Пісня “я бажаю вам добра”
2 клас
‑ Природа нам – як рідний дім,
Вона усім – як мати,
Щоб затишно було у домі тім
Про це нам треба дбати.
‑ Цими словами ми хочемо розпочати знайомство з доброю справою, яку зробили учні 2 класу.
‑ До нас на свято завітали Класовод Павлюк Лідія Анатоліївна та дівчатка цього класу: Іванка, Оля і Настуня.
‑ Лідія Анатоліївна, ми знаємо що ваш клас став переможцем акції “Допоможемо птахам взимку”.
‑ Так ми брали участь в цій акції, виготовили годівнички, постійно слідкуємо щоб пташкам завжди було що їсти.
‑ А ще ми знаємо, що у вас є своя таємниця. Ви нам її сьогодні відкриєте.
‑ Відкриємо, ми не тільки годуємо пташок біля свого вікна,а ще ми їм співаємо, і тоді їх злітається ще більше, це помітили учні 2 класу.
‑ То може ви і нам сьогодні заспіваєте?
‑ З задоволенням.
(Пісня “Грибочки”)
‑ Природа! З дитячих років ми звикаємо до її чарівної краси. Любимо бувати в лісі, полі. Дивитись на квіти, дерева. Радіємо спілкуватись з природою, милуємось її красою.
‑ Людина це частина природи. І саме природі ми зобов’язані своїм існуванням, своєю досконалістю, своєю могутністю.
‑ Як би хотілося, щоб Земля наша стала ще родючішою, криниця-джерельною, слово – високим, душа - глибокою, мова-солов’їною, мама – безсмертною, а людина – вічною.
8-А клас
Не говори про доброту
Коли ти нею сам не сяєш
Коли у радощах витаєш,
Забувши про чужу біду.
Що ж варта в світі доброта
Що варте наше милосердя? Розкажуть нам представники 8-А класу і класний керівник Лабунець Світлана Миколаївна.
‑ Це волонтерський загін “Добровольці”.
‑ Про яку добру справу зроблену вами ви б хотіли нам розповісти?
‑ Це допомога людям похилого віку.
‑ А кому саме з наших односельців ви найчастіше допомагаєте?
‑ Горьковій Ніні Федорівні.
‑ А в чому проявляється ваша допомога?
‑ Ми допомагаємо обробляти присадибну ділянку, впорядковували сад, робили осіннє прибирання городу.
‑ Ці всі справи ви напевне робили в весняно-осінній період.
‑ А як ви допомагаєте взимку?
‑ Минулого року очищали двір від снігу, цього року це довелось робити лише раз, а також при необхідності купуємо продукти харчування, приносимо воду.
‑ Світлана Миколаївна, а чому саме ці учні представляють зроблену “добру справу” сьогодні на святі?
‑ І ще хочу вас запитати, скільки років діє ваш загін?
‑ З 5 класу
‑ До речі з цього приводу у нас народилась поезія – це гімн добру. (читають поезію)
‑ Щоб жар милосердя злоба не згасила,
Щоб нас не здолали байдужість і гнів,
Давайте ходити не лиш на могили,
А в кожну домівку знедолених вдів
1 клас
‑ 1 клас, наймолодші учасники нашого проекту, а беруть участь у фінальному святі.
‑ Оксано Леонідівно ми бачимо, що крім учнів вашого класу до нас завітала бібліотекар Валентина Іванівна.
‑ Це тому, що ми обрали об’єктом для нашої доброї справи бібліотеку № 32 нашого селища, в якій працює бабуся нашої Полоневич Кароліни.
‑ Цікаво, а чим ви могли допомогти, адже вони такі маленькі?
‑ Коли ми під час екскурсії відвідали бібліотеку то побачили дуже багато хворих книжечок. А от чим саме ми їм допомогли вам розкажуть наші дівчатка.
‑ Вийшла книга із лікарні
Сторінки у неї гарні
На нову оправу вміло
Ярлик наліпили.
‑ Гарну вставили закладку,
Щоб була усім на згадку
І віднесли - недалеко,
До бабусі у сільську бібліотеку.
‑ А ще учні 1 класу разом з Валентиною Іванівною склали “Книжковий маніфест” – для всіх читачів.
‑ Так познайомте і нас з ним.
‑ Я книга – товариш,
Користуватись мною вмій,
Я чиста, гарна і приємна,
Тож, друже, будь зі мною чемна.
Лише не рви, не ображай
Я друже, твій надійний друг,
Та тільки для чистеньких рук.
‑ Валентина Іванівна, а що ви нам скажете про цих маленьких помічників
‑ …А ще я хочу звернутись до всіх присутніх в цьому залі.
Любі друзі! Шануйте, бережіть, любіть книжки.І тоді весь розум, мудрість і людська доброта переходитимуть через них до вас. Читайте.Хай не буде у вас жодного дня, щоб ви не прочитали хоча б однієї сторінки.
‑ Спасибі вам !
‑ Тож ми всі погоджуємось з народною мудрістю “З книгою жити – з добром дружити!”
10-А клас
‑ Найдорожче в людині – це життя. Воно дається один раз і прожити його потрібно так, щоб не було нестерпно боляче за безцільно прожиті роки, щоб не палила ганьба, за дріб’язкове минуле.
Це слова Миколи Островського
‑ Цими словами ми хочемо розпочати розповідь про “добру справу”, яку виконував 10-А клас в рамках цього проекту.
‑ Життя дається людині один раз і кожному своє: коротке і неповторне, часом сумне або радісне, солодке як мед чи гірке як полин…
‑ Доля нашого земляка – поета І.В.Ємченка мабуть добре відома всім присутнім в цьому залі – життя цієї людини ототожнюється ще з одним поняттям – мужність.
‑ Іван Володимирович - колишній випускник нашої школи, однокласник нашої Ірини В’ячеславівни. Невблаганна доля подарувала йому зміст його життя – він пише вірші.
‑ Ірино В’ячеславівно, чому саме цих учнів ви взяли сьогодні на підсумок проекту “Добро починається з тебе”.
‑ Це учні, які найчастіше відвідують Івана Володимировича, надають йому посильну допомогу по господарству, прибирають і облаштовують подвір’я, вітають в дні свят.
‑ Четверик Вітя – це зразок скромності і всієї школи, а в цій “добрій справі він один з перших. Вітю, чому?
