незаконна риболовля.

Вибухові пристрої можуть бути промислового та кустарного виробництва. В останніх випадках для їх виготовлення використову­ють різноманітні ВР - порох, меланіт, нітрогліцерин, тринітротолуол тощо. Вмістилищами, «корпусами» ВР слугують металеві коробки, дерев’яні і пластмасові ящики, пляшки (скляні чи пластикові) і таке інше. Зверху упаковки кріпляться різноманітні, зазвичай металеві, деталі, що виконують роль снарядів.

Під час вибуху ВР, у результаті миттєвого переходу їх у газо­подібний стан, в обмеженому просторі підвищується тиск, дося­гаючи сотень атмосфер, що призводить до руйнування корпусу. Частини його й металеві снаряди отримують значну кінетичну енергію.

При вибухах спрацьовують декілька факторів: хвиля нагрітих газоподібних продуктів; ударна хвиля середовища, що оточує ви­бух; частини вмістилища заряду; осколки тощо.

Вибухові гази та ударна хвиля руйнують навколишні предмети, частини яких стають вторинними снарядами. Ударна хвиля, що досягає тиску в 200-300 тис. атмосфер, діє як тупий твердий пред­мет і може спричиняти ушкодження у вигляді розривів шкіри та одягу, смертельних ран внутрішніх органів, відриву кінцівок. То­тожні, досить значні, часто-густо смертельні, травми заподіюються осколками і вторинними снарядами.

Гази вибуху, мають високу температуру, зумовлюють термічну дію, спричинюючи опалення волосся та одягу, опіки різних ступенів.

Ці ушкодження вкрай різноманітні і широко видозмінюються - від незначних крововиливів й саден до великих ран із втратою сутності шкіри та частин тіла, переломів кісток, відкритих та за­критих травм порожнин тіла аж до розділення його на частини. Такі ураження можуть спричинятися на різних відстанях від епі­центру вибуху, а характер і кількість їх зворотно-пропорційна ди­станції, що розділяє вибуховий пристрій та потерпілого.

Залежно від використовуваних при виготовленні вибухового пристрою снарядів, а це можуть бути голки, кульки, стріли тощо або ж отруйні речовини чи засоби, яким властива термічна дія (напалм, фосфор та ін.), ушкодження на тілі мають специфічні особливості. В першу чергу, їм притаманні ознаки дії тупих предметів, хоча в окремих випадках вони нагадують кульові по­ранення.

Прояви дії травмуючих факторів вибуху, залежно від відстані, дають змогу, на думку В. Л. Попова (1997), виділити три дистанції:

а) дуже близьку (контактний вибух або стикання), коли діють продукти детонації, ударна хвиля та осколки;

б) відносно близьку, коли травми утворюються від поєднаного впливу осколків та ударної хвилі;

в) неблизьку, коли вражають тільки осколки.

Ушкодження від дії вторинних снарядів можуть спостерігатись

на будь-якій із вказаних відстаней.

У випадках вибухової травми судово-медична експертиза від­значається складністю і певними особливостями. До останніх на­лежать питання щодо природи вибуху, характеру діючих факторів та відстані, що відділяла епіцентр вибуху від постраждалого.

Вирішення цих питань можливе лише при прискіпливому зі­ставленні результатів огляду місця події, даних судово-медичних і інших (криміналістичних, балістичних, вибухотехнічних, хімічних тощо) експертиз.

Ушкодження пневматичною зброєю

Тілесні ушкодження різного ступеня, а інколи й смертельні, можуть бути спричинені пневматичною зброєю, яка за своїм зов­нішнім виглядом нагадує вогнепальну. Це - різновид нарізної дов­го- або короткоцівкової зброї, яка використовується для трену­вання й спортивної стрільби. Викидання снаряда із цівки відбува­ється за рахунок енергії стисненого повітря (чи газу). Снарядом

слугує безоболонкова, найчастіше, куля певної конструкції (круг­ла, тупо- та гостроконечна із хвостовим оперенням).

Уперше така зброя в Європі з’явилася в 1430 р. Спочатку за­стосувалася для полювання, а згодом - і як бойова. Але через не­велику дальність польоту снаряда (приблизно 100-150 м) та не­значну ефективність втратила своє військове значення. Вона має калібр від 3 до 5,6 мм.

Ушкодження, нанесені кулями із пневматичної зброї, нагаду­ють вхідні отвори, спричинені снарядами вогнепальної зброї. Вони мають круглу форму, вхідний отвір з дефектом тканини, краї його можуть бути зідрані, із нашаруваннями залишків металу кулі. При пострілі впритул та до 5 см відстані навколо вхідної рани спостері­гається ділянка зсаднення за рахунок травмуючої дії повітряного струменя. Звичайно ж навколо рани відсутні ознаки, властиві вог­непальним травмам (відкладення кіптяви, зерен пороху), але мо­жуть бути сліди від рушничного мастила.

У літературних джерелах є повідомлення про смертельні вра­ження, спричинені пневматичною зброєю (ушкодження серця). У нашій практиці мала місце експертиза, коли злочинець вистрілив із пневматичного пістолета в голову. Куля пройшла крізь м’які тканини потилиці й досягла кістки. Вилучили її при хірургічній обробці рани. Зазвичай ці ушкодження сліпі, тому, досліджуючи видалений снаряд, можна скласти думку про види зброї. Нанесен­ня ушкоджень із пневматичної зброї на ділянки тіла, які мають не­значний захист від впливу факторів зовнішнього середовища, мо­же призвести до тривалого розладу здоров’я або й інвалідності. Таким може бути наслідок поранення ока, після чого потерпілий може частково чи повністю втратити зір. Небезпечним є й ушко­дження магістральних судин, у першу чергу шиї.

Вогнепальні пошкодження одягу

Будучи штучним покровом людини, одяг першим контактує з травмуючими факторами, оберігаючи тіло від дій зовнішнього се­редовища. При вогнепальних травмах одяг пошкоджується у 62- 66% випадків (В. І. Молчанов, А. О. Мовшович). Тому детальне до­слідження одягу в таких випадках є обов’язковим. Більш того, він інколи є самостійним об’єктом експертизи для вирішення питань про дистанцію та напрямок пострілу, послідовність спричинення травм та їх механізм, для відтворення картини події.

При пострілах впритул і з близької відстані одяг приймає на себе значну кількість додаткових факторів, затримуючи їх на по­верхні. Якщо одяг багатошаровий, то додаткові фактори пострілу можуть повністю ним затримуватися, й тоді вхідний отвір на тілі не матиме ознак близького пострілу.

Вивчення одягу треба починати ще при огляді місця події. Ви­значається точне розміщення пошкоджень, первинний вигляд їх, наявність додаткових факторів пострілу та вживають заходів для їх фіксації. Одяг на трупі описують послідовно - зверху вниз та ззовні до тіла і, як правило, з трупа не знімають.

У тих випадках, коли для судово-медичного дослідження на­правляють труп померлого до лікарні, експерт повинен отримати одяг покійного, бо без нього не може бути з’ясовано ряд істотних питань, зокрема про відстань пострілу. Інколи її встановлюють лише шляхом дослідження одягу.

Вигляд вхідних отворів на одязі залежить від багатьох причин, на значення вивчення цього об’єкта вказав ще М. І. Пирогов (1849). Пізніше розробкою цього питання займалися І. О. Конце- вич, І. В. Крижанівська (1949), Л. С. Вощула (1973) та ін.

