«Добрый поступок»:
Рассказы педагога и студентов.
Представьте себе, если бы каждый из нас был внимателен к окружающим, скольких бед можно было бы избежать! А сколько новых друзей могло бы быть у каждого из нас! У добра много лиц: кто-то помог дойти до дома заблудившемуся слепому человеку. Кто-то в дни террористического акта на Дубровке помчался сдавать кровь, не дожидаясь громкого призыва. А этот немолодой, одинокий человек, не считаясь со своими скромными расходами, берет на праздники малыша их детдома и радуется вместе с ним подаркам. Иные, прочитав рубрику «Поможем» о пожаре, который сделал скромную семью «бомжами», спешат на почту с одеждой, собранной у себя дома и у друзей...
Любить человечество легче, чем сделать добро родной матери - гласит старинное украинское изречение. В нём большая мудрость народной педагогики. Невозможно воспитать человечность, если в сердце нет доброты к самому близкому и дорогому человеку - матери, отцу, дедушке, бабушке.
Слово учителя: Не выдерживает материнское сердце, сгорает от горя и обиды, если вырастают недобрые, неблагодарные дети.
☺☺☺
В маленькой больнице на окраине большого города лежали две матери - Чернокосая и Белокосая. Они родили сыновей. Сыновья родились в один день: у Чернокосой матери - утром, у Белокосой - вечером. Обе матери были счастливы. Они мечтали о будущем своих сыновей.
‑ Я хочу, чтобы мой сын стал выдающимся человеком, ‑ говорила Белокосая мать. ‑ Музыкантом или писателем, известным всему миру. Или скульптором, создавшим произведение искусства, которое будет жить века. Или инженером, построившим космический корабль, который полетит к далекой звезде... Вот для чего хочется жить...
‑ А я хочу, чтобы мой сын стал добрым человеком, ‑ сказала Чернокосая мать. – Чтобы никогда не забывал матери и родного дома. Чтобы любил Родину и ненавидел врагов.
Каждый день к молодым матерям приходили в гости отцы. Они долго смотрели на маленькие личики своих сыновей, в глазах у них сияло счастье, изумление и умиление. Потом они сидели у кровати своих жен и долго-долго о чем-то шепотом говорили с ними. У колыбели новорожденного мечтают о будущем ‑ конечно, только о счастливом. Через неделю счастливые мужья, ставите теперь отцами, увезли домой жен и сыновей.
Прошло 30 лет. В ту же маленькую больницу на окраине большого города пришли две женщины ‑ Чернокосая и Белокосая. В их косах уже серебрилась седина, лица были такими же красивыми, как и 30 лет назад. Они узнали друг друга. Их обеих положили лечиться в ту же палату, где 30 лет назад они родили сыновей. Они рассказывали о своей жизни, они молчали о сыновьях. Наконец, Чернокосая спросила:
‑ Кем же стал твой сын?
‑ Выдающимся музыкантом, ‑ с гордостью ответила мать. ‑ Он сейчас дирижирует оркестром, который выступает в самом большом театре нашего города. Он пользуется огромным успехом. Неужели ты не знаешь моего сына? ‑ И Белокосая мать назвала имя музыканта. Да, конечно, Чернокосая мать хорошо знала это имя, оно было известно многим. Недавно она читала о большом успехе этого музыканта за рубежом.
‑ А твой сын кем стал? ‑ спросила Белокосая.
‑ Хлеборобом. Ну, чтобы тебе понятнее было ‑ механизатором в колхозе, то есть и трактористом, и комбайнером, и на животноводческой ферме приходится работать. С ранней весны до поздней осени, пока снег укроет землю, сын мой пашет землю и сеет хлеб, убирает урожай и снова пашет землю, сеет и снова убирает... Живем мы в селе ‑ километров сто отсюда. У сына двое детей ‑ мальчик трех лет и девочка недавно родилась...
‑ Все-таки счастье тебя обошло, ‑ сказала Белокосая. ‑ Твой сын стал простым, никому не известным человеком. Чернокосая мать ничего не ответила.
И дня не прошло, а к Чернокосой матери приехал из села сын. В белом халате, он сел на белую скамейку, долго-долго о чем-то шептался с матерью. В глазах Чернокосой матери светилась радость. Она, казалось, в эти мгновения забыла обо всем на свете. Она держала в своих руках сильную, загоревшую на солнце руку сына и улыбалась.
Расставаясь с матерью, сын, как бы извиняясь, выложил из сумки на маленький столик виноградные гроздья, мед, масло. «Поправляйтесь, мама», ‑ сказал он на прощанье и поцеловал ее. А к Белокосой матери никто не пришел. Вечером, когда в комнате воцарилась тишина и Чернокосая мать, лежа в постели, тихо улыбалась своим мыслям, Белокосая сказала:
‑ У сына сейчас концерт.... Если бы не концерт, он, конечно, пришел бы... на второй день перед вечером к Чернокосой матери снова приехал сын-хлебороб из далекого села. Опять он долго сидел на белой скамейке, и Белокосая мать услышала, что в поле сейчас горячая пора, работают они день и ночь... Расставаясь с матерью, сын выложил на маленький столик пчелиные соты, белую паляницу и яблоки. От счастья лицо у Чернокосой женщины светилось и, морщины расправились. К Белокосой матери никто не проходил.
Вечером женщины лежали молча. Чернокосая улыбалась, тихо вздыхала, боясь, чтобы ее вздохи не услышала соседка.
