ТОВ "НАТАЛКА"
Прибуток є однією з основних категорій товарного виробництва. Це передусім виробнича категорія, що характеризує відносини, які складаються в процесі суспільного виробництва.
Прибуток - це та частина вартості продукту, що реалізується підприємством, яка залишається після покриття витрат виробництва.
Об'єктивна основа існування прибутку пов'язана з необхідністю первинного розподілу додаткового продукту. Прибуток - це форма прояву вартості додаткового продукту. Прибуток підприємств сфери матеріального виробництва - це частина національного доходу.
На формування абсолютної суми прибутку підприємства впливають: результати, тобто ефективність його фінансово-господарської діяльності; сфера діяльності; галузь господарства [43].
Отримання прибутку від реалізації продукції (товарів, робіт, послуг) залежить від здійснення основної діяльності ТОВ "Наталка". Прибуток входить до складу виручки від реалізації. Однак на відміну від виручки, надходження якої на розрахунковий рахунок підприємства фіксується регулярно, обсяг отриманого прибутку визначається тільки за певний період (місяць, квартал, рік) на підставі даних бухгалтерського обліку.
Прибуток від реалізації продукції безпосередньо залежить від двох основних показників: обсягу реалізації продукції та її собівартості. На зміну обсягу реалізації продукції впливає зміна обсягу виробництва, залишків нереалізованої продукції, частки прибутку в ціні продукції (рентабельність продукції).
Істотний вплив на обсяг реалізації продукції, а також і на прибуток від реалізації справляє розмір прибутку, що включається в ціну виробів. За умов формування ринкової економіки державного регулювання рентабельності продукції, як правило, уже нема. Отже, створюється можливість збільшення прибутку підприємства за рахунок збільшення частки прибутку в ціні окремих виробів. Цьому сприяє відсутність належної конкуренції, монопольне становище деяких підприємств у виробництві й реалізації багатьох видів продукції.
Розглянемо особливості впливу на формування прибутку собівартості продукції (робіт, послуг). Собівартість є узагальнюючим, якісним показником діяльності підприємств, показником її ефективності. Є особливості у формуванні собівартості продукції (робіт, послуг) залежно від сфери діяльності, галузі господарства [43].
Абсолютна сума балансового прибутку ТОВ "Наталка", отримана підприємством, у тім числі прибуток від основної діяльності, є дуже важливим показником. Прибуток - це частина отриманого на вкладений капітал чистого доходу підприємства, що характеризує його винагороду за ризик підприємницької діяльності.
Рентабельність - це відносний показник, тобто рівень прибутковості, що вимірюється у відсотках.
Для розрахунку рентабельності галузей економіки береться загальна сума прибутку, отримана підприємствами, об'єднаннями, іншими госпрозрахунковими формуваннями, що входять у відповідну галузь економіки. На рівень рентабельності галузі впливатиме наявність у ній низькорентабельних і збиткових підприємств.
На ТОВ "Наталка" прибуток спостерігався протягом 2008 – 2010 років у розмірі 2082 тис. грн., 1871 тис. грн., 593 тис. грн. - відповідно.
РОДІЛ 5 ОРГАНІЗАЦІЯ ГРОШОВИХ РОЗРАХУНКІВ ТОВ "НАТАЛКА"
У процесі купівлі-продажу товарів, надання послуг, а також виконання різного роду зобов'язань у грошовій формі відбуваються різноманітні розрахунки та платежі. Платежі також здійснюються за розподілу й перерозподілу грошових коштів. Сукупність усіх платежів створює грошовий оборот.
Грошовий оборот - це виявлення сутності грошей у русі. Він охоплює процеси розподілу й обміну. На обсяг і структуру грошового обороту на підприємстві справляють вплив стадії виробництва та споживання. Тривалий виробничий процес, який потребує збільшення виробничих запасів, призводить до збільшення платежів, пов'язаних з їх придбанням.
Розмежування грошового обороту на безготівковий і готівковий стає інструментом регулювання об'єкта грошового обороту - грошової маси.
Більша частина грошового обороту припадає на безготівковий оборот, який охоплює всі сфери господарських відносин підприємств і організацій, банківських і фінансових установ, населення.
Грошовий оборот у ТОВ "Наталка" пов’язаний з такими напрямками роботи:
- забезпечення процесу виробництва (закупівля сировини, матеріалів, комплектуючих, виплата заробітної плати);
- реалізація продукції (робіт, послуг), тобто відшкодування витрат і формування доходів;
- сплата податків, обов’язкових відрахувань і зборів;
- отримання і погашення кредитів і сплата відсотків за кредит кредитним установам.
Безготівковий грошовий оборот повністю здійснюється через банківські установи, що в них відкрито рахунки суб’єктів підприємницької діяльності.
