Кожен - для ближнього

На фоні уривку з музичного твору С. Рахманинова „ Вокаліз " звучить поезія „ Милосердя " Альони Лупашку, учениці Григорівської ЗОШ.

(Інсценізація твору).

На зупинці холодно до болю,

Люди купками стоять хто там, хто тут,

А зима диктує свою волю...

Всі чекають - кожен свій маршрут.

Купки горнуться все ближче, ближче.

Люди, ніби рідні, а проте чужі,

Різні всі за зростом і за віком,

Молодь і старі - нема межі:

А від гурту і до гурту ходить

Згорблена стара жебрачка, пристає,

Тихо щось шепоче і відходить,

Бо ніхто нічого не дає.

Тільки очі видно з-під хустини,

Товста латана кофтина і ціпок.

Підійшла несміливо дитина,

Протягнула пиріжка шматок.

І жебрачка у пусту торбину

Той шматок закутує, дрижить,

Кинулася вбік до деревини,

Та не йде, а нібито біжить.

Хочеться шматочок зараз з'їсти,

Голод вже давно болить-клекоче в ній,

Заховатися за деревом, присісти,

Та людині - їй так соромно старій,

Біля дерева облізлий пес бродячий

Слізно дивиться, від холоду тремтить.

«Ось таке й моє життя собаче», -

Так жебрачка думала в ту мить.

Ну а люди тихо гомоніли:

«Де не глянеш - жебраки і пси»..,

І нікому аж ніякого там діла

Ні до кого. Вже не ті часи.

Вітер дужчав. Люди все стояли –

Кожен сам собі. У кожного своє...

Що б було, якби у них спитали:

Чи на світі милосердя є?

Одні, зробивши добру справу або щось подібне до неї, намагаються повідати про це всьому світові, запускають усі можливі важелі до дії, аби розрекламувати свій вчинок і піднестися в очах громадськості, Інші - навпаки, скромно роблять добрі діла, не афішуючи, а часом і взагалі уникаючи розголосу й навіть ставлять умову, щоб їхнє благодіяння лишилося невідоме. Що це; християнське смирення, вроджена делікатність натури чи прояв традицій благодійності як духовної та історичної спадщини свого народу?

Доброчинність була на Україні національною рисою. Ідеали добра, милосердя, людяності - одвічні головні чинники народної моралі. «Нехай не шукає ніхто свого власного, але кожен - для ближнього» - ця християнська заповідь була надзвичайно шанованою в народі, щоденно виявлялась у гуманності, доброті, повсякчасній готовності прийти на допомогу ближньому. Благодійна допомога здійснювалась завжди щиро, з охотою, радістю, урочистим піднесенням. Піклування про ближнього, діяльна любов до людей були одними з найважливіших вимог народної моралі.

Головним моральним обов'язком була, передусім» поміч тій людині, яку спіткало нещастя. Хворим носили їжу, допомагали по господарству, погорільцям надавали притулок, годували їх, дарували одяг, відбудовували хату. Приходили на допомогу й тоді, коли чоловік «підупав». Така поміч надавалася на третій день Різдва, Великодня чи в неділю. З цього приводу селяни казали: «Пан Біг ласкавий і вже нам нашу вину (тобто роботу у свято чи в неділю) дарує, бо ми тото робимо за любов».

Неписаною нормою на Україні було запросити гостя до хати, пригостити чи обдарувати чимось.

Надзвичайною зворушливістю у людських стосунках відзначалася турбота про вдову. Не залишали без допомоги і вдівця - до нього приходили доглянути за дітьми, зварити їм їсти. Особливо піклувалися про сиріт, носили їм гостинці, призначали «завітців», тобто опікунів; велика моральна відповідальність за їх виховання лягала на хрещених батьків.

Великою пошаною в громаді користувалися старійшини - ґазди (господарі, хазяї). Поняття «господар» у народному розумінні означало не тільки «заможний» чи «багач», а насамперед - поважний, чесний, досвідчений селянин, що мав у громаді славу доброї людини, готової допомогти кожному. У формуванні репутації визначальна роль належала його суспільно-корисним критеріям. Громадська думка для господаря важила більше, ніж маєтність; відступ від загальноприйнятих норм призводив до втрати авторитету, знеславлення на всю округу.

Доброчинність зумовлювала високу культуру взаємовідносин, що ґрунтувалася на практичній взаємодопомозі, моральній підтримці, людяності, делікатності - чи то були землеробські, будівельні толоки, чи інші, порівняно малі за обсягом, колективні роботи.

Мірилом оцінки сутності людини чи її вчинків служили навички, знання, досвід; основним завжди вважалось ставлення до людей та до праці. На селі не було пасивних спостерігачів. Етичне виховання впліталось у повсякденне життя і підлягало постійному контролю. Соціальна мобільність, громадська активність була настільки високою, наскільки цього вимагала дійсність. Кожен повнолітній мешканець усвідомлював вій обов'язок перед іншими і без принуки брав участь у житті громади, намагався бути корисним для інших.

Морально-етичні стосунки українських селян наприкінці XIX - на поч. XXст. засвідчили їх глибоке розуміння і прагнення до утвердження таких цінностей, як чесність, надійність, безкорисливість, взаємовиручка, тобто, тих загальнолюдських моральних якостей, які сьогодні нам треба повернути або примножити, які повинні бути притаманні усім народам в усі часи.

У світі є лише дві цінності, перед якими можна і слід вклонятися... - це геніальність і доброта сердечна.

В.Гюго