5. На те ми й люди, щоб добро творити.

Читець 1:

Є поміж нас багаті й бідні.

Кому що треба, доля не пита.

Та є дві речі, всім нам необхідні:

У світі мир, а в душах доброта.

Читець 2:

Криниця без джерела - це не криниця.

І колос - це не колос без зерна.

Без доброти душа - то є безкрила птиця,

Не заспіває жайвором вона.

Читець 3:

Кажімо більше добрих слів

Знайомим, друзям і коханим!

Нехай комусь тепліше стане

Від зливи наших почуттів .

Читець 4:

Творіть добро, добро плекайте, люди!

Творіть добро для тих, хто поруч йде,

Творіть добро, щоб краще було жити,

На те ми й люди, щоб добро творити.

Читець 5:

Будь чистою і світлою, людино.

Добро твори у світі кожен час.

Добро й любов - це категорія єдина,

Яка веде до світла усіх нас.

Диктор:

Ви будьте добрі, люди, щохвилинно,

Забувши гнів і кривду всіх образ –

Нехай цвіте погожа ясна днина

І набирає сили від добра.

Сьогодні більшість присутніх на нашій зустрічі винесуть із собою часточку добра у вигляді листочків добра та янголят добра.

Прохання до тих, у кого є відповідні символи, використовуючи мікрофон, озвучити асоціації добра.

(Асоціативні листочки і янголята додаються)

6. Гра «Мікрофон»

На закінчення свята всі учасники виконують пісню «А ми бажаєм вам добра»

Розробка виховного заходу для учнів середнього шкільного віку вчителя загальноосвітньої школи № 2 І-ІІІ ступенів м. Новояворівська

Бонішко Діани Станіславівни

«Земля не належить нам. Це ми належимо Землі.»

Вождь індіанців Сіу 1854 рік.

Планета Маленького принца.

Принц: Здається, пора снідати. Де ваш ковпак? Знов той незграба баранець. Без ремінця він все намагається з'їсти мою рожу. І я ж благав: «Не підходь до рожі.»

Рожа: Я навіть не помітила. Глибоко спала. Ох! Я ледве прокинулась... Але я сьогодні себе лячно почуваю. Даруйте мені... Я ще зовсім не зачесана... О, ні! Мої листочки! Що це з ними? Вони викривлені, скручені і такі липкі. Це хвороба?

Принц: Дозвольте подивитися. Це не хвороба. Це комахи, такі дрібні, 2-3мм, не більше.

Рожа: Які комахи?

Принц: Не знаю.

Рожа: Я пити хочу. Вони живляться моїм соком. Я зів'яну.

Принц: Не робіть передчасних висновків. Дозвольте мені спробувати подмухати. Ні, вони міцно тримаються.

Рожа: Це все-марно. Вони й на стеблі. Я відчуваю, як мої пелюстки втрачають життєдайну вологу. Як їх багато.

Принц: Я спробую познімати їх.

Рожа: Обережно. Ви роздушили одну. Яка гидота. Ні, я не витримаю цього.

Принц: Що з вами? Не збагну. Вона втратила свідомість. Потрібен вихід. Я намалюю цю комаху і відправлюсь у подорож до планет рослин і тварин. Я розпитуватиму, показуватиму малюнок і знайду того, хто їсть цю комаху, хто врятує мою чарівну рожу, гарнішої за якої немає у світі. Слово честі, але я врятую вас.

Принц: Добридень.

Тур: Добридень. Тварина велика, схожа на корову, була собі на планеті та й зникла, ані сліду, ані рогу.

Принц: Хто ви?

Тур: Я тур, попередник великої рогатої худоби, травоїдна теплокровна тварина.

Принц: Як цікаво. Можна? (прикладає свою руку до тіла тура) Ви дійсно теплий?

Тур: Та ні. Ха-ха. Я дійсно теплий, але тому, що я підтримую сталу температуру тіла.

Принц: А я теплокровний?

Тур: Звичайно.

Принц: Я теж теплий, тьху, теплокровний. Ви надзвичайно струнка і гарна тварина: високонога, сильна, а роги схожі на ліру. Невже ви предок корови?

Тур: Звісно.

Принц: А чи є у вас вороги?

Тур: Та тут немає, і на Землі ворогів не було, навіть вовки були безсилі.

Принц: Не пригадую, щоб я вас зустрічав на Землі. І чому ви кажете: «Були».

Тур: Пробач. Я відповім, але спершу дай відповідь. В якому році ти відвідував Землю?

Принц: Дайте подумати. Мабуть, у 1943.

Тур: А, тепер зрозуміло. Ти не міг зустріти того, кого вже не було. Три сторіччя минуло з того часу, як ми вимерли.

Принц: А ви ще казали: - Ворогів не було. - Жартуєте чи що?

Тур: Я ось що тобі скажу. З цього приводу згадую прочитане про нью-йоркський заповідник. Там працівники придумали таке: за клітками тигрів та левів встановили павільйон з вітриною, яку закрили броньованою, товстою решіткою. Над нею зробили напис: «Найбільш небезпечна тварина». Заінтриговані відвідувачі обережно наближаються до павільйону, нахиляються і крізь решітку в напівтемній ніші бачать власне зображення: виявляється, в задній стінці клітки вмонтоване дзеркало.