Від правильної організації грошових розрахунків у цілому залежить оперативність їх здійснення, а відтак і фінансовий стан суб’єктів господарювання, в тому числі ТОВ "Наталка" с. Цекинівка.
Як уже зазначалось раніше сферу готівкових і безготівкових розрахунків розмежовано. Готівкова форма розрахунків застосовується за обслуговування населення - виплата заробітної плати, матеріального заохочення, дивідендів, пенсій, грошової допомоги. Отримуючи грошові доходи, населення витрачає їх на купівлю товарів, продуктів харчування, оплачує послуги і здійснює інші платежі.
Безготівкові розрахунки - це грошові розрахунки, які здійснюються за допомогою записів на рахунках у банках, коли гроші (кошти) списуються з рахунка платника і переказуються на рахунок отримувача коштів.
Між готівковою і безготівковою формами розрахунків існує тісний зв’язок. Так, одержуючи виручку за реалізовану продукцію в безготівковій формі, підприємство повинно отримати в установленому порядку в банківській установі готівку для виплати заробітної плати, покриття різних витрат, на господарські потреби тощо. У цьому разі гроші, що надійшли в безготівковій формі, можуть бути отримані в банку в готівковій формі.
Безготівкові розрахунки здійснюються в різних формах. Різні форми розрахунків пов’язані з використанням різних видів розрахункових документів.
Розрахункові документи готує постачальник або платник, а в окремих випадках - банк. Розрахунковий документ - це відповідно оформлений документ на переказ грошових коштів. Використовуються відповідні форми безготівкових розрахунків (залежно від форми розрахункового документа), а саме:
- платіжними дорученнями (додаток 6);
- платіжними вимогами-дорученнями;
- чеками;
- акредитивами;
- векселями;
- інкасовими дорученнями (розпорядженнями).
Платіжні вимоги та інкасові доручення (розпорядження) застосовуються у випадках стягнення в безспірному порядку сум фінансових санкцій, недоїмки в бюджет з податків, штрафів, які нараховані державними податковими органами.
Найбільшу питому вагу в системі розрахунків ТОВ "Наталка" займають розрахунки платіжними дорученнями (додаток 6).
Платіжне доручення - це письмове доручення власника рахунка перерахувати відповідну суму зі свого рахунка на рахунок отримувача коштів.
Платіжні доручення застосовуються в розрахунках щодо місцевих, а також міжміських поставок за товари (роботи, послуги). Вони забезпечують максимальне наближення строків отримання товарно-матеріальних цінностей і здійснення платежу, прискорюють обертання оборотних коштів; запобігають виникненню кредиторської заборгованості в покупців.
Розрахунки платіжними дорученнями здійснюються також за нетоварними операціями. Це платежі до бюджету, цільових державних фондів; платежі кредитним установам, за банківськими позичками.
Розрахунки платіжними дорученнями здійснюються за такою схемою (рис. 1.1).
Рис. 1. Розрахунки платіжними дорученнями
1 - постачальник відвантажує продукцію (виконує роботи, послуги); 2 - постачальник виставляє рахунок-фактуру за продукцію, роботи, послуги; 3 - покупець подає до банку, що його обслуговує, платіжне доручення; 4 - банк покупця списує з його рахунка кошти; 5 - банк покупця повідомляє покупця - власника рахунка про списання коштів; 6 - банк покупця передає електронним зв’язком або надсилає платіжне доручення на відповідну суму до банку постачальника; 7 - банк постачальника (отримувача коштів) зараховує кошти на рахунок постачальника; 8 - банк постачальника повідомляє постачальника про надходження коштів на розрахунковий рахунок випискою з розрахункового рахунка.
Платіжне доручення банк приймає тільки в межах коштів на розрахунковому рахунку, крім доручень на перерахування до бюджету сум податків, зборів, обов’язкових платежів і внесків до державних цільових фондів[41].
Якщо постачальник (отримувач коштів) не має рахунка в банку або розрахунки між постачальником і покупцем платіжним дорученням неможливі, підприємство може виконати розрахунок гарантованим платіжним дорученням через підприємства зв’язку. Гарантовані платіжні доручення застосовуються у разі переказу коштів на виплату заробітної плати працівникам, що заготовляють сільськогосподарську продукцію в населених пунктах, де відсутні банківські установи.
Так само переказують окремим громадянам пенсії, заробітну плату, авторський гонорар, витрати, пов’язані з відрядженням, тощо. У таких випадках підприємство-платник виписує платіжне доручення, де визначено призначення вказаної суми, на підприємство зв’язку і передає його в банк. До доручення додаються бланки заповнених грошових переказів на отримувачів і загальний список отримувачів грошей.
Розрахунки платіжними дорученнями мають ряд позитивних сторін у порівнянні з іншими формами розрахунків, а саме:
відносно простий і швидкий документооборот;
прискорення руху коштів;
можливість використання даної форми розрахунків за нетоварних платежів.
