Підприємці Терещенки - взірець традицій доброчинності

Видатною та однією з найзаможніших українських родин була династія магнатів Терещенків, яка першою піднялася на вітчизняний економічний Олімп. Вона походила з козаків м. Глухова, які у XVIII ст. були покріпачені. Засновник династії - Артем Якович викупився з кріпацтва, зайнявся дрібною торгівлею, потім відкрив невелику крамничку.

Одним з джерел багатства Терещенків стали вдалі комерційні операції на поставках лісу та провіанту до армії під час Кримської війни 1853 -1856 р. р.

«Імперія Терещенків» була збудована завдяки трьом поколінням її представників. Разом з родоначальником підприємницької справи працювали його сини Микола, Федір та Семен. Останній жив у Курській губернії та відомостей про нього немає. Чоловіча лінія третього покоління родини Терещенків представлена найзаможнішим серед українських поміщиків - промисловців Федором Федоровичем та Іваном Миколайовичем. Олександр Миколайович - відомий громадський діяч. Ще один представник династії - Михайло Іванович був міністром фінансів, а пізніше - міністром іноземних справ у Тимчасовому уряді.

За раціональний підхід до організації господарства, високу якість сільськогосподарської продукції Терещенки не раз виборювали нагороди на найпрестижніших виставках у Росії та Франції. На виставці в Парижі (1878) спирт з винокурень. Ф. Терещенка було відзначено срібною медаллю. Срібло за спирт він здобув і на Всеросійській виставці у Нижньому Новгороді у 1896 році. За продукцію своїх аграрно-промислових підприємств - цукор, спирт, борошно М. Терещенко отримав золоті медалі на Паризькій міжнародній виставці (1878), на промисловій виставці у Москві (1882), у Харкові (1887), у Нижньому Новгороді (1896).

На Всесвітній виставці в Парижі (1900) брати Федір і Микола Терещенки одержали вищі нагороди за свою продукцію, а М. Терещенко став кавалером Ордена Почесного легіону. А ще раніше, у 1870 році, Терещенки здобули дворянство.

Для Терещенків, як і для інших українських підприємців першої хвилі індустріалізації XIX ст. були притаманні висока освіченість, нахил до благодійництва та меценатства. Династія Терещенків знана діячами культури та громадського життя.

Терещенко Нікола Артемійович (14 жовтня 1819 Глухів - 19 січня 1903 Київ) - український підприємець та благодійник, старший син засновника династії Терещенків , Артемія Яковича Терещенка.

У дитячі роки Ніколи родина не була заможною, тож батько не зміг дани своєму старшому синові якісної освіти. Хлопець закінчив лише міське училище. Ще з юних літ Нікола почав займатись бізнесом. На волах він перевози сіль, рибу та хліб з Криму до Глухова. Згодом він став головним заготівником цих товарів у місті. Великі прибутки принесла аграрна реформа 1861 року, у той час коли багато поміщиків не змогло зорієнтуватись у нових умовах, Нікола Артемійович застосовуючи свій підприємницький дар швидко примножував свій статок. Як результат, вже в 1870 році в його руках зосередилося більше 10 цукрових заводів. Серед них цукрові заводи князя Барятинського - в Крупці і Шалигині, поміщика Льовшина - в містечку Воронежі, Кочубея - на Михайлівському Хуторі та інші підприємства, розташовані навколо Глухова.

Головними бізнесовими інтересами Ніколи, як і всієї родини був цукор. Цукрові заводи стали головним джерелом його доходів, але Нікола Артемович не забував про торгівлю, залізницю, спирт, ліс, сукно. Він був дуже зайнятий управлінням заводів і торгівлею, але займався і суспільною діяльністю, що для сім'ї Терещенко було традиційне.

У 1851 році Нікола Артемійович був вибраний старшим бургомістром Глухова і посідав цю посаду впродовж 9 років, а потім впродовж 14 років займав пост міського голови. Одночасно він виконує обов'язки головного губернатора земських зборів, члена земської управи Глухова, почесного світового суды. Нікола Артемійович більше 20-ти років стояв на чолі глухівського самоврядування, що було свідоцтвом загальної пошани земляків до його діяльності. Окрім суспільної діяльності Нікола Артемійович особливу увагу приділяв добродійним справам - допомога дитячим притулкам, міській лікарні і навіть ув'язненим, очолюючи місцеве відділення піклування про в'язниці.

Ніколі Артемійовичу належало близько 80 тисяч десятини землі, 5 цукрових і рафінадних заводів, винокурень, парових і водяних млинів, які були розташовані в Чернігівській, Київській, Волинській, Харківській, Подільській, Курській і Тульській губерніях.