‑ Я часто чую від своєї мами, яка була теж однокласницею Івана Володимировича про його трагічне життя, у якому високий зміст душі і безпомічність тіла. Напевне саме тому.
‑ Ми знаємо, що 9 лютого Іван Володимирович відсвяткував своє 43-річчя. Щоб ви нам з цього приводу розповіли.
‑ Ми ходили поздоровити Івана Володимировича з Днем народження, носили йому солодощі, фрукти, ще в цей день до нього приходили сусіди, працівники соціальних служб, колишні однокласники, учні Пашківської школи і просто шанувальники його таланту.
‑ А на цих фото ми вітаємо Івана Володимировича.
‑ А про що найчастіше ви говорите з ним під час таких зустрічей?
‑ Найчастіше про вчителів, нашу школу, він знайомить нас з своїми новими віршами.
‑ Був би напевне незакінченим наш діалог, якби ми не прослухали хоча б одну з його поезій.
‑ Поговорімо вчителю про вічне.
Про те, що не мина поговорім.
І досі Вашу усмішку привітну
Несуть мої найперші букварі.
Гінку ви засіваєте неспинність
Добром життя і мудрістю тепла,
Не тільки щоби виросла людина
А і туге колосся щоб дала.
‑ Ну що ж – не просто піднятися вище дрібного невдоволення, заздрості і образи на весь світ і любити життя, по – справжньому захоплюючись всіма його проявами.
8-Б клас
‑ Щоб мати доступ у чудовий палац, ім’я якому - дитинство, ми повинні перевтілюватись, ставати в деякій мірі дітьми. Тільки тоді ми зможемо зрозуміти справжнє щастя дитини.
‑ Діти… радість, щастя, вічний клопіт.
‑ Та про це нам краще розкажуть учні 8-Б класу, які в ході нашого проекту допомагали мешканцям дитячого садочку “Сонечко”.
‑ Сьогодні на свято прийшли учні цього класу… та класний керівник Панасенко Н.О. і мама Мельника Єгора - вихователька дитячого садочка.
‑ Ніна Олексіївна чому саме цей об’єкт у путівникові в Країну Добрих справ ви обрали.
‑ Мабуть, тому що в нашому класі навчається 2 учні, мами яких працюють в дитячому садочку і через це нам відомі всі проблеми цього закладу.
‑ Так як сьогодні ви прийшли з мамою ми краще в неї запитаємо чим допомогли вашому садочку учні цього класу.
‑ Хто був ініціатором проведення акції “Подаруй дітям радість”?
‑ Юля Бичко
‑ Захопившись ідеєю зібрати для дітей іграшки, ми з задоволенням приносили найкращі іграшки, які б принесли радість мелечі, адже в нашому віці вони нам не потрібні.
‑ А якщо не секрет у вас є якісь ідеї щодо подальшої співпраці з дитячим садочком.
‑ Ми всі є ще членами шкільного театрального колективу “Червона калина” зараз готуємо інсценізацію казки “Мудра дівчина”, яку обов’язково покажемо на весняних канікулах в дитячому садочку
‑ Щоб не було з нами і навколо нас, завжди залишається вічне, неперевершене диво-кохання, література і поезія, хороша музика, прекрасна будь-якої пори року природа і маленьке створіння в цьому чудовому мальовничому, інколи жорстокому світі-дитина.
11-А клас
‑ На превеликий жаль, у нашому житті багато такого, що заважає почуватися щасливим.
‑ На мою думку ніякі негаразди і труднощі не можуть позбавити нас тих втіх, якими багата людина: родинної любові, ніжності, співчуття, віри, надії сподівання.
‑ Класний колектив 11-А класу в рамках проекту “Добро починається з тебе” взяв шефство над соціальною палатою, яка розміщена в нашій дільничній лікарні.
‑ Там живуть одинокі пристарілі люди нашого селища, яким найбільше мабуть бракує тепла родинного вогнища.
‑ Щоб ці літні люди відчули про себе турботу нас учнів Новогалещинської загальноосвітньої школи І-ІІІ ступенів ми зв’язали їм теплі шкарпетки, а ще відвідуючи їх намагаємось почастувати їх фруктами, солодощами.
‑ Ми хотіли б розповісти про долю однієї з них - про одиноку жінку, яка зараз залишилась без рідних і піклуються про неї медпрацівник лікарні, тепер її відвідуємо і ми.
‑ Спілкуючись з нею ми дізнались що голодного 33-го дивом вижила завдяки сусідці, яка мала корову. Їх було в сім’ї четверо, вона наймолодша. Батька не знала: пішов від них, ніколи не цікавився, чи живі. Голод 47 року також був тяжким для неї і хворої матері. Вижили завдяки лободі, кропиві, калачикам, цвіту акації. А хліба не куштували місяцями.
‑ Скільки пам’ятає себе працювала у ФАПі. За свою працю має чимало відзнак – грамоти, медалі.
‑ Нас дуже вразили її слова, що повага людей – її багатство, вона впевнена що щастя приходить до тих, хто трудиться. Хто не лінується робити людям добро і не чекає подяк за це. Найбільше щастя – саме життя: спілкуватись з людьми, бачити світ, небо, сонце.
‑ Я знаю, що будь-яка справа яку ви виконуєте: чи допомога одиноким людям, чи це прибирання шкільного парку, чи робота в виробничій бригаді, чи багато інших справ - завжди з вами чудова пісня.
‑ А це тому, що з нами завжди Геннадій Михайлович. (пісня)
‑ Любов… кохання… доброта… милосердя… Ці слова нерозривні, єдине ціле, вічне, таке пречисте, таке необхідне кожному з нас.
‑ Як часто деякі вчинки захоплюють оточуючих широтою інтересів, добротою, шляхетністю поведінки, веселою вдачею і товариським характером.
7 клас
‑ Цю розповідь мені хотілося б розпочати з слів І.О.Гончарова “Ні раб, ні повелитель дружбі не потрібні. Дружба любить рівність”.
‑ Я не зовсім тебе зрозумів.
‑ Краще тобі пояснить це класний керівник 7 класу Ігнатенко Алла Іванівна, я знаю що добра справа вашого класу трішечки не схожа на попередні.