В третий день, перед вечером, к Чернокосой матери снова приехал сын-хлебороб из далекого села ‑ привез два больших арбуза, виноград, яблоки. Вместе с сыном приехал трехлетний черноглазый внук. Сын и внук долго сидели у постели Чернокосой матери; в ее глазах сияло счастье, она помолодела. Белокосая мать с болью в сердце услышала, как внук рассказывал бабушке: вместе с папой он вчера полдня ездил на «капитанском мостике» комбайна. «Я тоже буду комбайнером», ‑ сказал мальчик, и бабушка поцеловала его.... Белокосая мать в эти мгновения припомнила, что ее сын, выдающийся музыкант, отправляясь в длительные поездки, сдавал, как говорили в семье, маленького сына в какой-то интернат...
Месяц лежали в больнице две матери, ежедневно приезжал к Чернокосой матери сын-хлебороб из далекого села, привозил улыбку сыновнюю, и, казалось, мать только от той улыбки выздоравливает. Казалось Белокосой матери, что, когда к ее соседке приезжал сын, даже больничным стенам хотелось, чтобы мать сына-хлебороба скорее выздоровела. К Белокосой матери так никто и не пришел.
Прошел месяц. Врачи сказали Чернокосой матери: «Теперь вы совершенно здоровы. В сердце нет никаких шумов, ни перебоев». А Белокосой матери врач сказал: «Вам еще надо полежать. Конечно, вы тоже станете совершенно здоровым человеком». Говоря это, врач смотрела почему-то в сторону.
За Чернокосой матерью приехал сын. Он привез несколько больших букетов красных роз. Цветы подарил врачам и сестрам. Все в больнице улыбались.
Прощаясь с Чернокосой матерью, Белокосая попросила ее остаться с ней на несколько минут наедине. Когда из палаты все вышли, Белокосая мать со слезами на глазах спросила:
‑ Скажи, дорогая, как ты воспитала такого сына? Ведь мы родили их в один день. Ты счастлива, а я... ‑ и она заплакала.
‑ Мы расстаемся и никогда больше не увидимся, ‑ сказала Чернокосая, ‑ потому что не может быть в третий раз такого чудесного совпадения. Поэтому я скажу тебе всю правду.
‑ Сын, которого я родила в тот счастливый день, умер... Умер, когда ему не было и года. А это... не кровный сын мой, но родной! Я усыновила его трехлетним мальчиком. Он, конечно, смутно помнит это... Но я для него ‑ родная мать. Ты это видела своими глазами.
Я счастлива. А ты несчастный человек, и я глубоко сочувствую тебе. Если бы ты знала, как я страдала в эти дни за тебя. Уже хотела, было уйти из больницы, ведь каждый приезд моего сына приносил тебе тяжелые переживания. Выйдешь из больницы, пойди к сыну и скажи: его бездушие повернется против него. Как он относится к матери, так и его дети будут относиться к нему. Равнодушие к отцу-матери не пройдется.
Патриотизм начинается с колыбели. Не может быть настоящим сыном своего Отечества тот, кто не стал истинным сыном матери и отца.
Слово матери: Украинская народная мудрость гласит: «Три несчастья есть у человека: смерть, старость и плохие дети. Старость - неотвратима, смерть - неумолима, перед этими несчастьями, никто не может закрыть двери своего дома. А от плохих детей дом можно уберечь, как и от огня.
И это зависит не только от нас, родителей, но и от вас самих - детей. Умейте чувствовать тончайшие душевные движения матери и отца. Не приносите тревог, огорчений, обид. Не допускайте, чтобы жизнь родителей была отравлена вашим позорным поведением. Помните, что раннюю старость и болезнь нам приносят не столько труд и усталость, сколько сердечные волнения, переживания, огорчения, обиды. Когда болит сердце, за вас дети, седеют волосы.
Не забываются оскорбительные слова. Рана от занозы заживает, и следа не остаётся. А рана от обидных слов заживает, но глубокий след оставляет.
Будьте добрым сыном, доброй дочерью до самой старости.
Умейте чувствовать сердце матери, умейте видеть в ее глазах мир и покой, счастье и радость, тревогу и беспокойство, смятение и огорчение. Если ты не научишься видеть в глазах матери ее душу, ты на всю жизнь останешься нравственной невеждой.
Слово студента: Мы живём в коллективе, коллектив не любит недоброжелательных людей. Надо уметь чувствовать, уметь видеть по-доброму окружающих вас одноклассников, уметь желать добра. Добрые желания живут в душе того, кто умеет отдавать силы своей души другим людям.
Истинная доброта выражается в желании видеть лучшим человека. Истинная доброта выражается в желании видеть лучшим человека, с которым ты соприкасаешься. Если в твоей душе зашевелилось чувство радости в связи с тем, что твой товарищ хуже тебя значит тебе надо ещё много, очень много учить, воспитывать самого себя, изгонять из себя эгоизм, тщеславие и малодушие.
Слово учителя: Умейте чувствовать рядом с собой человека, умейте читать его душу, увидеть в его глазах его духовный мир - радость, беду, несчастье, горе.
Слово студента: Первоклассница нарисовала школу. На чистом листе бумаги она вывела большой золотой круг ‑ солнце ‑ и вокруг него много маленьких головок расцветшего подсолнуха.
‑ А где же школа? ‑ спросили её.
‑ Разве вы не видите? ‑ с удивлением, и даже с обидой сказала девочка.
‑ Вот это ‑ учительница (девочка показала на солнце), а вокруг, мы ученики. Это и есть школа.
Ученики ждут от учителя доброты, тепла, участия, любви.
Слово учителя: Может ли учитель стать причиной появления зла в душе ребенка.
