Сватання

Жартівлива сценка

Дівчина (молиться).

Святая покрівонько,

Покрий мою голівоньку хоч оце осінню,

Хоч і драною хустиною, аби з хорошою людиною,

Щоб зі сторони.

Щоб свекорко, як батенько, до мене були.

Свекрівонька, як матінка, мене прийняли.

Щоб золики та золиці,.

Мов братики та сестриці, до мене були.

Щоб ділечко поробила, чужій сім'ї догодила.

Всім мила була. Не лаяна й не бита,

Нагодована і вкрита спатоньки лягла.

Дівчина (стукає у двері). Бог вам у поміч.

Мати. І тобі, дівчино. Заходь до хати, сідай!

Батько. З чим це ви, панночко Галю, до нас завітали?

Дівчина. Я прийшла свататися до вашого сина Семена. Шановні пане та

пані, дайте дозвіл на наше одруження. Ми будемо гарною парою, а я буду гарною господинею та дружиною вашому синові. Бачу по його обличчі, що він людина добра ‑ буде любити свою дружину та піклуватися про неї. Ці його якості змушують мене, приклоняючи коліна, просити Семена взяти мене в дружини.

Син. Ой, мамо! Ой, тату! Не хочу в неволю, хочу жити вволю. Я ще такий молодий і одружуватися мені ще рано. Нехай панночка Галя сватається до Івана або до Петра, та хоч до самого чорта, тільки не до мене.

Мати. Люба дівчино, ти така гарна, вродлива, і господиня добра. А наш син ще дуже малий, щоб одружуватися. Така дівчина, як ти, швидко знайде собі іншого парубка.

Батько. Так, наш син ще малий, нетямущий, ледащий! Ще зовсім не годиться тобі в чоловіки. Може, прийдеш через рік, там і побачимо. А він ще погуляє, світ білий побачить та зрозуміє, яке щастя з тобою втрачає.

Дівчина. Не піду з вашої хати, поки не дасте дозвіл на наше одруження. І Семен уже парубок дорослий — на вечорниці ходить, до дівчат залицяється. От і чоловік мені гарний буде!

(Пісня «Ой ти, гарний Семене».)

‑ Ой ти, гарний Семене, іди сядь коло мене. І хатина в мене є, сватай мене, Семене!

‑ Нащо мені та хатина, коли дівка, як драбина. А я візьму в одній льолі, аби мені до любові.

‑ Ой ти, гарний Семене, іди сядь коло мене. І курочка в мене є, сватай мене, Семене!

‑ Нащо мені тая курка, що ти сама ‑ як та дурка! А я візьму в одній льолі, аби мені до любові.

‑ Ой ти, гарний Семене, іди сядь коло мене. І подушка в мене є, сватай мене, Семене!

‑ Нащо мені та подушка, коли дівка, як пампушка! А я візьму в одній льолі, аби мені до любові.

‑ Іди сядь коло мене, і подушка в мене є, сватай мене, Семене!

‑ Нащо мені та подушка, коли дівка, як пампушка! А я візьму в одній льолі, аби мені до любові.

‑ Ой ти, гарний Семене, іди сядь коло мене, карбованці в мене є, сватай мене, Семене!

‑ Карбованці у казну, тебе, Галю, я візьму. Моя люба, моє щастя, хіба можна нам розстаться.

Дівчина. Відчепися від мене, дурнуватий Семене, то я тобі так казала, твою думку добре знала.

Хлопець. Оце тобі й сваталася!

Завіса

Ведучий 1. З дитинства батьки вчили шанувати свій народ, його мову, землю свою, рідний край, бо ми є частинкою рідного нам і близького. Сучасні письменники примножують скарбницю синівського слова до рідної землі. Де б ти не був, у яких краях не мандрував, які прекрасні дороги не стелились, але найдорожча ‑ дорога до рідного дому, до рідної оселі, де ріс із найдорожчими людьми.

Учень.

Не скупіться на теплі слова,

Бо у світі так мало тепла, ‑

Лише від рідної хати

Та від лагідних рук мами й тата.

Учениця.