‑ Дійсно! Почну з того що нам з учнями дуже важко було вибрати об’єкт в путівникові Добрих справ, та в цьому нам допомогла психолог школи Лариса Володимирівна, ми вирішили, що на цьому святі ми розповімо про товариськість та розуміння поняття “дружби” в нашому колективі. Так склалось, що до нашого класу в минулому році почали прибувати один за одним учні з різних шкіл нашого району – Гнатюк Іванна, Губина Станіслав, Старушко Артем, Данько Ганна
‑ З яких шкіл ви до нас прибули?
‑ А ще…
Зараз у нас найбільший клас по школі – 27 учнів, бо нещодавно до нас прибув ще один учень - Кумака Роман з Козельщинського навчально-виховного комплексу.
‑ Найголовніше наше завдання, з яким я думаю ми впорались це створення міцного класного колективу.
‑ Почекайте, а давайте запитаємо учнів, як вони почувають себе в нашій школі?
(Учні)
‑ У нашій школі багато гостей з різних шкіл району і сьогодні у вас є нагода звернутися до своїх колишніх вчителів. Учні)
‑ А що це ви принесли з собою?
‑ Це фотолітопис нашого класу, який ми ведемо з 5 класу, а це щоденник класу куди ми записуємо цікаві події. Ми дуже любимо подорожувати, за ці три роки ми побували: в Києві, Полтаві, с. Григоро-Бригадирівці, в Запоріжжі.
‑ Товаришування, дружба – взаємини між людьми, міцніють на основі спільного навчання, інтересів, уподобань.
‑ Легко, радісно жити пліч-о-пліч з тими, хто не акцентує уваги на невдачах інших, не хизується своїми успіхами.
‑ Не довго ці учні навчаються в нашій школі та зуміли знайти друзів та справу по душі.
(Танець)
Розробка виховного заходу для учнів старшого шкільного віку вчителя Плосківської загальноосвітньої школи І-ІІІ ступенів Романець Алли Олексіївни
Мета: Ознайомити учнів з духовними та літературними надбаннями місцевого матеріалу; Формувати в школярів гуманістичні, громадські і духовні орієнтири; Популяризувати літературні доробки письменника – гумориста О.І. Ковіньки, національні та загальнолюдські цінності цих творів.
Звучить в запису голос О.І. Ковіньки
Ведучий
Є щось святе в словах - мій рідний край!
Для мене - це матусі пісня ніжна,
І рідний край від квіту білосніжний,
І той калиновий у тихім лузі гай.
Для мене - це твої стежки й мої,
В містах і селах стоптані любов'ю.
Й пісень людських прозорі ручаї,
Усе, що серцю рідне невимовне.
Його історія. .. В ній стільки гіркоти!
І тим рідніш мені ти, краю рідний,
І день встає, як райдуга погідний.
Ведуча. Рідний край... Це наймиліший куточок на землі, де ти народився, де пройшло твоє дитинство і юність, де ти живеш з родиною серед хороших друзів.
Рідний край - це найкраще, наймиліше, найдорожче в усьому світі місце, бо воно наш дім, в якому нам затишно і добре.
На сцену виходить хлопчик. Він у вишитій сорочці, брилику. Читає уривок з твору О.І Ковіньки.
«Плоске. ..Рідне, миле село. У твоїй оселі під солом'яною стріхою, я, одинадцятирічний сільський хлопчисько уперше спізнав чарівну силу вогненної поезії геніального Тараса Шевченка. Читаю. Читаю батькам, братам і сестрам. Читаю і невимовне радію, бо читаю своєю мовою:
... А он розпинають
Вдову за подушне. ..
... а онде під тином
Опухла дитина голодная мре. .. Дотепні вислови, смішні сценки якось до мого серця найбільше прилипали. Отак і потягло до смішного. Спочатку слухав та сміявся. Потім став іншим переповідати. А далі сам писав, але до редакції відсилати не поспішав... »
Ведучий. Ми з вами горді, що проживаємо на благословенній Решетилівській землі, яка багата добрими традиціями, щирими та знаними людьми, славна вишиванками і килимами.
Ми горді з того, що Решетилівщина дала Україні таких видатних майстрів слова, як Іван Пільгук, Олексій Дмитренко, Дмитро Дерич, Наталія Близнюченко-Жовнір.
Ведуча. Лише наша Плосківська земля виплекала двох митців слова: Олександра Ковіньку та Анатолія Григоренка..
І сьогодні ми зібралися в тісному колі, щоб по - доброму вшанувати пам'ять достойного сина свого народу письменника - гумориста, нашого славного земляка Олександра Івановича Ковіньку. Добро починається з кожного з нас і ми повинні пам'ятати ті добрі справи, що залишив після себе гуморист.
Ведучий
В нашій школі знову свято,
Чути музику і сміх,
На веселій гуморині
Ми вітаєм щиро всіх.
Ведуча А прибули до нас на свято почесні гості дочка Олександра Івановича, Ярина Олександрівна, внук Олександр, «Заслужений діяч мистецтв України». «Відмінник освіти України», лауреат літературних премій імені В.Сосюри, О.Вишні, Д. Нитченка, О. Гірника та Фонду Т. Шевченка Микола Сом.
Ведучий. 14 січня виповнилося 109 років від дня народження Олександра Ковіньки.
Учень читає уривок з твору О.Ковіньки «Як мене купали й сповивали...»
Ведуча. По гуморесках Олександра Івановича можна вивчати його біографію. Прослухайте ще одну гумореску «Як я топився», яка є спогадом про босоноге дитинство майбутнього гумориста.
Учень читає гумореску
Ведучий. Підростав хлопчик, став дорослим, подорослішали і його твори. Ще в далеких двадцятих роках, коли Олександр Іванович тільки-но почав «гострити перо», і його гуморески вже «просилися до друку», з'явилася потреба їх комусь показати. «Писати писав, друкувати не наважувався», - згадував згодом Ковінька.
Ведуча. Володимир Сосюра пропонував показати гуморески Остапу Вишню. Прочитав відомий гуморист ковіньківську писанину і зробив «умозаключєніє»: «Пайдьоть !» З легкої руки Остапа Вишні і пішло.
Ведучий. Земляки свято бережуть пам'ять про нього. До 100-річчя з дня народження в нашій школі відкрито кімнату - музей письменника, на відкриття якого з'їхалось багато гостей, а дочка Ярина Олександрівна у журналі відгуків написала «Як добре, що ви пам'ятаєте про мого татка».