Слово студента: Дождик постукивал по оконному стеклу. Мелодия дождя, созвучная голосу учительницы, убаюкивала.
Первоклассник Вова старался не уснуть, а глаза сами собой предательски закрывались. «НАЗАРЕНКО, ТЫ ОПЯТЬ ДРЕМЛЕШЬ!»
Малыш вздрогнул от резкого голоса учительницы, поднялся и мужественно подал дневник, где учительница сделала третью на этой неделе запись: «Спал на уроке».
Мама, посмотрев дома дневник, прижала сына к себе и заплакала Он тоже заплакал, потому что и мама, оказывается, боялась учительницу.
‑ Мамочка, ты не плачь, я завтра снова пойду в детский сад. Там можно спать, играть, бегать. А в классе совсем ничего нельзя, только смирно сиди за партой и стой у стенки на переменках.
‑ Ты уже большой, тебя не возьмут в детский сад.
‑ Тогда я пойду на работу!
На следующий день мать пошла в школу вместе с сыном.
На уроке математики учительница несколько раз делала замечание Саше, который всё время отвлекался на посторонние дела: что-то искал в столе, портфеле, показывал соседу. Наконец учительнице это надоело: она быстро подошла к Саше, отобрала у него альбом с марками (это с ними он возился) и, пройдя к столу, сказала:
‑ Чем тратить время на марки, да ещё на уроке, лучше бы математикой занялся, ведь у тебя одни двойки.
Мальчик зло и обиженно посмотрел на учительницу и до конца урока вообще ничем не занимался.
Слово учителя: Эти ситуации побуждают вас задуматься о том, что педагогические решения, очень часто зависят от человечности учителя, от его умения глубоко понимать ребёнка, его внутренний мир, от сострадания ребёнку.
Десятки, сотни нитей духовно связывающих учителя и учащегося - это те тропинки, которые ведут к человеческому сердцу, это важнейшее условие дружбы, товарищества учителя и учащихся.
Если учителя и учеников объединяет духовная общность, при которой забывается, что педагог - руководитель и наставник, если учитель стал другом ребёнка, если эта дружба озарена благородством, добротой в сердце ребёнка никогда не появится зло, а учительская душа не умрёт без взаимной любви.
Слово учителя: Потому что это больно Марии Петровне. Это было в последний год войны.
Ученика четвертого класса Володю обидела одноклассника Нина. Она сказала ему на перемене:
‑ Пять платьев с заплатами.
Нина намекала на то, что у Володи пять сестренок, мама часто болеет, отец погиб на фронте, не на что купить новые платья, поэтому у сестренок платья с заплатами...
Володя не смог стерпеть обиды. Он не пошел жаловаться к Марии Петровне. Он ударил Нину, она залилась слезами.
Мария Петровна все слышала и видела. Она, вздохнув, сказала:
‑ Сегодня я приду к вам домой, Володя.
Мария Петровна пришла к ним недавно, всего две недели назад. До нее нас учила очень строгая учительница Мария Николаевна. Если уж она к кому приходила домой ‑ без ремешка не обходилось.
Мы приуныли. На Володю смотрели с сочувствием: будешь бит сегодня, Володя...
На следующий день Володя пришел в школу радостный. Он несколько раз повторил:
‑ К нам приходила Мария Петровна...
Потом он рассказал: Мария Петровна ни слова не сказала о том, что он ударил Нину. Она принесла сестренкам игрушки, а самой старшей ‑ платьице. А когда уходила, тихонько, очень тихонько сказала Володе:
‑ А драться нельзя...
‑ Я никогда больше не буду драться, ‑ сказал Володя. ‑ Потому что это больно Марии Петровне...
Сегодня новое поколение все чаще выбирает пепси, жвачку, видеоприставки, а вместе с тем - заработки любой ценой.
В Бобруйске был задушен и забит камнями восьмилетний школьник. В тот же день были найдены исполнители убийства ‑ трое одноклассников убитого, самому старшему из них недавно стукнуло девять лет. Как признались следствию убийцы-малолетки, на «мокрое» дело их толкнула страсть к наживе: у убитого школьника в кармане были деньги.
Увеличивается армия детских карманников и сбытчиков наркотиков. Дети объединяются в преступные группы, избивают и грабят прохожих.
Но если доброта станет главным и естественным свойством ребенка, станет условием его жизни, ребенок никогда не совершит зло и насилие.
И помните всегда: ‑ Учитель - это человек только с добрым сердцем.
Давайте будем учиться любви, пониманию и доброте.
Неправда, что этому нельзя научиться!
Можно, надо только захотеть этого очень сильно. Надо много и напряженно думать. Надо слушать свое сердце. А самое главное ‑ надо смотреться в глаза ребенка. Именно смотреться ‑ как в зеркало, и в них черпать любовь, радость и веру в себя.
Студентам вручается: КОДЕКС ДОБРОГО УЧИТЕЛЯ!
Не бойся, добротой ребенка не испортить.
Смотрись в глаза ребенка, чтобы увидеть в его глазах боль, одиночество, страх, смятение, радость и разделите их с ним.
Пожалей ребенка, когда ему плохо, посиди рядом, когда одиноко и найди нужные слова.
Прояви к ребенку внимание, сочувствие, понимание, участие, серьезное отношение к его проблемам, и ты сумеешь воспитать в нем такие же качества личности.
Никогда не кричи на ребенка.
Не бойся показать детям жизнь. Пусть знают, что есть люди, которым не мил белый свет, забытые и одинокие.
Создавай мир, покой, уют, согласие в классном коллективе.
И помни, невозможно воспитать у детей доброту, если ты, учитель, каждое мгновение не будешь чувствовать человека.