Результати їх досліджень значно розширили діагностичні мож­ливості при проведенні експертизи вогнепальних травм.

Вхідні отвори при пострілі впритул. Унаслідок механічної дії газів при пострілі впритул тканини одягу розриваються і вхідний отвір набуває форми чотирипроменевої зірки. Найбільш вірогід­но це пояснюється дією газів та структурою тканини, в якої нит­ки основи та поробку взаємно перпендикулярні. Деякі автори не виключають можливості впливу структури внутрішньої поверхні каналу цівки - чотирьох нарізів. На жаль, остаточного пояснення цього явища немає. У центрі пошкодження, при зіставленні країв, чітко видно дефект тканини, який у декілька разів перевищує діаметр основи кулі. При пострілах впритул у в’язаних і трико­тажних тканинах розриви, як правило, відсутні, отвір має овальну або круглу форму із значним дефектом матеріалу. Краї вхідного отвору зазвичай вкриті кіптявою, частина якої міститься між ша­рами одягу й навіть на внутрішній його поверхні. При застосу­ванні димного пороху крихкі, легкозаймисті матеріали (вата, мар­ля) у момент пострілу загоряються, що може спричинити опіки на тілі.

На ворсистих тканинах одягу від руху газів ворсинки набу­вають віялоподібного розташування навколо вхідного отвору.

Кольорові матеріали одягу під дією розпечених газів можуть част­ково знебарвлюватися, набирати коричневого кольору різних від­тінків (А. Р. Деньковський).

Навколо отвору можна виявити відбитки дульного зрізу зброї. На одязі, виготовленому з окремих видів синтетичних матеріалів, спостерігаються штанц-марки у вигляді плоских контурів чи рель­єфних заглиблень, що за розмірами та формою відповідають дуль­ному зрізу зброї (А. С. Лісовий). Краї отвору оплавлюються, а окремі волокнини на кінцях мають потовщення у вигляді булав, груш тощо.

При пошкодженнях одягу дробом впритул отвори мають оваль­ну форму, значні розміри, рідко - окремі розриви. На синтетичних матеріалах спостерігаються торочки, неушкоджені петлі, оплавлення ниток (Л. С. Вощула).

Вхідні отвори при пострілі з близької відстані. Навколо вхід­ного отвору, звичайно круглого чи овального, наявні додаткові фактори пострілу: кіптява, порошинки, інколи сліди обпалених волокнинок. На світлих тканинах віднайти додаткові фактори за­ряду легко навіть неозброєним оком, для виявлення їх на темних, просякнутих кров’ю, забруднених тканинах потрібні додаткові до­слідження. Окрім цього, можна здійснити ряд проб на визначення хімічної природи нашарувань (пороху, металів, кіптяви тощо). Са­ме за результатами цих досліджень можна дати достовірну відпо­відь на запитання щодо дистанції пострілу.

Вхідні отвори на одязі при ураженнях дробом з відстані 1-2 м мають округлу форму, краї їх з торочками, напівкільцями та дуго­подібними заглибинами від дії окремих дробин.

Вхідні отвори при пострілах з неблизької відстані. Форма їх, як правило, кругла чи овальна, розміри близькі до діаметра основи кулі, краї отворів нерівні, з торочками. Дуже велике значення має якість тканини одягу. Так, при пошкодженні шовкових, бавовня­них тканин і тканин, виготовлених з синтетичних волокон, отвір круглий, дефект тканини чіткий. Якщо одяг суконний, то отвір від кулі малопомітний, тому що його виповнюють розщеплені нитки, складається враження, що дефекту тканини зовсім немає. На світ­лих матеріалах досить часто спостерігається темний «поясок за­бруднення». На темних і забруднених тканинах його можна вияви­ти лише шляхом лабораторних досліджень.

Потрібно пам’ятати, що порошинки можуть не тільки наклада­тися на поверхні одягу, а й пробивати тонкі шари його наскрізь.

Таким самим чином діють частинки металів, що входять до складу додаткових факторів пострілу.

Якщо постріл зроблено із змащеного ствола, то поряд з відкла­даннями порошинок та кіптяви розташовуються бризки рушнич­ного мастила.

Якщо одяг був пошкоджений дробом на відстані, коли вже немає компактного снаряда (більше за 2 м), то спостерігається шачна кількість невеликих округлих отворів, розташованих на більших чи менших ділянках пошкодженого одягу. Ці отвори дуже часто мають вкрай незначний дефект тканини, погано видні. На світлих тканинах вони оточені темними «поясками забруднення».

Як і при вогнепальних травмах, спричинених зброєю, споряд­женою патронами з металевими снарядами, так і в разі застосу­вання еластичних куль на одязі можуть спостерігатися певні особ­ливі зміни, властиві таким пораненням. Зокрема, порушення ціло­сті - розриви з дефектом матеріалу або ж порушення структури ііого та відкладення додаткових факторів пострілу і складових елементів кулі. На внутрішній поверхні одягу, в місцях контактів з діючим снарядом, спостерігаються налипання епідермісу (В. Д. Су­хий). Коли пошкодження заподіяні із газової цівкової дробової та помпової зброї, то зміни на матеріалах одягу аналогічні таким, як при застосуванні патронів, споряджених дробом. Якщо одяг виго­товлявся не із тканих, а із синтетичних матеріалів, то для пострілів впритул характерні відбитки дульного зрізу навколо вхідного отвору і відкладення додаткових факторів пострілу та їх сліди на внутрішній поверхні (А. С. Лісовий).

Вихідні отвори в тканинах одягу. При пострілах з усіх відста­ней вихідні отвори мають різноманітну форму: зірчасту, кутову, щілинну тощо. Правильної круглої форми вихідні отвори не ма­ють. Може спостерігатися витягування через отвір внутрішніх ша­рів одягу (вати), а сам отвір має випуклу форму. Навколо нього відсутні додаткові фактори пострілу, «пояски забруднення».

Особливості судово-медичної експертизи живих осіб з вогнепальними ушкодженнями

При судово-медичній експертизі живих осіб з вогнепальними ушкодженнями одним із головних завдань, поряд із визначенням ступеня тяжкості ушкодження, є встановлення відповідності об’єк­тивних даних щодо ушкодження версіям розшуку. Це набуває особ­

ливої важливості у таких випадках застосування вогнепальної зброї, як при підозрі на симуляцію нападу, на самоушкодження тощо.

Вирішення експертних питань значно ускладнюється, у першу чергу, тим, що судовий медик оглядає потерпілого й ушкодження на ньому лише через кілька днів, тижнів, а іноді - й місяців після поранення. Ще складніше буває експерту дійти правильного ви­сновку у разі, коли він особисто вже не бачить первинних ознак поранення, а ґрунтується лише на куцих записах у відповідній ме­дичній документації. Адже за час, що минає, до огляду, вогнепальне ушкодження, як правило, вже піддано хірургічній обробці й пере­буває у процесі загоєння або вже загоїлось, а важливі первинні ознаки - безповоротно знищені.

Допомогти справі можуть адекватно та повноцінно заповнена уся медична документація, правильно збережені та надані експер­ту біологічні матеріали, отримані в процесі хірургічної обробки вогнепального поранення, і одяг потерпілого.