З 2001 року започатковано щорічне учнівське свято - конкурс гумору « До Ковіньки на хвилину, на веселу гуморину», яке проводиться в січні місяці, тепер воно набуло статусу районного, а з 2008 року – обласного.
Слово має дочка гумориста Ярина Олександрівна
Звучить пісня
Ведуча. Україна багата на чарівників сміху: Остап Вишня, Степан Олійник, Павло Глазовий, Григорій Бойко, Віктор Семеняка, і серед них по праву почесне місце займає наш земляк Олександр Ковінька.
Ведучий. Гумор О.Ковіньки з народу, все, що він бачив і чув смішне збирав і записував. Деякі записи зберігаються у нашому музеї.
Учень зачитує із записної книжки О.І. Ковіньки деякі вирази.
Ведучий. Всім відомо, що сміх - це ліки від усіх недуг. Він додає людям настрою, допомагає в житті побачити більше світлого і радісного, стати добрішими. Придивіться до людей, які вас оточують, ви побачите скільки навколо смішного.
Ведуча.
Сміх людський - чудесна штука,
Він - мистецтво і наука.
Він - в житті і для життя.
Із потворного й дурного посміятися не гріх.
Добрий сміх не б'є, не мучить,
Він на світі жити учить.
Так писав патріарх українського гумору Павло Глазовий
Слово надається Миколі Даниловичу Сому, який особисто знав нашого земляка.
Ведуча. «Перед сміхом ніщо не встоїть, - писав великий американський гуморист Марк Твен, - Чому ж не взятися нам до цієї зброї ? Навіщо ви даєте їй іржавіти ?»
Пісенька про сміх.
Ведучий. «Смійтеся, - радить один норвезький байкар, - бо три хвилини сміху замінять п'ятнадцять хвилин ранкової гімнастики.» Тому, мабуть, Ковінька писав: «Смійтеся на здоров'я». Ми сміємось, коли нам просто весело, або ж, коли маємо в серці велику радість чи. Як збираються до гурту друзі. Недарма в Польщі запроваджено орден усмішки, ним нагороджують людей, які дарують дітям радість.
Учні показують інсценізовану гумореску О.І. Ковіньки «Розмова по телефону»
Ведуча «Велика і страшна сила - сміх»,- писав Олександр Ковінька.
Земляк - таке вагоме слово,
Де б що не трапилось бува
Все на сторінках ожива.
Та так чудить!
Сміються дзвінко, бо написав
Це наш Ковінька.
Учень читає гумореску О. Ковіньки «Хатнє виховання»
Ведучий. Нелегкою була доля Олександра Івановича. Тортури сталінське режиму позначили його життєвий шлях. 21 рік провів він в таборах на Колимі та в Магадані «...за принадлежность к террористической организации». Стоячи на колінах, працював з відбійним молотком, переніс голод, знущання конвоїрів.
Учні читають вірш О. Чорної
1-й учень.
Летять додому журавлі
З далекої чужини,
Летять до рідної землі,
До неньки - України.
їх пісня, серцю дорога,
Понад землею лине,
Журбою душу огорта,
Вона - про Україну
2-й учень
Візьміть мене ви журавлі
До батьківського краю,
Візьміть на крилечка свої
Молю вас і благаю
Ведуча. Морозного січневого ранку 1956 року після довгої розлуки Олександр Іванович повернувся додому. Опинившись у рідному колі дружини дочки і сина, у звичному для нього тоні сказав : «Оце я й приїхав».
Ведучий. А на очах непрошені і ніби недоречні сльози - гіркі і радісні.
Ведуча Дітей своїх побачив, коли дочці було 28 років, а сину Тарасу -31. Ніщо не зломило духу гумориста. Він до кінця свого життя не зачерствів, ні на кого не затаїв зла. «Така моя доля», - часто говорив він.
Ведучий Усі, хто знав і пам'ятав нашого земляка дивувалися : як він після всіх випробувань не тільки вижив, але й зберіг віру в людей, оптимізм, життєрадісність, чуйність, унікальне почуття гумору.
Учень читає вірш В. Стуса «На колимськім морозі калина»
Звучить пісня сл. Богдана Лепкого, муз К. Стеценка «Чуєш, брате, мій».
Ведуча. Певний час після заслання до Ковіньки ставилися насторожено, не приймали до друку твори
Ведучий. Про письменника дуже клопотав його давній друг Володимир Сосюра. Він попросив прозаїка, Героя Радянського Союзу Юрія Збанацького, що тоді їхав у Полтаву : «Знайди мого друга Олеся, допоможи йому, сіромасі, відчути себе справді вільним нарешті. Переконай місцеві власті, що Ковінька наша, дуже наша людина»
Ведуча. На представницькому форумі в Полтаві під оплески присутніх запросив Олександра Івановича в президію, виголосив про нього зворушливе слово.
Ведучий. Тавро «ворога народу » було знято з Олександра Івановича Ковіньки Військовою колегією Верховного суду від 4 березня 1956 року
Ведуча Почалося нове, справді творче життя письменника, чиї твори були так високо оцінені читацьким загалом
Ведучий. Посміялись, посміймося ще. Українцям споконвіку властивий гумор. Сміх дзвіночком ллється, Україна сміялась, Україна сміється.
Ведуча. Коли Ковіньку запитали : «А хто Ваш улюблений письменник?»,- то він сказав: «Народ. Таких сюжетів, конфліктів, персонажів, ситуацій і образів, які знайдеш у народі не запропонують жодна книга, жоден письменник, жодна література світу»
Учень читає гумореску О.І. Ковіньки «А хто ж мої улюблені герої ?..»
Звучить пісня. Музика І Кириліної. Слова В.Цілого «Лелеча доля»
Ведучий. За плідну працю письменник нагороджений різними відзнаками ( через мультимедійний проектор на екран наводимо:
1934 р. - член Спілки письменників Радянського Союзу.
1958 р - член Всесоюзного товариства для поширення політичних і наукових знань.
1961-1985р.р. неодноразово обирався депутатом міської та обласної Рад народних депутатів
1963 р. - фейлетоніст журналу «Перець»
1970 р- орден Знак пошани.
