Половинки
Дивишся - людина, як людина, ніби й ціла, а не половина.
Ноги, руки, голова й так далі - словом, є належні всі деталі.
А коли копнеш у душу оком, колупнеш її ти ненароком, -
Боже мій! Від серця до печінки - лиш одні-єдині половинки...
Всяких форм, як брук перед порогом:
Там - клинком, Там - бубликом, Там-рогом...
Кожна з них - не просто половинка,
А мала - малюсінька людинка.
Скільки душ! І всі в одному тілі: сірі, рудуваті, чорні, білі...
Звідки? Звідки їх кореневище?! Не душа, а ціле кладовище!
Хто ж її у наші дні великі розщепив на атоми столикі?
Ну а дні летять, бо мають крила, і живе собі жива могила.
Олександр Богачук
Звучить пісня «Тому хто біля тебе, дай любов»
Тому хто біля тебе, дай любов, дай любов,
Тому хто біля тебе, дай любов! (2 р.)
Приспів:
Незалежно від раси чи кольору очей
Ти люби усіх, усім роби добро! (2р.)
Як тебе не вітають - ти люби, ти люби,
Як тебе не вітають - ти люби! (2р.)
Біблія. «Притча про доброго самарянина».
Дівчина 1. Ірино, як ти думаєш, для чого ми живемо на землі? Адже не всі можуть стати відомими лікарями, академіками, акторами.
Дівчина 2. Так, але всі можуть творити добро. Саме для добровісних справ ми народжуємося на світ.
Читець 2. Мить
Нас мить народжує на світ
Для добровісних мудрих літ.
Прогаяв у житті годину -
Не обікрав себе й родину.
Прогаяв день, прогаяв два -
Болить не дуже голова...
Прогаяв тиждень необачно -
Ну й що? Аби розкішно й смачно!
А там і місяць. Потім рік -
Диви, неначе був - і втік.
І так безплідне скоком - боком
Відволочився рік за роком.
А дні - нанизують літа.... ч
А що ж на низці? Пустота!
Невже? А вже зів'яли скроні.
Оглянувся - майнули коні...
Спинивсь... Задумався... Болить...
І «прощавай», - сказала мить.
Олександр Богачук.
Дівчина 2. Ні, діти колегіуму не гайнують час, і справи їхні не зникають безслідно. Підтвердженням цього є творчі роботи, в яких шестикласники розповідають про свої вчинки.
Дівчина 1. А ще за результатами анкетування, яке провели в класі, ми з'ясували, що двом учням можна присвоїти звання «Найдобріша учениця» і «Найдобріший учень». Це - Марійка Гаврилюк і Рома Романюк. їм вручаємо ці медалі.
Входить Добро.
Добро. Я не пропало. Ось я - Добро. Я спостерігало за вами і переконалося, що добрі справи живуть. А ще в мене є кришталева мрія.
Криштальний хрест - це символ чистоти,
Це символ неоскверненої віри.
У кожного із нас свої хрести,
А в мене - кришталевий - це надія.
Надія, що колись воскресне знов,
Розквітне щедро й запанує всюди
Свята, крилата зоряна любов,
І стануть всі добріші в світі люди.
Звучить пісня «Сьогодні».
Дівчина 1. Творіть добро! Ставтеся до людей так, як би ви хотіли, щоб ставилися до вас. І воздасться вам сторицею.
До нових зустрічей!
Розробка виховного заходу для учнів середнього шкільного віку вчителя Боромлянської загальноосвітньої школи І-ІІІ ст.
Яроськовської Олександри Андріївни
Мета: Формувати в учнів кращі моральні якості особистості; Звернути увагу дітей на долі й незабутні роки для нашої держави 1939-1945 рр.; Виховувати повагу до героїчних подвигів співвітчизників.
Обладнання: маркер, ватман, вислів М.К. Реріха «Коли злі сили беруть гору, тоді кличуть жінку», магнітофон, аудіозаписи, пісня «Журавлі» Я.Френкеля, «Молитва за Україну» Лисенка, телевізор, на столі хліб, колоски жита, калина, квіти.
Місце проведення: актова зала.
