Лекція 2 Роль фінансової інформації в процесі прийняття рішень

План

1.Значення фінансової звітності

2. Користувачі фінансової звітності

3.Принципи складання звітності

4. Склад фінансової звітності.

1. Значення фінансової звітності

Завершальним етапом бухгалтерського обліку є складання фінансової звітності.

Значення фінансової звітності полягає в тому, що вона є інформаційною базою фінансового аналізу. Фінансовий аналіз, у свою чергу, проводиться з метою одержання відповіді на питання, наскільки добре працює дане підприємство. Для цього:

1. виявляється ступінь збалансованості між рухом матеріальних і фінансових ресурсів, оцінюються потоки власного і позикового капіталу в процесі економічного кругообігу, націленого на одержання прибутку, підвищення фінансової стійкості підприємства і т.п.;

2. оцінюється правильність використання коштів для підтримки ефективної структури капіталу;

3. контролюється оптимальність складання фінансових потоків організації, доцільність здійснення тих чи інших витрат і т.п.

Призначення фінансової звітності, дослідженої за допомогою різних прийомів, використовуваних у фінансовому аналізі, складається насамперед у тому, щоб допомогти її користувачам виробити кваліфіковані судження і прийняти відповідні рішення, спрямовані на поліпшення фінансового стану підприємства. Оскільки існують різні групи користувачів, те кожна з них може мати різні інформаційні потреби.

2. Користувачі фінансової інформації

Загальноприйнятим є поділ користувачів фінансової звітності на внутрішніх і зовнішнім.

До внутрішніх користувачів фінансової звітності відноситься вище керівництво організації, а також менеджери відповідних рівнів. За даними звітності, вони визначають правильність прийнятих інвестиційних рішень і ефективність структури капіталу, визначають основні напрямки політики дивідендів, складають прогнозні форми звітності і здійснюють попередні розрахунки фінансових показників майбутніх звітних періодів, оцінюють можливість злиття з іншою чи організацією її придбання, доцільність структурної організації.

Зовнішні користувачі фінансової звітності підрозділяються на дві групи:

1. користувачі, безпосередньо зацікавлені в діяльності підприємства;

2) користувачі, побічно зацікавлені в ній.

До першої групи відносяться:

• існуючі і потенційні власники (акціонери, засновники), що уже вклали в підприємство гроші і хочуть знати, чи правильно вони зробили, чи доцільно і далі інвестувати кошти в дане підприємство або вигідніше продати свої акції (чи частки участі) і вкласти гроші в інший бізнес. При оцінці інвестиційних можливостей акціонери будуть цікавитися величиною прибутку, оскільки за рахунок її підприємство виплачує дивіденди акціонерам. Також їх буде цікавити ринкова вартість приналежних компанії акцій;

• існуючі і потенційні кредитори, що використовують звітність для оцінки доцільності надання чи продовження кредиту, визначення умов кредитування, поліпшення гарантій повернення кредиту, оцінки довіри до підприємства як до клієнта. Ця група користувачів має подвійний інтерес: їх цікавить, чи буде наданий кредит повернутим, і чи будуть отримані очікувані відсотки (свій прибуток) в обговорений термін. У зв'язку з виплатою відсотків і остаточним погашенням кредиту кредитора будуть цікавити прибутковість і потік коштів компанії, а також наявність інших кредитів, що підлягають погашенню;

• постачальники, що бажають знати, у стані дане підприємство розплатитися за товари і послуги;

• покупці, що визначають надійність ділових зв'язків з даним партнером;

• держава: використання фінансової інформації необхідно державним установам для здійснення державної політики і контролю;

• працівники, що цікавляться даними звітності з погляду рівня їхньої заробітної плати і перспектив роботи на даному підприємстві.

Друга група користувачів фінансової звітності — це ті, хто безпосередньо не зацікавлені в діяльності підприємства. Однак вивчення звітності їм необхідно для того, щоб захистити інтереси першої групи користувачів звітності. До другої групи відносяться:

• аудиторські фірми, що перевіряють відповідність даних звітності визначеним правилам з метою захисту інтересів інвесторів;

• фінансові консультанти, що використовують звітність з метою надання рекомендацій своїм клієнтам щодо інвестування їхнього капіталу в те чи інше підприємство;

• законодавчі органи;

• юристи, що бідують у звітній інформації для оцінки виконання умов контрактів, дотримання законодавчих норм при розподілі прибутку і виплаті дивідендів, а також для визначення умов пенсійного забезпечення;

• преса й інформаційні агентства, що використовують звітність для підготовки оглядів, оцінки тенденцій розвитку й аналізу діяльності окремих компаній і галузей, розрахунку узагальнюючих показників фінансової діяльності;

• органи статистики, що використовують звітність для статистичних узагальнень по галузях і порівняльному аналізі, а також для оцінки результатів діяльності на галузевому рівні;

• профспілки, зацікавлені в звітній інформації для визначення своїх вимог у відношенні заробітної плати й умов трудових угод, а також для оцінки тенденцій розвитку галузі, до якої відноситься дана організація. Згідно ст. 14 Закону України «Про бухгалтерський облік і фінансову звітність в Україні» від 16.07.99р. № 996-Х1У (далі — Закон про бухоблік) підприємства зобов'язані представляти фінансову звітність наступним категоріям користувачів:

• органам, до сфери керування яких вони відносяться;

• трудовим колективам за їхньою вимогою;

• власникам (засновникам) відповідно до установчих документів;

• органам виконавчої влади;

• іншим користувачам відповідно до законодавства.

