Перша зупинка - чемності.

Сценка «Дідусева скринька»

Юра. Ну що за вперта скринька? Не відчиняється і все. Я вже всі слова випробував, які знав. Спробую ще. «Скринько, відчинись відразу!» Ні, не відчиняється! «Скринько, відчинись, хоч на 2 хвилини.» Не допомагає. Що ж мені робити з цією скринькою?

Аня. Ти чого це, Юро, репетуєш?

Юра. Я не репетую, я слово добираю.

Аня. Яке слово?

Юра. Яке, яке? Яке потрібно!

Аня. Навіщо воно тобі?

Юра. Навіщо, навіщо! Щоб скринька відчинилась. Вона без цього слова не відчиняється.

Аня. А чому?

Юра. Чому, чому? Тому що скринька зачарована. Мені її дідусь прислав. Я тобі хіба не казав?

Аня. Нічого ти мені не казав.

Юра. У мене дідусь у Києві живе. І ось він прислав мені скриньку з фруктами. І листа. В ньому написано ось що, послухай.

Шлю тобі, дитинко дивовижну скриньку.

В ній ти знайдеш апельсин, яблука і мандарин.

Та висить на ній замок... Одімкне його, дружок,

Той, хто зна чарівне слово, тільки вимовить - готово!

Коли внучок дорогий в пам'яті пориється,

Слово це він пригадає, - скринька враз відкриється.

Аня. Так от у чому річ! І ти не можеш пригадати одне-однісіньке слово?

Юра. Та я їй вже, напевне, тисячу слів говорив!

Аня. І не відчиняється?

Юра. Аж ніяк!

Аня. А ти спробуй ще!

Юра. Спробую. Скринько, відчинись швидко! Негайно, цієї ж миті. Відчинись, а то як дам! Ах ти, погана деревинка!

Аня. Здається, я знаю, яке слово тобі слід сказати, щоб вона відчинилася.

Юра. Чого ж ти мовчиш? Кажи.

Аня. Я тобі на вухо скажу.

Юра. Не може бути. Невже я цього слова не говорив? Я ж тисячу слів казав.

Аня. А цього простого слова не сказав. Спробуй.

Юра. Спробувати? Слово для мене якесь незвичне. Я його ніколи не кажу. Ну, що ж, спробую. Скринько, відчинись, будь ласка! Відчинилась! Спасибі тобі, Аню, за допомогу. І тобі, дідусю, спасибі. Оце так скринька.

Учень.

До всіх сердець, як до дверей, є ключики малі.

Їх кожен легко підбере, якщо йому не лінь.

Ви, друзі, знайте, знайте: їх запам'ятать не важко,

Маленькі ключики твої – «Спасибі» і «Будь ласка!»

Вихователь. Діти, щоб наша подорож до країни Ввічливості була приємною, нам сьогодні світить сонечко. А щоб йому було веселіше з нами, давайте поговоримо з ним чарівними словами. А чи знаєте ви чарівні слова, зараз перевіримо. Я буду ставити питання, а той, у кого стрічка з відповідним написом, повинен прикласти її до промінчика сонця.

1. Ви прийшли до школи. Яке перше слово повинні сказати?

(Доброго ранку)

2. Вам допомогли роздягтися, повісити одяг. Що треба сказати?

(Дякую)

3. Ви йшли коридором і випадково когось штовхнули. Що треба сказати?

(Вибачте)

4. Щоб вам із задоволенням допомогла людина, не слід забувати одне чарівне слово. Яке? (Будь ласка)

5. Людина зробила добре діло і їй потрібно віддячити. Яке слово ви скажете? (Спасибі)

6. Які слова ви не забуваєте казати мамі й тату, рідним, коли йдете спати?

(На добраніч)

7. Вся сім'я сідає до столу обідати. Які слова ви скажете всім?

(Смачного)

8. Ви були в гостях і вже йдете додому. Які слова ви скажете?

(До побачення)

Вихователь. Молодці, ви добре знаєте чарівні слова. Від них наше сонечко стало веселішим, воно радіє, тому що ви чемні дітки. Подорожуємо далі.