Тема 2. Старіння населення як соціально-демографічний процес (2 год.)

План лекції.

1. Особливості сучасної демографічної ситуації у світі та в Україні

2. Міжнародний і вітчизняний підходи у визначення вікових меж похилого віку(старості).

3. Календарний і біологічний вік.

4. Види старості, швидкість старіння.

5. Фактори впливу на тривалість життя.

6. Основні прояви старіння населення.

1. За даними ООН, у 2000р. кількість осіб 60 р. і старші складала майже 590 млн., у 2025 р. - вона перевищить 1млрд.121 млн., тобто в 5 разів зросте порівняно з 1950 р. При цьому, за той самий період загальна кількість населення світу збільшиться у 3 рази.

За останні десять років населення України зменшилося на 4,5 млн.чол. показник смертності зріс на 20%, а народжуваність знизилася на 28%. Україна є "найстарішою" (з демографічної точки зору) державою на території колишнього СРСР. За прогнозами ООН до 2050 р. населення країни зменшиться на 18 млн. Щороку збільшується частка осіб старших за працездатний вік в загальній структурі населення: 1993 р. - 21,7%; 1994 р. - 22,2%; 1995 р. - 22,4%; 1996 р. - 22,7%; 1997 р. - 22,9%. Це супроводжується значним збільшенням кількості осіб старечого віку у загальній кількості літніх людей, і пов’язано із зростанням тривалості життя людей старшого віку. Сьогодні серед 60-річних і старших частка людей старечого віку складає 30%.

Демографічні прогнози вказують на дальше зростання частки осіб літнього і старечого віку в загальній кількості населення. У XXI ст. кожний п’ятий громадянин України буде старшим за 60 р. Кількість людей 65 р. і старші, котрі у 1994 р. складали 14%, збільшиться у 2025 р. до 21%, а 80 років і старші - зросте за той самий період з 3% до 5,5%. Очікується збереження тенденції переважання в структурі населення похилого віку жінок та самотніх людей загалом. Наприкінці 2000 р. в Україні проживало 49291,2 тис.людей (із них чоловіків - 22775,7 тис., жінок - 26260,8 тис., населення у віці 65 р. і старші складало 6847,4 тис.чол.); у 2005 р.чисельність мешканців нашої держави зменшилась до 47 млн.чол.

Причини сучасної депопуляції України: 1) зменшення числа сімей, зростання кількості самотніх людей; 2) складне матеріальне становище; 3) міграція (еміграція); 4) "постаріння" населення.

2. Вікова класифікація пізнього періоду життя людини (міжнародна): а) літній вік (61-75 р.), б) старечий (76-90 р.), в) довгожителі (старші за 90 р.).

Вікова класифікація пізнього періоду життя людини (Європейського регіонального бюро ВООЗ) (1963): 1) літні (немолоді, підстаркуваті) - 60-74 р.; 2) старі - 75р. і старші; 3) довгожителі - 90 р. і старші.

Комітет експертів ВООЗ (1992), згідно рішення ООН (1980), рекомендує літніми називати людей, що досягли межі 60 р. За даними Г.М.Перфільєвої (1998), вік понад працездатний, за класифікацією ООН - це старші 65 р., в Україні, Росії - 60 р.

ООН вважає державу молодою в демографічному відношенні, якщо частка літніх (65р. і старші) складає менше, аніж 4%, 4-7% – зрілою, старою - від 7% і більше.

3. Поняття віку як терміну існування організму від моменту народження до теперішнього часу. Календарний вік вимірюється кількістю обертів Землі навколо Сонця і виражається в календарній шкалі; не може бути повною мірою показником здоров’я, працездатності, якості життя осіб того самого року народження. Біологічний вік відображає ступінь вікових змін організму, його біологічні можливості стосовно майбутнього життя, темпи старіння; більш адекватно оцінює життєдіяльність і функціональний стан організму. Для визначення біологічного віку використовують перелік моделей і набір тестів (покази артеріального тиску, стан акомодації зору, слуховий поріг та ін.). Методика Л.Белозьорової (сукупність функціональних порушень індивіда співставляють із середніми показниками для певного віку). Прогерія (передчасне старіння) проявляється у випадках, коли біологічний вік людини випереджує календарний.

4. Види старості: хронологічна (кількість прожитих років, яка є підставою до зарахування людини у вікову групу осіб похилого та старечого віку; показник лабільний; залежить від рівня добробуту, культури, умов життя людей, менталітету, традицій суспільства), фізіологічна (фізична - визначається певним станом здоров'я; показник індивідуальний, залежить від сукупності статистичних відхилень від норми), психологічна, соціальна (визначається співвідношенням між віком усього суспільства вцілому і середньою тривалістю життя в окремій країні впродовж певного періоду).

Неріномірність і гетерохронність фаз старіння. Нормальне (фізіологічне) старіння як послідовне зниження інтенсивності процесів обміну речовин, а також атрофічні зміни, які поступово розвиваються в усіх системах органів і призводять до зниження функціональних і реактивних можливостей організму. Пристосування організму до таких змін як одна з умов довголіття. Уповільнене (ретардоване) старіння. Патологічне (передчасне) старіння як прискорений процес дис- і атрофічних змін в організмі, зумовлений хворобами та іншими інтенсивними зовнішніми чи внутрішніми впливами.

5. Фактори впливу на тривалість життя: фізична активність; харчування; стресові ситуації; релаксація і сон; хронічні захворювання; шкідливі звички; дотримання особистої гігєни; екологія та безпечне середовище; стимулювання; генетичні фактори (ген Клото); медичне обслуговування. Перелік вищезгаданих факторів визначає основні шляхи профілактики передчасного старіння і збільшення тривалості життя.

6. Клітинні та молекулярні механізми старіння: апоптоз, клітинний некроз, склерозування тканин. Апоптоз як "двигун" запрограмованої смерті всіх типів клітин живого організму (окрім клітин пухлинного злоякісного росту). Дослід з клітинами Хеля. Загибель клітин організму внаслідок порушення внутрішнього метаболізму (поява недоокислених продуктів, перекисів чи вільних радикалів) або впливу зовнішніх факторів (гіпоксія, вплив хімічних і фізичних агентів) – клітинний некроз. Із віком наростає кількість сполучнотканинних клітин; вони заміщають різні за функціями клітини, що загинули від апоптозу і клітинного некрозу - прогресує склерозування тканин організму, яке відображає швидкість процесу старіння. Запобігання цьому – профілактика захворювань.