Далі розглянемо механізм розрахунків за допомогою платіжних вимог-доручень.
Платіжні вимоги-доручення - це комбінований розрахунковий документ, який складається з двох частин. Верхня частина - вимога підприємства-постачальника до підприємства-покупця сплатити вартість товару, виконаних робіт, послуг. Нижня частина - доручення покупця (платника грошових коштів) банку, який його обслуговує, переказати належну суму коштів з його рахунка на рахунок постачальника. Цей розрахунковий документ заповнює постачальник (отримувач грошових коштів) і направляє покупцеві (платнику коштів). Покупець (платник коштів), коли він згоден оплатити товар (роботи, послуги), заповнює нижню частину цього документа і направляє його у свій банк (банк, який його обслуговує) для переказу акцептованої суми на розрахунковий рахунок постачальника.
Розрахунки платіжними вимогами-дорученнями застосовуються переважно в міжміських розрахунках за відвантажені товарно-матеріальні цінності, виконані роботи, надані послуги. Їх не застосовують стосовно розрахунків претензійного характеру навіть тоді, коли вони випливають із реальних відносин щодо поставки товарів і надання послуг.
Розрахунки платіжними вимогами-дорученнями можуть бути з акцептом або без акцепту. Платники мають право повністю відмовитися від акцепту платіжної вимоги-доручення, коли товари (послуги) не було замовлено; коли товари відвантажено не на погоджену адресу; коли їх доставлено з порушенням строку; коли вони недоброякісні, некомплектні; коли не погоджено ціну товару. Часткова відмова від акцепту платіжної вимоги-доручення можлива тоді, коли поряд із замовленими відвантажено і якісь додаткові товари; коли документально встановлено наявність недоброякісної або неукомплектованої частини товарів; у разі завищення цін, арифметичних помилок у товарно-транспортних документах тощо.
ТОВ "Наталка" не використову в своїй діяльності розрахунки за допомогою платіжних вимог-доручень, на відміну від чекової форми розрахунків.
Чек - письмове розпорядження платника своєму банку сплатити зі свого рахунка пред’явнику чека відповідну грошову суму [40].
У розрахунках між підприємствами застосовуються розрахункові чеки. Для отримання готівки з рахунків у банківських установах використовуються грошові чеки.
Розрахунковий чек - це документ стандартної форми з дорученням чекодавця своєму банкові переказати кошти на рахунок пред’явника чека (отримувача коштів). Розрахунковий чек, як і платіжне доручення, заповнює платник. На відміну від платіжного доручення чек передається платником підприємству - отримувачу платежу безпосередньо під час здійснення господарської операції. Отримувач платежу подає чек у свій банк для оплати.
Існує кілька видів розрахункових чеків: акцептовані, не акцептовані банком, з лімітованих і нелімітованих книжок. Останні застосовуються у місцевих розрахунках за отримані товари, надані послуги, у постійних розрахунках з транспортними організаціями (оплата фрахту), з підприємствами зв’язку.
Грошові чеки застосовуються тільки для отримання підприємствами з рахунків у банківських установах готівки для виплати заробітної плати, премій і винагород, дивідендів, коштів на відрядження, на господарські витрати.
Платником по чеку завжди є банк або інша кредитна установа. Право чекодавця - звертатися до банку з вимогою щодо оплати чека; обов’язок банку - виконати цю вимогу, виходячи з угоди між банком і клієнтом. Відповідно до чекової угоди клієнту дозволяється використовувати його власні, а також залучені кошти для оплати своїх чеків. Банк сплачує готівкою або безготівковим переказом коштів з рахунка чекодавця на рахунок пред’явника чека.
Чек як грошовий документ короткострокової дії не має статусу законного платіжного засобу. Обіг чеків не регулюється законодавством, а визначається потребою комерційного обороту. Через це розрахунки чеками мають умовний характер: видача боржником чека ще не означає оплати його зобов’язань перед кредитором. Зобов’язання погашається тільки після повної оплати чека банком-платником.
Чекова форма розрахунків потребує від банківської установи дотримання відповідних правил: банк зобов’язаний упевнитися в достовірності чека (форма, термін дії, відсутність виправлень, відповідність підпису чекодавця зразку підпису, який є в банківській установі). Чек може бути оплачений тільки тій особі, яку вказано в ньому (іменний чек); або пред’явнику, коли чек видано на пред’явника. Чекодавець не тільки несе відповідальність за оплату чека банком-платником, а й зобов’язаний забезпечити цей платіж, заздалегідь надавши банку необхідні кошти для покриття своїх чеків (кошти на рахунку чекодавця чи кредит). За видачу чека без покриття чекодавець несе відповідальність. Банк-платник, підпис якого на чеку відсутній, як правило, не несе відповідальності перед власником чека за його оплату, крім випадків, коли чек банком акцептовано [41].