1971р. - делегат УІ з'їзду письменників України і У з'їзду письменників Радянського
1971р. - делегат VІ з'їзду письменників України і V з'їзду письменників Радянського Союзу
1980 р. - орден Дружби народів.
О.І. Ковінька був лауреатом премії імені О.Вишні, членом Спілки письменників України, Радянського Союзу та Президії Спілки письменників України. Він був персональним пенсіонером республіканського значення.
Ведучий. Життя проходило, минало. Лише після смерті батька, дочка Ярина Олександрівна Маєвська у 1997 році виклопотала документ про його реабілітацію
Ведуча. Приговор Военной коллегии Верховного суда СССР постановлением особого совещания в отношении Ковинько Александра Ивановича отменен и дело прекращено. Ковинько А.И. как жертва политических репрессий по данному делу полностью реабилитирован.
Ведуча:
Ми не ставали навколішки
В часи диктаторські, трагічні.
В усмішках Вишні і Ковіньки
Народ сміявся саркастично
Ми не дамо, розгін узявши,
Оновленню загальмуватись,
А з негативного, як завше,
Сміємось й будемо сміятись.
Ведучий. Світ сміху - це особливий світ. Ми сміємося, щоб жити, щоб таврувати і викривати зло, неподобства. У народі з цього приводу кажуть: «Зі сміху люди бувають! «Сьогодні наша усмішка - це усмішка сили, здоров'я, утвердження правди, моралі»
Ведуча. У болгарському місті Габрово на всесвітньовідомому будинку сатири і гумору викарбовано девіз «Світ уцілів, бо сміявся». Так, безперечно, його роль дуже важлива, і ми горді з того, що саме наш земляк О.І.Ковінька є славним сміхотворцем, що через його творчість ми також можемо прилучитися до смішного, і тому з впевненістю говоримо, що «гумор Ковіньки живе і ниньки».
Ведучий. І як водиться, за українськими традиціями, на ювілеях гостей частують святковим короваєм. Винести коровай доручається призерам районного учнівського конкурсу «До Ковіньки на хвилину, на веселу гуморину» Калениченку В'ячеславу та Ізотовій Інні
Ведуча.
Про гумориста, про Ковіньку
У нас ще спогади живі.
Була у нього кепська доля
Французи кажуть : «cest la vie»
Ведучий.
Який глибокий і пречистий слід
Залишив він. боюся розтоптати.
Ще чистий світ, нам чотирнадцять літ
Лише п'ятнадцять стукають до хати.
Ведуча.
Та пам'ятаємо, поки живемо ми.
Письменнику вклоняємося низько
І тій зимі, тій праведній зимі,
Що народила світу гумориста.
Розробка виховного заходу для учнів старшого шкільного віку вчителя Мануйлівської загальноосвітньої школи І – ІІІ ступенів Сьомик Віри Дмитрівни
Мета: Вчити вихованців аналізувати свої вчинки і вчинки оточуючих; розвивати здатність до самоаналізу й самоконтролю, відповідальність за свої вчинки та життя інших; виховувати людяність, чемність, етичні норми поведінки; спонукати учнів робити добро у повсякденному житті.
Життя іде і все без коректур,
І як напишеш, так уже і буде.
А ми живі, нам треба поспішати
Зробити щось, лишити по собі.
Але не бійся прикрого рядка.
Прозрінь не бійся, бо вони, як ліки.
Не бійся правди, хоч яка гірка,
Не бійся смутків, хоч вони, як ріки.
Людині бійся душу ошукать,
Бо в цьому схибиш ‑ то уже навіки.
Ведучий 1. Ось такими рядками Ліни Костенко з таким філософським підтекстом ми розпочинаємо сьогодні нашу класну годину.
Людина і світ!.. Сутність людини та сенс людського життя... Ці питання обов'язково повинні ми, старшокласники, ставити перед собою. Мало народитися людиною. Людиною треба стати. Справжня людина виражає себе в переконаннях і почуттях, волі і прагненнях, у ставленні до інших і до самої себе, у здатності любити й ненавидіти.
Поява кожної людини на Землі ‑ це своєрідне збагачення Всесвіту. І кожна людина має свій індивідуально усвідомлений сенс життя. Одні вбачають його у праці, другі ‑ в коханні, треті ‑ у самовдосконаленні, пізнанні, четверті ‑ у боротьбі, п'яті ‑ у служінні Богу. Це залежить від розуміння життя людиною.
Читець.
Ти знаєш, що ти ‑ людина?
Ти знаєш про це, чи ні?
Усмішка твоя ‑ єдина,
Мука твоя ‑ єдина,
Очі твої ‑ одні.
Більше тебе не буде
Завтра на цій землі.
Інші ходитимуть люди,
Інші кохатимуть люди .
Добрі, ласкаві й злі.
Ведучий 2. Кожна людина неповторна. І приходить на землю з певною місією. Людина народжується на землі не для того, щоб безслідно зникнути нікому невідомою пилинкою. Людина народжується для того, щоб залишити по собі вічний слід. Український письменник, поет Василь Симоненко писав:
«...Я в світ прийшов
Не лише пити й їсти,
А залишити після себе
Хай не глибокі, та стійкі сліди.»
Кожен із нас повинен залишити по собі теж якісь сліди, якусь пам'ять. І вже зараз треба жити й поводитися з людьми так, щоб не пекла потім ганьба минулого, щоб не боліло серце за даремно прожиті роки.
Минуле не вернуть,
Не виправить минуле,
Вчорашнє — ніби сон,
Що випурхнув з очей.
...Але воно живе ‑ забуте й незабуте,
А час не зупиняється,
А молодість біжить.
І миті жодної не можна повернути,
Щоб заново по-іншому прожить.
Ніщо без сліду не мине:
Бувало завше так і буде.
Ведучий 1. Запам'ятаймо ці слова назавжди. Зараз ми стоїмо на порозі дорослого життя. Ще рік чи два і дитинство закінчиться. Як жити далі?
Телебачення, реклами, журнали наводять нас на думку, що всі ми повинні бути тільки красивими, тільки багатими, тільки успішними. Обов'язково потрібно мати машину, дачу, гроші, гарну роботу, фізичну досконалість. Але не лише в цьому щастя.
Читець.
Є речі, за якими не журись:
Машина, дача, кришталі в серванті.