Сегодняшний разговор дает каждому возможность задуматься: а что лично я могу сделать для того, чтобы мир изменился к лучшему? Да, простой человек, не обладающий ни властью, ни большими деньгами, не может повлиять на изменение политической, экономической, экологической ситуации в стране. Однако он может именно теперь, сейчас, когда так обнаружилась борьба между добром и злом, встать на сторону добра.
И для этого нужно сделать одно - полюбить ближнего своего. Ближний ‑
это не только родной, знакомый, друг, но и вовсе незнакомый человек, и ему, может быть, живется сегодня хуже, чем тебе. Если представить себе, что каждый так поступит, то возникает растущий с каждым днем круг людей, объединенных не только желанием делать доброе дело, но и творящих добро. Цветаева говорила, что есть круговая порука добра ‑ и цепочка зла. Надо стоять, взявшись за руки, в круговой поруке добра, а цепочку зла обрывать на себе, не пускать его дальше по кругу.
Слово студента:
Давайте поклоняться доброте!
Давайте с думой жить о доброте:
Вся в голубой и звёздной красоте,
Земля добра. Она одарит нас хлебом,
Живой водой и деревом в цвету.
Под этим вечно неспокойным небом
давайте воевать за доброту!
Как бы жизнь не летела ‑
Дней своих не жалей,
Делай доброе дело
Ради счастья людей.
Чтобы сердце горело,
Не тлело во мгле,
Делай доброе дело -
Тем живём на Земле.
Ах, как нам добрые слова нужны!
Не раз мы в этом убедились сами.
А может не слова ‑ дела важны?
Дела ‑ делами, а слова ‑ словами.
Они живут у каждого из нас,
На дне души до времени хранимы,
Чтоб их произнесли в тот самый час,
Когда они другим необходимы.
Розробка
виховного заходу для учнів середнього
шкільного віку вчителя 
Лубенської
ЗОШ № 10 Назаренко О.В.
Мета: Формувати базис особистісної культури учнів за допомогою відкриття їм світу в його цілісності та різноманітності. Розширити увлення учнів про те, що таке краса людської душі. Виховувати доброту сердець: чуйність, ніжність, милосердя, повагу, гідність.
Методичні рекомендації: В основу даного виховного заходу взята творчість місцевої авторки та виконавиці власних пісень Ганни Борисенко. Кімната, де відбуватиметься свято прибрана квітами, кульками, малюнками та поробками дітей, плакатами на яких написані вислови про доброту. На дошці: велике червоне серце зі світлішими зображеннями сердечок, на звороті прикріплені побажання миру, кохання, успіху, здоров’я та інші. Під час свята діти прикріплюють до великого серця маленькі сердечка з написами «Батьківська любов та ніжність», «Повага, шана та вдячність батькам», «Взаєморозуміння», «Співчуття та допомога», «Наш вибір», «Мир і злагода», «Любов», «Віра, надія», «Самопожертвування», «Творчість».
Ведуча 1:
Вас запитаю, де живе добро?
І як знайти до нього ту стежину?
Посеред багатьох в житті доріг,
Малесенькую стежичку єдину.
Як відшукать добро, його сліди?
Як доторкнутися до нього вчасно?
Бо навіть в темряві життєвих тупиків,
Воно горить для нас так ясно!
І як не втратити добро, а пронести?
Як дарувати його всім, кому потрібно?
Його чекають й ранньої весни,
Й тоді, коли вже на душі так зимно.
Вас запитаю, де живе добро?
В яких краях і у якім джерельці?
І чую голос: «Любі я у вас,
Живу у кожному я серці».
Ведуча 2: Добро живе в серці кожного із нас і це так прекрасно і неповторно! Ми можемо творити добро своїми руками! Ми творці добра на всій землі! Дорогі гості, учні у нас сьогодні незвичайна мить. Саме ми, зараз створимо усі разом велике Серце Доброти, вклавши у нього зі своїх сердець частиночку добра!
Ведуча 1: З чого починається добро? Де його витоки? Звідки воно береться у наших серцях? Я гадаю, що допомогти знайти нам відповідь можуть наші мами!
(Лунає пісня «Доля для сина»).
Речитатив:
Колисала мати сина в ясну ніч
І молилась тихо Богу, вела річ,
Посміхалося вісні мале дитя.
Мати бачила щасливе майбуття.
Сину мій, сину мій, ти кровинка моя
Ти як місяць ясний, як ранкова зоря.
Все, що в серці моїм, я тобі віддаю,
Щоб пізнав ти любов, знайшов долю свою.
Приспів:
А в долі тій два береги, А в долі тій, щоб два крила,
Щоб вірна й вічна та любов тебе світами повела.
Стежками ніжності й добра людської гідності й краси,
Від щастя тільки, щоб сльоза краплина літньої роси!
Сину мій, сину мій, ти надія моя,
Зорепад моїх мрій, вітрила у корабля!
Все, що в серці моїм, все тобі віддаю,
Щоб пізнав ти любов, зустрів долю свою.
Приспів:
А в долі тій небес блакить, а в долі тій безмеж широт,
Політ орла у буревій, і сяйво сонячних висот.
Усмішок море і тепла, зустрічей щирих на шляхах,
Джерел прозорих та ясних, щастя тримать в своїх руках!
Речитатив :
Заросла стежина де дитинства слід,
Син розправив крила і побачив світ,
Все, про що молитва матері була,
Пролягли крізь долю неньчині слова.
Мама: Я вважаю, що добро починається з батьківських сердець. Кожна мати, виховуючи своє дитя, не шкодує тепла, ніжності, любові свого серця! Тому поправу ці почуття я вкладаю у Серце Доброти.