Розглянемо порядок розрахунків за допомогою акредитивів. Акредитив - це розрахунковий документ із дорученням однієї кредитної установи іншій здійснити за рахунок спеціально задепонованих коштів оплату товарно-транспортних документів за відвантажений товар.
Акредитив застосовується в розрахунках між постачальниками і покупцями. Документи постачальника оплачуються банком тільки на умовах, передбачених в акредитивній заяві покупця.
Коли використовують акредитивну форму розрахунків, оплата документів за відвантажений товар, надані послуги здійснюється або в банківській установі постачальника за рахунок коштів платника, там задепонованих для цієї мети, або в банку платника - так званий гарантований акредитив. Акредитивна форма розрахунку гарантує платіж постачальнику. Ця форма розрахунків застосовується за наявності угоди між постачальником і платником щодо такої форми розрахунків.
Постачальник подає в банк, що його обслуговує, заяву із зазначенням умов використання задепонованих коштів (власних або залучених). Акредитив відкривається для розрахунків тільки з одним конкретним постачальником. Його не можна використовувати для розрахунків з іншими постачальниками чи для виплати грошей готівкою. Чинність акредитива, як правило, не перевищує 15 днів з моменту відкриття. Платнику надано право змінювати умови акредитива, достроково відкликати невикористані кошти. Після повідомлення про відкриття акредитива постачальник відвантажує товар і не пізніше трьох робочих днів після цього подає в установу банку реєстри рахунків і транспортні або інші документи, які підтверджують відвантаження. Коли документи відповідають умовам акредитива, кошти того самого дня зараховуються на рахунок постачальника.
Існує кілька видів акредитивів.
Покритий - це такий акредитив, який передбачає попереднє депонування коштів. У цьому разі банк платника (банк-емітент) списує кошти з розрахункового рахунка платника і переказує ці кошти в банк постачальника (банк-виконавець) на окремий балансовий рахунок «Акредитив».
Депонування коштів в установі банку постачальника можна здійснити також і за рахунок кредиту, отриманого платником у банку-емітенті. Проте для кожного конкретного акредитива можна використати тільки одне джерело платежу, тобто виставляти акредитив частково за рахунок власних коштів, а частково за рахунок кредиту не дозволяється.
Непокритий - це акредитив, коли платежі постачальнику гарантує банк. У такому разі платник звертається до свого банку з клопотанням виставити для нього гарантований акредитив. Таке клопотання банк-емітент задовольняє тільки стосовно платоспроможних клієнтів і за умови встановлення між клієнтом і банком, який відкриває акредитив, кореспондентських відносин.
Відкриваючи гарантований акредитив, банк-емітент дає банку-виконавцю право списувати платежі на користь постачальника - отримувача коштів зі свого кореспондентського рахунка.
Відзивний - це акредитив, який може бути змінений або анульований банком-емітентом на вимогу покупця без попереднього погодження з постачальником. Але банк-виконавець повинен оплатити документи, які були виставлені постачальником і прийняті банком, до отримання останнім повідомлення про зміну чи анулювання акредитива.
Безвідзивний - це акредитив, який не можна змінити або анулювати без згоди постачальника, на користь котрого було відкрито акредитив.
Використання акредитивної форми розрахунків обумовлюється в угоді між постачальником і покупцем, в якій указують конкретні умови розрахунків за акредитивом, строк його дії, вид акредитива, спосіб його виконання, банк постачальника і покупця [39].
Підставою для відкриття акредитива платником є повідомлення постачальника про готовність до відвантаження товару. Для відкриття акредитива платник подає в банк заяву встановленого зразка з необхідними реквізитами (номер договору, згідно з яким відкривається акредитив; термін чинності акредитива; рахунок платника і банк, який його обслуговує; документи, згідно з якими здійснюються виплати за акредитивом; строк їх подання; вид акредитива та сума акредитива).
Закриття акредитива в банку постачальника здійснюється:
на заяву постачальника щодо відмови від дальшого використання акредитива до закінчення терміну його чинності;
після закінчення терміну чинності акредитива;
на заяву покупця про відкликання акредитива повністю або частково.
Акредитив закривається в день отримання повідомлення від банку-емітента.
Невикористана сума акредитива повертається банку платника для зарахування на рахунок, з якого депонувалися кошти.
Необхідно відмітити, що під час аналізу системи розрахунків ТОВ "Наталка" нами було встановлено, що досліджуване підприємство не використовує в своїй діяльності акредитивної форми розрахунків.
Вексельна форма розрахунків - це розрахунки між постачальником (отримувачем коштів) і покупцем (платником коштів) з відстрочкою платежу, які оформлюються векселем.