Принц: Отже, найбільш небезпечна тварина - це людина? Я б ніколи не подумав.

Тур: Так. Люди із зброєю. Спочатку нас відстрілювали заради м'яса. Польський король Сигізмунд III Ваза видав наказ про охорону місць наших помешкань, адже найдовше ми зберігалися у Польщі та Литві. Але охорона запізнилася.

Принц: Чому?

Тур: В той час в Янторовському лісі, поблизу Варшави, мешкало всього лише кілька десятків нас. Ніщо не могло спасти турів від вимирання. Я єдиний тур на нікому невідомій планеті у Всесвіті, пам'ятник людським безумству і жорстокості.

Принц: Прикро. Що накоїли. Стільки корів і биків, волів та жодного тура. Рожа і те наказала мені зберегти 2-3 гусені, щоб познайомитись з метеликами. Та не втрачай надії. Помандруймо разом. Я прямую до Землі на твою Батьківщину.

Тур: Красно дякую.

Принц: Якщо люди не зробили з цього випадку висновок і досі винищують тварин, то є можливість, що й моя невідома істота, яка їсть цих шкідників, могла вимерти. Пройшло стільки років. Часу достатньо. Стеллєрова корова зникла з лиця Землі за 27 років після її відкриття. Це теж я прочитав в одному з листів де тура, що надсилають йому діти. Це ж непоправно і загрожує життю моєї квітки.

Принц: А хто може цих комах їсти?

Тур: Даруй, не знаю. Спитай ще когось.

Принц: Я так і зроблю. До побачення.

Лелека: Че-лін (тріскоче дзьобом). Вітаю прибульця з іншої планети. Які ноги, такий ніс, по болоту ходить скрізь, дерево на дереві має, жабам рахунок знає.

Принц: Мої шанування, прекрасна пташко. Гадаю, ви теж теплокровна? Я не помиляюсь? (тулить руку до птаха) Авжеж. А як вас звати?

Лелека: Чорний лелека, у народі чорний бусель (бусол).

Принц: Здається, я знаю білого лелеку, а ви чорний.

Лелека: Та це інший вид. За легендою, яку й досі можна почути в селах, що околицями вросли в ліс, ми селилися колись поблизу людських обійсть і на той час були майже білими. Відрізнялися від звичайних буслів хіба тільки тим, що мали дзьоби і ніжки, як маки, червоними та будували більші гнізда. Може, й досі жили б біля людей, якби хтось не кинув поголос: ніби тих, у кого ми селилися, і дітей їхніх чекає нещастя. І поповзла чутка, як пошесть. Хто просто скидав з покрівель буслині гнізда, а ті, в кого ми замостилися на деревах, пішли на нас з вогнем. І запалали пташині домівки. В полум'ї та чорному диму шугали ми, червонодзьобі лелеки, рятуючи малят! Кидалися у вогонь білими, а вилітали з нього зчорнілими. Куди потім подівалися, невідомо людям, але по тому нас ніхто не бачив більше білими. Ми справді селилися у глухих нетрях, подалі від людей, на Землі чорні лелеки опинилися у Червоній книзі.

Принц: Не читав таку. Чому вона червона?

Лелека: Не дивно, що ти не читав цієї книги, бо вперше світ побачив її у 1971 році, а червона задля того, щоб червоний колір, як у світлофорі, зупинив, попередив людей про те, що ми щезаємо з планети.

Принц: Неймовірно. Невже і вас їдять. Ви ж бо менші від тура.

Лелека: Гм... Менші, але виявляється, що більше 100 років тому великою популярністю користувалась не тільки пісня соловейка, але й його язик, з якого виготовляли... паштети. Можна собі тільки уявити, скільки треба було знищувати на цей делікатес птахів, якщо соловейко з пір'ям і усіма своїми внутрішніми органами важив усього-на-всього трохи більше 14г.

Принц: І все ж славу соловейкові приніс його спів, а не паштет. І яку славу! То що ж з вами сталося?

Лелека: Сумна історія. Є багато колекціонерів наших яєць. Ми відкладаємо 2-5 у гніздо. Забрати з гнізді тільки по одному - це позбавити життя мільйон птахів. Шукають яйця рідкісних птахів. Коли тепер і ми стали рідкісними, нам на Землі загрожує особлива небезпека. Навіть школи прагнуть мати як наочне приладдя колекцію пташиних яєць.

Принц: Чи можна платити за наочність такою дорогою ціною? Чи не краще їх виготовити?

Лелека: Крім того, колекціонер чи необізнаний і допитливий школяр по своїх слідах приводить собаку, який остаточно руйнує гніздо. До речі, збирання яєць заборонено законом і карається.

Принц: Не можна якось заховати яйця?

Лелека: Якнайдалі ми ховаємось від людського ока, і яйця наші забарвлені під зовнішнє середовище, та не допомагає. Може, спробувати, як сороки?

Принц: А що сорока робить?

Лелека: Сорока будує декілька гнізд. Одне споруджує в найпотаємнішому місці. У ньому й робить кладку яєць. А решта - в неї запасні. Якщо її починає переслідувати якийсь напасник, птах будь-що намагається ввести його в оману. А сполохані куріпки, зачувши небезпеку, завжди котять яйця з гнізда, а самі ховаються. Шукай потім в траві. Нам це не підійде: ми будуємо гнізда на деревах. Але шум часто заважає нам мостити гнізда, виводити малих. А внаслідок проведення осушувальних робіт, вирубування дерев, забруднення повітря та води руйнується наша домівка - природне середовище нашого існування. Усе це загрожує нам на землі.