3. Принципи складання звітності

Щоб фінансова звітність задовольняла інформаційні потреби різних категорій користувачів, вона повинна складатися відповідно до визначених принципів, що викладені в ст. 4 Закону про бухоблік. Бухгалтерський облік і фінансова звітність базуються на таких принципах:

обачність — застосування в бухгалтерському обліку методів оцінки, що повинні запобігати заниженню оцінки зобов'язань і витрат і завищення оцінки активів і доходів підприємства;

повне висвітлення — фінансова звітність повинна містити всю інформацію про фактичні і потенційні наслідки господарських операцій і подій, здатних уплинути на рішення, що приймаються на її основі;

автономність — кожне підприємство розглядається як юридична особа, відособлене від його власників, у зв'язку з чим особисте майно і зобов'язання власників не повинні відбиватися у фінансовій звітності підприємства;

послідовність — постійне (щорічно) застосування підприємством обраної облікової політики. Зміна облікової політики можливо тільки у випадках, передбачених національними положеннями (стандартами) бухгалтерського обліку, і повинно бути обґрунтоване і розкрито у фінансовій звітності;

безперервність — оцінка активів і зобов'язань підприємства здійснюється виходячи з припущення, що його діяльність буде продовжуватися далі;

нарахування і відповідність доходів і витрат — для визначення фінансового результату звітного періоду необхідно порівняти доходи звітного періоду з витратами, що були здійснені для одержання цих доходів. При цьому доходи і витрати відбиваються в бухгалтерському обліку і фінансовій звітності в момент їхнього виникнення, незалежно від дати надходження чи сплати коштів;

превалювання сутності над формою — операції враховуються відповідно до їхньої сутності, а не тільки виходячи з юридичної форми;

історична (фактична) собівартість — пріоритетною є оцінка активів підприємства виходячи з витрат на їхнє виробництво і придбання;

єдиний грошовий вимірник — вимір і узагальнення всіх господарських операцій підприємства в його фінансовій звітності здійснюється в єдиній грошовій одиниці;

періодичність — можливість розподілу діяльності підприємства на визначені періоди часу з метою складання фінансової звітності. Цей принцип спрямований на забезпечення порівнянності показників фінансової звітності підприємства в часі. Якщо фінансова звітність не зіставляється на постійній основі, то осмислене порівняння показників за різні періоди часу власне кажучи неможливо. У залежності від суб'єктів (користувачів) інформації фінансовий аналіз підрозділяється також на внутрішній і зовнішній. Відповідно аналіз, проведений внутрішніми користувачами, іменується внутрішнім, а зовнішніми користувачами — зовнішнім.

Основним розходженням між внутрішнім і зовнішнім аналізом є широта і приступність приваблюваного інформаційного забезпечення. Якщо в рамках зовнішнього аналізу спираються насамперед на фінансову звітність, то інформаційне забезпечення внутрішнього аналізу набагато ширше, оскільки можливе залучення практично будь-якої необхідної інформації, у тому числі і не є загальнодоступної.

Крім того, що визначає значення має також призначення інформації, отриманої в результаті аналізу й інтереси користувачів. Від цього в першу чергу буде залежати склад показників, що розраховуються, і методика їхнього розрахунку.

4. Склад фінансової звітності

Реформування системи бухгалтерського обліку в Україні є складовою частиною заходів, орієнтованих на впровадження економічних відносин ринкового напрямку. Головна задача трансформації національної системи бухгалтерського обліку складається в прискоренні процесу її приведення у відповідність з вимогами ринкової економіки і міжнародних стандартів бухгалтерського обліку.

У зв'язку з цим перетерпів зміни і склад фінансової звітності. В даний час відповідно до вимог ст. 11 Закону про бухобліку фінансова звітність підприємства включає: 1) «Баланс» (форма № 1);

2. «Звіт про фінансові результати» (форма № 2);

3. «Звіт про рух коштів» (форма № 3);

4. «Звіт про власний капітал» (форма № 4);

5. Примітки до річної фінансової звітності (форма № 5). Форми і порядок складання звітів по формах № 2 — 4 знаходяться відповідно в П(З)БО № 2 — 5, затверджених наказом МФУ від 31.03.99р. №87, а вимоги до змісту інформації, що приводиться в Примітках до звітів, — у всіх П(С)БО, форма звіту за формою № 5 затверджена наказом МФУ від 29.11.2000р. №302.