Коли зміцніють крила, щоб літати,

Не забувай про рідних маму й тата,

Та встигни добре слово їм сказати,

Допоки ти живеш у рідній хаті.

Ведучий 2. У традиційній українській родині чоловік, господар був головою дому, особою, що несла юридичну відповідальність за виконанням сім'єю обов'язків перед державою. Слово «чоловік» можна розчленувати як «чоло віку», звідси й така висока відповідальність. Батько повинен був уміти робити все і вчити цього синів. Йому, годувальнику, належала найперша і найсмачніша ложка страви в домі. Батько був і суддею в жіночих конфліктах. Звичайно ж, кожна жінка мріяла та й мріє зараз мати чоловіка розумного, працьовитого, доброго, справедливого.

Учениця.

Ти можеш навчитись чужому звичаю

І мову чужу, наче пісню, завчить.

Але і в раю не знайти тобі раю,

Якшо ти не будеш Вітчизною жить!

Якщо позабудеш стежину до хати,

Яку дитинчам навпростець протоптав,

І матір, і рід свій, і слово крилате,

То, значить, чужинцем бездушним ти став.

Чужинцем не тільки для рідного роду,

А навіть для тої нової землі,

Для друзів нових, що тебе у негоду

Пригріли ласкаво у власнім теплі.

І, наче прокляття, в нову ти родину

Внесеш свого серця закалець черствий»

Внесеш, мов безкровний слимак, холодину,

Бо вбив і стоптав ти свій корінь живий.

Ти дітям і правнукам мусиш віддати

Живуче коріння — свій батьківський рід, -

Тобі їх ніяким вітрам не зламати,

Ніякій негоді не стьмарити світ.

Р. Братунь.

(Звучить пісня «Смерекова хата».)

Наснилися мальви, рута-м'ята

І скрип криничний журавля,

І смерекова отча хата,

Котру давно покинув я.

Наснився сад в веснянім цвіті,

Струнка смерічка край воріт,

І найрідніша в цілім світі

Матуся сива на дворі.

Приспів.

Смерекова хата ‑ батьківський поріг.

Смерекова хата на крутій горі.

Як прийду до неї ‑ коліном припаду,

Грудочку землі святої до уст прикладу.

Вона, як пісня, серцю мила.

Старенька хата край села.

Війна її вогнем палила,

Але спалити не змогла.

Кришились грізні блискавиці,

І грози падали не раз.

Вона стоїть, немов із криці,

І кожен день чекає нас. Приспів.

Спішу до неї, мов лелека,

Простори кинувши до ніг.

Несу любов свою здалека,

Яку назавжди я зберіг.

Дитячих літ моїх колиска,

Моя порадниця свята,

Вона, як доля, рідна й близька,

Миліш її ніде нема.

Приспів.

Ведучий 1. «Три біди є у людини — старість, смерть і погані діти», ‑ каже народна мудрість. Старість - неминуча, смерть - невблаганна. Перед ними не можна зачинити двері свого будинку. А від поганих дітей можна дім уберегти, як від вогню, і це залежить не лише від батьків, а й від дітей.

Ведучий 2. Тож завжди намагайтеся бути слухняними і вихованими,

турбуйтеся про своїх батьків, не завдавайте їм прикрощів. А для того, щоб мир і злагода панували в кожній родині, давайте попросимо у Бога щастя і здоров'я для нас і наших близьких, для всього, українського народу.

Учениця.

Уранці до Бога я руки складаю.

І щиро у нього я щастя прохаю,

Ісусе наш рідний, і ти, Божа Мати,

Пошли для Вкраїни добра й благодаті,

Щоб мир і достаток були на Вкраїні,

А злагода й спокій — у кожній родині.

Щоб горя і лиха народи не знали,

Щоб хворим й нужденним усі помагали.

Нехай же прокажуть молитву всі люди,

Нехай же надія і Бог з нами буде.

Ведучий 1.

Дорога родино! Нехай слова і пісні милозвучні

Для вас лунають знов і знов,

Хай будуть в серці нерозлучні надія, віра і любов.

Ведучий 2.

Хай вам сміється доля журавлина,

Поля розлогі колосом цвітуть

Нехай червоні ягоди калини

Щасливу вашу осявають путь.