Принц: А яка вона ваша домівка?

Лелека: От така, як ця. Де глуха тиша старих лісів, де важкодоступні болота, де царство вічного мороку й комарів.

Принц: Де здається завмерло все -і тиша, і болото, і віковічні дерева, вкриті зеленим, подекуди аж зчорнілим від часу мохом. А що ви полюбляєте попоїсти? Часом, не цих комах?

Лелека: Ні. Черв'яків, жаб, молюсків, вужів, риб, мишей – о це, будь-ласка.

Принц: Не підкажете мені, де знайти тварину, що їсть цю комаху?

Лелека: Мабуть, наступна планета дасть відповідь. А мені даруйте.

Принц: Бувайте.

Ропуха: Кум-квак. У чудовому жакеті галасує в очереті, у воді сидить охоче, та не риба і не рак, вистромля булькаті очі, і співає: кум-квак.

Принц: Що це за звук? Неначе срібні дзвіночки мелодійно видзвонюють на поверхні води. Де це я? Тут вогко. Темно, нічого не бачу. Це ніч. А це що таке високе, мов стіна? Ой, і ноги намочив.

Ропуха: Добрий вечір, любий друже. Це очерет.

Принц: Добрий вечір. Дуже схоже на планету лелеки чорного. Пробачте. Хто ви? Це ви щойно співали?

Ропуха: Безсумнівно, кому ж ще. Я очеретяна ропуха. Голос ропух наймузикальніший серед земноводних.

Принц: А що, ще інші співають?

Ропуха: Так, жаби, наприклад.

Принц: Де я вже чув про них? Здається, їх полюбляє мій знайомий з сусідньої планети - чорний лелека. Але вас він не згадував.

Ропуха: Авжеж. Ми отруйні. Нас не рухають ні лелеки, ні змії, ні їжаки, ні тхір, ні видра. Проте ми дуже корисні, бо з'їдаємо, крім звичайних комах і їх личинок, шкідників з неприємним запахом і смаком, клопів наприклад. Ми ще полюємо уночі, коли багато інших сплять.

Принц: Шкода. Все менше надії залишається, щоб знайти це. Отже, вам не до вподоби ?

Ропуха: Не коштувала. Не знаю. Але, крім голосу, у нас є інше визнання. Моїм родичам - жабам на Землі поставили 2 пам'ятника: в Паризькому університеті - Сорбонні та Токіо. Я гадаю, могли б і мені поставити пам'ятник. Як ви думаєте? Я не менше користі приношу.

Принц: Авжеж. Але скажіть, будь ласка, за які це справи їх увічнено?

Ропуха: Судіть самі, чи заслуговують вони цього? Чого лише не натерпілися. Одного чудового дня 1785 року відомий італійський біолог Спалланцані вийняв у жаби легені, щоб подивитись, що з того буде. Але нічого не сталося. Жаба без легень скакала і ловила мух, як і досі. Заінтригований Спалланцані повторив дослід з іншими жабами - те ж саме. І мудрий експериментатор зробив сенсаційний висновок: «Жаби поглинають» кисень через шкіру."»Ми вміємо добувати кисень прямо з води. Ох, які жертви вимагає наука.»

Принц: Тепер я розумію. Напевно, неправильно говорити: «Піддослідний кролик», потрібно казати: «Піддослідна жаба». Ви теж теплокровна тварина?

Ропуха: Та ні. Я холоднокровна.

Принц: У вас .серця немає?

Ропуха: Ні, нічого ти не зрозумів. Я не можу підтримувати постійну температуру тіла. Надворі холоднішає - моя температура тіла падає.

Принц: Надворі теплішає - ваша температура тіла зростає. Збагнув. А в мене при любій погоді однакова температура тіла.

Ропуха: Здібний.

Принц: А чому так вогко? Ви не простуджуєтесь?

Ропуха: Дивний ти якийсь. Моя шкіра дуже чутлива до висихання. Сухою вона не проникна для кисню. І я не зможу дихати. Крім того, ми не вживаємо воду звичайним способом - не п'ємо. Уся вода, потрібна для життя, вводиться через шкіру.

Принц: Наскільки я зрозумів, на планетах я зустрічаю тварин, які чомусь не в дуже добрих стосунках з людьми. Ви ж бо корисні і вас цінують. Чого ви тут?

Ропуха: Не все так просто. Що на поверхні гаразд, усередині - бажає кращого. Нас не люблять, як інших. Нас чомусь вважають бридкими. Обізвати людину жабою - кращого порівняння не придумати. Для людського ока я, так би мовити, не міс краси.

Принц: Яке неподобство. Моєму обуренню немає меж. Я читав казку про царівну-жабу. Мудра сторінка народної творчості вчить нас не судити про живих істот тільки за їхнім зовнішнім виглядом.