Ці речі нічогісінько не варті, ‑
Не маєш їх, і далі обійдись.
Є речі, без котрих пропадеш: . .
Любов, натхнення і робота.
І мамине ‑ завширш з долоню ‑ фото,
З яким ведеш щоденний діалог.
Є речі, за які хоч і на дзот.
Вітчизна, правда, вірність ідеалам
І віра, котра б дух твій піднімала
До тільки їй відміряних висот.
Людмила Овдієнко
Ведучий 2. Батьківщину, як і матір, не вибирають. Сильна чи слабка, економічно могутня чи відстала, хороша чи погана, але це наша країна, наша держава. Зараз Україна переживає далеко не кращі часи. І у молоді скептицизм і нігілізм бере гору. Ми або байдужі до всього, або все критикуємо. І це, як хвороба.
Але нам створювати авторитетну й щасливу державу. Передусім від кожного з нас залежить чи буде Україна квітучою, багатою, сильною. Критикувати легко, відокремлюватись від усього, що діється в державі ‑ не вихід. «Краще засвітити бодай одну свічку, аніж увесь час нарікати на темряву», ‑ казав колись Конфуцій.
Будьмо дочками, синами, а не пасинками своєї святої землі, держави, свого народу. І хай єднає нас рідна земля, історія, мова, прадавні благородні звичаї. І тоді Україна виживе, підніметься і засяє!
Не ганьби все підряд без пуття,
Бо на світі той наймудріший,
Хто найдужче любить життя.
Можна жити, а можна існувати,
Можна думати, можна повторять,
Та не можуть душу зігрівати
Ті, що не палають, а горять!
Ведучий 2. Нині у нас зараз дуже непростий і навіть жорстокий час. Він вимагає від людини знань, дієвості, компетентності, сили волі, наполегливості, цілеспрямованості. Але, на жаль, втрачають свою цінність такі людські поняття, як гідність, честь, доблесть, совість, краса. Поступово вимиваються загальнолюдські моральні цінності такі, як співчуття, доброта; людяність, щирість. Девізом багатьох людей стали слова «Мені до цього немає діла». Пасивність, байдужість опанували нашим мозком, серцем, душею. Найогидніші очі порожні...
Нехай мине вас це. Хай життя ваше буде наповнене сенсом, ніколи не живіть тільки для себе, завжди дійте, хай вас щось хвилює, щось завжди вам буде треба...
Читець.
Нехай болить тобі, болить,
Коли ти зло чи кривду бачиш,
Хай в тебе буде така вдача ‑
Не знати спокою й на мить.
Нехай болить душа, болить
І за минуле, й за сьогодні:
Що є бездомні, є голодні ‑
І як їх од лиха боронить ?
Нехай болить душа, болить
За тридцять третій ‑ чорну дату,
Забрав людей він так багато,
Що і понині не злічить.
Нехай болить душа, болить
За репресованих безвинно
Синів і дочок України,
Яких уже не воскресить.
Нехай болить душа, болить
За всіх, кому свій присуд вічний
Чорнобиль виніс в ніч трагічну,
Який несила відмінить.
Нехай болить душа, болить
За наші ниви, луки, ріки,
Що їх нітратами без ліку
Ми вже зуміли осквернить.
Нехай болить душа, болить
І лиш тоді хай перестане,
Коли жаданий час настане
І ми по-людськи будем жить.
Ведучий 1. Милосердя, доброта. Ще з часів давньоруських була вона в традиціях нашого народу. Цілком природним і закономірним вважалося допомагати нещасному, знедоленому, поділитися шматком хліба, дати притулок бездомному, захистити старість, порятувати хворого і каліку, захистити скривдженого. Саме таким був безкорисливий порив мільйонів людей, котрі прийшли на допомогу багатостраждальному народові Вірменії після землетрусу, України, Білорусії – після аварії на Чорнобильській атомній, водна стихія в Західній Україні, трагедія в Таджикистані...
Читець.
Не говори про доброту,
Коли ти нею сам не сяєш,
Коли у радощах витаєш,
Забувши про тяжку біду.
Бо доброта - не тільки те,
Що обіймає тепле слово.
В цім почутті така основа,
Яка з глибин душі росте.
Коли її не маєш ти,
То раниш людяне в людині,
Немає вищої святині,
Ніж чисте сяйво доброти!
Ведучий 2 Доброта, милосердя ‑ багатоликі. Потреба в них повсякчасна. Навіть тоді, коли немає біди, навіть там, де гори спокійні і твердь не хитається під ногами. Милосердя і доброта, як два крила, на яких тримається людство. Як же могло так статися, що милосердя втратило свою цінність? Невже для того, щоб виіскрити доброту із наших сердець, потрібен землетрус чи Чорнобиль? Хіба у повсякденному житті ми не можемо бути милосердними? Чи поруч немає людей, яким потрібна допомога, чуйність і розуміння?
‑ В Україні проживає майже 2 млн. одиноких людей. Близько 200 тис. ‑ не здатні себе обслуговувати, 15 тис. проживає у будинках-інтернатах. Їх об'єднує немічність і самотність. У злигоднях живуть сьогодні 1,5 млн. наших земляків. Вони існують у жахливих умовах. Цифри ці сумні. Але це ‑ правда життя….
Люди страждають не лише тоді, коли немає що їсти, не менші страждання душевні. Тому буває страждають люди, що не чують вкрай необхідного « Добрий день!» .
Наші піонери вітають із святами ветеранів Великої Вітчизняної війни, відвідують їх вдома, допомагають по господарству. Дехто із вас є членами шкільного волонтерського загону. Ваша допомога, щире слово, тепло ваших сердець, ой, як потрібні одиноким людям. Маленьку, але таку потрібну справу ви робите для людей. Кажімо більше ніжних слів
Знайомим, друзям і коханим.
Нехай комусь тепліше стане
Від зливи наших почуттів.
Нехай тих слів солодкий мед
Чиюсь загоїть рану,
(Чи перший біль, чи то останній)
Коли б то знати наперед,
Кажімо більше ніжних слів,
Комусь всміхаймось ненароком,
То не життя людське коротке,
Короткі в нас слова черстві!
Кажімо більше ніжних слів.!