Особливості проведення: У даному виховному заході наводяться приклади захисту міні-проектів за раніше отриманими темами. При підготовці обов’язково необхідно надати допомогу учням з боку вчителя.
Учитель: Сьогодні ми доторкнемось до болючої теми «Жінка й війна», не зникне з пам’яті людської, не піде в забуття великий подвиг і велика трагедія нашого народу.
Олександр Довженко в перший рік війни писав: «Велика й надзвичайна тема – українська жінка і війна. Хто виніс на своїх плечах найбільше лиха, жорстокості, ганьби, насильства? Українська мати, сестра, жінка, улюблена. Горе закохалось у нашу жінку».
Дозвольте представити наших гостей (жінки, учасники бойових дій, учасники партизанського руху, колишні «остарбайтер»). Ці жінки різні за віком, але всіх їх торкнулась чорним крилом війна. Та пройшовши важкими дорогами лихоліть, вони не втратили доброти, милосердя, жіночої ніжності.
Діти? Які асоціації викликає у вас слово війна
(асоціації записуються на дошці)
(на фоні пісні «Журавлі» муз. Я. Френкеля)
Учні:
1. Відлітають, мов журавлині ключі, роки у вічність. Усе далі й далі
відходять від нас у минуле роки Великої Вітчизняної війни. Але в нас, юних, не має і ніколи не буде права забувати імена тих, хто віддав своє життя в ім’я перемоги, в ім’я Батьківщини. Наші ровесники – це вони несли тягар, рівного якому не знає історія. Це вони подарували для нас те, що здається сьогодні зовсім звичайним: спокійний світанок, мирне синє небо, ясне сонце.
2. Вони ще живі – учасники боїв. Але людське життя не безкінечне, продовжити його може лише пам'ять, бо лише вона перемагає час. Люди, що винесли велику війну й виграли її, пам’ятають її. «Якщо не забувати війну – з’явиться багато ненависті. А якщо забути - почнеться нова»,- так казали давні мудреці.
3. Ми складаємо шану й любов сьогодні своєму народові, творцю історії.
Учитель. Діти! Як ви думаєте, як потрібно прожити життя, щоб лишити після себе добру пам'ять, шану (думки учнів).
«Людина народжуються не для того, щоб зникнути безслідно нікому невідомою пилинкою, людина народжується, щоб лишити по собі слід вічний». Ці слова належать великому педагогу В. Сухомлинському.
Чи задумувались ви над тим, хто дає вам радощі щасливого дитинства? Кому ви зобов’язані, що живите, радієте?
(діти висловлюють свої думки)
Учні:
Усе, що ми знаємо про жінку, краще всього вміщається в слова «милосердя», «доброта». Є й інші слова – сестра, дружина, подруга й найвище мати. Жінка – це мужність і природженість, чутливість і материнська любов, вміння бути господинею, творити красу. Як не можна уявити небо без сонця, так і життя на Землі неможливе без жінки. Жінка дає життя, жінка – берегиня життя, жінка і життя слова синоніми.
Червневі дні 1941 р… Люди жили радощами й печалями, вітали сонце, труд на рідній землі. Та чорна жахлива примара війни закрила сонце. Усі, хто міг, стали на захист батьківщини.
Україні довелося першій зустріти гітлерівську навалу. Найчисленніша й найбоєздатніша на всьому східному фронті німецька група військ «Південь» ринула до Дніпра. Проте переможного маршу не вийшло, фашисти зіткнулися з відчайдушним опором наших людей і зав’язли у кровопролитних боях.
Учитель. Готуючись до виховної години, ви працювали в групах. Слово учням першої групи.
Учні:
Матеріал, який підготували ми, - це «Жінка-воїн».
На самій страшній війні ХХ ст. жінці довелося стати солдатом. Вона не тільки рятувала, перев’язувала поранених, а й стріляла зі «снайперки», бомбила, підривала містки, ходила в розвідку, «брала язика».
Жінка вбивала, вона вбивала ворога, що з небаченою жорстокістю впав на її землю, на її дім, на її дітей.
Не жіноча це справа – убивати. Але жінка розпишеться на стінах Рейхстагу. «Я, Софія Кунцевич, прийшла в Берлін, щоб убити війну». То була велика жертва, принесена на алтар Перемоги.