Про Школу Артемовича сучасник писав, що „коли подивитесь, якою впертою працею добуті його багатства, то не найдеш нічого дивовижного в тому, що стало результатом його праці впродовж чверті віку". Він „не любив пишності", „сангвінік від природи, енергійний, діяльний", „був невтомним, любив займатися справою..., проводити час у товаристві ділових людей". Про виняткову працездатність та працьовитість свідчить його робочий день: «вставав він о 4-й годині ранку (влітку й зимою)... до 7-ї проглядав справи... о 8-й годині з'являвся секретар і читав листи. Далі його заняття продовжувалися до 11.30 год. ранку. Протягом цього часу він займався справами, не залишаючи жодного паперу, жодного рахунку без свого підпису. Після цього був сніданок з незмінним пепсиним вином і компотом. Відпочивши до 2-х год. ..., Терещенко знову брався за роботу... до вечора, коли подавався обід з тим же вином і компотом».

У 1870 році Нікола Артемійович Терещенко переїздить на проживання до Москви. У Москві він прожив до 1875 року. Його весь час тягнуло на Україну і в 1875 році він ухвалює рішення переїхати до Києва, зростаюча економіка якого з будівництвом залізниці і відкриттям біржі перетворила місто на справжню «цукрову столицю».

Переїхавши до Києва сім'я Терещенко поселилася в будинку №12 по Бібіковському бульвару. У Києві Нікола Артемійович активніше починає займатися добродійною діяльністю і інвестуванням в будівництво громадських будівель. У 1881 році відкривається училище для сліпих, єдиний на той час заклад в Росії. У цьому ж році Нікола Артемійович виділяє 23 тисяч карбованців на будівництво Марийського дитячого притулку на розі вулиць Паньковської і Нікольско-Ботанічної (в даний час НДІ психології). А коли 1903 року Нікола помер, сама лиш нерухомість, якою він володів, обраховувалася 30 мільйонами рублів. Дивно, але з отими мільйонами рублів і тисячами десятин землі Терещенки - аж до середини 1870 років - не мали жодного квадратного аршина нерухомості в Києві. Здавалося, вони заклопотані не Києвом. Вони спершу розбудували свій Глухів - лікарні, школи, притулки. Все збудоване ними стоїть і досі, як окраса міста. В тім числі - собор Трьох Анастасій (у Ніколи Терещенка матір, дружину та дочку звали Анастасіями). Той собор скопійовано з київського Володимирського. Лиш потім Нікола й Федір узялися за Київ.

Скажемо тільки: без Терещенків не було б чотирьох знаменитих музеїв -Національного художнього, Музею російського мистецтва, Музею західного та східного мистецтва (імені Богдана та Варвари Ханенків) та Музею Тараса Шевченка. Це лише чотири рядки у списку на 20 сторінок.

У 1886 р. (123 роки тому) народився бізнесмен і меценат Михайло Іванович Терещенко. Минуло також 53 роки з дня його смерті. Про нього нам колись крутили кіно: революційні матроси штурмують Зимовий палац, Тимчасовий уряд тікає хто куди. Міністри старі й товсті, а Терещенко, як міністр фінансів, мабуть, найтовщий...

Насправді він тоді був стрункий 31 - річний леопард. Однак мало говорити лиш про нього одного, навіть у зв'язку з ювілеєм. Варто згадати про всіх Терещенків - як про унікальний клан. Таких і тоді було негусто, а тепер і зовсім нема.

Прадід, Артем Терещенко, на прізвисько Карбованець, майже 200 літ тому в Глухові торгував на вулиці з коліс - з дерев'яного кучмовозика. Розбагатів, почав вкладати гроші в цукрову промисловість. Його сини Микола, Федір та Семен 1870 року створили «Товариство цукрових та рафінадних заводів братів Терещенків». Скоро річний оборот Товариства становив 12 мільйонів рублів (за порося тоді давали півтора рубля).

Можливо, сучасні мільйонери недаремно бояться справжнього меценатства та благодійності. Бо це - перетворення нерухомості на ефемерну «рухомість». І в тім є певна небезпека - з тобою й твоїми дітьми починає відбуватися щось незбагненне. Ви потроху покидаєте надійний матеріальний світ і звикаєте жити у світі, який не можна помацати або покласти в кишеню. Тільки дурень думає, що цей, інший, світ - чудовий, а перехід туди - як екскурсія. Насправді той перехід по-своєму драматичний.

Приклади є в історії роду Терещенків. Згадаймо: старий Артем починав з дерев'яного кучмовозика й мав вуличне прізвисько Карбованець. Його син Микола починав як простий чумак - возами возив із Криму сіль та рибу. А потім раптом узявся збирати картини. Як і його брат Федір.