Медичні документи потерпілого мають надаватися експерту тільки в оригіналах і з усіма додатками. З них експерт долучає до складеного ним висновку відомості про походження поранень; опис усіх виявлених ушкоджень; дані стосовно хірургічної оброб­ки поранень й інші, отримані в ході операції, особливо щодо вида­леного вогнепального снаряду і можливих сторонніх тіл; дані рентгенографії та інших спеціальних досліджень; результати ме­дикаментозного лікування; перебіг загоєння тощо. Окрім Медич­них документів, експерт вивчає й інші матеріали справи (протокол огляду місця події, показання свідків, підозрюваного тощо), виби­рає з них інформацію, необхідну для висновку.

Обстеження потерпілого експерт зазвичай проводить у стаціо­нарі лікувального закладу або у відділенні експертизи потерпілих, обвинувачуваних та інших осіб бюро судово-медичної експертизи. Воно завжди починається з опитування, з’ясування анамнестичних даних щодо обставин поранення, отримання медичної допомоги і скарг на момент обстеження. Бажано, щоб експерт під час опиту­вання з’ясував і занотував такі дані: коли, де, за яких обставин і в яку ділянку тіла потерпілий був поранений; чим поранений, з якої зброї і хто зробив постріл; з якої приблизно відстані був зроблений постріл; що робив потерпілий у момент поранення, яке при цьому було положення його тіла та ушкодженої ділянки, зокрема, який одяг був на цій ділянці тіла; коли, ким і де була надана перша і по­дальша медична допомога, у чому вона полягала.

За наявності одягу, в якому був потерпілий на момент отри­мання ушкодження, його передають для дослідження в медико- криміналістинне відділення бюро судово-медичної експертизи.

Залежно від засобу скоєння протиправних дій і типу зброї, яка використовувалася при цьому, можуть бути проведені балістична, вибухотехнічна, хімічна, фізико-хімічна, токсикологічнна, гідроло­гічна та інші експертизи.

При вогнепальних ушкодженнях судово-медичному експерту можуть бути поставлені такі запитання:

1. Чи є ушкодження вогнепальним?

Який з отворів вхідний, а який вихідний (при наскрізному пораненні)?

Яким снарядом утворено ушкодження?

3 якої зброї зроблено постріл?

3 якої відстані (дистанції) зроблено постріл?

Яке було положення потерпілого та стрільця у момент по­стрілу?

Який напрямок має рановий канал?

Чи взаємодіяв вогнепальний снаряд з перешкодою до потрап­ляння у тіло?

Одним чи кількома пострілами спричинено поранення?

Яка послідовність вогнепальних ушкоджень?

Власного чи сторонньою рукою заподіяно поранення?

Чи був здатний смертельно поранений до самостійних дій?

Окрім того, залежно від конкретних обставин справи, слідчим

можуть бути поставлені й інші запитання.

Розділ IX СУДОВО-МЕДИЧНА ЕКСПЕРТИЗА

У процесі перебігу її можна виокремити чотири стадії. Кожна ч них має певні морфофізіологічні ознаки.

Перша стадія характеризується затрудненням вдиху та видиху повітря (інспіраторна та експіраторна задишка), змішаними судо­мами та порушенням координації рухів на перших же секундах асфіксії. Впродовж цієї стадії спостерігається накопичення вугле­кислоти й підвищення артеріального тиску. Пульс уповільнюється, розвивається застій крові в легенях та правій половині серця, удар­ний об’єм останнього збільшується. Проявляється гіподинамія, рухи не координуються. Наприкінці першої хвилини втрачається свідомість. Проявом цієї стадії є синюшність обличчя. Збудження гладких м’язів та розслаблення сфінктерів призводить до мимо­вільного виділення калу, сечі, сперми.

Якщо причину механічної асфіксії усунути на цій стадії, то людина швидко й безболісно повернеться до життя. Якщо ж ні, то розвивається друга стадія.

Вона характеризується короткочасним припиненням дихання. Власне, це є позамежне гальмування головного мозку. Організм захищає центральну нервову систему від незворотних змін, спри­чинених браком кисню. Усунення причини затруднения дихання досить швидко приведе до повного відновлення життєвих функцій людини. В іншому випадку настає третя стадія - термінальне дихання.

Головною ознакою цієї стадії є безсистемні, поверхневі дихаль­ні рухи, поодинокі судоми.

Продовження процесу асфіксії призводить до стійкого зупи­нення дихання, що є ознакою четвертої стадії.

Навіть у цьому стані людину можна повернути до життя, але тут завжди чатує загроза децеребрації.

Весь процес прижиттєвого перебігу асфіксії триває 4-8 хв, майже рівномірно розподіляється по стадіях, тобто тривалість кожної - 1-1,5-2 хв.

Окрім однотипного прижиттєвого перебігу, всі види механіч­ної асфіксії характеризуються ще й подібністю морфологічних ознак, які спостерігаються при дослідженні трупів. Вони отримали назву «загальноасфіктичні». Необхідно зазначити, що вони харак­терні не лише для механічної асфіксії, а й спостерігаються у всіх випадках смерті, що настає швидко (наприклад, ураження елект­ричним струмом). Умовно ці ознаки можна поділити на дві групи - зовнішні та внутрішні. До перших належать синюшність та одут­

лість обличчя, дуже інтенсивні темно-сині чи темно-фіолетові труп­ні плями, цяткові крововиливи на слизових оболонках повік, озна­ки мимовільного виділення калу, сечі, сперми.

Внутрішні ознаки зумовлені швидким настанням смерті і є такими: рідка, темна (бо переповнена вуглекислотою) кров, яка накопичується у правій половині серця, венозне повнокрів’я всіх органів, цяткові крововиливи на поверхні легенів (під вісцераль­ною плеврою), під епікардом (плями Тардьє).

Нині запропоновано декілька класифікацій механічної асфіксії:

а) повішення;

б) задушення зашморгом;

в) задушення руками;

г) закриття отворів рота і носа;

ґ) закриття дихальних шляхів чужорідними предметами;

д) здавлення органів грудної та черевної порожнини;

е) утоплення;

є) асфіксія внаслідок перебування у закритому просторі.

Перших три види механічної асфіксії можна віднести до стран­гуляційного задушення, для їх визначення істотною є наявність слідів, що свідчать про здавлення органів шиї петлею, зашморгом чи руками.

Найчастіше спостерігається повішення, тобто здавлення органів шиї петлею, що затягнулася під дією маси тіла чи його частини. По­вішення може бути повним (коли ноги не торкаються землі, підлоги тощо) чи неповним.

Однією з ознак повного повішення є розриви інтими сонних артерій у місці її роздвоєння (ознака Амюсса). Такі зміни не спо­стерігаються при неповному повішенні, яке трапляється в практиці значно частіше. Адже для смертельної асфіксії не потрібно маси всього тіла, петля може затягнутися й від маси однієї лише голови (приблизно 3-5 кг).

Процес асфіксії при повішенні тісно пов’язаний з порушенням кровообігу в ділянці шиї та голови. Це зумовлено тим, що сонні артерії стають непрохідними, коли петля затягується під масою 3- 5 кг, хребтові - 15-20 кг, а яремні вени - при надзвичайно малих (просто мізерних) зусиллях стиснути органи шиї. Отже, коли не одночасно стискаються артерії та вени (при неповному повішенні), спочатку припиняється відток крові, а приток її ще деякий час триває. Внаслідок цього розвивається повнокрів’я мозку та його оболон, що вельми негативно впливає на перебіг процесу асфіксії.