Ми звертаємось до обпалених жіночим болем і пам’яттю сторінок історії. Тисячу п’ятсот сімдесят чотири жителі нашого села пішли захищати батьківщину, серед них тридцять сім жінок, дев’ять – були в партизанських загонах.
Вони пішли під кулі перші,
Бо просто зневажали смерть
І свято вірили, що, вмерши,
Здолати зможуть вражу твердь.
Що своїм духом заворожать,
Паралізують цілий фронт
І чорна армія ворожа
Відхлине геть за горизонт.
До слова запрошується жінка-учасник бойових дій (учениця подає їй хліб на вишитім рушникові).
(На екрані кадри з кіноповісті О.Довженка «Україна в огні»).
Учитель: Надає слово другій групі учнів, які готували матеріал «Українська жінка в окупації».
Учні:
Масовий героїзм, який проявляли жінки в роки Великої Вітчизняної війни кожного дня непомітний був нікому. Війна закріпила жінку на найважливіших роботах, зробила її вдовою і одинокою матір’ю.
Із листа дружини Героя Радянського Союзу П. Тур’яна з Куйбишева своєму чоловікові на фронт «Я з тобою, любий! Мої жінки удостоєні звання фронтової бригади. Ми віддамо всі сили для того, щоб більше виготовляти зброї, щоб ви швидше розгромили ворога».
Сотні наших односельців, на долю яких випало пережити страшні роки окупації, рили окопи, орали коровами ниви, засівали багатостраждальну землю, щоб виростити хліб для фронту.
А ще вони кожної хвилини чекали сина, чоловіка.
Я розповім тільки про одну із тисяч солдатських матерів. У селі на Сумщині жила Рязанець Єлизавета Павлівна. Щаслива була мати, бо мала
чотирьох синів красенів: Івана, Федора, Олександра й Василя. Підросли сини – жити б та радіти. Але почалася війна. Пішли сини захищати Вітчизну. А для матері настали дні і ночі чекання.
З Федором, танкістом, пощастило побачитися, визволяв свій край. Не було меж материнській радості, а тут уже й прощання. Запам’яталося людям: біжить за танком мати, простягла руки з хлібом і кричить: «Синку, хліб забув»! Посміхнувся син, а до матері долетіли слова: «Повернуся, мамо!».
Не повернувся Федір, не повернулися Олександр, Іван, Василь. Закінчилася війна, а мати ще довго ходила до далекої залізничної станції зустрічати синів.
Старенька мати йде до свого сина:
Гранітні плити плачуть під ногами,
Стукоче серце в грудях, ниє спина.
- Синочку рідний, йди в обійми мами.
Тече сльоза і падає на плити.
Із стели очі дивляться хлоп’ячі.
Їм тільки жити, жити і творити
Вони ж навік залишаться дитячі
Р. Кравець-Руденко
7. Уся держава спиралася на жінок. Які ж це плечі їм потрібно було мати, щоб під тим тягарем не зігнутися? Але не зігнулися, вистояли (на екрані кадри: спогади односельців про роки війни).
Учитель: Надає слово третій групі учнів, які готували матеріал: жінка – «остарбайтер»
Учні:
Важкий німецький чобіт ступав по квітучій нашій землі. Усю Україну нацисти розглядали, як «життєвий простір» для німецького народу, планувалося переселити на її родючі землі німецьких колоністів, українці підлягали частковому знищенню. Цілі міста виморювали голодом, спалювали села разом із жителями, молодь депортували на примусові роботи в Німеччину.
Із нашого села було вивезено двісті п’ятдесят юнаків і дівчат, які винесли на своїх плечах непосильну працю у фашистській Німеччині, вистояли з вірою у світлу перемогу.
Готуючи матеріал до години пам’яті, ми зустрічалися з жінками, що в роки війни були вивезені на чужину. З 1943 по 1945 рр. вони носили тавро «остарбайтера». Вони виконували різні роботи, але становище їх було одне… Рабів.
Спогади Касян Віри Олексіївни, яка шістнадцятирічним дівчам працювала в німецьких каменоломнях.
Не можна без тривог і болю читати вірш, написаний самими ж невільниками:
Ах зачем я на свет народился,
Ах зачем родила меня мать.