Ведучий 1 А чи задумувались ви над тим, що таке доброта? Звичайна людська доброта? Доброчесність? Чуйність? Справді, різні люди є на світі, з різними натурами, характерами, інтересами і смаками. А все ж хочеться вірити, що більше хороших людей. Письменник, вчений Білецький-Носенко писав: «Думай добре, роби добре – і буде добро». Робити добро треба, бо людина, яка не відчуває приязні до інших людей, руйнує себе як особистість. На злі далеко не заїдеш. Зла людина ніби постійно обкрадає себе, не вміє по-справжньому радіти, сміятися, любити. І якщо з юних літ не привчити себе тамувати в собі роздратування, недовіру, злість, душа людська не ширшає – вона обростає ненавистю, поїдає саму себе. А потім дивись – і висохло у душі живильне джерело, що допомагало жити, вірити, рухатись вперед. Отже, добро – не наука, воно – дія.
Прикладів тому безліч у нашому селі, вони на кожному кроці. Сусід не залишить в біді сусіда. У селі ще збереглися давні традиції жити однією сім’єю, допомагати безкорисливо один одному. Толокою будували хати, відроджували село після війни. А ось зовсім недавній приклад. Коли над селом пройшла злива із градом і було винищено частину городів, то жителі із другого кінця села ділилися збіжжям із своїми односельцями. Це і є доброта, милосердя. Без пафосу, без високих слів. Просто - добре діло.
Ведучий 2 Про велику силу доброти свідчать спогади ленінградця, який пережив страшну блокаду під час Великої Вітчизняної війни:
Двоє ленінградських хлопчиків-сиріт вирішили продати бушлат батька, щоб на одержані гроші викупити хліб у булочній за картками. Молодший братик залишився вдома, а старший (йому не було й 11 років) пішов на товкучку. Покупець знайшовся швидко, хлопець навіть не встиг роздивитися його, не запам'ятав обличчя. Щасливий, він повернувся додому. Розтуливши кулачок з грішми, зойкнув. Згадав, що в кишені проданого бушлата були хлібні картки. «По хліб піду завтра», - сказав меншому брату і ліг. А про себе подумав: може вночі й помремо.
Узимку темнішає швидко, а цієї довгої зимової ночі так і не заснув старший. Допомоги чекати нізвідки, а він уже знав, що буває з людиною, в якої нема хліба. Лише вранці хлопчик, зморений безсонням, стулив повіки, як почув стукіт у двері. «Не буду відчиняти», - промайнула думка. Але все ж підійшов до дверей, прочинив їх. Від такої несподіванки, здавалося, завмер. На порозі стояв покупець батькового бушлата. «Ти що ж хлібні картки забув?!» - сказав і протягнув хлопчикові ці рятівні листочки (бо тоді на картках писалася адреса і прізвище). Незнайомець швидко зник, а хлопчики-брати плакали від радості. Бо справжня людина за будь-яких умов не могла вчинити інакше. Перемогло добро.
Ведучий 1 Лікування добротою потребують не тільки хворі і самотні, а часом і цілком здорові люди, але в яких душа черства і глуха до чужого горя. Лікування добротою потрібне і тим, хто не бачить і не чує чужої кривди, болю, горя, несправедливості.
Не нарікай на глухість душ людських,
І не гостри в злобі на них зубів,
А ти що людям доброго зробив?
Що вимагаєш доброти від них?
Чого мовчиш, подумай і збагни,
Але уже з низької висоти.
І зваж, і переваж, а хто є ти?
І зваживши, нікого не вини,
А сам в своє нутро душі заглянь,
Чи там хоч раз добром світила рать?
І променем світилося святим?
І ти збагнеш, що до твоїх страждань
Не відгукнеться власна глухомань.
А ти шукаєш в людях доброти.
Учитель. Кожен народ, кожне плем'я, людина має якість святині У нашого народу це перш за все ‑ пошана до матері. Приказка говорить, що мати тримає хату за три кути, а батько ‑ за один. Усі клопоти по дому, по вихованню дітей ‑ на плечах матері. Вона, заради своїх дітей, віддає своє здоров'я, свій час, жертвуючи часом і своїм життям. Мати ‑ це той вогонь, який зігріває хату щирою любов'ю, затишком, який єднає всіх членів родини.
Знаємо, який холод віє по хаті, коли не стає матері. Мама ‑ символ всього найкращого, найріднішого. Мати й батько ‑ найрідніші й найближчі люди. Вони дали нам життя, вчать нас людяності, доброті, милосердю, вкладають у наші вуста добрі слова.
Читець.
Чи є в світі, що світліше,
Як мамині очі,
Що все зорять за дітками
Вдень і серед ночі?
Чи є в світі, що миліше,
Як мамині руки?
Що працюють для дитини
Щиро, без принуки?
Чи є в світі, що щиріше,
Як серденько мами,
Яке б'ється для дитини днями і ночами?
Чи є в світі, що дорожче,
Як мама кохана,
Що трудиться для дитини
До ночі від рання.
Ведучий 2. Мати ‑ це перше слово, яке з радістю і посмішкою вимовляє дитина. Мама ‑ це те слово, яке найчастіше вимовляє людина у хвилину горя і страждання.. Кожна мама несе в своєму серці любов. Безмежна її ніжність та вірність. Якби стільки доброти, скільки випромінює серце мами, розповсюдилось на всіх, зло загинуло б на землі.
Ведучий.. Посивілі від горя матері... Ніякою мірою не виміряти, нічим не вилікувати незагоєних ран материнської душі. Та до її щедрот тягнеться все живе. Мати ‑ вічність життя. То ж кажіть своїм матерям ласкаві слова щодня і щогодини, бо хто ж боронить вас від бід, та й від самого себе. Недаремно, в народі кажуть «Болить у дитини пальчик, а в матері ‑ серце».
Друзі! Поряд з нами живуть, а часто і доживають останні дні ті, кому допомогти можемо я і ти, наші друзі, сусіди. І допомогти можна сьогодні, зараз, бо завтра буде пізно…
Навчаймося добра, як вчаться мові діти,
Щоб потім все життя його творить святе,
Плекаймо крізь роки троянди ніжні й жито,
Тримаймо у серцях, як сонце золоте.
Даруймо для людей погожі дні весняні,
Щоб щедрим садом вік святився небокрай,
Щоби беріз пісні лунали до нестями
І повнився добром наш дім і рідний край.