Ведучий 1.

Здоров'я ‑ від води джерельної,

Багатства ‑ від землі святої,

А ще любові, ласки Божої

Ми бажаємо всім сьогодні.

Учитель. Щиро дякую всім за те, що взяли участь у нашому святі, і хочу побажати дорослим і дітям завжди пам'ятати про тих, хто дав нам життя, цінувати їх, бо життя їхнє не вічне, щоб не довелося потім картати себе за те, що не сказав чи не зробив.

(Звучить пісня «Поема про матір».)

Посіяла людям мати літа свої, літечка житом,

Прибрала планету, послала стежкам споришу,

Навчила дітей, як на світі по совісті жити,

Зітхнула полегко ‑ і тихо пішла за межу.

‑ Куди ж це ви, мамо? ‑ сполохано кинулись діти.

‑ Куди ви, бабусю? ‑ онуки біжать до воріт.

‑ Та я недалечке... де сонце лягає спочити.

‑ Пора мені, діти... А ви вже без мене ростіть.

‑ Та як же без вас ми? Та що ви надумали, мамо?

‑ А хто нас, бабусю, у сон поведе по казках?

‑ А я вам лишаю всі райдуги із журавлями, і срібло на травах, і золото у колосках.

‑ Не треба нам райдуг, не треба нам срібла і злота, аби тільки ви чекали завжди край воріт!

‑ Та ми ж переробим усю вашу вічну роботу... Лишайтесь, матусю. Навіки лишайтесь. Не йдіть.

Вона посміхнулась, красива і сива, як доля. Змахнула рукою — злетіли увись рушники.

Лишайтесь, матусю. Навіки лишайтесь. Не йдіть.

Вона посміхнулась, красива і сива, як доля. Змахнула рукою — злетіли увись рушники.

‑ Лишайтесь щасливі! — і стала замисленим полем. На цілу планету, на всі покоління й віки.

Б. Олійник

Учитель. Тож бережіть батьків, любі діти, будьте їхньою надією і опорою, і завжди буде тоді славитися вкраїнський наш рід

Розробка виховного заходу для учнів середнього шкільного віку вчителя Кам’янець-Подільської загальноосвітньої школи І-ІІІ ст. № 15 Підгородецької Валентини Михайлівни

Давайте поговорим про життя !

Отак от зберемося й поговорим.

Поділимось і радістю ,і горем ,

Давайте поговорим про життя !

Давайте поговорим про людей

Про ліс і поле , океан і сушу .

Давайте поговоримо про світ !

Давайте поговоримо про душу.

(Слова читають під звуки вальсу Фредеріка Шопена “Мі мінор”)

Життя людини…

Таке неповторне і звичне, радісне і сумне, сповнене глибоких переживань, солодке, як мед, і гірке, як полин .Людське життя – це стежина. Але якою вона буде, залежить тільки від нас . І звичайно у кожного із нас виникали питання: хто я? Навіщо я прийшла у цей світ? Що я залишу після себе? Чи згадають колись про мене? Знайти відповідь на них досить важко, але кожному під силу намітити свою власну стежину ,щоб по ній пройти з гордістю.

Життя іде ,і все без коректур,

І час летить не стишує галопу .

Давно нема маркізи Помпадур ,

І ми живем уже після потопу .

Не знаю я ,що буде після нас ,

В які природа убереться шати ,

Єдиний , хто не стомлюється , - час ,

А ми живі , нам треба поспішати

Зробити щось , лишити по собі…

Як ви здогадались, ми сьогодні проводимо творчу зустріч «Життя – це мить, зумій його прожити». Ми раді вітати учасників зустрічі – це наші шановні гості організація «Гармонія» (молодь з обмеженими фізичними можливостями), міський Центр соціальних служб для сім’ї, дітей та молоді,

Управління праці та соціального захисту населення Кам’янець – Подільської міської ради, волонтерський загін «Соколята», представників учнівських колективів

(міністерство «Добротворець» нашої школи).