Ропуха: Отже, якщо вважають, що ми корисні, то нічого не роблять, щоб створити відповідні умови, а навпаки: вирубують дерева, очерет, проводять необґрунтовану меліорацію, тобто осушування земель, внаслідок чого річки і водойми міліють, а ми зникаємо. На планеті все врегульовано, звичайно, коли не втручається людина. Якщо нас буде занадто багато, ми з'їмо усю їжу. Тоді ми будемо вмирати від голоду, поки знову не стане достатньо їжі. Таким чином чисельність відновиться, але не буде вже такою великою. Чув про сумний досвід «боротьби» з горобцями в Китаї?

Принц: Ні.

Ропуха: Їх там винищили всіх до одного. А потім довелося завозити, бо збитки, яких вони завдавали сільському господарству, виявилися просто мізерними у порівнянні з тими, які почали завдавати їм шкідники, кількість яких без горобців неймовірно збільшилася.

Принц: Прощавайте.

Принц: Здається, це вже четверта. Добривечір.

Гадюка: Добривечір. С-с-с. Тоненьке, вузеньке, по землі в'ється, як батіг довге, але зовсім не б'ється.

Принц: На яку я планету потрапив? Знову ліс.

Гадюка: На планету гадюки звичайної, холоднокровної тварини.

Принц: І ти теж. Так, ми з тобою вже зустрічалися, тільки ти тоді була в пустелі. Досі пам'ятаю: «Усякого, кого я торкнуся, я повертаю землі, з якої він вийшов. Ці ти допомогла мені повернутися на планету. І я знаю, ти добра. Ти не кусаєш безневинних.

Гадюка: По-перше, у пустелі, мабуть, ти зустрічав інший вид гадюки, наприклад, гюрзу чи ефу. Тепер щодо безневинності, люди, шкода, думають інакше. Хто вбиває змій? Майже кожний, кому вони потрапляють не очі. І лісівники - теж. Реакція більшості людей, які побачили змію чи тільки почули її сичання - втекти або шукати палицю і вбити.

Принц: Чому?

Гадюка: Один відповідає: «Змій треба знищувати. Кого хочете запитайте – підтвердять. Ми ж бо ніколи не нападаємо на людину першими, краще попередити зустрічного: «С-с-с», - мовляв, іди своєю дорогою і не переходь моєї. І вони мають знати про нашу користь, щоб не чинити зла.

Принц: Часом не приносиш ти користь, поїдаючи цих комах? (показує малюнок)

Гадюка: Ні. Поїдаю польових та лісових мишей, комах, ми ж зберігаємо врожай зернових людям. У багатьох народів ми вважаємось наймудрішими істотами на світі, символами науки та пізнання, і наше знищення й прирівнюється до тяжкої провини. Тепер порівняй. Діти, відповідаючи на запитання, який звір найбільше їм подобається, на останнє місце одностайно відкинули нас та ще павуків з хробаками, жаби й те на передостанньому.

Принц: Діти є діти. Це їх неусвідомлений потяг до людиноподібних: мавпочок, пухнастих ведмедиків, тигренят.

Гадюка: Хоча в поведінці багатьох тварин, яких люди начебто люблять і цінують, є безліч рис, не властивих зовсім їм, а люди або не знають про них, або неправильно розуміють. Ось, буває, лелеки-батьки, відчуваючи, що не прогодують пташенят, викидають з гнізда одного, а то й двох. А, збираючись до відльоту на південь, лелеки закльовують своїх слабких родичів, щоб не заважали у дорозі. А чи знаєш, що емблемою медиків є чаша із змією?

Принц: Невже ви ще й лікуєте?

Гадюка: Ліки отримують з моєї отрути. Ось як про це розповідає давньогрецький міф. Якось Асклепій – бог лікування побачив на своїй патериці змію і забив її. З'явилася інша з цілющою травою у роті і оживила свою родичку. Цим зіллям скористався й бог-лікар. Він воскресив сина крітського царя Міноса, а потім лікував ним всі людські недуги.

Принц: Хто ж ці безстрашні сміливці, які наважуються схопити тебе?

Гадюка: Я розв'язую всі загадки. Мої вороги - це їжаки, тхори, ласки, сороки, орли. Чув про таких?

Принц: Авжеж.

Гадюка: Орли піднімають нас високо в повітря й кидають на каміння. А ще ми уникаємо овечих отар. С-с-с. Овечки, побачивши нас, як шалені, кидаються і топчуть ногами нас.

Принц: Отже, мій баранець теж з невідомих героїв, може стати в пригоді. Але я ніяк не розумію, хіба вони не отруюються, з'їдаючи вас?

Гадюка: Ні в якому разі. Ні вони, ні будь-хто інший, хто б захотів це зробити. Отрута руйнується шлунковим соком. Навіть літр випитої отрути не завдасть шкоди, якщо не потрапить у кров, хіба що язик розпухне.

Принц: Цікаво. Але все рівно не всі загадки ти сьогодні розгадала. Я продовжу свою подорож. На все добре.

Гриб: В теплий дощик народились, парасолькою накрились, може б з лісу пострибали, якби другу ногу мали, Чи ти ба! Мандрівець! Звідки?

Принц: Я з зірки. А хто ти? Начебто на тварину не схожий. Рослина?

Гриб: Е, ні. Я ж не зелений. Отже, я не тварина і не рослина. Я гриб, з третього царства. Червоний мухомор. Встала шапка з-під трави та немає голови. Я росту. Але не один. Я без дерева не можу жити, дерева теж без мене погано розвиваються, стають кволими.