Лучше б в море меня утопила,
Чем германскую жизнь испытать.
Я умру на германской постели,
Похоронят меня как-нибудь.
Гроб сколотят из старого теса
И оденут мне старый жакет.
И никто обо мне не заплачет
Ни отец, ни родная мать,
Только шумные быстрые птицы
На могилу ко мне прилетят
И споют мне сиротскую песню
Про германскую жизнь про мою,
Как давали мне корочку хлеба
И сырую брюквину одну.
Розповіді жінок малюють війну, у якої зовсім не жіноче обличчя, вони звинувачують зло. Хай панує добро на Планеті.
Довгий час поневірянь у чужих краях. Чи не любов до України, до свого роду множила їх сили, не давала загинути. Їх несла мудра, невмируща воля до життя, роду, оте велике й найглибше, що складає в народі його вічність.
(На дошці учні кожної групи прикріплюють факти, які підтверджують роль жінки в роки Великої Вітчизняної війни)
Учень читає вірш «Жінкам України»
Вони пройшли крізь хуртовину ночі,
Крізь воїн дим і попіл канонад.
Відважні, горді постаті жіночі
В страху не оглядалися на зад.
Найкращий цвіт розп’ятого народу
Жіноцтво української землі –
На страту йшли за правду у негоду,
З погордою на ясному чолі
Готові до рішучого двобою –
Їх не лякали табори страхіть
Окрилені ідеєю святою
Життям за волю краю заплатить.
Учитель: До слова запрошуються учні 4 групи, які отримали творче завдання написати звернення до юного серця: «Дивись не забудь – людиною будь…»
Учні:
Із словом звернення ми хочемо звернутися до наших однолітків.
Щасливі ми, що народилися й живемо на такій щедрій, багатій, мальовничій землі – на нашій славній Україні. Тут жили наші прадіди, діди, тут живуть наші батьки, тут корінь роду українського. У доброті й щедрості схилімо голову перед жінкою і скажіть їй слова подяки за врятований світ. Нехай же цей день об’єднає нас у вдячності за минуле в сподіванні радісного завтра.
Нам жити й творити в державі. І саме від нас буде залежати, якою вона стане через п’ять, десять років. Сподіваємося, що наші дужі руки й палкі серця виведуть країну на європейський рівень і з часом вона стане нездоланною ніким і ніколи.
Молимось за нашу Україну і благаємо: бережи нас, Боже. Даруй нам світло прозріння, добру долю, яку заслуговує наш народ.
(звучить пісня «Молитва за Україну» муз. Лисенка)
Учитель: Чи здатне сьогоднішнє юне покоління на складні випробовування?
По черзі учні висловлюють свою думку.
(звучить пісня «Молитва за Україну» муз Лисенка)
Учитель: Образ жінки-матері – це живий храм, повен історичного смутку, жалю, страждань і мрій. Це наш дороговказ, це материнська мудрість, яка передається із чистого джерела, і ми не повинні його замулити. Це той дужий птах, який розкрив нам крила, дав дорогу в життя. Велике материнське серце прагне відігріти весь світ.
В її очах горить святий вогонь,
А серце спів мелодію складає.
Промені цього вогню, народженого в серцях гідних доньок української землі, освітлюють і зігрівають життя всієї нації, на яку, я вірю, чекають кращі часи.
Розробка виховного заходу для учнів середнього шкільного віку вчителя Роменської спеціалізованої загальноосвітньої школи І-ІІІ ступенів № 2 ім. акад. А. Ф. Йоффе Грицай Людмили Іванівни
Мета: ознайомити учнів із традиціями доброчинності, історичним та духовним надбанням українського народу, його національною спадщиною; формувати в учнів ціннісні орієнтири; популяризувати благодійність як практичне втілення духовних надбань людини; вчити учнів доброти; виховувати людяність, здатність боротися проти зла.
Обладнання: мультимедійна дошка, рушник на столі, ваза з гілочками калини, свічка, плакат з Колами Вена.
Епіграф: «Раз добром зігріте серце вік не прохолоне».
(Народна мудрість.)
Девіз: «В океані рідного народу відкривай духовні острови!»
Василь Симоненко