Хід заходу

(Звучить музика, Мишка танцює танець)

Ведучий 1. На лісову галявину, в осінню, пізню пору, Маленька Мишка прослизнула із нірочки на гору.

Ведучий 2. Тим часом йшов стежиною старий, старий ведмідь. Повагом повертався із огляду угідь.

Ведучий 3. Ця зустріч здивувала маленьку сіру Мишку, Побачивши ведмедя, під кущиком принишкла, А потім тихо вилізла і чемно привіталась:

Мишка: Привіт тобі,

Мишко:

Я так тебе злякалась!

Бо ти ж повинен нині спати.

Все навкруги готове до зими.

Повідлітали в вирій птахи,

Готові до морозів й ми.

Мишко:

Який там сон!

Коли не знаєш , що це за мара.

Надворі тепло, наче в серпні,

Чи літо це , чи осінь, чи ще яка пора?

Мишка:

На Михайлівському ставку

Ще плава пара лебедина.

А вже й не за горами холодная зимова днина!

Ці птахи так довірились теплу,

Інстинкти їхні притупились.

Не раз такії, як вони,

Життям своїм вже поплатились!

Мишко:

Колись було не так!

Усе в природі час свій мало.

І тут , і там, і навкруги гармонія і спокій панували.

Болить мене старого голова.

І як життю мені радіти?

Чого в майбутньому чекати?

І чого діждуться мої діти?

Мишка:

Казала мені бабця, сіра миша,

Хранителька ідей,

В глобальнім потеплінні винен

Антропогенний вплив людей!

Щоб нам усім у цьому світі жити,

Потрібно сили об’єднати.

Природу слід нам зберегти,

На захист її стати!

Мишка: - Ой, хтось іде! Ховаймося!

(На сцені вартівні шукають гриби, а знаходять весняну квітку)

Вартовий: - Що за диво? Невже весняна квітка?

Квітка:

Я квітка. Весняна перша квітка.

Повірила у щирість осіннього тепла

І в цю осінню теплу пору

Я смерть сама собі знайшла.

Я квітка. Маленька ніжна квіточка.

Моя душа у розпачі тремтить.

Невже тобі, людино нерозумна,

Мій біль нітрішки не болить?!

Це ж ти бездумно щось вирішуєш

І рушиться гармонія свята!

Планету відправляєш в світ руйнації

Лиш попіл в вічність відліта.

Вартівці:

Планета просить: «Захистіть мене!»

Я наче кокон димом оповита.

Немов у плівці. Дихать не дає,

Глобальне потепління в спину диха!

У Антарктиді тане лід, виходять ріки з берегів!

Старий Нептун в своїм безсиллі плаче.

Усе на світі ясновидець бачить...

Багато бачить та мовчить.

В журбі зеленій завмирає ліс,

Як браконьєр націлиться у лося.

Благають верби сиві: - «Зупинись!..

Людино, мудра будь! Спинися!»

З морської піни (наче бірюза)

Вже не виходить юна Афродіта, -

Потвора у мазуті виповза,

Багном і тванню рясно оповита.

Загроза в небі - в розпачі Земля!

Тривожно стогнуть ріки, океани.

Природа просить: « Захистіть мене» -

З проханням до людини руки тягне.

(Пісня на мотив пісні « Білий сніг»)

Білий цвіт, темний день, горе слід, димний світ.

Вбитий птах, чужий дім, страшний рік, чорний вік.

Двадцять перший тихенько ступає

Що попереду людство чекає?

Люди світу питають в усіх: І який ми залишимо слід?

Що попереду всіх нас чекає? - Біла хмарка в лелеки питає.

І чекає на відповідь світ. Цілий світ.

Вартівці:

Сьогодні для вас ми виставу зіграли,

Пісні заспівали, затанцювали.

Вам ми бажаєм всім довго жити,

Здоровими бути й природу любити.

Людей об'єднатися ми закликаєм.

По всій планеті стати пліч-о-пліч!

Давайте про майбутнє вже подбаєм!

Ми ж діти сонця! Кинемо всім клич!

Хай прийдешнє покоління стане кращим у стократ!

Хай над Землею чисте небо буде!

Глобальне потепління - попередження, набат!

Його уроків людство не забуде.

Світ прекрасний навколо тебе:

Сонце ясне і синє небо.

Птахи і звірі, гори і ріки.

Нехай він буде таким навіки!

Нехай людина добро приносить!

Бо світ навколо любові просить!

ГІМН