Головним фактором повішення є наявність петлі. її виготовля­ють з цупкого, м’якого та напівцупкого матеріалу. Петлі бувають відкритими та закритими, рухомими (що ковзають) й нерухомими. Положення петлі на шиї може бути типове, атипове та бічне. При типовому положенні вузол розташовано ззаду, при атиповому - спереду, а при бічному - збоку. Чим цупкіший та тонший матеріал петлі, тим глибшим буде слід від неї - негативний відбиток, стран­гуляційна борозна. У випадках, коли петля виготовлена з м’якого матеріалу,- борозна може бути майже непомітною.

Механізм смерті при повішенні не є лише наслідком механіч­ної асфіксії - у генезі незворотних змін важливу роль відіграють й інші фактори: вже згадане порушення кровопостачання мозку та гіпоксія його; надавлювання зубом другого шийного хребця (при атиповому повішенні) на довгастий мозок; подразнення блу­каючого нерва, внаслідок розтягування, спричинює уповільнення ро­боти серця, а інколи і його зупинення.

Діагностика повішення базується на ретельному вивченні об­ставин справи, загальної картини смерті асфіктичного характеру та наявності на шиї странгуляційної борозни.

При повішенні остання незамкнена, там, де був вузол, вона відсутня; нерівномірно виражена, більш контурована з проти­лежного від вузла боку, розташована на шиї косо, знизу вгору міститься, як правило, вище від верхньої межі щитоподібного хряща.

Виразність странгуляційної борозни залежить від матеріалу петлі, тривалості перебування тіла в петлі, маси, під якою вона затягувалася, та положення тіла після смерті.

Одним з найважливіших питань при експертизі трупа у разі повішення є встановлення прижиттєвості виникнення странгуля­ційної борозни. Воно здавна хвилювало дослідників і практиків. Було запропоновано багато вірогідних та абсолютних ознак, які допомагають провести диференційну діагностику прижиттєвих і посмертних странгуляційних борозен. Значні досягнення у ви­вченні прижиттєвих странгуляційних борозен належать ученим України: М. С. Бокаріусу, Ю. С. Сапожникову, М. О. Оболон- ському, І. О. Концевич.

їхні праці дали змогу встановити критерії діагностики таких ушкоджень. Так, прижиттєві борозни характеризуються ущільнен­ням власне дерми, гомогенізацією та порушенням тинкторіальних властивостей тканин, набряканням клітин росткового шару епідер­

місу, кровонаповненням судин шкіри з крововиливами у ділянці борозни. Досить показовими є зміни у нервових елементах шкіри та стовбурі блукаючого нерва (І. О. Концевич).

Останнім часом київськими дослідниками розроблено метод виявлення ознак прижиттєвого походження борозни шляхом уста­новлення змін рівнів кислотно-естрагованих і вільних фракцій гіс­таміну та серотоніну (у прижиттєвій борозні їх вміст у 1,5-2 рази вищий) (Б. В. Михайличенко, В. О. Сушко).

При дослідженні спинно-мозкової та перикардіальної рідин бу­ло встановлено, що у разі зажиттєвості повішення в них підвищу­ється вміст катехоламінів - адреналіну та норадреналіну майже більше як у три рази (А. М. Біляков).

Серед ознак, що дають змогу визначити прижиттєвість пові­шення, відмічено й ряд інших, які встановлюють у процесі дослі­дження трупа. Це, крім вже згаданої ознаки Амюсса, крововиливи у медіальні ніжки груднинно-ключично-соскоподібного м’яза та у зовнішню оболонку загальних сонних артерій (ознака Мартіна), у підшкірну жирову клітковину та м’язи шиї.

Зазначені ознаки властиві борозні, що утворилася при повно­му повішенні, і значно менш виражені - при неповному. Доречно зазначити, що при повному повішенні, коли тіло довго перебуває у петлі, трупні плями утворюються на кистях і нижніх кінцівках. При цьому на їх фоні спостерігається багато цяткових кровови­ливів.

Повішення, як правило, є самогубством. Убивство та нещасний випадок у разі повішення трапляються дуже рідко.

На трупах повішених (на голові та кінцівках) досить часто на­явні садна і крововиливи. Утворюються вони від контактів з ото­чуючими предметами, інколи - через судоми. Про судоми при по­вішенні знали ще в глибоку давнину. Так, Гомер в «Іліаді» писав: «Петлею шию стягнули, і смерть їх швидко настала; недовго по­смикавши ногами, всі разом затихли».

Щоб встановити істинну причину ушкоджень при повішенні, необхідно ретельно оглянути місце події, бо аналогічні травми мог­ли бути отримані й під час самооборони та боротьби з убивцями. Коли ж місце, де було виявлено труп, оточене предметами, об які могла вдаритися людина при повішенні під час судом, ця обстави­на пояснить походження саден і крововиливів.

Задушення петлею (зашморгом). Характерною ознакою цього виду механічної асфіксії також є странгуляційна борозна. Вона ви­

никає внаслідок здавлення шиї, але, на відміну від такої при пові­шенні, є рівномірною й щільною.

Петля, найчастіше, затягується руками або за допомогою за­крутки. Дуже велике значення має дослідження вузла, за характе­ром якого інколи можна визначити фах злочинця (моряк, рибалка, швець). Тому доцільно розрізати петлю з протилежного від вузла боку, а сам вузол надійно зафіксувати, не порушуючи його пер­винного вигляду.

При такому виді задушення странгуляційна борозна характе­ризується замкнутістю, невисоким і горизонтальним розташуван­ням на шиї (на рівні або й нижче від щитоподібного хряща). Майже завжди, як і при повішенні, вона чітко виражена і має певні морфологічні ознаки, які відбивають особливості матеріалу петлі (зашморгу) - його рельєф та ширину, а також кількість зроблених витків.

При дослідженні трупа привертає до себе увагу різка синюш­ність та одутлість обличчя, значна кількість крововиливів на об­личчі та слизовій оболонці очей. Досить часто виявляють перело­ми під’язикової кістки (головним чином - ріжків) і хрящів гортані.

Задушення петлею, як правило, є вбивством. Інколи - самогуб­ство, ще рідше - нещасний випадок.

Задушення руками. У механізмі смерті, крім вищезазначеного, значну роль відіграють здавлення нервово-судинного пучка, по­дразнення гілок блукаючого нерва та каротидного синуса. Спосте­рігається миттєва втрата свідомості.

Загальні асфіктичні ознаки при задушенні руками менш ви­ражені, ніж при повішенні та задушенні петлею.

До видових ознак необхідно віднести садна та крововиливи на шиї, які утворюються внаслідок натиснення нігтями на шкіру. Сад­на часто-густо напівокруглої форми, рідше лінійні. Кількість їх залежить від того, однією чи двома руками здавлювали шию, а інколи - й від індивідуальної характеристики вбивці - правша він чи лівша. Крововиливи, як і садна, утворюються в товщі шкіри та у підшкірній жировій клітковині, відповідно до місць контакту стискуючих пальців. Крововиливи мають округлу форму і часто досить глибокі. При цьому вираженість зовнішніх і внутрішніх ознак неоднакова. Внутрішні крововиливи більш масивні, локалі­зуються навколо гортані, трахеї, стравоходу, судин і нервів шиї. Майже завжди спостерігаються переломи хрящів гортані і трахеї, під’язикової кістки чи тільки її ріжків.