Життя – це дар, великий дар. Юність ‑ це вершина людського життя. І чомусь тобі, саме зараз здається, що все ти умієш, і все знаєш. А в дійсності ти робиш найвеличніше своє відкриття - відкриваєш самого себе. Це - найпрекрасніше відчуття, це момент творення свого «Я». У цих пошуках глибокий зміст: кожен може розкрити свої реальні, досі незнані можливості. Щоб виявити використати їх, щоб знайти себе, треба себе пізнати, тобто вивчити і зуміти оцінити.

Пісня «Вибір є»

Пошук змісту життя - проблема складна. Нерідко вона пов’язана з певними невдачами, розчаруваннями в собі і в людях. Наше життя є таким, яким його роблять наші думки, але головне мати якусь мету в житті, до чогось прагнути. Відомий педагог К.Д.Ушинський писав: ”Задовольніть усі бажання людини, але відніміть у неї мету життя, - якою нещасною буде вона. Не задоволення потреб, а мета життя є серцевиною людського щастя”.

Пропонуємо учасникам зустрічі створити

мозаїку свого майбутнього життя

(необхідний матеріал пропонується…)

Доброта ,чуйність, милосердя – багатоликі. Потреба в них – повсякчасна. В Україні проживає майже 3 млн. одиноких людей. Близько 200 тис. з них цілком або частково не здатні обслуговувати себе. 15 тис. з них проживають у будинках – інтернатах, їх об’єднує немічність, самотність. Цифри сумні, незвичні. Та це - правда життя. Важко уявити, що люди страждають не тільки від того, що не щодня мають свіжий хліб, а через те, що не мають вкрай необхідного спілкування. Співпереживання і щиросердечність, уміння розділити чужий біль, підтримати у важку хвилину і розрадити в горі й біді – це завжди було в характері нашого українського народу.

Наш колектив намагається менше говорити про добро, а просто допомагає і проявляє милосердя до тих, хто його потребує. І йдуть наші волонтери, щоб привітати у свята і прикрасити будні старенької людини. Адже треба надавати допомогу немічному, порятувати хворого, заступитись за беззахисного і скривдженого.

Кажімо більше ніжних слів

Знайомим, друзям і коханим,

Нехай комусь тепліше стане

Від зливи наших почуттів.

Нехай тих слів солодкий мед

Чиюсь загоїть рану.

(Чи перший біль, чи то останній)

Коли б то знати наперед!

Кажімо більше ніжних слів.

Комусь всміхаймось ненароком.

То не життя людське коротке,

Короткі в нас слова черстві!

Кажімо більше ніжних слів!

До виступу запрошуються представники міського Центру соціальних служб для сім’ї, дітей та молоді.

Звучить пісня “Життя дається тільки раз”,

слова і музика подільського композитора Михайла Люшні.

Багатством кожної людини є інтелект, знання, різноманітність захоплень. Бо якщо людина в житті чимось захоплюється, плекає мрію, до чогось прагне, то і життя для неї не буде сірим, буденним, і вона не буде лише спостерігачем, а навпаки творцем свого життя.

У кожного із нас є улюблені заняття, мрії, захоплення. А як ви думаєте, коли у людей з’являються захоплення? Чи завжди дитячі захоплення стають справою всього життя? А можливо вони супроводжують її на життєвому шляху?

Розповіді учасників зустрічі про свої захоплення .

(виступи представників організації «Гармонія» (молодь з обмеженими можливостями),учнів школи)

На столах виставка поробок з природничого матеріалу, творчі роботи учнів.

У важкий час ми живемо, багато горя і біди, але потрібно жити, сіяти добро в людських душах, бути милосердними. Іноді здається, що зло перемогло. Але добрих людей дуже багато. Вони творять свої благодійні справи, і не афішують їх. Гете писав: «Перед розумним треба схилити голову, а перед добрим серцем стати на коліна.»

(До слова запрошуються представники

Управління праці та соціального захисту населення )

Людське життя коротке, і дається воно тільки раз. Тому бережіть своє і чуже життя, користуйтеся всіма його можливостями, оцінюйте, а не переоцінюйте свої можливості. Не помиліться у виборі своєї стежини, яка буде устелена добром і теплом людської душі. А щоб ви не помилились у виборі пропонуємо вам добрі поради психолога.