Принц: Ти такий маленький і таке величне дерево співіснуєте? Чим ти можеш зарадити дереву?

Гриб: Моя грибниця щільно обплітає кінчики корінців, утворюючи грибокорінь. Від дерева я живлюсь цукром, який утворився в зелених листках, а я віддячую за це водою і мінеральними речовинами: азотом, фосфором, кальцієм. З назв інших грибів такі співвідносини зразу стають зрозумілими, хоча б взяти підберезника чи підосичника.

Принц: Як цікаво. Таки ці гриби - справді дивацьке поріддя.

Гриб: А на землі ми всі побиті, потрощені ногами.

Принц: Яке варварство! Люди не усвідомлюють, що коять.

Гриб: Ми ж до того ще й отруйні для людини. Вони вважають нас зайвими, непотрібними, що не приносимо ніякої користі, а лише шкоду. Також іноді помилково гадають, що наше знищення дає простір для росту їстівних грибів. Та треба бути дуже уважними, бо ми - побратими білих грибів. Де ми, там шукай і їх.

Принц: Ти неїстівний для людини, може, їстівний для цієї комахи?

Гриб: Ти неуважний. Не звернув увагу на назву: мухомор; моримо, тобто вбиваємо мух. Бачиш ямку посередині шляпки, там часто після дощу лишається вода. Уже на другий день вона стає отруйною. Сяде комаха - і відразу гине. На цьому, до речі, в деяких селах ґрунтується застосування відвару або жарених мухоморів у вигляді отрути для мух. Але на цьому наші властивості не вичерпуються. Нас використовують у медицині; деякі хворі тварини, наприклад лосі та олені, охоче поїдають нас, не гребують нами і корови. «Мухомороїдні люди» - шамани, щоб увійти в стан екстазу, їли сирі мухомори, пили їхній настій; нерідке знахарі готували з мухоморів відвар, додаючи ще буяхів. Ті, хто випивав його, ледь не божеволіли, збуджувались, а потім надовго засинали.

Принц: Зрозуміло. Але куди ви порадите мені вирушити, щоб знайти ворога цієї комахи? Інакше моя квітка скоро зникне.

Гриб: Одвідай наступну планету, там теж живе рослина. Гадаю, вона вже має бути обізнана. Щасти тобі.

Принц: Я уже так здорожився. Звести би дух. Віддихайте, мої мандруючі птахи. Втомилися.

Рослина: Добридень, несподіваний незнайомцю. Безмежно рада вас бачити. Чим зобов'язана такому візиту?

Принц: Мою радість не вимовити словами. Ви моя остання надія. Але дозвольте спершу представитись. Я Маленький Принц, прибув з далекої планети, ось з тієї. А як ваше ім'я?

Рослина: Ряст порожнистий з родини Макові. На планеті Земля зачислена в Червону книгу, підлягаю охороні, знаходжусь під захистом закону, заборонені мій збір та торгівля мною. Справді я встигаю зацвісти і відцвісти, і дати насіння протягом ранньої весни - всього лише 2 місяців: квітня і травня. Всю решту року мене неможливо побачити в лісі. Але я багаторічна рослина, ефемероїд.

Принц: Ви ефемер? Ефемер означає недовговічне, що скоро зникає. Ось мені пощастило. Коли вас виривають разом з бульбою, ви дуже вразливі до винищення внаслідок масового зривання на букети...

Рослина: І лікарську сировину. Де ж сховатися нам квітам? Вовка рятують зуби, лисицю - хитрість, зайця - ноги. А як бути квітам? Ми не наділені нічим, щоб могло нас врятувати від «любителів краси». А таких, на жаль, багато. Кажуть, немає більш беззахисного створіння, ніж краса. А ще збирачі квітів рвуть нас не підряд, а здебільшого вибирають кращі. Залишені гірші дадуть менш якісне насіння, а отже й слабке потомство.

Принц: Справді, квіти у тебе гарні, але якісь дуже чудні, навіть дивакуваті, зі шорцем, і тому дещо скидаються своєю формою чи то на голову жайворонка, чи то на голову півня.

Рослина: Цілком правильно. В народі ряст називають півниками або кукурічками. Мабуть, це пов'язано з легендою, в якій оповідається, що в одному

пралісі жила відьма. За ніч вона намотається на мітлі, а вдосвіта повертається до своєї лісової хатини, щоб заховатись від людських очей і відпочити. Лишень задрімає, а вже півень починає кукурікати і спати відьмі не дає. Розсердилась вона на півня та й перетворила його на квітку ряст, тобто на мене.

Принц: А чому квіти нагадують голову жайворонка?

Рослина: До мене дійшла ще інша легенда. Вона розповідає, що напровесні летіли над лісом жайворонки, посварились між собою та й почали битися. Билися так, що аж шпорці та чуби свої погубили. Попадали вони на родючий лісовий ґрунт і попроростали гарними весняними квітками.

Принц: А-а. Чи відома тобі ця комаха, що висмоктує соки з рослини.

Рослина: Ох, як ти мене налякав. Попередив хоча б. Ні, на моїй планеті попелиць немає. Бо, коли трапляється, з планети Земля до мене прилітає один відвідувач. Попри все, ця планета має добру славу. Лети у будь-яку школу. Діти відгадають, бо добре знають її і обов'язково намалюють тобі.

