Програмування свого життя

Дивись спокійно, затишно, тихо, мирно.

Говори без агресивності, не нищівно.

Слухай уважно.

Не дивись на насильні, злочинні фільми.

Не співжий із песимістами.

Нізащо не підбурюй суперечок.

Не зранюй добрих почуттів.

Слухай таку музику, яка успокоює твій дух.

Дивись на квіти, не дивись на терня.

Дивися на сонце частіше, ніж на електричну лампадку

Дивися більше на дерева, ніж на будинки.

Милуйся більше днем, ніж ніччю.

Відкривай більше радість життя, ніж біль.

Прийми себе таким яким ти є.

Люби інших, так як Ти любиш себе.

Люби світ, він є джерелом краси,

Люби Бога понад усе і понад усіх.

Старайся відчути доброту людей.

Люби і дозволь любити себе.

Прощай і приймай прощення.

Живи інтенсивно і дозволь іншим жити біля тебе.

Дивись більше на небо, ніж на землю.

Втілюй свою ідею у якусь справу.

Не приховуй свого життя для себе.

Знаходь причину своєї щоденної боротьби.

Поширюй добро, яке є в Тобі та в інших,

Радше старайся любити, ніж бажай бути любленим.

Роби добро, не чекаючи винагороди.

ПРОГРАМУЙ СВОЄ ЖИТТЯ І ВОНО ВИНАГОРОДИТЬ ТЕБЕ!

Учитель.

Якби нота сказала: «Одна нота не творить музики» - не було б симфоній...

Якби цегла сказала: «Одна цегла не може збудувати стіну» - не було б хат...

Якби капля сказала: «Одна капля не може творити ріку» - не було б океанів...

Якби людина казала: «Один жест любові не може спасти людство» - ніколи не було б справедливості і миру, гідності і щастя на землі...

Як симфонія потребує кожної ноти,

Як книжки потребують кожного слова,

Як хати потребують кожної цегли,

Як океани потребують кожної краплі води,

Як жнива потребують кожного зерна -

все людство потребує тебе там, де ти є,

єдину, єдиного, і отож незамінну чи незамінного.

- Чого ти чекаєш, щоб починати?

АДЖЕ, ДОБРО ПОЧИНАЄТЬСЯ З ТЕБЕ.

Р озробка виховного заходу для учнів молодшого шкільного віку вчителя початкових класів Новокочубеївської ЗОШ І-ІІІ ст. Малахової Людмили Володимирівни

П'єса для шкільного лялькового театру

Мета: Формувати в учнів цілісні (гуманістичні, громадські і духовні) орієнтири. Розвивати мовлення, пам'ять, артистичні здібності. Виховувати розуміння ролі суспільства у зростанні особистості, доброзичливе ставлення до всього довкілля та його мешканців.

Частина 1.

Білочка.

Вже три шишечки знайшла, а оце іще одна.

Треба йти, бо пізній ранок. Скоро вдома вже сніданок.

До грибочків та горішків назбирала шишок трішки,

І матусі й братикам, всім по свіжій шишці дам.

О, привіт, Зайчатко миле. Шубку ти уже змінило?

Бачу вже нова, сіренька. Не така ж вона тепленька.

Чи не холодно тобі?

Зайчик.

Ні, руденька, звісно, ні.

Вже давно весна у лісі й не вернутися зимі.

А у сірій кожушинці все ж безпечніше мені.

Бо у сірім лісі та зеленій глиці

Легше заховатися від вовка й лисиці...

Чи новину чула? Ні? Тут вже не до сміху,

Бо до дикої свині племінничок приїхав.

Білочка.

Це нахаба та мала, що торік вже приїздила

На гостини із села?

Зайчик.

Він за рік уже підріс, розтовстів, поважчав,

Та такою як раніше залишилась вдача.

Бо приїхав лиш у ліс, пхає носа вже він скрізь.

Позавчора завітав якось до барлогу

І ведмедицю облаяв, наступив на ногу.

В їжачихи у садку у дуплі шукав медку,

З гіллям груші обірвав, поламав і потоптав.

Білочка.

От була б у мене сила, я б його заставила

Добре вивчить і виконувать поведінки правила.

Зайчик.

Сила тут не допоможе...

Інше щось придумать, схоже, доведеться нам скоріш.

Білочка.

Вибач, але я хутчіш віднесу шишки у дім,

І щоб не сердилась матуся, свій сніданок швидко з’їм.

Зайчик.

Ой, а хто ж то крізь куші отам продирається?

Це ж отой кабанчик Паць від звірят ховається.

Кабанчик.

На гостинах в лісі цьому, в тітки майже тиждень я.

Звірам же не до вподоби поведіночка моя.

Тільки й чути тут і там: «Ти нахаба, ледар, хам!»

Зайчик. От нащо біля струмочка штурхонув ти їжака?

Кабанчик. Щоб по швидше дріботів, бо я пити захотів.

Зайчик. А в норі у борсуків із каструлі кашу їв?

Кабанчик. Всім відомо — так скоріше, а мені-то ще й смачніше.

Зайчик. Обігнав біля ожини ти зайчиху на стежині. Що ж гукнув?

Кабанчик.

«Бувай здорова. Сунешся, мов та корова!»

Кажуть, ніби я ледачий, та сьогодні вранці

На галяві, серед лісу, влаштував я танці.

Заєць. Магнітофона так врубав, що аж дятел з дуба впав.

Кабанчик.

Танцював, поки стомився, з мене піт рікою лився.

А спочити захотів - на купиночку присів.

Прийняв мурашник за купину.

Так та клята мурашня покусала спину.

Я, звичайно, розізлився, та вже добре розходився.

Заєць.

Розметав-розкидав купу мурашину,

Обчухрав березу, поламав шипшину.

Кабанчик.

Розізлили всі мене, вивели із себе,

А тоді гуртом говорять: «Виховувати треба!»

Причепились з вихованням, як банний лист до спини.

Де не стрінуть, піднімають мене на глум та на кпини.

(Співає).

А в свинарнику у нас я кабанчик — вищий клас.

Там кожен дума лиш про себе, а мені цього і треба.

До корита враз проб'юсь, їжі там немало.

До Різдва не забарюсь наростити сала.

Білка.

Тоді господар лиш похвалить, як боки тобі обсмалить.

З господинею на свято приготують страв багато:

І ковбаси й холодець. От такий тобі кінець.

Кабанчик.

Не хочу бути холодцем. Життя мені миліше.

Не згоден я з таким кінцем..

Заєць. Ну, що ж тобі видніше.

Кабанчик. І щоб такого не було, не повернуся я в село!

Білочка. А де ж ти будеш жити? Що їсти і що пити?

Кабанчик. Залишуся я тут у вас, і добре проведу весь час.