Наступна зупинка - чуйність.

Інсценування оповідання «Чуйний хлопчик»

Сидить бабуся.

Костя (до себе).Сьогодні буду з усіма найчемнішим і найуважнішим з усіх наших хлопців. Он сидить бабуся. Хай вона тільки опустить свою палицю, я одразу ж її підніму. От вона й розкаже всім: «Ой, який у нас Костик чуйний та уважний!»(чекає) Чого вона ту палицю не випускає? Так і цілісінький день можна чекати.

(У дворі з'являється Марія Петрівна з важкою сумкою)

• О, краще я їй допоможу.

• З магазину, чи як?

Марія Петрівна. Еге ж, дещо купила.

Костя. Гаразд, так вже тому й бути, донесу вам сумку до під'їзду. Тут зовсім близько. Давайте, чи що? А то пихкаєте, як маневровий паровоз.

(Простягає руку за сумкою, але Марія Петрівна відсторонює його, йде далі).

Бабуся(до себе). Ой, який невихований. І чому його тільки батьки вчать?

Костя. Це я - невихований. Та ви що, сліпі, чи що? Я ж тільки що на ваших очах. .Ну, вже більше нізащо нікому не допоможу.

(Біжить, підбиває бабусину палицю, та хитає головою йому вслід).

Нізащо! Досить з мене. Дякую!

Вихователь. Зовсім по іншому вчинив хлопчик Павлик.

«Ішов у кіно я цієї неділі,

Навколо дерева обмерзлі та білі,

Слизький під ногами видніється лід,

Ще й вітер холодний зривається вслід.

Аж бачу: бабуся виходить з крамниці,

Спинилась і рушити з місця боїться,

Не зважиться й кроку ступить на льоду

І тихо про себе шепче: «Впаду».

А лід під ногами темніє навколо.

І тут мене щось наче в серце вкололо.

Назад повернувся, до неї біжу:

«Давайте, бабусю, я вам поможу».

І, взявши за руку, по бруку слизькому

Довів я бабусю до самого дому.

А в неї всі зморшки, немов промінці:

«Спасибі! Оце в нас ростуть молодці!»

Вихователь. Що ж ми повинні пам'ятати, якщо хочемо бути чуйними, доброзичливими?

Діти.

1. Завжди прийду на допомогу товаришам і дорослим.

2. Ввічливо запропоную свою допомогу.

3. Не буду ображати того, кому хочу допомогти.

Наступна зупинка - скромність.

Вихователь. Іноді діти хваляться перед товаришами, стараються показати, що вміють краще щось робити, кожну невдачу іншого запам'ятовують, а потім дражнять. Таких дітей не люблять в колективі, їм важко знайти друзів. Якщо у вашого товариша щось не виходить, його не дражнити потрібно, а допомогти. Надати допомогу іншій людині треба делікатно, не підкреслюючи, що ти робиш хороший вчинок, не хвалися цим. Адже допомагають не для того, щоб привернути на себе увагу.

«Подвиг Івася»

У автобус на зупинці увійшла бабуся.

Івасик швидко підхопився, приязно всміхнувся:

- Я постою, не біда... Сядьте! - мовив басом.

Сам навколо погляда, чи не скажуть часом:

«Молодчина наш Івась, він культурний, чемний...

Наш Івась у перший клас ходить недаремно!»

Та ніхто його чомусь похвалить не хоче.

І тоді він до бабусі нахиливсь, шепоче:

- Ну, здається, вже у вас відпочили ніжки?

Встаньте, сходити вам час, я посиджу трішки!

(М.Білецький)

«Сашко»

В трамваї переповненім Сашко з м'ячем сидить,

А біля нього згорблений старий дідусь стоїть.

Хтось до Сашка звертається: - Чи вас у школі вчать,

Як місце дати старшому, як старших поважать?

- Та вчать, - Сашко відказує, - Але у дану мить

Розпочались канікули - і нас ніхто не вчить.

Вихователь. Отож і ви не забувайте, дорослим місце уступайте! Давайте запам'ятаємо правила, щоб бути скромним.