Вексель - це письмове безумовне зобов’язання, боргова розписка стандартної форми, що дає право її власнику вимагати сплати визначеної у векселі суми від особи, яка видала вексель, у відповідний строк і у відповідному місці.
Векселі на основі взаємної довіри суб’єктів ринкових відносин функціонують в обігу як розрахунковий засіб, боргове зобов’язання та як різновид цінних паперів, що має значні переваги над паперовими грішми. Ці особливості накладають специфічний відбиток на сферу обігу векселів у порівнянні з іншими цінними паперами. Зокрема, векселі не знецінюються, в обігу перебувають визначений договором час, скорочують потреби в готівці, зменшують витрати грошового обороту і прискорюють його. Предметом вексельного зобов’язання можуть бути тільки гроші.
Розвиток кредитних інститутів обумовлений можливістю негайного обертання боргових зобов’язань на гроші, що передбачає, у свою чергу, переказування даних зобов’язань третім особам у простій та надійній формі. Вексель, що відповідає саме цим вимогам, є зручним інструментом для руху кредитів.
Той, хто дає кредит в обмін на вексель, за необхідності може обернути його на гроші, переказуючи вексель як іншим особам, так і банку з умовою надання знижки з номіналу. Один вексель у процесі свого обігу здатний погасити цілу низку грошових зобов’язань.
Векселі, які застосовуються в господарському обороті як в Україні, так і в міжнародних розрахунках, досить різноманітні. Векселі різняться за емітентом, угодами, які вони обслуговують, суб’єктом, що здійснює оплату, наявністю застави, порядком оплати, можливістю передавання іншій особі, місцем платежу, формою пред’явлення та іншими ознаками.
Векселі казначейські - один із видів державних цінних паперів, які випускаються для покриття видатків державного бюджету. Вони можуть бути використані:
- для здійснення розрахунків;
- для зарахування сплати податків до державного бюджету;
- як застава для забезпечення інших платежів та кредитів.
Векселедавцем і, відповідно, платником за казначейськими векселями є Головне управління Державного казначейства. Такі векселі видаються на пред’явника зі строком платежу не більше одного року.
Приватні векселі емітуються корпораціями, фінансовими групами, комерційними банками. Спеціального забезпечення ці папери не мають. Як гарантія їхньої надійності виступає рейтинг векселедавця, стабільність його фінансового стану та авторитет на ринку цінних паперів.
Фінансовий вексель має в своїй основі депозитну природу. Якщо класичний вексель видається за реальної товарної угоди, то фінансовий в основному використовується для мобілізації грошових ресурсів.
Товарний (комерційний) вексель використовується для кредитування торговельних операцій. Він визначає умови погашення векселедавцем-боржником своїх обов’язків перед постачальником-кредитором за поставлену продукцію, надані послуги, виконані роботи.
Простий (соло-вексель) виписується і підписується покупцем (векселедавцем) і є його борговим зобов’язанням оплатити кредитору вказану суму в установлений час. Тобто, оформляючи простий вексель, векселедавець є платником. Підписавши простий вексель, він стає на певний строк боржником особи, указаної у векселі. Векселедавець бере на себе зобов’язання особисто сплатити за векселем певну суму грошей у точно зафіксований час у майбутньому або в час, визначений власником векселя.
Обіг простого векселя здійснюється за схемою, наведеною на рис. 2.
Рис. 2. Простий вексельний обіг
1 - векселедавець (покупець) передає вексель; 2 - власник векселя (ремітент) пред’являє вексель до акцепту; 3 - векселедавець погашає вексель і передає його ремітенту; 4 - власник векселя (ремітент) вручає погашений вексель векселедавцеві [44].
Нині в Україні прості векселі набувають певної популярності. Вони використовуються для залучення тимчасово вільних грошових коштів. Банківські установи активно використовують прості векселі для залучення коштів, бо вексель має перевагу перед ощадним сертифікатом, оскільки він більш ліквідний. Це означає, що власник векселя має можливість розрахуватися зі своїми кредиторами не тільки грошима, а й векселем за відвантажені товари і надані послуги або достроково врахувати вексель.
Важлива особливість векселя полягає в тім, що його можна використати як засіб платежу. Фінансово-кредитні установи використовують «розрахунковий» вексель. Розрахунковий вексель - це вексель, який купують з дисконтом для покриття кредиторської заборгованості перед векселедавцем у розмірі вексельної суми. Сутність такої операції в тім, що різниця між ціною покупки векселя і вексельною сумою стає доходом.
У таких операціях використовують векселі надійних банків або транспортних підприємств. Векселі цих підприємств купують з метою дострокового погашення кредиторської заборгованості перед векселедавцем. Тому до таких векселів додають гарантовані листи із зобов’язанням векселедавця достроково погасити вексель у рахунок кредиторської заборгованості власника векселя перед векселедавцем за отримані останнім товари і надані послуги.
