Методичні вказівки до задач 1.1-1.5 Управління ви­робничими запасами шляхом вибору методу оцінки виробничих запасів

Раціональному використанню матеріальних ресурсів на під­приємстві сприяє реалізація сучасних концепцій управління ви­робничими запасами. Великі резерви збільшення ефективності діяльності підприємства закладені саме в раціональному управ­лінні виробничими запасами.

Згідно зі світовою практикою та положеннями (стандартами) бухгалтерського обліку, що впроваджуються в Україні з 2000 pоку, при відпуску запасів у виробництво та іншому вибутті, оцінка їх здійснюється за одним з таких методів:

- ідентифікованої собівартості відповідної одиниці запасів;

- середньозваженої собівартості;

- собівартості перших за часом надходження запасів (ФІФО);

- собівартості останніх за часом надходження запасів (ЛІФО);

- нормативних затрат;

- ціни продажу.

Кожен із можливих методів оцінки запасів має свої переваги та недоліки. Обираючи метод оцінки виробничих запасів необхідно враховувати, що зміна економічної політики повинна бути обґрунтованою і можлива лише у тому випадку, коли така зміна бу­де найбільш повно і достовірно відображати специфіку діяльності підприємства.

1. Запаси оцінюються за ідентифікованою собівартістю, якщо вони відпускаються для спеціальних замовлень і проектів та не замінюють один одного. Цей метод забезпечує високу точність, однак потребує великих затрат часу, оскільки передбачає оброб­ку великої кількості інформації стосовно широкої номенклатури матеріальних запасів.

Однакові види виробничих запасів можуть надходити від різ­них постачальників за різними цінами. Тому запаси, що викорис­товуються у виробництві в специфічному порядку, або запаси, що не можуть замінювати один одного, доцільно оцінювати за собівартістю кожної одиниці.

2. Оцінка за середньозваженою собівартістю проводиться по ко­жній номенклатурній позиції запасів. Вона виражається відно­шенням сумарної вартості залишку таких запасів на початок звіт­ного місяця і вартості одержаних у звітному місяці запасів до загальної кількості запасів на початок звітного місяця й одержа­них у звітному місяці запасів.

Даний метод вимагає періодичного обчислення собівартості одиниці матеріалу у розрахунковому періоді (як правило, протя­гом місяця). При використанні цього методу допускається деяке спрощення реального руху запасів: вважається, що весь запас за розрахунковий період надійшов та відпущений у виробництво наприкінці цього періоду.

Уточнення результатів можливе шляхом розрахунку середньої собівартості після кожного надходження нової партії матеріалів та оцінки вибуття матеріалів на певну дату до надходження на­ступної партії.

Якщо собівартість одиниці виробничих запасів значно збіль­шується від одного періоду постачання до іншого, рішення про метод розрахунку витрат виробництва істотно впливає на собі­вартість товарів або послуг та величину отриманого прибутку.

3. Оцінка запасів за методом ФІФО передбачає, що запаси ви­користовуються у тій послідовності, у якій вони надходили на підприємство. Тобто запаси, які першими відпускаються у виро­бництво, оцінюються за собівартістю перших за часом надхо­джень. При цьому вартість залишку запасів на кінець звітного періоду визначається за собівартістю останніх за часом надхо­дження запасів.

При застосуванні методу ФІФО витрати на матеріали у складі собівартості продукції обчислюються за собівартістю перших партій, тоді як продукція продається у поточних цінах. Залежно від швидкості обігу виробничих запасів за такого методу облікові витрати можуть відставати від реальної їх величини. Тому вико­ристання методу ФІФО під час високих темпів інфляції та зрос­тання цін завищує обліковий прибуток порівняно з дійсною його величиною, враховуючи нові ціни на матеріали. Вартість запасів у балансі в цьому разі відображається за собівартістю, наближе­ною до моменту складання звітності, тому що запаси, які наді­йшли першими, першими надходять у виробництво. При використанні цього методу вартість залишку виробничих запасів найбільш наближена до їх поточної ринкової вартості, а собівартість реалізованої продукції знижується, що призводить до максимального значення чистого прибутку.

4. Оцінка запасів за методом ЛІФО передбачає, що запаси вико­ристовуються у послідовності, яка протилежна їх надходженню на підприємство. Тобто запаси, які першими надходять у вироб­ництво, оцінюються за собівартістю останніх за часом надхо­джень. При цьому вартість залишку запасів на кінець звітного мі­сяця визначається за собівартістю перших за часом одержання запасів.

При застосуванні цього методу вартість матеріалів у фінансо­вій звітності відображається за їх поточною вартістю, тому при­буток від реалізації продукції близький до реального. У балансі вартість запасів з часом зменшується внаслідок обліку залишків за найменшою фактичною собівартістю.

Отже, методи оцінки виробничих запасів при формуванні вит­рат впливають на виробничу собівартість, валовий прибуток, пода­ток на прибуток, чистий прибуток та дивідендну політику підпри­ємства. Можна зробити наступні висновки:

- при використанні методу середньозваженої собівартості чис­тий прибуток набуває середнього значення, що найповніше відповідає його фактичній величині;

- при застосуванні методу FIFO вартість залишку виробничих запасів найбільш наближена до їх поточної ринкової вартості;

- результатом застосування методу LIFO є максимально набли­жена до дійсності собівартість реалізованої продукції, менший по­рівняно з іншими методами оцінки чистий прибуток (за умови зрос­тання цін), а за умови зростання цін підприємство матиме найвищу собівартість реалізованої продукції і найменший чистий прибуток;

- при застосуванні методу ідентифікованої собівартості кон­кретної партії виробничих запасів підприємство має можливість ре­гулювати свій прибуток шляхом використання найдорожчих або найдешевших одиниць виробничих запасів.