(сердечко з написом «Батьківська любов та ніжність»)
Учениця 1:
Я люблю свого тата і неньку і в яких би краях не була
Завжди вдячна, мої ви рідненькі за турботу і море тепла.
Я шаную своїх батьків, вдячна їм за те, що вони подарували мені життя! Батьки-мої друзі та порадники! Щоб жити довго і щасливо на цій землі треба
шанувати своїх батьків. Тому я віддаю у Серце Доброти сердечко поваги, вдячності та шани батькам.
(сердечко з написом «Повага, шана та вдячність батькам»)
(звучить запис поштовхів серця)
Ведуча 2: І ось наше спільне Серце Доброти починає набувати життя. Чи чуєте Ви ледь помітне його биття?
Учень 2: Я хочу підсилити його життєдайність своєю частинкою доброти, яка завжди присутня у взаєморозумінні між людьми.
Зрозумійте мене,
Я ж людина на цій Землі,
З неповторними струнами неба.
Ви почуйте всі радощі мої й жалі,
А засуджувати мене не треба!
Ви послухайте музику серця мого
В двоголоссі звучать туга й щастя.
Як я прагну щоб ви зрозуміли мене,
Вірю, що в доброті це Вам вдасться!
Ось моє сердечко взаєморозуміння.
(сердечко з написом «Взаєморозуміння»)
Учениця 3:
Співчуваю, серцем співчуваю я чужому горю і біді,
Руку допомоги простягаю всім, хто потребує на путі.
Не пройду з байдужістю повз горе, в цьому суть мого життя,
Вселю віру, тим хто упав духом у прекрасне й світле майбуття!
Візьміть моє сердечко співчуття та допомоги.
(сердечко з написом «Співчуття та допомога»)
Ведуча 1: Як бачите доброта дійсно живе у наших серцях. То чому ж у світі стільки зла, яке інколи походить від людини?
Учень 4: Я саме замислився над цим питанням. І прийшов до висновку, що добро яке живе у нас саме по собі не проявляється. Кожен з нас повинен зробити вибір ‑ як чинити в тих чи інших ситуаціях. Який шлях обирати в житті ‑ добра чи зла? Кожен з нас вирішує для себе сам! Я хочу додати до Серця Доброти сердечко вибору.
(сердечко з написом «Наш вибір»)
Ведуча 1: А допоможе зробити вибір самоаналіз, самопізнання, глибоке розуміння свого місця у житті.
(звучить вірш «Знайди себе»)
Чи знаєш ти, що оцей ти, це ти?
Чи відшукав же ти оту дорогу,
Якою можна все життя пройти
Не зрадивши ні другові, ні Богу!
Чи ти замислювався про ціну буття
Про те, що і від тебе теж залежить,
Яким же буде наше майбуття?
Про що ти мрієш, те тобі й належить!
Широким шляхом дуже просто йти
Ані тобі законів, ані спину,
Бути сіреньким, жити як усі,
Бути гріхові донькою, чи сином!
А ти зумій, розправить крила і злетіть
У височінь блаженства і свободи.
І чистим серцем світло запалить
Переборовши опір зла, життя турботи.
Зумій в нікчемності побачити красу,
Чужу біду всім своїм серцем пережити,
Зумій тому, від кого відвернувся світ
Подати руку і по справжньому любити!
Знайди себе, посій і прорости
Зійди зорею над землею ясно,
Адже залишити у вічності сліди
Добра, Любові, Миру так прекрасно!
Учень 5. Лише добро прагне миру і злагоди з усіма! Добро ніколи не будує свого щастя на чужій біді. Тому сердечко миру і злагоди я вкладаю у Серце Доброти.
(сердечко з написом «Мир і злагода»)
Ведуча 2: Биття нашого Серця Доброти все гучніші та гучніші. Його світло чистоти осяяло нашу кімнату, його ніжний голос сягає наших сердець.
(підсилення світла, музика, з‘являється учениця в костюм «Доброти»)
Доброта: Я вдячна вам, що об‘єднавши доброту своїх сердець ви створюєте мені серце. Але я хочу, щоб ви завжди пам‘ятали, що основою будь-яких добрих справ повинна бути Любов. Хай любов завжди буде у центрі вашого серця, вашої доброти.
(лунає пісня «Любов на світі одна»)
Любов на світі є одна
Вона земна і неземна,
Вона як сонце, як зоря
Завжди горить і не згора.
Приспів:
Моя любов я дорожу тобою
Чиста любов, ти розлилась рікою,
Ні ти не сон, не марево омани,
Справжня любов лікує серця рани.
В моєму серці є любов,
Вона чарує знову й знов
На крилах в небо підійма
Від неї кращої!
З нами живе, сама любов
Всі наші пута розрива.
Вона і ніжна і свята
В своїх обіймах огорта.
Приспів:
Доброта: У своє серце, яке ви створюєте мені, я додаю любов і хочу щоб вона «розлилася рікою» у кожну добру справу і в усій повноті увійшла у ваші серця!
(Доброта прикріплює у центр Серця Доброти сердечко з написом «Любов»)
Учень 6: (звертається до Доброти) З твоїм приходом у моєму серці відродилася віра і надія в прекрасне у людині, у завтрашній день. Життя набуло свого сенсу! Я помічаю, що добра навколо нас більше, а ніж зла. Будь ласка візьми частиночку моєї віри і надії в добро до свого серця.
(сердечко з написом «Віра, надія»)
Учень 7:
Виношу з серця вірність доброті
І обіцяю вірність цю плекати
Всіх шанувати, всім нести тепло,
Завжди добро всім людям дарувати!