Принц: Прощавай, ніжна весняна квіточко. Дякую за допомогу.

Принц: Добридень. На моїй планеті гине квітка. Ось ця попелиця всьому виною. Але я знаю, на вашій планеті живе моя рятівниця. У мене є загадка про неї. Червоне, поцятковане, зозулькою ще звуть, на небо відпускаємо, бо їсти не дадуть. Хто це?

Учні: Це сонечко. Ми вже приготували. Ось.

Розробка виховного заходу для учнів середнього шкільного віку вчителя Пристанської загальноосвітньої школи І-ІІ ст. Мазник Галини Богданівни

Мета: ознайомити учнів із людськими чеснотами, довести до свідомості дітей, що добро й милосердя чиняться безкорисливо; викликати у дітей бажання творити добро, бути милосердними й уникати злих вчинків.

Ведучий 1:

Ти людина у цьому світі,

І тому ти за все в одвіті:

І за те, чи родить пшениця,

І за те, чи чиста криниця,

Чи літає в небі пташина,

Чи сміється дзвінко дитина,

Чи буяють під сонцем квіти, -

Ти за все, ти за все в одвіті.

Ведучий 2:

Ти добро лиш твори повсюди.

Хай тепло твої повнить груди,

Ти посій і доглянь пшеницю,

Ти вкопай і почисть криницю,

Волю дай, нагодуй пташину,

Приголуб і навчи дитину.

Бо людина у цьому світі

Лиш добро повинна творити.

Ведучий 1: Але як багато в житті зла! Звідки воно береться?

Ведучий 2: Чим зміряти людяність?

Ведучий 1: Вважають, що гідність людини, її людяність вимірюється ставленням до інших: до рослин, тварин, людей.

Ведучий 2: Ми також частина природи, отже, відповідаємо за все, що робимо в ній.

Читець:

Про бачене людям я хочу сказати:

Пішла із козою до лісу гуляти.

Дивлюся: собака зависла на гіллі.

О, хто поглумився над псом на дозвіллі?

Він лапки зложив на спочинок, невинний.

Висить, бідолаха, неначе дитина.

Хазяїн - алкаш у душі ховав біса –

Задумав собаку повісити в лісі.

У вбивці є мати і жінка, і діти.

Чому так жорстокість зростає у світі

Та топиться совість у склянці спиртного,

Немає сумління, в душі нема Бога?

Яка безсердечність у того садиста!

Живе сотворіння для нього, мов листя.

Сьогодні собака, а завтра - людина,

Така беззахисна, така безневинна.

Піде душогубець на сповідь до храму,

Забувши про вбивства гріховну

Для нього не гріх, а розвага, пригода.

Над жертвою плачуть птахи та природа...

Ведучий 1: «Сьогоднішня молодь байдужа, вона не переживає за долю інших людей, за майбутнє країни». Такі гіркі слова можна часто почути з уст старшого покоління. Проте, чи дійсно воно так? І чия в цьому про вина?

Ведучий 2: Адже й діти часто стають жертвами насильства і жорстокості з боку старших, а потім і самі виявляють жорстокість.

Ведучий 1: А ще пригадайте, які кінофільми демонструють канали українського телебачення, про що пише преса.

Ведучий 2: Так, бойовики у підлітків, особливо у хлопців, виховують жорстокість, насильство, злобу, ненависть ... Байдужість і жорстокість - страшні хвороби сучасності, з якими потрібно боротися кожному з нас.

Читець:

Чого ми всі такі жорстокі?

Ще й злішаємо з кожним днем.

І, загубивши власний спокій,

Спокою іншим не даєм.

Чого забули милосердя

І заповідь святих небес?

Ой, перед віщим оком смерті

Чим зможем виправдать себе?

Душа з начинкою лихою

Втрачає людяне тепло,

Ніяк не стане добротою

Зло, перемножене на зло.

Хіба ми будемо багатші,

Коли розпустим люті дим?

Хай краще серце вже заплаче,

Ніж в грудях стане кам'яним.

Іду навстріч - тож посміхніться,

І я всміхнуся, мов дитя.

Ні, ще не висохла криниця,

Людська криниця співчуття.

У істини слова не пишні,

Щоб кожен зміг до них дійти,

Бо ж нас усіх створив Всевишній

З живої плоті доброти.

Ведучий 1: Кожен, хто з'явився на світ Божий, претендує на щасливу долю. Але одні її мають, інших вона вперто обминає.

Ведучий 2: Сьогодні світ приходить до усвідомлення необхідності життя за законами тисячолітньої давності, за законами мудрого вчення Біблії, а саме взаємо розуміння, взаємоповаги, терпимості.

Ведучий 1: «Учіться радіти життю, поспішайте робити добро, тримайтеся з гідністю за всіляких обставин», - говорить житейська мудрість - найвища наука життя.

Ведучий 2: Найвища мудрість - бути добрим. Доброта і чуйність, співпереживання і щиросердність, уміння розділити чужий біль, вчасно підтримати у важку хвилину, розрадити в горі і біді - це у характері нашого народу, бо живе він за законами Божими.

Читець:

Не говори про доброту,

Коли ти нею сам не сяєш,

Коли у радощах витаєш,

Забувши про чужу біду.