Задушення руками - це завжди вбивство. Необхідно зазначити, що смерть при травмі шиї (удар ребром долоні) може статися майже миттєво, але не внаслідок задушення чи шоку, як досить часто вважають, а через миттєве рефлекторне зупинення серця. Подразнення нервових закінчень, що переходить на блукаючий нерв, впливає на серце як гальмо, воно зменшує частоту та послаб­лює сили його скорочень (В. І. Воскобойников).

Це потрібно враховувати, якщо обставини справи невідомі. Жертва досить часто чинить опір, обороняється. Це стає причиною неодноразового стискування шиї, утворення на шкірі та й у м’яких тканинах додаткових ушкоджень. Останні спостерігаються не тільки на шиї, а й на обличчі (садна, крововиливи навколо рота), на грудях, животі, руках.

Обороняючись, жертва заподіює ушкодження нападникові, спричиняючи садна, рани, переломи кісток, вириваючи волосся, розриваючи одяг. Залишки травмованих тканин, а також волокон­ця одягу треба шукати під нігтями загиблого, і це дає змогу зде­більшого визначити імунно-біологічні константи вбивці.

Закриття отворів рота та носа. Якщо отвори рота та носа закриваються м’якими предметами (ковдрою, подушкою), то будь^ яких видових ознак як при зовнішньому, так і при внутрішньому дослідженні не виявляється. Виняток становлять лише поодинокі крововиливи на слизових губ - внаслідок притискання їх до зубів. У порожнині рота, носі та дихальних шляхах інколи можна вияви­ти окремі ниточки, пушинки, часточки вати тощо.

Якщо отвори рота та носа закриваються руками, то можна ви­явити садна, крововиливи навколо перших, досить значні кровови­ливи на слизових оболонках губ, а також, що рідше, переломи хрящів і кісток носа, переломи та переломовивихи зубів. Усі ці ушкодження є наслідком дії рук нападника.

Попри наявність чи відсутність видових ознак асфіксії, завжди спостерігаються ознаки загальноасфіктичні. Саме на їх основі, за відсутності інших причин смерті, діагностують механічну асфік­сію внаслідок закриття отворів рота й носа.

Закриття отворів рота й носа м’якими предметами найчастіше є нещасним випадком, але може бути й вбивством. Потерпілі, як правило, діти або ж хворі. Відомі випадки «присипання дітей» - коли мати, годуючи дитину грудьми, засинає і вони перекривають отвори рота і носа. Немовля може померти при закритті отворів рота та носа ковдрою при щільному закутуванні. Обов’язковою

умовою вірогідної діагностики є проведення лабораторних (судо­во-гістологічних, бактеріологічних, вірусологічних) досліджень з метою визначення наявності або виключення патологічних проце­сів (запалення легенів), які спричинюють гостру дихальну недо­статність.

Закриття отворів рота й носа може статися у хворих на епілеп­сію під час нападу, коли голова контактує з м’якими предметами, що закривають обличчя (подушка). У нашій практиці мав місце випадок, коли напад епілепсії стався у хворого на засніженому полі - він помер від цього виду механічної асфіксії, що підтвердилося судово-гістологічним дослідженням. На обличчі померлого було дуже багато цяткових саден від контакту з кіркою снігу. А місце, де розташовувалася голова потерпілого, мало вигляд негативної маски із снігу, який покрився тонкою кіркою.

Закриття отворів рота та носа може бути й убивством. Тоді, крім зовнішніх та внутрішніх видових і загальних ознак асфіксії, можна виявити сліди боротьби на тілі й одязі.

В окремих випадках такий вид механічної асфіксії може бути спричинений шляхом накладання клейких стрічок, які закривають зовнішні отвори дихальних шляхів. При дослідженні трупа, окрім традиційних крововиливів на шкірі, ушкоджень на слизовій обо­лонці губ, ясен і щік, виявляють садна лінійної та округлої форми незначних розмірів навколо носа і рота. На фоні синюшності, в ділянці носо-губного трикутника, особливо чітко видима під осно­вою носа «зона білої шкіри». У процесі внутрішнього дослідження привертав до себе увагу ціаноз органів грудної клітки, цяткові крововиливи під голосовими зв’язками та під ендокардом лівого шлуночка (В. Г. Бурчинський, О. І. Велігжанін, В. Т. Юрченко,

О. В. Михайленко).

Надзвичайно рідкісним є самогубство шляхом закриття отворів рота та носа. Нам довелося спостерігати один такий випадок. Сту­дент медичного вузу в палаті інтенсивної терапії надягнув маску для подачі кисню й перекрив вентиль на трубці. При судово- медичному дослідженні трупа, окрім загальноасфіктичних, будь- яких видових ознак смерті виявлено не було. Значною мірою у встановленні істини допомогла передсмертна записка з пояснен­ням того, що штовхнуло юнака на такий неординарний шлях доб­ровільного позбавлення життя.

Закриття дихальних шляхів сторонніми предметами. Ме­ханічна асфіксія у таких випадках розвивається внаслідок повного

або часткового припинення надходження повітря до організму людини через перекриття дихальних шляхів сторонніми предме­тами (тілами).

Вони можуть бути сипучі - зерно, пісок і т. ін., тверді - куски м’яса, сала, деталі іграшок, зубні протези тощо, рідкі - кров та на­піврідкі - їжа чи блювотні маси.

Зазначені предмети можуть проникати досить глибоко, а мо­жуть зупинятися на різних рівнях трахеї або нижніх відділів гортані.

Коли у дихальні шляхи потрапляють сипучі предмети, вони глибоко проникають у бронхи (до розділення бронхів II та III по­рядків). Перебіг асфіксії більш повільний, ніж при інших видах задушення. Смерть настає через 10-25 хв, а інколи - й через годи­ни. У дітей це відбувається значно повільніше, ніж у дорослих.

При дослідженні трупів людей, що загинули внаслідок асфіксії цього виду, окрім загальноасфіктичних ознак, виявляють сипучі тіла у дихальних шляхах та шлунку - вони потрапляють туди під час вдиху, а також емфізематозні зміни в легенях та великі крово­виливи під плеврою.

Досить часто причиною такого виду механічної асфіксії є по­трапляння у дихальні шляхи досить значних за розмірами твер­дих предметів. Генез смерті у таких випадках такий самий, Дк і при потраплянні сипучих. Діагностичним доказом причини смер­ті є виявлення стороннього предмета у дихальних шляхах. А на­явність у місці його розташування та вище від нього реактивних змін слизової оболонки (крововиливи, набряки, порушення ціло­сті) є безумовною ознакою прижиттєвості потрапляння такого предмета.

Механічна асфіксія може статися й внаслідок аспірації крові із ушкоджених судин під час вдиху. Це може мати місце при значних різаних ранах на шиї, при кровотечі з судин носа та голови (при переломах основи черепа). У таких випадках вдихана та заковтну­та кров проникає до альвеол. Легені збільшуються, при розтині тіла відразу ж виступають із грудної порожнини. При розрізі вони сухі, строкаті. Останнє пояснюється наявністю наповнених кров’ю та вільних від неї альвеол.

Серед інших причин, які можуть спричинити механічну асфік­сію, є аспірація їжі та блювотних мас. Найчастіше це трапляється при алкогольному сп’янінні або через хворобу чи травму. У немов­лят це може статися через недогляд за дитиною: вона відригує їжу, а та затікає у дихальні шляхи. У таких випадках при здав-

І

У стадії термінального дихання людина робить глибокий вдих і широко відкриває рота. Вода при цьому дуже глибоко проникає в альвеоли, розширює їх і розриває стінки, внаслідок чого потрап­ляє у кровоносні капіляри легенів, а звідти - в ліву половину сер­ця. Така картина вмирання властива так званому справжньому утопленик».