Операції з такими векселями вважають найбільш дохідними.
ТОВ "Наталка" не використовує в системі своїх розрахунків векселі.
РОЗДІЛ 6 КРЕДИТУВАННЯ ТОВ "НАТАЛКА"
Діяльність ТОВ "Наталка" с. Цекинівка в системі ринкової економіки неможлива без періодичного використання різноманітних форм залучення кредитів. З економічного погляду кредит - це форма позичкового капіталу (в грошовій або товарній формах), що надається на умовах повернення і обумовлює виникнення кредитних відносин між тим, хто надає кредит, і тим, хто його отримує. Загальноекономічною причиною появи кредитних відносин є товарне виробництво. Основою функціонування кредиту є рух вартості у сфері товарного обміну, в процесі якого виникає розрив у часі між рухом товару і його грошовим еквівалентом, відбувається відокремлення грошової форми вартості від товарної. Якщо рух товарних потоків випереджає грошовий, то підприємства - споживачі товарів із настанням моменту плати за них не завжди мають достатні кошти, що може зупинити нормальний процес відтворення. Коли рух грошових потоків випереджає товарні, то на ТОВ "Наталка" с. Цекинівка нагромаджуються тимчасово вільні кошти. Виникає суперечність між безперервним вивільненням грошей у кругообороті оборотних коштів і потребою в постійному використанні матеріальних і грошових ресурсів. Таким чином, виникнення і функціонування кредиту пов'язане з необхідністю забезпечення безперервного процесу відтворення, із тимчасовим вивільненням коштів у одних підприємствах і появою потреби в них у інших. При цьому виникнення кредитних відносин зумовлюється не самим фактом незбігу в часі відвантаження товару і його оплати, а узгодженням між суб'єктами кредитних відносин умови щодо відстрочки платежу шляхом укладання кредитної угоди. Але оборот товарів є не єдиною причиною появи кредитних взаємовідносин. Нині кредитні відносини виникають за будь-якої економічної чи фінансової операції, що пов'язана із заборгованістю одного з учасників такої операції.
Поряд з об'єктивною основою існують специфічні причини виникнення і функціонування кредитних відносин, що пов'язані з необхідністю забезпечення безперервності процесу відновлення [28].
Для розвитку кредитних відносин у ТОВ "Наталка" с. Цекинівка необхідні певні умови. По-перше, учасники кредитної угоди - кредитор і позичальник, мають бути юридичне самостійними суб'єктами, які матеріально гарантують виконання зобов'язань. По-друге, інтереси суб'єктів кредитної угоди повинні збігатися. Для забезпечення всього процесу відтворення необхідно, щоб підприємства мали необхідні оборотні кошти, які вони використовують для придбання оборотних виробничих фондів. Із стадії виробничих запасів оборотні кошти переходять у незавершене виробництво, а потім у готову продукцію. У свою чергу, готова продукція, призначена для продажу, стає товаром і реалізується. Виручка від реалізації поступає на рахунок підприємства. За браком власних оборотних коштів підприємства залучають банківські кредити, кошти інших кредиторів та комерційний (товарний) кредит. Кредит дає змогу доцільніше організувати оборот коштів підприємств, не витрачати значних фінансових ресурсів на створення зайвих запасів сировини й матеріалів. У процесі кредитування ТОВ "Наталка" с. Цекинівка насамперед ураховуються індивідуальні особливості кругообороту їхніх оборотних коштів. Особливості індивідуального кругообороту коштів підприємства проявляються у розбіжності в часі між вивільненням з обороту вартості в грошовій формі та авансуванням коштів у новий оборот. Такі розбіжності відбуваються, передусім, через сезонність виробництва. Сезонність виробництва зумовлює в одні періоди випереджаюче зростання виробничих витрат порівняно з надходженням коштів і спричиняє додаткову потребу в коштах понад ті, що є в розпорядженні підприємства. В інші періоди витрати виробництва зменшуються або зовсім припиняються, збільшується вихід готової продукції та надходження грошової виручки, частина якої виявляється тимчасово вільною. Таке чергування зростання додаткових потреб у коштах і створення тимчасово вільних залишків їх на тому самому підприємстві створюють реальну економічну основу для використання кредитів на формування виробничих і оборотних фондів та погашення їх через певний час. Взагалі особливості індивідуального обороту коштів ТОВ "Наталка" с. Цекинівка зумовлюються багатьма об'єктивними і суб'єктивними факторами. До об'єктивних факторів належать:
галузева належність підприємства;
характер виробничого процесу;
сезонність виробництва.
До суб 'єктивних факторів належать:
рівень організації виробництва;
рівень організації збуту й постачання;
інші фактори.
Розрізняють два види кругообороту коштів підприємства: відносно рівномірний і переважно нерівномірний.