Бо доброта не тільки те,

Що обіймає тепле слово.

В цім почутті така основа,

Яка з глибин душі росте,

Коли її не маєш ти,

То раниш людяне в людині.

Немає вищої святині,

Ніж чисте сяйво доброти.

Ведучий 1: Милосердя і доброта - як два крила, на яких тримаються людство. Чи втратило сьогодні свою цінність милосердя? Чи не звівся його широкий зміст до поняття «дрібна милостиня»?

Ведучий 2: В Україні мешкає близько двох мільйонів самотніх людей. Майже дві тисячі із них не здатні подбати про себе. П'ятнадцять тисяч самотніх живуть у будинках - інтернатах.

Ведучий 1: Понад мільйон наших земляків живе нині у злиднях. Близько тридцяти тисяч із них не мають гідного житла. Ці сумні цифри лякають. Проте вони - правда життя, яку ми маємо знати і намагатися змінити на краще.

Ведучий 2: Адже Біблія застерігає: «Хто дає немаючому, той недостатку не знатиме; хто ж свої очі ховає від нього, той зазнає багато проклять» Тож не залишаймося байдужими до несправедливості та чужого горя.

Читець:

Не нарікай на глухість душ людських

І не гостри в злобі на них зубів...

А ти, що людям доброго зробив,

Що вимагаєш доброти від них?

Чого мовчиш, подумай і збагни,

Але уже з низької висоти.

І зваж, і переваж, а хто є ти?

І зваживши, нікого не вини.

А сам в своє більмо душі заглянь,

Чи там хоч раз добром світила рать

І променем світилося святим?

І ти збагнеш, що до своїх страждань

Не відгукнеться власна глухомань.

А ти шукаєш в людях доброти!

Ведучий 1: Мабуть, важко уявити, що люди можуть страждати не лише від хвороб або бідності. Душевний біль може спричинити і холодна байдужість оточуючих, непривітність. І як образливе слово може поранити душу так привітне слово може зцілити її.

Читець:

Кажімо більше ніжних слів

Знайомим, друзям і коханим.

Нехай комусь тепліше стане

Від зливи наших почуттів.

Нехай тих слів солодкий мед

Чиюсь загоїть рану,

Чи перший біль, чи то останній,

Коли б то знати наперед!

Кажімо більше ніжних слів.

Комусь всміхаймось ненароком.

То не життя людське коротке,

Короткі в нас слова черстві!

Кажімо більше ніжних слів.

Ведучий 2: «Шануйте батька свого і матір свою» - кожен із нас повинен пам'ятати цю Божу заповідь. Швидко плине час, і настане та хвилина, коли наші батьки будуть старими і немічними. Тож не віддаляймося від них, не завдаваймо їм прикрощів, бережімо їх на світі.

Читець:

Щоб не мучила совість потому,

Приїжджайте скоріше додому.

Ні грошей не привозьте, ні слави,

Будьте з рідними ніжні, ласкаві,

Бо не вічні ні батько, ні мати,

Завтра можете їх не застати.

Щоб не мучила совість потому,

Приїжджайте скоріше додому.

Ведучий 1: Якби кожна зла людина зробила на одну справу менше, а добра - на одну справу більше, наскільки світлішим стало наше життя

Читець:

Не зобидь ні старця, ні дитину,

Поділись останнім сухарем.

Тільки раз ми на Землі живемо,

У могилу не бери провину.

Зло нічого не дає, крім зла,

Вмій прощати, як прощає мати,

За добро спіши воздати, -

Мудрість завше доброю була.

Витри піт солоний із чола

І трудись, забувши про утому,

Бо людина ціниться по тому,

Чи вона зробила, що могла,

Скільки сил у неї вистачало,

Щоб на світі більше щастя стало.

Ведучий 2: У старовину церковні дзвони використовували не лише для сповіщання прихожан про початок чи закінчення богослужінь. Дзвони збирали громаду. У них били на сполох під час пожежі або ворожого нашестя, збирали місцеву громаду для надання спільної допомоги родині вдовиці або сиріт.

Ведучий 1: Сьогодні церковні дзвони також б'ють на сполох, закликають до Милосердя і Доброти. Бо тільки ці вічні цінності роблять нас справжніми людьми.

Читець:

А ти прийди у Божий храм

І храм душі відкрий.

Бог - це любов, любов - життя,

Розважити зумій.

Ти вір у силу доброти:

Добро завжди сильніше злого.

Зложи молитву ревно ти

І серце піднеси до Бога.

І тут осмисли все і вся,

Адже в житті бувало різне,

Щоби не було каяття,

Щоб не було уже запізно.

А ти прийди, зміни життя,

Не будь байдужим ти і гордим...

Прийди і вийдеш звідтіля

Облагородженими і добрим.

Ведучий 2:

О, Любове, ніщо не може зрівнятися з тобою!

Ти - сад квітучий, ти - ліс густий, ти - море безкрає.

Ти не досліджена ніким і не перевершена нічим.

А все у житті починається з любові.

Читець:

Життя - не букет розмаю, а бій і вічна суєта.

Любіть любов, я вас благаю, вона-велична і свята

Людей не можна не любити, чи вони праведні, чи злі.

Любіть любов, без неї жити – це бути струпом на землі.