Смерть може статися й за інших обставин - коли потрапляння води у верхні відділи дихальних шляхів спричинює стійкий спазм голосової щілини й таким чином спричинює асфіксію. Вода при цьому потрапляє в легені у незначній кількості й знову ж таки під час термінального дихання.

Морфологічними ознаками зазначеного виду асфіксії є блі­дість трупних плям, «гусяча» шкіра, піна біля отворів рота і носа. Коли утеплення сталося в холодній воді, трупні плями, внаслідок потрапляння кисню через розрихлений епідерміс та окиснення редукованого гемоглобіну, набувають червонуватого відтінку. Трупне заклякання, яке піднімає волосся, утворює, особливо на плечах і стегнах, «гусячу» шкіру.

Отвори рота та носа оточені дрібнопузирчастою щільною пі­ною, що має форму гриба; нею наповнені дихальні шляхи (ознз*а С. В. Крушевського). їх кількість прямо пропорційна тривалості процесу утеплення. Утворюється піна від збивання води з повітрям та бронхіальним слизом. Вона має велике діагностичне значення, бо зберігає свою конфігурацію у вигляді сітчастого малюнка навіть після висихання, зберігається біля рота і носа - 3 дні, а у трахеї та бронхах - до 5 днів при теплій погоді й до 15 - при холодній.

У трупів утоплеників збільшений об’єм легенів, які здебіль­шого наповнені кров’ю. На їхній поверхні, під вісцеральною плев­рою,- світло-червоні круглі крововиливи діаметром до 0,4-0,5 см з нечіткими межами (плями Рассказова - Лукомського - Пальтауфа), поряд з ними спостерігаються менші за розміром, але значно інтен- сивніші за кольором крововиливи (плями Тардьє). Поряд з цими явищами на поверхні легенів можна виявити відбитки ребер.

У дихальних шляхах, крім піни, наявні окремі піщинки, частин­ки мулу тощо. У шлунку та кишках можна виявити воду, в більшій чи меншій кількості. Вода може проникнути й у пазуху основної кістки (ознака В. А. Свєшникова), там же можна виявити піщинки, планктон та крововиливи під слизову оболонку.

Вода, яка проникає у дихальні шляхи, містить значну кількість планктону, який потім розноситься практично по всьому тілу.

—.

Унаслідок відсутності надходження повітря концентрація кис­ню зменшується, а вуглекислого газу - зростає. Це призводить до розвитку гіпоксії та гіперкапнії. Цей вид механічної асфіксії не має видової ознаки. Діагноз встановлюють на основі виявлених загаль- ноасфіктичних ознак, відсутності ушкоджень, значних патологіч­них змін внутрішніх органів та з урахуванням обставин справи.

Такий вид асфіксії є нещасним випадком.

У тих випадках, коли підозрюється смерть від механічної ас­фіксії, для вирішення судово-медичній експертизі можуть бути поставлені такі запитання:

1. Чи настала смерть внаслідок механічної асфіксії?

Від якого конкретного виду асфіксії настала смерть?

Коли настала смерть?

При повішенні та задушенні петлею (зашморгом):

1. Смерть настала внаслідок повішення (задушення петлею)?

2. Який характер має странгуляційна борозна (замкнута, пере­ривчаста, горизонтальна тощо)?

3. Скільки часу перебував труп у петлі?

4. Прижиттєвим чи посмертним було накладання петлі?

5. Якщо петля накладена посмертно, то внаслідок чого настада смерть? /^/

6. Чи можна за особливостями странгуляційної борозни бклас- ти уявлення про характер та матеріал, з якого була виготовлена петля?

7. Які тілесні ушкодження є на трупі, механізм виникнення та ступінь тяжкості їх?

При задушенні руками:

1. Причиною смерті стало задушення руками чи інші фактори зовнішньої дії?

2. Задушення вчинено однією чи двома руками? Лівою чи пра­вою?

3. Було здавлення одно- чи багаторазовим?

У разі закриття ©творів рота й носа, дихальних шляхів сто­ронніми предметами, здавленні грудної клітки і живота:

1. Чи могла смерть настати внаслідок закриття дихальних отворів та шляхів сторонніми предметами (бажано вказати, якими, конкретно, підозрюється: подушка, шматок їжі, блювотні маси тощо)?

2. Стороннє тіло потрапило в дихальні шляхи прижиттєво чи посмертно?

3. Чи немає ознак, які свідчать, що стороннє тіло було введено в дихальні шляхи потерпілого іншою особою?

Чи могла смерть статися внаслідок здавлення грудей та жи­вота (зазначити, в яких конкретних умовах: при обвалах, притис­канні до поверхні рухомими деталями або ж коліном і т. ін.)?

Ураховуючи можливість виникнення безпомічного стану (тяжка хвороба, алкогольне або наркотичне сп’яніння), визначте, чи міг він сприяти потраплянню в організм стороннього тіла?

При утопленні:

1. У даному випадку смерть настала від утоплення чи її спри­чинила хвороба або ж тіло опинилося у воді після смерті?

2. Які причини могли посприяти утопленню (алкогольне або наркотичне сп’яніння, хвороба, травма тощо)?

3. Як довго тіло перебувало у воді?

4. Чи є на тілі тілесні ушкодження та який механізм їх виник­нення?

Розділ X

гляді опіків першого, зрідка - другого ступеня. Сонячний удар може статися навіть при дії сонячного проміння лише на непо­криту, частіше позбавлену волосся, голову.

У таких випадках під час розтину спостерігаються набряк оболон та кори головного мозку, дрібні крововиливи в них. Смерть унаслідок теплового чи сонячного удару - явище рідкісне, навіть за сприятливих для перегрівання організму умов. Як пра­вило, вона настає на фоні якихось захворювань. Найчастіше - це серцево-судинні захворювання, патологія органів дихання чи ендо­кринної системи, відповідальної за терморегуляцію, наприклад, гіпертиреоз. Тому під час розтину тіла треба ретельно дослідити всі внутрішні органи і виявити ці захворювання або інші факто­ри, що сприяли настанню смерті,- наприклад, алкогольне, нарко­тичне сп’яніння тощо.

Місцеві ушкодження унаслідок дії високої температури вини­кають, коли температура тканин підвищується понад 50 °С, що при­зводить до загибелі клітин. Вони проявляються у різного виду опіках - залежно від температури та діючого фактора (відкрите полум’я, розжарені предмети, палаючі рідини, пара, розплавлений бітум тощо).

За глибиною ураження шкіри та тканин, що прилягають до неї, розрізнюють чотири ступені ОПІКІВ.

Опіки першого ступеня - це поверхневе запалення шкіри - еритема. В місці опіку иікіра червона, болюча на дотик, припухла. На трупі ці ділянки бліднуть і розпізнаються лише за буруватим чи жовтуватим кольором і лущенням епідермісу. Опік 3/4 поверхні тіла може спричинювати смерть.

Опіки другого ступеня - ураження шкіри з відшаруванням рогового шару й утворенням пухирів, заповнених серозною ріди­ною, що містить лейкоцити і білки. Рідина спочатку прозора, але швидко мутнішає внаслідок згортання білків. Після розривів пухи­рів і витікання рідини поверхня росткового шару, що є дном опі­ків, волога, блискуча, блідо-рожева або яскраво-рожева, якщо кров містить велику кількість карбоксигемоглобіну. Після підсихання поверхня дерми жовтувато-бура чи червоно-бура, ущільнена, з сіт­кою добре помітних дрібних судин. Смертельним може бути опік 1/2 поверхні тіла.

