1 Ведучий:

Перше слово людини – вічне слово – “МАМА”.

Можна все на світі зробити:

Перетворити зиму на літо,

Можна моря й океани здолати,

Гору найвищу штурмом узяти,

Можна пройти крізь пустелі і хащі,

Тільки без мами не можна нізащо!

Бо найдорожче стоїть за словами –

В світі усе починається з мами.

Читець:

*Любить людей мене навчила мати,

Їй дарувать і усмішки, й пісні,

А ще навчила працю поважати,

І спів пташиний рано навесні.

*Навчила мати радуватися сонцю,

І низько-низько кланятись землі,

І пестить рожу, що зорить в віконце,

І ніжить пташку, що співа в імлі...

*Навчила ненька хліб свій поважати,

І хліборобську працю величать.

Мене навчила сіяти й орати,

І як хлібину різати почать.

*А ще навчила всіх пісень співати,

І щедрості навчила, й доброти,

Любить весь світ мене навчила мати,

І цю любов до скону берегти...

(виконується пісня на слова Т. Лісненко та муз. Т. Мочкової)

Читець:

Як дітей гойдаєш – то завжди приємно,

Хоч не раз змахнеш краплинку поту.

Що ж, прислів’я мовить недаремно:

Хто не мов дітей – не мав клопоту.

А зростуть – то стільки дум у неньки!

А тривог за кожне їхнє діло!

Голова боліда від маленьких –

Від дорослих – серце заболіло...

Але що ті клопоти й тривоги,

Бо хіба із щастям їх зрівняти?

Як дитя, зіп’явшися на ноги,

Перший крок ступило по кімнаті.

Як почуєш ти уперше “мамо”,

Як до школи приведеш за руку,

Як уже й одержиш телеграму

“Мамочко, вітаю із онуком!”

І дарують вам цвітіння рясту

Сині гори, неспокійні ріки.

Хто не мав дітей – не звідав щастя,

Долею обкрадений навіки.

(звучить тривожна музика )

2 ведучий: Гіркі материнські сльози, гіркі, як полин і пекучі... Чи є в світі щось гірше?... Їй би внуків бавити своїх, їй би горнутися до серця. А вона, обнявшись із самотністю, тихо журиться біля вікна та витирає хустинкою солоні сльози... “Мамо”, - почулося, “Мамо”... І вона кинулась до вікна, забувши про свої 83... - “Почулося.., – гірко зітхнула... Знову почулося...”

1 ведучий: Виховує мати синів, дочок, надіється, що буде до кого на старість прихилитися. А вони, розлетівшись по світу, довго-довго не навідуються до отчого порогу. Лише скупі листи приходять час від часу. А коли, нарешті, знайдеться хвилинка – нерідко це – буває надто пізно! – зі скрипом відчиняться перекошені двері, застогне пошарпана віконниця і додолу підстреленою горлицею впаде материнська любов...

(звучить фрагмент пісні ):

Стоит одиноко девчонка лет восемь

И тихо, по-детски туманы зовет:

Туманы, туманы, скажите, где мама,

Почему моя мама ко мне не идет?

Мне было два года, когда умерла ты,

С тех. пор на могилу ношу я цветы,

Никто меня, мама, с тех. пор не целует,

Никто не ласкает так нежно, как ты.

(на цьому фоні дівчинка ходить-блукає, шукає маму, збирає квіти, вибігають діти групами з іграшками,. квітами, альбомами)

Голос за кулісами:

*Запрошую ласкаво я до школи,

І з висновками ти не поспішай.

Черстве тут слово не звучить ніколи,

Тут поєднались щирість і душа.

(діти виводять виховательку, сідають навколо неї)

*Тут Деревська з’єднала воєдино

Маленькі душі, ніжність їм дала.

Будь милосердна й ти, моя Людино,

Зрони в їх серце крапельку тепла.

Вихователька:

Щоб жило на білім світі милосердя і добро,

Я віддам малим сиріткам ніжність серця і тепло.

Нехай діти своїм дітям будуть завжди так співать,

Щоб про неньку дорогеньку всім на світі розказати.

Тоді слово те святеє жінку-матір воскресить,

Бог поможе сиротину як своє дитя, любить.

(звучить пісня “ Вернись, моя мамо” сл. і муз. Т. Лісненко)

Вихователька: Трирічного Сашка мати залишила на вокзалі, його ровесника Ігоря – кинула на дитячому майданчику, поклавши до кишені записку з проханням влаштувати дитину в дитячий будинок на виховання.

Нехай доля буде милосердною, нехай росте під Хрестом. Та по всьому єдине, що дала, крім життя, сподівання на чиюсь добру волю: чи Божу, чи людську... Чи справді усміхнеться їм доля, чи ласкавою вона буде для всіх тих, що прийшли у цей світ – небажаними, чужими для найрідніших людей ?..

(тривожна зворушлива музика, звучить діалог дітей-сиріт ):

• Тебе ще ніхто не забрав?

• Ні.

• А чого?

• Бо кашляю.

• А я – сплю тихо.

• Тоді тебе виберуть. А в мене нема дому, і мами нема, і нікого нема. Одна я... Така в мене доля...

Читець:

Чи я українець? Чи я окраєнець?

З якого я краю? І чий я окраєць?

Якої хлібини я крихта солона?

Якій нелюдинці я виходець з лона?

Яка мене мати на світ породила?

Без роду, без імені в люди пустила.

Лежала й мовчала під небом високим,

І в небо відлунням пішли її кроки...

Ой чули б ви, мамо, як кликала – “Мамо!”

І нині я кличу: “Знайдіться, матусю”,

За те, що вродили, я їй поклонюся.

(звучить легка музика )

Вихователька:

*Плекаю я дитячі долі, лікую сиротам серця,

Бувають відчаї і болі, - та до душі робота ця.

Бо кожен день –святе прозріння, чи то у грудні, чи в маю

Свою любов, своє уміння я по краплині роздаю.

*Навчаю їх добра і миру, І бути щедрими в житті,

Навчаю я кохати щиро і не втопитись в самоті...

Навчаю їх свій край любити І Україну берегти.

І як по совісті прожити, як стежку праведну знайти.

*Дітей виховую, бо знаю : моє зерно буде рости!

З любов’ю, щедрістю плекаю і до сердець кладу мости...

(голос за кулісами ):

*Величність серця – не збагнути,

Хай доброта в душі росте!

Вам, вихователь, бути й бути!

В вас справді серце ЗОЛОТЕ!

(виходить два читці для діалогу ):