Перший вид властивий підприємствам нафтової, вугільної, металургійної та інших галузей промисловості. Для підприємств цієї групи характерна відсутність тривалого лагу (періоду) між надходженням і витрачанням коштів.
Другий вид характерний для підприємств легкої, харчової, лісової промисловості, сільськогосподарських підприємств. У них завжди виникає певна невідповідність між витратами коштів і надходженням коштів від реалізації продукції. У підприємств з нерівномірним кругооборотом коштів додаткова потреба в кредиті пояснюється сезонністю виробництва, значною тривалістю обороту оборотних коштів. Тривалість виробничого циклу може коливатися від кількох днів (виробництво деяких харчових продуктів) до кількох місяців і років (виробництво сільськогосподарської продукції, суднобудування) [40].
Суб'єктами кредитних відносин можуть бути будь-які самостійні підприємства. Кредитні відносини характеризуються тим, що їх суб'єктами є дві сторони: одна з них у рамках конкретної кредитної угоди називається кредитором, інша - позичальником. Грошові чи товарно-матеріальні цінності, витрати або виконана робота та надані послуги, щодо яких укладається кредитний договір, є об'єктом кредиту [44].
Основними об'єктами короткострокового кредитування в оборотні кошти у ТОВ "Наталка" є:
- виробничі запаси (сировина, основні й допоміжні матеріали, запасні частини, паливо, інструмент);
- незавершене виробництво та напівфабрикати власного виробництва;
готова продукція і товари;
платіжні та розрахункові операції з постачальниками й покупцями.
На підприємствах виникає потреба в кредитах під виробничі запаси, якщо їх розміри перевищують власні кошти, тобто якщо створюються наднормативні запаси. Причиною таких можуть бути сезонність завезення, нерівномірна або дострокова поставка матеріальних ресурсів постачальниками та ін. Наднормативні запаси сільськогосподарської сировини є основним об'єктом банківського кредиту на підприємствах, які переробляють цю сировину і працюють сезонно (цукрові заводи, консервні комбінати, інші підприємства харчової та легкої промисловості), або створюють великі сезонні запаси сировини на рік, тобто до нового врожаю.
Наднормативні запаси незавершеного виробництва і готової продукції можуть створюватися на підприємствах у зв'язку з прискоренням темпів зростання обсягів виробництва, некомплектністю постачання, транспортними утрудненнями щодо відправлення продукції споживачам, припиненням відвантажень продукції споживачам через їхню неплатоспроможність тощо. У складі витрат майбутніх періодів банки видають підприємствам позики на покриття сезонних витрат, оскільки в періоди сезонного зменшення обсягів виробництва або міжсезонного простою витрати на виготовлення продукції тимчасово не покриваються виручкою від реалізації [21].
Об'єктами довгострокового та середньострокового кредитування є капітальні вкладення, пов'язані з реконструкцією підприємства, його технічним переозброєнням, упровадженням нової техніки, удосконаленням технології виробництва, та інші витрати, що приводять до збільшення вартості основних засобів. До таких кредитів підприємства вдаються, якщо відчувають брак власних коштів, призначених на ці цілі, а саме: прибутку й амортизаційних відрахувань. Використання різноманітних форм кредитування підприємства прискорює рух грошових і матеріальних ресурсів та сприяє підвищенню ефективності фінансово-господарської діяльності [18].
Кредити, що їх можуть отримати підприємства, класифікуються за такими ознаками:
за кредиторами;
за формами та видами;
за метою використання;
за терміном надання;
за забезпеченням;
за порядком надання.
Кредиторами підприємств можуть бути:
* банки та спеціалізовані фінансово-кредитні Інститути (банківський, лізинговий кредити);
підприємства (комерційний кредит);
держава (державний кредит, який надається через уповноважені банки);
* міжнародні фінансово-кредитні установи (відкриття кредитних ліній через уповноважені банки).
До видів кредитів належать:
банківський;
комерційний;
державний;
лізинговий.
Банківський кредит - це економічні відносини між кредитором та позичальником з приводу надання коштів банком підприємству на умовах терміновості, платності, повернення, матеріального забезпечення. Банківський кредит надається суб'єктам господарювання всіх форм власності на умовах, передбачених кредитним договором.
Комерційний кредит - це економічні, кредитні відносини, які виникають між окремими підприємствами.
Державний кредит - це економічні, кредитні відносини між державою та суб'єктами господарювання.
Лізинговий кредит - це стосунки між суб'єктами господарювання, які виникають за орендування майна (майновий кредит або лізинг-кредит).
