Розробка виховного заходу «Через роки, через віки, а пам'ять житиме завжди",

у якому використано пошуковий матеріал, зібраний школярами

Мета: залучення учнів до історичної пам'яті, виховання гордості та поваги до учасників Великої Вітчизняної війни, почуття милосердя до людей, які пережили страшне лихоліття.

Свято проходило у сільському будинку культури. На ньому були присутні учні, вчителі, жителі села, учасники Великої Вітчизняної війни. На сцені з'являються учасники свята.

Пам'ять народна

Дівчина: Як сиві води нашої тихоплинної річки Орчик, збігають роки. Журавлиними ключами відлітають у далекий вирій дні. Вже шістдесят третій раз повертаються журавлики до отчого краю, та не повернуться наші односельчани, котрі загинули у роки Великої Вітчизняної війни, їхні імена навічно викарбувані на граніті.

Зачитується Книга пам'яті, хвилина мовчання. Покладання квітів до меморіалу Скорботній матері.

Я - пам'ять народна. Я - людська пам'ять. І скільки б не минуло літ, але не піде в забуття великий подвиг і велика трагедія нашого народу — його битва, його перемога над фашистами.

Минуть десятиліття, сотні літ, тисячоліття... Але я, пам'ять, передам всім, хто залишиться після нас, спогади - спогади героїв, спогади матерів та вдів, спогади дівчат і юнаків, спогади дітей війни, спогади солдатських мирних днів...

1 учень. З кожним роком все рідшають і рідшають ряди учасників бойових дій та інвалідів Великої Вітчизняної війни. У нашому селі їх залишилось всього вісім чоловік. Війна пройшла через серця Кучеренка Григорія Юхимовича, Корнієнка Володимира Івановича, Ляскала Михайла Федоровича, Павлюченка Івана Йосиповича. Вона залишила бойові рани у тілі

Буланого Олексія Миколайовича, Канівця Михайла Тимофійовича, Онопрієнка Михайла Сергійовича, Тимошевського Бориса Михайловича.

Зараз вони вже дідусі. А тоді були молодими, красивими, стрункими юнаками. Із сльозами на очах, із тривогою в голосі згадують вони ті далекі дні. З кожним роком все важче і важче доводиться ветеранам. Але свої спогади герої залишають для прийдешніх поколінь.

2 учень. Кучеренко Григорій Юхимович після закінчення полкової школи молодших командирів був направлений на фронт, де у складі сотої гвардійської Червонопрапорної дивізії командував зенітно-артилерійською обслугою на Третьому Українському, а потім на Другому Українському фронтах. Брав участь у жорстоких боях при визволенні Угорщини, Австрії, Чехословаччини. За взяття міста Вени Григорію Юхимовичу була оголошена Подяка Головнокомандуючого та нагороджено медаллю "За взяття Вени". До цього часу пам'ятає сивочолий ветеран своїх бойових друзів. Медаль "За перемогу над Німеччиною", орден Вітчизняної війни, орден "За мужність", ювілейні медалі нагадують колишньому солдатові про його бойовий шлях.

З учень. Корнієнка Володимира Івановича забрали на війну після визволення нашого села. Чоловік двісті молодих хлопців із Вільховатки, Грякового, Білухівки, Варварівки йшли вслід за фронтом - пішки аж до Дніпра. Три дні колона крокувала степом. Юнаки мали допомогти нашій армії форсувати Дніпро. П'ятнадцять днів молоді хлопці пробули у селі Ливенському. За цей період радянські війська прорвали фронт, форсували Дніпро. Тоді Володимира Івановича та ще п'ятнадцятьох хлопців із нашого села відпустили додому, бо не мали вони ще віку для того, щоб бути призовниками. Знову пішки подолали шлях. Але у січні 1944 року Володимира Івановича було призвано в армію. Зачислили його у зенітну частину. Воїни охороняли залізничні станції у Дніпропетровську, Павлограді, Запоріжжі. Побував воїн і у Бухаресті та Будапешті, де охороняли мости через Дунай. Пам'ятає жорстокі бої біля острова Балатон. Восени 1944 року Володимира Івановича відправили на південний Сахалін, де прослужив ще після війни 5.5 років. Лише у 1950 році повернувся додому.

Учні читають вірші Корнієнка В.І.