Я дарую Серцю Доброти вірність свого серця.
(передає сердечко з написом «Вірність»)
Учень 8: Мені так добре і спокійно на душі. Мені не хочеться згадувати про образи та непорозуміння. Я не ображаюсь ні на кого, я прошу пробачення у всіх кого я образив. Пробачте мені, будь ласка! Зі свого серця я віддаю саме цінне ‑ уміння прощати.
(сердечко з написом «Уміння прощати»)
Учень 9: А мені так хочеться щось зробити, допомогти комусь! І мені не шкода часу який я витрачу на це. Що це?
Доброта: У твоєму серці проснулося велике почуття ‑ самопожертвування заради щастя і успіху інших. Візьми його частиночку і вклади в моє серце.
(сердечко з написом «Самопожертвування»)
Учениця 10:
Я стала бачити красу добра в усьому!
Писати хочу вірші та пісні
Я намалюю вам добро з любов‘ю
Творити хочу щастя на землі!
Візьміть до серця моє бажання творити.
(передає сердечко з написом «Творчість»)
Доброта: Я вдячна вам усім за серце чуйне, ніжне, яке вміє простити та здатне добро творити. На крилах вашої любові я облечу усі куточки нашої Землі і залишу на ній сліди добра! Знайте, що доброта є чистою і цілющою криницею, черпайте з неї! І не була б доброта добротою, якби не віддавала себе іншим!
(доброта бере велике Серце Доброти і починає роздавати прикріплені на звороті побажання кохання, успіху, здоров‘я та ін. учасникам свята, в цей час лунає пісня «Чиста криниця»).
Криниця чистоти, криниця доброти
Життя любові ‑ батьківська криниця.
І в кожного із нас святе є джерело,
Цілющої водиці, щоб напиться.
Приспів:
З доріг далеких я додому повернусь,
З криниці чистої водиці я нап‘юсь
Босоніж по стежках дитинства я пройду
І до землі своєї серцем припаду.
Не висиха вода в криниці чистоти
І не міліє в ній любов і ніжність,
І ти принось сюди і вдячність і тепло
Принось сюди із серця свою вірність.
Приспів.
Ти не втрачай її, не залишай її
Життя криницю, батьківську криницю
І з цього джерела, святого джерела
Навчи дітей цілющу пить водицю.
Ведуча 1:
Засівайте добро на землі,
Не чекайте, коли вас покличуть
У сумні, чи то радісні дні,
Засівайте добро на землі!
Засівайте подяку й тепло,
Засівайте любов, мир і ніжність.
Все прощаючи сійте і сійте.
Засіваючи, в добре лиш вірте.
Залишіть після себе прекрасне,
Вічне , чисте, святе, осяйне.
Пам‘ятайте: добро починається з тебе,
І любові добро не мине!
Засівайте добро на землі!
Розробка
виховного заходу для учнів середнього
шкільного віку 
вчителя
Великоперевізької загальноосвітньої
школи І-ІІ ступенів
Переяслівської Марії Іванівни
Обладнання: стіл накритий вишиваною скатертиною, на українському рушнику - хліб-сіль.
Девіз, написаний на дошці. «Немає вищої святині, ніж чисте сяйво доброти».
До класу заходять запрошені гості, вчителі, учні.
Тихо звучить музика у виконанні Алли Кудлай «Добрі люди».
Учитель: Шановні друзі! Сьогодні ми зібралися для того , щоб поговорити, як наповнити добром оселі, в яких ви живете, школу, в якій ви навчаєтеся, що можна доброго зробити для односельчан, для природи, яка оточує нас. Тобто, поговоримо, як треба творити добро і які добрі справи робите чи плануєте зробити в недалекому майбутньому. Всі ви завчасно знали і готувалися до проведення цього заходу. Сьогодні до нас на годину спілкування завітали гості: сільський голова, наші вчителі, повар, вихователь групи продовженого дня, директор школи.
Запрошуємо шанованих гостей на почесне місце.
(учні хлібом-сіллю запрошують гостей).
Шановні присутні! Чи задумувалися ви серед якої чудової природи ми з вами живемо? Чому в нашому селі влітку так багато приїжджих на відпочинок? Та це, мабуть, тому, що їх вабить прекрасна природа, доброзичливі люди. І справді, недалечке від села, протікає річка Псел, яку Геродот називав «Іпсилос» - «висока вода». 40 видів риби налічується в річці. А хто може назвати, яка риба водиться в Пслі?
(учні перелічують назви риби)
Багато в нас і озер та джерел. А хто може назвати, які озера є в нашій місцевості? Де розташовані джерела і в якому стані вони знаходяться?
(Діти відповідають на запитання, а вчитель робить доповнення)
За річкою розкинулися луки, багаті на різнотрав'я: лікарську ромашку, васильки, дзвіночки, незабудки, кульбаби, чебрець, деревій, звіробій, материнку, лісову полуницю, мати-мачуху, конюшину, щавель, кашку, липучки, духмяний горошок. Далі сосновий ліс, а за ним - мішаний.
(Діти називають різні породи дерев та кущів, якщо потрібно, вчитель доповнює їх)
І, звичайно ж на луках і у лісі водиться велика кількість звірів, птахів, комах. А хто може назвати їх мешканців?
(Діти по черзі називають спочатку звірів, потім птахів і комах)
Таким чином, ми, мабуть, можемо зробити деякі висновки.
