«Коник-Стрибунець»

У степу, в траві пахучій, коник, вдатний молодець,

І веселий і співучий, і проворний стрибунець

Чи в пшениченьку, чи в жито, досхочу розкошував,

І цілісінькеє літо, не вгаваючи, співав;

Розгулявся на всі боки, все байдуже, все дарма...

Коли гульк – аж в степ широкий суне злючая зима.

Коник плаче, серце мліє; кинувсь він до Мурав'я:

– Дядьку, он зима біліє! От тепер же згину я!

Чуєш – в лісі ворон кряче, вітри буйнії гудуть?

Порятуй, порадь, земляче, як се лихо перебуть!

– Опізнився, небораче, – одказав земляк йому,

– Хто кохав життя ледаче – Непереливки тому,

– Як же в світі не радіти? Все кругом тебе цвіте, –

Каже коник, – Пташки, квіти, любе літечко на те;

Скочиш на траву шовкову – Все співав би та співав.

На таку веселу мову муравей йому сказав:

– Проспівав ти літо боже, – Вдача вже твоя така, –

А тепер танцюй, небоже, на морозі гопака!

Вчитель: Що можна сказати про Коника-Стрибунця?

Діти: Він такий самий безтурботний, як і друга вивірка.

Вчитель: Згодна. А що ви думаєте про Мураху? Чи схожий він на першу вивірку?

Діти: Трохи. І так, і ні.

Вчитель: В чому ж різниця? Яку мораль виносить Мураха Конику? Яке прислів'я підходить до байки?

Діти: Як дбаєш, так і маєш. Але мураха не такий добрий, як перша білочка. Він теж міг дати притулок Конику і довести перевагу працьовитості, дбайливості або ще влітку дати пораду йому, пересторогу лютої зими. Він цього не зробив. Отже він черствий, жорстокий.

Вчитель: Доброта, діти, виражається у нашому ставленні до людей, до навколишнього світу, до тварин, до рослин. Добра людина не буде безумно нищити квіти у лісі, ламати гілки дерев тільки через свою примху. Людина не повинна нищити і вбивати, а лише берегти, творити і примножувати добро, красу нашого світу.

Учень декламує вірш Дмитра Павличка «Звернення»

«Звернення»

До вас, мої рідні, звертаюся я – найменший у нашій сім'ї:

Стоїть на узліссі ялинка моя – Не зрубайте її !

На озері плаває пташка моя – Не убийте її!

– Яскріє на небі зірка моя – Не згасіте її!

Світ-казку будує мрія моя – Не спиняйте її!

Вчитель: Недаремно народ каже: «Хто людям добра бажає, той і собі має», «До доброї криниці дорога втоптана».

Учень декламує вірш Степана Жупанина «Буду я природі другом»

«Буду я природі другом»

Йтиму садом, полем, а чи лугом,

Буду я природі вірним другом.

Не столочу навіть і трави.

Я скажу їй: – Зеленій, живи!

Коли лісом буду я іти,

Теж посію зерна доброти.

Побажаю дереву і пташці,

Щоб вони жили у мирі й щасті.

Вчитель: Доброта – це людська риса, здатність людини творити добро іншим. І щоб жилось усім нам добре у мирі і злагоді, спокійно і затишно, треба щоденно, щохвилини творити добро. Давайте послухаємо декілька творів для дітей.

1-ша дитина читає оповідання «Руденький» Всеволода Нестайка

«Руденький»

На дитячому майданчику гралися двоє хлопчиків і дівчинка. Бабуся дала кожному по цукерці. Чорнявий хлопчик похапливо тицьнув цукерку до рота.

Тим часом дівчинка і руденький хлопчик свої ще тільки розгортали. Враз чорнявий хлопчик вихопив у дівчинки цукерку і дременув у під'їзд. Дівчинка зойкнула, скривилася і заплакала.

Руденький подивився на дівчинку, тоді на свою цукерку, тоді знову на дівчинку, тицьнув їй цукерку і швидко пішов геть. Наче боявся, що вона поверне її.

Коли він проходив повз дідуся, який сидів на лавочці і все бачив, дідусь усміхнувся до нього і сказав:

– Ти зробив правильно. Ти хороший хлопчик. Руденький спинився, почервонів. Потім зітхнув:

– Ні, дідусю, я не зовсім хороший... Мені не хотілося віддавати... Правда! .. І чого поганим бути легше, а хорошим – важко? Мені інколи хочеться бути поганим. Але... але соромно.

Дідусь пильно глянув на нього.

– Ну, тоді я помилився. Пробач, ти не просто хороший хлопчик. Ти справжній молодець! Бо в тебе є совість. А совість, голубе мій, – це в людини головне.

І дідусь ласкаво поплескав його по плечу.

Обговорення прочитаного

2-га дитина читає оповідання «Горбатенька дівчинка» Василя Сухомлинського