Виконання авторської пісні «Доброта мами».

Берегиня: Берегиня … Яке поетичне, яке точне й загадкове наймення! Берегиня – це та, що береже оселю, оберігає нас від невірного кроку, від лиха. Це та, що ніколи не вимагає від вас ніяких жертв, а сама за для вас жертвує всім – навіть життям!

Я вчу завжди добро творити,

Веду за руку в майбуття.

Ну, як же маму не любити,

Вона ж бо вам дала життя!

Ведучий 1:

Ти знаєш, що ти – людина? Ти знаєш про це чи ні?

Усмішка твоя – єдина, мука твоя – єдина,

Очі твої – одні.

Ведучий 3:

Більше тебе не буде.

Завтра на цій землі інші ходитимуть люди,

Інші кохатимуть люди – добрі, ласкаві і злі.

Ведучий 2:

Сьогодні усе для тебе – озера, гаї, степи.

І жити спішити треба. Кохати спішити треба.

Гляди ж не проспи!

Ведучий 4:

Бо ти на землі – людина,

І хочеш того чи ні – Усмішка твоя – єдина,

Очі твої – одні.

В. Симоненко

Але в житті буває по різному.

Інсценізація є. Гуцало «Хто ти?»

(уривок, розмова матроса Нестора Минайленка з Галею):

• Та що з тобою, га? Ти сама на себе не схожа. Хтось образив? Чи горе якесь?

• Я Нестор Минайленко. А ти?

• Галя

• Прекрасно! А ти звідки? У нашому містечку таких нема.

• Я приїжджала до матері.

• І так швидко від’їжджаєш ?

• Мати в лікарні.

• Чого ж ти кинула її так швидко?

• Я прийшла до неї в палату, а вона мене не впізнала. Питає: «Хто ти?»

• Та ти що? Мати не впізнала?

• Вона зовсім хвора. Не сьогодні-завтра помре.

• І ти хотіла поїхати?.. кинути? Щоб мати вмерла в лікарні?

• Але ж не впізнала! Питає: «Хто ти?» .Вона зовсім не пам’ятає мене. Зовсім. І я там, в лікарні, теж не впізнала її.

• Ти не впізнала матері?

• Ні. Я ніколи не знала матері, бо вона мене маленькою здала до дитячого притулку. Й ніколи не навідувалась… І я надумала приїхати сама до матері. Не збиралась ні звинувачувати її, ні дорікати. Просто хотіла глянути на свою матір.

• Несторе, вона помре. А їй не можна вмирати.

• Не можна? Чому? Така мати – страшна! Ти її жалієш?

• Жалію.

• А вона тебе пожаліла? Скажи пожаліла?

• Ні. Вона жила не для мене, а для …ціною мого життя.., ціною життя своїх дітей. Чужу байдужість купувала, чужу жорстокість!... В неї ще двоє дітей. Я для них - ніхто. Їх шкода…

Ведучий 1: Пам’ятайте! Матері ні купити, ні заслужити не можна. Тож бережіть своїх матерів! Мама все вибачить, все переживе, але рана нанесена вами гоїться довго. Лікування добротою потребують не тільки хворі і самотні, а й цілком благополучні, здорові люди, в яких душа черства й глуха до чужого горя.

Ведучий 5: Із букви – капельки та звуки-сльозинки народилося одного дня на світ святе слово «мама» мовлене вустами дитини, нами, малими. Мама… Тільки не дано нам запам’ятати цю щасливу мить, як не згадати і того дня, коли над нашою колискою вперше нахилилась мама… Ця мить і є вічність, бо мати живе завжди, вона живе в нас, житиме в наших дітях і онуках.

Ведучий 4: Скільки б вам не було років: 5, 15 чи 50 – завжди потрібно пам’ятати про доброту, милосердя та любов. Не соромтеся бути чемними і ввічливими. Як сказав О. Гончар: «Бережіть собори своїх душ».

Ведучий 2:

Життя іде і все без коректур.

І час летить, не стишує галопу.

Давно нема маркізи Помпадур,

І ми живемо вже після потопу.

Ведучий 3:

Не знаю я, що буде після нас,

В які природа обереться шати.

Єдиний, хто не втомлюється, - час.

А ми живі, нам треба поспішати.

Ведучий 4:

Зробити щось, лишити по собі,

А ми, нічого, - пройдемо, як тіні,

Щоб тільки неба очі голубі

Цю землю завжди бачили в цвітінні.

Ведучий 5:

Щоб ці ліси не вимерли, як тур,

Щоб ці слова не вичахли, як руди.

Життя іде і все без коректур,

І як напишеш, так уже і буде.

Ведучий 1:

Але не бійся прикрого рядка.

Прозрінь не бійся, бо вони як ліки.

Не бійся правди, хоч яка вона гірка,

Не бійся смутків, хоч вони як ріки.

Людині бійся душу ошукать,

Бо в цьому схибиш – то уже навіки.

Ліна Костенко. «Пастораль ХХ сторіччя»

Розробка виховного заходу для учнів старшого шкільного віку вчителя Селезнівської ЗОШ І-ІІІ ст. № 18 Міщенко О.В.