(Одні учні висловлюють свої думки про багатство і різноманітність рослинного і тваринного світу, а інші не погоджуються з ними)
До слова запрошується сільський голова, який говорить, що років 30 років тому, коли він ходив до школи, і справді було набагато більше рослин: і пролісків, і рясту, і пшінки. І зараз вони ще є, але набагато менше. А от сон-трава, горицвіт, бордові тюльпани зовсім зникли. Дуже мало на Пслі залишилося білих лілій і жовтого латаття, мабуть, ваші діти вже не побачать, якщо ви не зробите доброї справи і не посприяєте їх збереженню. Сьогодні розглядається актуальне питання. Адже саме ви можете виконати прекрасну місію захистити рослини та примножити красу рідного краю.
Учитель: Я теж закликаю вас не зривати без потреби квітів, особливо тих, що зникають, не зірвати даремно листочка, не зламати гілочки, не лякати птахів і звірів, не забруднювати, а очищати джерела, брати участь у щорічній акції по озелененню, щоб не було так, як говориться у вірші.
Учень читає вірш «Бережи природу».
Переорано землю, переорано небо,
Наче нам на цім світі вже нічого не треба:
Ні трави, ні повітря, ні річок, ані квітів,
Наче прагнемо разом на край світу злетіти.
Зупинися, людино, хоч на мить і подумай
Роки мчать, скаженіють, ми спішимо за прогресом,
Трощимо ліс і дерева, що в гаях причаїлись
Та невже ми нічого за життя не навчились?
Діти висловлюють свої думки з приводу охорони і збереження природи.
Учень: Навчаючись ще в молодших класах, я запам'ятав, як наша перша вчителька під час прогулянки до лісу навесні попереджала нас, що в лісі потрібно вести себе тихо, щоб не налякати звірів і пташок. Я про це пам'ятаю і зараз, ідучи до лісу на прогулянку чи по гриби, попереджую своїх супутників, як треба поводитися в лісі.
Учениця: Я знаю таких учнів, які дуже люблять зривати квіти для великих букетів і не задумуються над тим, що квіти набагато довше квітнуть і є окрасою тоді, коли вони ростуть на стеблі, а не зірвані.
Учень: На Україні у 1980р.видано Червону книгу України. Якщо до першої книги було занесено 150 видів рослин, то нині їх уже понад 600. Серед них підсніжник, сон-трава, первоцвіт звичайний, цибуля ведмежа, едельвейс, тис ягідний... До Зеленої книги, яка створена в 1987 році, внесено близько 130
видів рідкісних рослин, які знищені майже повністю внаслідок господарської діяльності людей.
Учень читає вірш:
Дивлюсь я на небо, та думку гадаю.
Що ми після себе на світі лишаєм:
Ліси наші в'януть, нема більше рік,
Пташки покидають край рідний навік.
Не чисте повітря, у ґрунті нітрати,
І слово «Чорнобиль» нам страшно згадати.
Що б на світі не сталось біди,
Шануймо природу всюди й завжди!
Учень: Ми оберігаємо природу. Кожного року весною і влітку чистимо джерельця, люди вдячні нам за це, бо, випасаючи корів, заготовляючи сіно, збираючи полуниці чи відпочиваючи біля річки, кожен із задоволенням втамовує спрагу чистою, прохолодною, джерельною водою.
Учень: У нашому селі є багато мисливців, які у вихідні, особливо взимку і весною, полюють на диких звірів. Я знаю, що серед них є браконьєри, тому вважаю, щоб зберегти звірів, потрібно заборонити полювання. Від таких горе-мисливців треба захистити природу. Я дуже хочу прочитати вірш, який мені запропонувала сільська бібліотекарка. Вірш називається «Лист до людини».
Людино, розумна істото!
До тебе звертаємось ми,
Бо гинемо, гинемо, гинем!
Будь ласка, ти нас захисти.
Хай будуть в нас цілі дерева,
Рослини, тварини, пташки
Людино, людино, людино!
Ми просимо: «Нас захисти!»
Нехай твої діти і внуки
Побачать це не навпаки
Зелені простори і луки,
Озера глибокі й річки.
Бо ти хоч розумна істота
Втручаєшся в нас невпопад
Висушуєш наші болота.
Рубаєш масиви Карпат.
Ти, перш ніж втручатись, подумай,
У гурті все зваж, обсуди,
Якщо вже природа і зникне –
То зникне вона назавжди.
Учитель: Так, це звернення до людини, насправді примушує нас задуматися над тим, як допомогти природі. Наявна мережа державних
заповідників не забезпечує охорону всього розмаїття рослинного і тваринного світу та інших правоохоронних об'єктів. Тому потрібно створювати нові. Я пропоную у нас в урочищі теж створити природоохоронний заказник Королівщина. Там є чимало первоцвітів, навіть білі проліски, конвалії, великі кущі бузку, багаторічні дуби, цілющі джерела. Тож давайте поставимо і виконаємо конкретне завдання по збереженню рідної природи. Я думаю: у цьому нам допоможе сільський голова.
Директор школи: Цікава і корисна пропозиція. Адже природа єдине джерело задоволення матеріальних і духовних потреб людини. Все те, що ми використовуємо і будемо використовувати, може дати тільки природа. Тому маємо з повагою ставитися до її скарбів. Питання про створення заказника треба поставити перед сільською громадою, виконкомом сільської ради.
Учні підтримали пропозицію, пообіцявши докласти максимум зусиль знань і вміння щодо охорони природи рідного краю.
Сільський голова: Так. Потрібно взятися за вирішення цієї пропозиції, проконсультуватися з районними службами. Це і буде наша спільна добра справа. Дуже добре діти, що ви розумієте, що потрібно творити добро.