У наш нелегкий час все частіше руйнуються сім'ї через брак загальної культури, віри, відповідальності, невміння пронести через усе життя високе почуття кохання, ми хочемо поговорити саме про неї ‑ про її Величність Любов.
1-й ведучий.
Бо любов над усе терпелива,
Любов лагідніша за все,
Не заздрісна любов, не спесива,
І пихи вона не несе.
Нечемною бути не може,
Останнє віддасть для людей,
Не мстить, не лютує вороже,
Любов незлобиво іде.
2-й ведучий.
Людина починається з любові,
А любов виростає з дитинства..
Ведучий 2…і тиха колиска, і святий образ мами, і сонце в блакитному небі, і земля ‑ усе нам дається, як найдорожчий дарунок світу, і приходить у життя непомітно, як являється у своїй красі і силі любов. Саме зараз у вашому віці приходить перше почуття – кохання. Перша любов… Вона неповторна, залишає слід у серці, душі на все життя. Бути відданим, вірним своїй любові – це значить залишити частину себе в коханій людині. Зрадити свою любов – це значить зруйнувати красу, створену душею. Бути справжньою людиною – це означає бути доброю, щедрою, милосердною, інтелігентною, вихованою, гідною того, щоб жити на планеті Земля, і прожити це життя так, щоб не було соромно за прожиті роки, прожити їх треба з гідністю. Отже, життя – це шанс кожного. Треба скористатися ним
Ведучий 1. В.О. Сухомлинський у свої книзі «Листи до сина» писав, що людина ‑ це передусім сила духу, вміння наказувати собі, примушувати себе. Не пристосовуйтесь до життя, а будуйте його самі для себе. І пам'ятайте, що жити варто за будь-яких умов. Бо вклад кожного в життя неповторний.
Читець.
Це — характер
Так сталося в житті. Це був не фронт,
Не подвиг, що комусь життя дарує,
Не те, за що оспівує народ.
Нема героя. Слава не вирує.
Та є коротке слово ‑ інвалід.
Випадок, що нещасний звуть в народі.
То що ж тепер? Можливо, й жити годі?
Хлопчина молодий. Сімнадцять літ.
Його жаліла, співчувала я,
Про нього думала вночі і вранці.
І раптом... це ж воно, його ім'я ‑
На телеконкурсі із бальних танців?
Мій погляд до екрана прикипів,
І не повірила своїм очам я.
Під неповторний вальсовий мотив
З'явилась перша пара незвичайна.
Колеса до коліс ‑ кружляли в такт,
Вона і він ‑ обоє на візочках.
Обличчя сяють, і щасливі очі...
Це містика. Це незбагненний факт,
Мистецтво опановане людьми,
Що долею приречені страждати.
І марно їм в майбутнє заглядати,
Його нема ‑ так думаємо ми.
А тут ‑ двобій. Характер допоміг.
Бійцівський дух. Безмежна сила волі.
І виклик кинуто жорстокій долі.
Й у двобої дух цей переміг,
Кермо ‑ в міцних тренованих руках.
Кружляє в вальсі пара на візках.
Віолета Дворецька
Ведучий 2. То ж пам'ятайте, ви ‑ не пасивний об'єкт, не травинка, котра, тріпочучи, чекає, що на неї наступлять. Ви ‑ вершина еволюційної піраміди, ви ‑ втілення надій ваших батьків, ви ‑ образ і подоба Господа. Ви ‑ неповторна особистість, активний творець свого життя, ви пануєте над подіями. Ви ‑ людина! І за кожен прожитий день хай у вашім серці водяться такі слова:
Я дякую тобі, Життя! ‑
За все, що тішить і леліє,
За небо синє у житах,
За те, що люди на землі є.
Пам’ятай !
Майбутнє наше – то лише наша справа,
Лиш наших рук, і совісті, й ума.
Кивать на когось ми не маєм права,
Та і кивать на кого нам нема.
Здоров’я, і краса й достаток –
Усе залежить од нас із вами!
Усе: і зокрема, і взагалі!
Життя іде.. Такий закон природи.
Міняється усе, усе тече,
На вищий свій щабель не страшно сходить,
І ми цей факт вітаєм гаряче!
Учитель. 3автра ви заміните ваших дідів і станете поряд з батьками, а далі й на ваші плечі ляже доля сім'ї, родини, держави.
Головне, з чим ви повинні прийти до ролі господаря, ‑ Мудрість. А це не тільки певна сума знань, певні професійні навики. Мудрість ‑ це розум, поєднаний з добротою. Розум без доброти ‑ лукавство. Лукавство ж рано чи пізно повертається проти того, хто хитрує. Тому хитрість завжди ховається. Мудрість же відкрита і надійна. Мудрість приносить добре ім'я і міцне щастя, приносить щастя надійне, довголітнє і те спокійне сумління, яке в старості коштовніше за все.
Де б ви не були, які обов'язки не довелося б виконувати, завжди керуйтеся добром. Подивіться навкруги і уявіть собі, що поруч тільки гарні люди, які завжди допоможуть, підтримають. І нехай кожен з вас задумається: «А чи все я зробив для того, щоб людям було біля мене затишно, спокійно?» Тож пам'ятайте, що доброта - ознака сили, а не слабкості. І нехай завжди супроводжують вас слова геніального поета Т. Шевченка: «Раз добром нагріте серце - вік не охолоне». Віддані людям тепло і душевна доброта обов'язково повернуться до вас. Бо ми послані на землю, щоб примножувати добро і красу, творити земний рай, а не бути лише споживачами. Маємо таке коротке життя, тож хай же не буде в ньому місця злим помислам. Хай оживає істина стара: людина починається з добра. А добро починається з тебе!
Розробка виховного заходу для учнів старшого шкільного віку педагога Боромлянської загальноосвітньої школи І-ІІІ ступенів Коломієць Тетяни Миколаївни
Мета: З'ясувати роль моральних цінностей у формуванні життєвої компетенції сучасного випускника, визначити шляхи самовдосконалення.
Обладнання: два ватмани, фарби, маркери, 4 аркуші паперу формату А4, стікери.
Важливо не те, що з мене зробили, А те, що я сам роблю з тим, Що з мене зробили.
Ж.П.Сартр
Найдужчий той, у кого є сила управляти самим собою.
Сенека