Мета: формувати світогляд учнів, виховувати в них почуття гуманності, милосердя, розуміння життєвих проблем, культивувати в учнях почуття чуйності, доброти, милосердя, поваги до своїх батьків, старших людей; викликати в дітях співчутливе ставлення до знедолених, немічних, стареньких, прагнення їм допомогти.

Вчитель. Діти, сьогодні на виховній годині ми поговоримо про доброту, милосердя, а допомагати вести виховну годину будуть Людмила та Дмитро. Тож надаємо їм слово.

1-й ведучий. Милосердя, доброта. Ще з давньоруських часів благодійність була в традиціях нашого народу. Цілком природним і закономірним вважалося допомогти знедоленому, нещасному, поділитися шматком хліба, дати притулок бездомному, захистити старість і немічність, врятувати хворого чи каліку, заступитися за беззахисного і скривдженого.

2-й ведучий. Доброта і чуйність, співпереживання і щиросердність, уміння розділити чужий біль, вчасно підтримати у важку хвилину, розрадити в горі й біді ‑ це в характері нашого народу.

1-й ведучий. Саме таким був безкорисливий порив мільйонів людей, котрі прийшли на допомогу багатостраждальному народові Вірменії після страшного землетрусу; Україні, Білорусі ‑ після аварії на Чорнобильській АЕС; трагедії в Таджикистані.

Не говори про доброту,

Коли ти нею сам не сяєш,

Коли у радощах витаєш,

Забувши про чужу біду.

Бо доброта не тільки те,

Що обіймає тепле слово.

В цім почутті така основа,

Яка з глибин душі росте.

Коли її не маєш ти,

То раниш людяне в людині.

Немає вищої святині,

Ніж чисте сяйво доброти.

Вчитель. Доброта, милосердя ‑ багатоликі. Потреба в них є повсякчас. Навіть тоді, коли немає біди. Навіть там, де гори спокійні і твердь земна не хитається під ногами. Милосердя й доброта ‑ як два крила, на яких тримається людство. Як же могло так статися, що милосердя втратило свою цінність, а його зміст звівся в основному до милостині. Невже для того, щоб виіскрити доброту із наших сердець, потрібні землетрус чи чорнобильська катастрофа? Хіба без них не можна бути милосердним? Хіба в звичайному плині днів немає людей, які потребують допомоги?

Які, на вашу думку, прояви доброти і милосердя можливі в нашому повсякденному житті?

(Робота з дітьми).

Як ви вважаєте, увага до оточуючих нас людей відноситься до теми нашої розмови?

(Робота з дітьми).

1-а учениця. Важко уявити, що люди страждають не від того, що на кожен день не мають свіжого хліба, а через те, що не чують вкрай необхідного «Добрий день».

Кажімо більше ніжних слів

Знайомим, друзям і коханим.

Нехай комусь тепліше стане

Від зливи наших почуттів.

Нехай тих слів солодкий мед ;

Чиюсь загоїть рану.

(Чи перший біль, чи то останній) ‑

Коли б то знати наперед!

Кажімо більше ніжних слів

Комусь всміхаймось ненароком.

То не життя людське коротке,

Короткі в нас слова черстві.

Кажімо більше ніжних слів...

Вчитель. «Треба, щоб за дверима кожної задоволеної, щасливої людини стояв хто-небудь з молотком і постійно нагадував би стуком, що є нещасні...» ‑ так писав письменник-гуманіст. А.П. Чехов.

А чи потрібен нам такий нагадувач?

(Діти висловлюють свої думки).

2-а учениця. Лікування добротою потребують не тільки хворі й самотні, а й цілком благополучні й здорові люди, в яких душа черства й глуха до чужого горя. Лікування милосердям потрібне і тим, хто не бачить і не чує кривди й болю, несправедливості, горя. Із такими сліпими, глухими треба терпляче говорити, будити їх словом життєлюбним і проникливим.

Вчитель. А зараз слово надаю Дмитру.

2-й ведучий. Мудрі французи кажуть: «От якби то молодість знала, як би ж то старість могла...» Гей-гей, старість - не радість, ніхто її не жде, всяк прихитряється віддалити її небажаний прихід. Та, ба, вона підкрадається несподівано і раптово впаде, як сніг, на скроні, і ти, з печальною розсудливістю, розумієш ‑ усе краще вже було, все у минулому. А з тобою лише спомини та недуги, самота та немічність.

Добре, коли за своєї життєвої зими звив тепле родинне гніздечко, коли довкола променяться рідні усмішки, дзвенить дитячий сміх. А як цього немає?

Вчитель. А якщо цього немає, то де в кращому випадку знаходяться такі старі й немічні люди?

3-я учениця. Будинок пристарілих, сумне пристановище на схилі літ. Хоч і там непогано. Тут не бачиш людей у рваному одязі, тут готують досить пристойну їжу, показують кінофільми і т.д.

Але чому старі радіють, коли звідси їх забирають, і чому просто на очах в'януть, почувши новину, що їх туди відправляють.