Банківський та державний кредити надаються підприємствам у грошовій формі, лізинговий та комерційний - у товарній. Банківський та державний кредити погашаються у грошовій формі Комерційний кредит також повертається переважно в грошовій формі. У період становлення ринкових відносин можлива його сплата як у товарній, так і у змішаній формах (товарній і грошовій одночасно). Лізинговий кредит може погашатися в грошовій, товарній та змішаній формах. В Україні кредитні послуги у вигляді факторингу надають тільки комерційні банки. Лізингові послуги надають переважно лізингові компанії. У зв'язку з цим лізинговий кредит умовно віднесений до групи небанківських кредитів .
Залежно від мети використання розрізняють кредити, що спрямовані на фінансування:
оборотних коштів;
основних засобів.
ТОВ "Наталка" с. Цекинівка має можливість отримувати кредити на придбання товарно-матеріальних запасів, обладнання, інших активів, розширення та модернізацію виробничих потужностей, викуп окремих виробничих комплексів або цілих' підприємств. За терміном надання розрізняють короткострокові, середньострокові, довгострокові кредити. Короткострокові кредити підприємства можуть отримувати у разі фінансових труднощів, які виникають у зв'язку з витратами виробництва та обороту. Термін короткострокового кредиту не перевищує одного року. Середньострокові кредити (від одного до трьох років) надаються на поточні витрати, оплату обладнання та фінансування капітальних вкладень. Довгострокові кредити (понад 3 роки) можуть надаватися для формування основних фондів. Об'єктами кредитування є капітальні, витрати на реконструкцію, модернізацію, розширення вже діючих основних фондів, нове будівництво, приватизацію та корпоратизацію підприємств тощо [41].
В Україні кредити за терміном надання можна поділити на дві групи: короткострокові та довгострокові. Кредити, термін надання яких перевищує один рік, уважаються довгостроковими. Сьогодні в Україні перевагу віддають короткостроковим кредитам.
Залежно від забезпечення кредити поділяють на 2 групи:
забезпечені;
бланкові.
Забезпечені кредити гарантуються певними видами активів, зокрема:
нерухомістю;
цінними паперами;
товарно-матеріальними цінностями;
дебіторською заборгованістю тощо.
Забезпечення кредитів може також здійснюватись: правами підприємств на інтелектуальну власність, землю гарантіями (банків, коштами чи майном третьої особи); іншим забезпеченням (поручительство, поліс страхової компанії)., В Україні як забезпечення кредиту використовують, головним чином, товарно-матеріальні цінності та нерухомість. Кредити, які надаються банками підприємствам під заставу державних цінних паперів називаються ломбардними. У міру розвитку, ринку державних цінних паперів значення цього кредиту в діяльності українських підприємств зростатиме. Бланкові кредити отримують тільки фінансово стійкі підприємства на короткий термін (1-10 днів). У вітчизняній практиці бланкові кредити практично не використовуються.
Порядок надання кредиту передбачає такі види позик: - прямі; - консорціальні; - позики участі.
Надання прямих позик передбачає кредитування підприємства безпосередньо одним кредитором.
Консорціальні позики надаються тоді, коли підприємству-позичальнику потрібні кошти в обсязі, який не може бути забезпечений одним кредитором. У цьому разі кілька кредиторів об'єднуються, і кожен з них надає частину загального кредиту. У консорціальній угоді можуть брати участь не тільки кілька банків, а й кілька підприємств-позичальників, яких стосується конкретний кредитний проект. Підприємство-позичальник, що бажає отримати кредит у великому розмірі, може самостійно визначити банк, який бере на себе зобов'язання з організації банківського консорціуму та виконання функцій головного банку у кредитній угоді. Як правило, головним банком визначають один із великих банків, який має досвід проведення великомасштабних кредитних операцій [44].
Для отримання консорціумного кредиту підприємство-позичальник готує і надає головному банку, як правило, таку інформацію:
клопотання на отримання кредиту, із зазначенням характеру діяльності, фінансового стану підприємства;
дані про мету та направленість кредиту, термін надання, періоди його погашення;
техніко-економічне обґрунтування проекту;
4) інші документи, що потрібні для прийняття рішення про кредитування.
Кредитні взаємовідносини між консорціумом та підприємством-позичальником регулюються кредитною угодою, яку підписують усі учасники. Головний банк акумулює кошти банків-учасників і кредитує підприємство відповідно до кредитної угоди. За настання строків погашення зобов'язань підприємство повертає кредиторам не тільки позичені кошти та відсотки за кредит, а й відшкодовує всі витрати, пов'язані з організацією та здійсненням кредитної операції у тій сумі та строках, які обумовлені в кредитному договорі. Консорціальне кредитування в Україні не набуло розвитку.
Позики участі - банки передають (переуступають) частини позики іншим кредиторам. Домовленість про таку позику можна укласти навіть без відома підприємства-позичальника, а умови такої позики відрізняються від умов надання початкового кредиту. У зв'язку із низькою кредитоспроможністю більшості українських підприємств у вітчизняній практиці позики участі не практикують.