Опіки третього ступеня характеризуються вологим або сухим первинним некрозом шкіри.

Вологий некроз утворюється внаслідок дії пару чи гарячих

рідин. Шкіра має «варений» вид, жовтуватого кольору, припухла, набрякла. По краях можуть бути опіки II ступеня (пухирі).

Сухий некроз виникає внаслідок дії полум’я або розжарених предметів. Шкіра ущільнюється, бурого кольору (можуть виника­ти опіки з обвуглюванням - чорного кольору), досить чітко відме­жовані від неушкодженої шкіри.

Розрізнюють ступені: III-А - коли частково уражається рост­ковий шар, та ІІІ-Б, що характеризується некрозом усієї товщі шкіри з ушкодженням потових і сальних залоз. Заживлення опіків третього ступеня закінчується утворенням рубців.

Опіки четвертого ступеня - це обвуглювання шкіри, підшкір­ної жирової тканини, м’язів і навіть кісток.

Причини смерті

Унаслідок опіків на місці пожежі смерть настає рідко, як пра­вило, коли горить одяг, просякнутий пальним, або вогонь палає навколо потерпілої людини.

Частіше на місці події причиною смерті є гостре отруєння окисом вуглецю або продуктами горіння синтетичних матеріалів. Тоді у крові виявляють великий вміст карбоксигемоглобіну (близь­ко 60%) чи інші хімічні речовини (ціаніди, азотисті сполуки). Смерть може настати також унаслідок механічної травми при об­валах палаючих споруд. Опіки тіла, особливо глибокі й великі, призводять до порушень функцій усіх внутрішніх систем і орга­нів, котрі мають назву «опікова хвороба».

Перебіг опікової хвороби поділяють на періоди: опіковий шок, опікову токсемію, період інфекційних ускладнень, опікове висна­ження, видужання.

Опіковий шок (різновид травматичного шоку може бути при­чиною смерті у перші дві - три доби). Тяжкість опікового шоку і наслідки ураження зумовлені не стільки величиною опіків взагалі, скільки площиною глибоких уражень шкіри. Шок зумовлений надмірним подразненням центральної нервової системи, що спри­чинює зміни рефлекторних судинних реакцій. Це, у свою чергу, призводить до мікроциркуляторних порушень, наслідком яких є підвищена проникність судин. Зменшується обсяг циркулюючої крові, руйнуються її формені елементи, розвивається олігурія. Ці порушення можуть спричинити такі ускладнення, як інфаркт міо­карда, гостру виразку шлунка, ниркову недостатність.

Опікова токсемія - виступає на перший план починаючи з третьої - четвертої доби. Вона зумовлена інтоксикацією організму продуктами розпаду білків, токсинами бактерій і токсичними ре­човинами, що всмоктуються з опікових ран.

Інфекційні ускладнення. На п’яту - сьому добу смерть, як пра­вило, настає від пневмонії, септикопіємії, септицемії, абсцесів, по­рушень функцій печінки та нирок.

Інтоксикація, септицемія, бактеріемія спричинюють значні дис­трофічні зміни внутрішніх органів, порушення процесів обміну і, як наслідок, може розвинутись опікове виснаження.

Судово-медичне дослідження трупів з опіками та обгорілих

Зовнішній огляд під час дослідження трупа дає можливість ви­явити залишки одягу чи місця, які були ним прикриті у процесі згоряння. В одних випадках одяг, що горить, спричинює додаткові опіки, а в інших, коли він щільно прилягає до тіла, навпаки, захи­щає ці ділянки від дії полум’я, гудрону тощо. Смуги неушкодженої шкіри дають можливість встановити характер деталей одягу (тугий комірець, щільно прилягаючий бюстгальтер і т. ін.). Огляд волосся і і шкіри дозволяє визначити характер діючого фактора. Під дією полум’я волосся обгоряє, набуваючи рудого кольору і колбоподіб- пого здуття. При опіках рідинами волосся не страждає. Форма і напрямок смуг опіків теж дають можливість встановити характер діючого фактора, а також позу, в якій потерпілий був під час го­ріння, бо полум’я дає смуги опіків, що спрямовані вгору, а рідини - донизу. Під дією розжарених предметів на шкірі можуть залишитися їхні відбитки. Наявність кіптяви свідчить про опік полум’ям; а від­сутність її у щілинах зморшок на обличчі вказує на прижиттєвість потрапляння у вогонь. Трупні плями яскраво-рожевого кольору на ділянках неушкодженої шкіри свідчать про наявність у крові кар- (кжсигемоглобіну, який зазвичай утворюється при вдиханні окису вуглецю, і про прижиттєвість потрапляння загиблої особи у вогонь.

При зовнішньому огляді детально описують, малюють на схемі і а фотографують виявлені ушкодження, у тому числі опіки, їхні фор­му, площину, ступінь. У процесі дослідження звертають увагу на включення на поверхнях і вглибині опіків (частки їжі, кави, біту­му, напалму тощо), котрі можуть бути складовими фактора, що ■ причинив опік.

Внутрішнє дослідження при опіках першого і другого ступенів не має особливостей. Опіки третього і четвертого ступенів призво- дять до різкого ущільнення шкіри, м’язів і внутрішніх органів. Це саме по собі технічно ускладнює розтин. Крім того, таке ущільнен- ня різко зменшує розміри трупа, а отже, й усіх його внутрішніх органів, більшість з яких має вигляд вареного або запеченого м’яса, що також ускладнює розпізнавання хворобливих змін тканин.

У таких випадках першочерговому вирішенню підлягає питан- ня про прижиттєвість потрапляння тіла у вогонь.

Про прижиттєвість потрапляння тіла у вогонь свідчать:

• висока концентрація карбоксигемоглобіну в крові глибоких судин (більше ніж 50%);

яскраво-червоний колір м’язів, крові в глибоких судинах;

наявність кіптяви в трахеї, бронхах і навіть у альвеолах;

опіки слизових оболонок гортані, голосових зв’язок, трахеї.

Експертиза повністю звугленого трупа

Певні труднощі виникають при експертизі повністю

го трупа. Основні питання, що потребують вирішення,- це при- чина смерті та прижиттєвість потрапляння загиблого у вогонь. Іноді вони розв’язуються одночасно, наприклад, за наявності ознак отруєння окисом вуглецю. В інших випадках виявляються інші причини смерті: вогнепальне ураження, механічна асфіксія, тупа травма. Особливо треба бути уважним у разі черепно-моз- кової травми, бо епідуральні крововиливи можуть бути і прижит- тєвими, і утворитися внаслідок дії високої температури. Прижит- тєві гематоми мають веретеноподібну форму, у м’яких тканинах відповідно ним містяться крововиливи. Посмертні гематоми мають серпоподібну форму, розміщуються на протилежному від дії вогню боці.

У разі сумніву зразки тканин і органів необхідно піддати гісто­логічному дослідженню. Про прижиттєвість опіків свідчать арте­ріальні тромби в ушкоджених тканинах, крайове розміщення лейкоцитів, реактивно-дистрофічні та некротичні зміни у перифе­ричній нервовій системі, м’язах і шкірі.