А вже Миколин син Іван був пристрасним колекціонером живопису, відомим на всю Російську імперію. Івана Миколовича Терещенка ревниво побоювався сам Третьяков. Здається, той самий Третьяков казав про нього: «Коли Терещенко побачить щось у небі, то торгуватиметься до сліз - а таки купить!».

Кажучи про небо, Третьяков, можливо, мав на увазі лише жанр живопису, пейзаж -тобто небо намальоване. Але! До мальованого неба треба ставитися з усією відповідальністю. Здається зовсім невипадковим, що син Федора Артемовича Терещенка - теж Федір - став відомим авіаконструктором. Він учився разом зі знаменитим Ігорем Сікорським, творцем вертольотів, і сам створив кілька моделей літаків. Вони так і звалися

«Терещенко» і пішли навіть у серійне виробництво для російської армії на початку Першої світової війни.

А син Івана - Михайло теж сповна заплатив за те, що батько надто любив поторгуватися за намальовані небеса. Здавалося навіть, що він поставить крапку на традиційному родинному бізнесі. Бо, закінчивши юридичний факультет Московського університету, віддався справам зовсім ефемерним.

Він народився в Києві, в «Терещенківському кварталі» на нинішньому бульварі Шевченка. 1903 року померли його дід і батько, й 17-річний Михайло став спадкоємцем великих багатств. Але в Києві майже не жив й не залишив тут «нерухомості». Одначе саме Михайло подарував Києву дещо зовсім небесне.

1912 року Петербург нарешті, після довгих клопотань, дозволив Києву відкрити власну консерваторію. Але сказали: дозвіл даємо з умовою, що кошти ви дістанете самі. І ці гроші дав Михайло Терещенко. Завдяки йому в Києві з'явився «музичний квартал» між нинішньою Прорізною та Музичним провулком (тепер - Грінченка). Той квартал висадили в повітря радянські радіоміни восени 1941 року. Але музика - лишилася.

А Михайло тим часом у Петербурзі займався справами для Терещенків зовсім екзотичними, далекими від бізнесу.

Він був секретарем директора імператорських театрів Теляковського, хотів іти вчитися театральної справи у Станіславського. А ще заснував видавництво «Сірін», приятелював з Блоком, ударявся в містику й навіть нібито в масонство. Мабуть, прадід Артем та дід Микола переверталися у фамільному склепі в Глухові, при церкві Трьох Анастасій.

Потім почалася світова війна, революція. І Михайла Терещенка, естета, далекого від політики, призначили міністром фінансів Тимчасового уряду. Газети називали його «нашим наймовчазнішим міністром». Він, либонь, мовчав, щоб ніхто не здогадався, що він про все це думає.

Вони з Керенським восени 1917-го приїздили в Україну - вмовляти Центральну Раду не відділяти Україну від Росії. Трохи посварилися. І тих, і тих помирила третя сила. Як казав один тодішній київський двірник, почувши з-за Дніпра кулеметну чергу: «О, більшовики нашим шинелі строчать!».

В еміграції Терещенко показав, що таланти роду його не покинули. У політику більше не пішов. Працював у шведській фінансовій групі «Валенберг», у норвезькій фірмі «Мадаль», яка мала, між іншим, свої плантації в Мозамбіку. Під час світової кризи 30-х років він уже впевнено стояв на ногах, зокрема, співробітничав з віденським банком одного з Ротшильдів. Ділова Європа називала Терещенка фінансовим генієм. Його син Петро воював під Дюнкерком і був там поранений. 1994 року він побував у Києві - встановлював ділові контакти між нашим та французьким бізнесом, як згодом і його син Мішель, онук Михайла.

Життєвий літопис Михайла Терещенка

1886, 5 березня - народився Михайло Іванович Терещенко

1903, зима - став спадкоємцем по смерті батька

1904, літо - закінчив 1-шу київську гімназію

1917, початок травня - призначений Держдумою міністром фінансів та міністром закордонних справ

1917, жовтень - арешт і ув'язнення в Петропавлівській фортеці

1918, зима - викуп із тюрми за 100 000 рублів, виїзд за кордон

1956, 1 квітня - помер у Монте-Карло

Гортаючи сторінки біографії трьох поколінь родини Терещенків, усвідомлюючи їх неоціненну меценатську та доброчинну діяльність, хочеться вірити, що такі уроки благодійності не пройдуть повз нинішніх вітчизняних підприємців та мільйонерів, що навчаться вони не лише вилучати надприбутки, але й пам'ятати, що найбільше багатство -це милосердя й добро.

Добро - це прекрасне в дії

Ж. Ж. Руссо