Є таємнича в неї сила, коли зіниці зацвітуть.

Любіть любов, вона – крила, що вас до щастя доведуть.

І радість підкрадеться тихо, і стане щастям все земне.

Любіть любов – і горе – лихо Вас неодмінно обмине.

Милуйся сонцем і зорею, добра від нас ждуть матері.

Любіть любов, бо легше з нею переносити тягарі.

Ходіть до добрих друзів в гості, образи грішникам простіть,

Позбудьтесь заздрості і злості. Любіть любов. Життя любіть.

Звучить пісня «Про чорну і білу заздрість»

Розробка виховного заходу для учнів середнього шкільного віку вчителя Первомайської загальноосвітньої школи І-ІІІ ступенів

Клапушинської Світлани Вікторівни

Мета: виховувати в дітей добро, людяність, гуманізм у стосунках, доброзичливість, повагу до людей, великодушність та самопожертву, скромність; навчати опановувати мистецтвом спілкування та навичками взаємодопомоги; пробуджувати щирий інтерес до всього корисного, морального.

Написи на дошці:

Поводься з людьми так, як хотів би, щоб вони поводилися з тобою

Д.Карнегі

Не золото треба заповідати дітям, а чесне ім'я

Платон

Життя, так само, як і байку, цінують не за довжину, а за зміст

Сенека

Усяку людину слід судити за її справами

китайське прислів'я

Люди не народжуються, а стають тими, ким вони є

Гельвецій

Тоді людина стане кращою, якщо ви покажете їй, якою вона є

А. Чехов

Роби добро, - мені казала мати, і чисту совість не віддай за шматки!

Д.Павличко

Учитель: Сьогодні ми трохи пофілософствуємо над категорією Людина. Люди здавна замислювалися над питаннями: хто така Людина? для чого вона живе на Землі? Що значить бути Людиною? Ще у V ст. до Р.Х. китайський філософ Конфуцій писав про те, що «потрібно виховувати в собі людяність та доброзичливість». Що ж таке людяність, на вашу думку?

(Міркування учнів.)

Учитель: Отож, бути людяним - це означає опановувати мистецтвом спілкування та навичками взаємодопомоги, радіти успіхам ближніх, любити та жертвувати, плакати та сміятися, переживати та сподіватися. Як кажуть:

«Не віджени колючим словом

Того, хто руку подає, -

Так можна навіть випадково

І щастя втратити своє.»

Учитель: Тема сьогоднішньої нашої розмови «Добро починається з тебе».

Послухайте притчу В.Сухомлинського

«Старий Майстер побудував кам'яний будинок. Став та й дивиться зі сторони. «Завтра в цьому будинку поселяться люди», - думав із гордістю Майстер.

А в цей час біля будинку грався семирічний Хлопчик. Він скочив на щойно цементований поріг і залишив на ньому слід своєю маленькою ніжкою. Навіщо ти зіпсував мою роботу? - з докором запитав Майстер.

Пройшло багато років. Хлопчик став дорослим чоловіком. Життя його склалося так, що він часто переїжджав із міста в місто, ніде довго не затримувався, ні до чого не прив'язувався - ні руками, ні душею. Прийшла старість. Згадав Літній Чоловік своє рідне село на березі Дніпра. Захотілося йому відвідати свою Батьківщину. Приїхав Чоловік на рідну землю. Зустрічається з людьми, називає своє прізвище, але всі тільки плечима знизують - ніхто не пам'ятає цього чоловіка.

Зустрівся по дорозі старенький дідусь, та й запитує:

• Щось, можливо, ти залишив після себе? Чи є в тебе син чи донька?

• Ні, не маю я ні сина, ні доньки, - відповів Літній Чоловік.

• Можливо, ти посадив у нашому селі сад чи бодай деревце?

• Ні, не посадив я саду...

• Можливо, ти поле засіяв?

• Ні, не працював я у полі...

• А, можливо, ти вірші пишеш, пісні складаєш?

• Ні, і цього я не вмію...

• Тоді хто ти такий? Що робив ти все своє життя? - із подивом запитав дідусь.

Нічого не зміг відповісти Літній Чоловік. І раптом він згадав ту мить, коли залишив свій слід на порозі одного будинку. Підійшов Чоловік до нього. Стоїть будинок, ніби вчора збудований, а на порозі - закам'янілий слідок його дитячої ніжки. «Ось і все, що залишиться після мене на землі, - з гіркотою подумав Літній Чоловік. - Але цього так мало! Не так потрібно було прожити своє життя...»

Ось така історія.

Як ви думаєте, у чому трагедія життя цієї людини? Для чого живе Людина? Який слід має залишити вона на Землі?

(Думки учнів.)

Учитель: І щоб ніколи не відчути гіркоти життєвого полину, не відчути у зрілі роки, що життя пройшло марно, потрібно самому собі дати відповідь на запитання: у чому сенс мого життя, чого я хочу досягти, яким маю бути? Філософи в усі часи оцінювали роль справжньої людини. Вони шукали людський ідеал, їх часто називали «диваками». Але такі диваки прикрашали світ, без них нудно й сіро в житті. Вони блукають по життю, шукаючи відповіді на свої запитання, освітлюють дорогу вогнищем надії. І не дивуймось, якщо такі диваки є чи з'являються серед нас.