Учитель: Турбота повинна бути не тільки про навколишню природу, але й про домашніх рослин і тварин, про людей, які вас оточують. Хотілося б почути, що доброго, корисного ви робите вдома.
Учні розповідають про добрі вчинки і справи.
Учень: Ми з батьком заготовляємо на зиму сіно, а з мамою вирощуємо моркву та буряки, щоб взимку було мені чим годувати кроликів.
Учень: Я теж з братом і татком заготовляю влітку сіно для корів, щоб продавати молоко, яке приносить нашій сім'ї і державі користь .
Учениця: А я турбуюся про акваріумних рибок. Вчасно їм сиплю корм, міняю воду, подаю кисень, бо моя мама дуже любить відпочивати ввечері біля акваріума і спостерігати за метушнею барбусів, мечоносців, ніончиків, гупій, скалярій. А мені приємно спостерігати за мамою і радіти з того, що я для неї роблю задоволення.
Учениця: Мені теж хочеться похвалитися тим, що і я займаюся доброю справою, допомагаючи не тільки вдома, а й одинокій сусідці. Я регулярно приношу їй з магазину продукти, які вона попросить, а найчастіше хліб, витягаю з колодязя майже щодня свіжу водичку, підмітаю підлогу, а ще просто розмовляю з нею про мої шкільні справи, про серіали, про сільські новини.
Учень: Я також роблю добру справу. Майже кожного року насаджую кущі та дерева, а також квіти. Наш будинок влітку потопає в зелені дерев і розмаїтті квітів. Мені дуже приємно, коли до нас хтось приходить і захоплюється красою побаченого. А мама не забуває мене похвалити і сказати, що саме я причетний до цього.
Учениця: Я думаю, що всі ми, сільські діти, не стоїмо осторонь домашніх
справ і допомагаємо по господарству. Майже в кожному дворі весною є маленькі курчата, каченята, гусенята, індичата, і всі ми робимо добру справу, турбуємося про них: годуємо частенько, напуваємо, пасемо.
Вчителька: Я хочу висловити щиру подяку тим учням, які співчутливо відносяться до особливої категорії дітей у нашій школі, хворих на церебральний параліч. Приємно спостерігати, як учні допомагають їм одягтися, накрити стіл у їдальні, запрошують до ігор, спілкуються з ними після уроків, таким чином проявляють милосердя, душевне тепло і увагу.
Вихователь групи продовженого дня: Дізнавшись про те, що ви сьогодні проводите годину спілкування «Добро починається з тебе», мені захотілося теж зробити добру справу-подякувати шестикласникам за шефську допомогу учням молодших класів, за допомогу в самопідготовці слабеньким у навчанні, за підготовку до новорічного карнавалу, за організацію і проведення ігор, фізкульт-хвилинок.
Кухар: А я б хотіла подякувати всім учням, які добросовісно справляються з обов'язками чергових у шкільній їдальні: прибирають посуд, гарно, а не сяк-так, витирають столи, ставляють на місце стільці, начисто підмітають підлогу. Але не секрет, що є серед вас такі, які часто ухиляються від чергування. Я думаю, що віднині ви будете справжніми носіями добрих справ не тільки вдома, у школі, а й усюди, де б ви не знаходилися. І щоб вислів «Світ не без добрих людей» був про вас.
Учитель: Є ще багато приказок про добро. Давайте прокоментуємо деякі з них.
Добро роби, добре буде.
Добре ім'я - найкраще багатство.
Добро довго пам'ятається, а лихо ще довше.
Доброму скрізь добре.
Робиш добро - не кайся, робиш зло - зла й сподівайся.
Добрі вісті не лежать на місці.
До доброї криниці стежка утоптана.
Добрий чоловік надійніше кам'яного мосту.
Все добре переймай, а зла уникай.
Від добра, добра не шукають.
Не говори про доброту, коли ти нею сам не сяєш.
Не одежа красить людину, а добрі діла.
З добром поживеш - добре й переймеш, з лихим зійдешся - й свого позбудешся.
Лихий добро псує.
Добре далеко розходиться, а лихе ще далі.
Перемелеться лихо - добро буде.
Хто людям добра бажає, той і собі має.
Учитель: Отже, я думаю, всі ви добре усвідомили, що значить робити добро. Милосердя і доброта - як два крила, на яких тримається людство. Ще з давньоруських часів вони були в традиціях нашого народу.
Згадаймо «Повчання дітям» Володимира Мономаха, який основною чеснотою вважав добро: допомогу знедоленим, нещасним, захист старості, немічності, порятунку хворого, каліки, захист скривдженого.
Сьогодні доброти потребують не тільки хворі та самотні, але й цілком здорові люди, в яких душа черства й глуха до чужого горя. Тож :
Навчаймося добра, як вчаться мови діти,
Щоб потім все життя його творить святе.
Даруймо для людей погожі дні весняні,
Щоб щедрим садом вік стелився небокрай,
Щоби беріз пісні лунали до нестями
І повнився добром наш дім і рідний край.
Розробка
виховного заходу для учнів середнього
шкільного віку 
вчителя
Козельщинського навчально-виховного
комплексу Решетило З.О.
Мета: ознайомити учнів з основними чинниками народної моралі; вчити оцінювати добро і зло, красу і потворність з позицій національної педагогіки та християнської моралі.
Очікувані результати: після заняття учні зможуть пояснювати, що таке добро і зло, та розрізняти їхні прояви в людських стосунках; розповідати, якою має бути і як повинна чинити добра людина; характеризувати доброчинність та її прояви; усвідомити, що добро починається з себе.