Іноді з метою приховування злочину трупи чи їх частини спа­люють. Тоді судово-медичному експертові доводиться досліджу­вати лише звуглені кістки.

Дослідження трупів у випадках кримінальних спалень

Ця проблема турбувала вчених давно, наукові пошуки зумов­лювалися потребами судово-медичної експертної практики. Перші посилання на спробу вирішення окремих питань щодо цього міс­тіться в підручнику Е. Гофмана (1928), де описуються досліди (ІгаІТ, СіішЬиге, МайсШса (1853) з установлення часу спалення і рупів дорослих людей. Ці експерименти здійснювалися у зв’язку і убивством графині Пьорлітц і спаленням її тіла.

Нині існує комплексна методика дослідження кісткових залиш­ив, що дає змогу вирішувати ряд питань ідентифікації особи.

Залежно від температури спалювання розрізнюють п’ять сту­пенів розжарювання кісткової тканини. Обвуглювання кістки по­чинається вже при температурі 300-350 °С. При температурі 400- (>50 °С кістка набуває сірого кольору: темно-сірого - при температу­рі 400-450 °С та світло-сірого - при температурі від 450 °С до 650 °С. Лише після 650 °С починається біле розжарювання кістки.

І Ілйбільша деформація та усадка кісткової тканини наявні після 900-950 °С.

Уже при чорному розжарюванні кісток починається їх руйну- влиня. Цей процес також залежить від багатьох факторів, серед чких найбільш сприятливий - перепад температури. Наприклад, на межі ділянок кістки, які ще прикриті м’якими тканинами, та на які висе діє полум’я. Руйнуються кістки завжди, навіть без будь-якого віручання. Виняток становлять лише дрібні кістки стоп і кистей, чкі можуть зберігатися незруйнованими. Як правило, довгі труб- члеті кістки руйнуються не повністю - без цілеспрямованого ме- ■■л пічного руйнування зберігаються окремі їх фрагменти, такі, як верхні (головки) і нижні епіфізи та частини їх діафізів. На окремих лрактеристиках цих фрагментів базується ідентифікація особи.

Уже зазначалося, що дія температури, вищої за 650 °С, призво­ди п, до усадки кісток, тобто до зменшення їх розміру. Зменшення по довжині може досягти 12,5% для діафізів та 20% - для епіфізів. По і овщині усадка може перевищувати 30%. На усадку впливає і це іі вік людини. У молодих і старих людей вона більша, ніж у се- Р«'Дньому віці.

І Іри температурі вище за 700 °С, крім усадки кісткової ткани­ни відбувається ще й деформація кісток. Більше деформуються

діафізи кісток, вони скривлюються та скручуються. Скривлення зумовлено розм’якшенням тканини, а коли утворюються подовжні розколини, то різниця температур внутрішніх і зовнішніх шарів кісткової тканини (останні більш розігріті) спричинює спірале­подібне закручування навколо подовжньої осі.

Отже, під час спалення змінюється колір кісток, відбувається їх руйнування, деформація та зменшення розмірів.

Визначення наявності кісткової тканини. Якщо на місці по­дії не виявлено цілих кісток чи їх фрагментів і слідчий змушений брати на дослідження зразки золи, одне з головних завдань судо­во-медичної експертизи - визначити наявність (або відсутність) у цих зразках часток кісткової тканини.

Сьогодні воно вирішується або методом емісійного спект­рального аналізу суміші золи палива і кісток (М. М. Стрілець; В. О. Татаренко), або методом мікроскопії. Останній запропонова­но М. М. Стрільцем у 1972 р. і ґрунтується на специфіці мікро­структур часток золи кісток.

Видова належність. Якщо виявлені на згарищі кісткові_чза- лишки мають чіткі анатомо-морфологічні ознаки, що не зміни­лись під дією вогню, то це питання не дуже складне і вирішується порівняльно-анатомічним способом за методикою В. І. Пашкової, В. І. Пашкової та Б. Д. Резнікова. Якщо ж на експертизу потрап­ляють уламки спалених кісток без характерних ознак, то вибір методики залежить від характеру тканини (компактна чи губча­ста речовина).

Компактну речовину неспалених кісток досліджують за мето­дикою Ю. М. Гладишева - вивчення діафізів на поперечних шлі­фах та за методикою Л. Л. Голубовича - на подовжніх шліфах. На­лежність кісткової тканини людині або тварині встановлюється за характерною мікроскопічною будовою шліфів.

Якндо ж на дослідження надходить губчаста речовина кісток, то її видову належність можна встановити за методикою М. М. Стріль­ця і Л. Л. Голубовича, яка ґрунтується на вимірюванні довжини та ширини кісткових лакун, а також на підрахунку їх кількості на одиниці площі.

На жаль, цей метод не може застосовуватись для дослідження губчастої речовини у стані білого розжарювання. У таких випад­ках видову належність найкраще встановлювати методом, розроб­леним Л. Л. Голубовичем, А. С. Лісовим та П. Л. Голубовичем, який ґрунтується на різниці між об’ємом незгораючої мінеральної

частини в одиниці загального об’єму губчастої речовини кісток людини і тварин.

Статева приналежність кісток. Коли встановлено, що фраг­менти чи уламки кісток належать людині, вирішується питання про стать особи, якій вони належали.

З цією метою використовують вимірювання окремих параметрів плечових, стегнових кісток, кісток гомілки та передпліччя. Оціню­вання отриманих результатів проводять за спеціальними таблицями, в яких результати вимірювань кісток чи їх фрагментів групуються за ступенем розжарювання останніх (чорне, сіре, біле).

Довжину тіла (зріст) загиблого обчислюють за допомогою спеціальних регресивних рівнянь, розроблених окремо для чоло­вічих, жіночих кісток чи кісток осіб, стать яких не встановлено (Л. Л. Голубович, П. Л. Голубович, А. Л. Голубович).

Питання щодо віку загиблого є найскладнішим з усіх, до цього розглянутих. Розв’язується воно за допомогою рівнянь множинних регресій, одержаних шляхом математичних розрахунків окремо для сірого (В. Ф. Мордасов) та білого (Л. Л. Голубович) розжарю­вання кісток. Методика визначення віку базується на кількісних характеристиках різних форм вторинних остеонів.

Відхилення від паспортного віку в той чи інший бік становить:

3,6 років - в інтервалі 17-25 років;

4,3 роки - в інтервалі 26-35 років;

7,9 років - у старшому віці.

Питання про наявність кісткової тканини та видову її приналеж­ність вирішується незалежно від того, рештки яких кісток скелета досліджують. Щодо встановлення статі, віку та довжини тіла, то вивчення цього питання ще триває.

У деяких випадках експертові вдається здійснити й ідентифі­кацію особи спаленого трупа. Це можливо, якщо на кістках зберег- нися сліди деформацій: старих переломів, природжених вад тощо. Як приклад, наводимо випадок з практики авторів.

До судово-медичного моргу м. Запоріжжя було доставлено об­вуглений труп невідомого громадянина, який загинув унаслідок ураження електрострумом високої напруги під час глушіння риби в Дніпрі. Глушіння риби проводилося таким чином. Потерпілий перебував у дерев’яному човні під найбільш провисаючою лінією електропередачі і мав довгий дріт, один кінець якого - прив’язаний до каменя, занурювався у воду, а протилежний - прив’язувався до каменя й закидався на дріт лінії електропередачі. Унаслідок елект­

ричного розряду, що потрапляв у воду, оглушена риба спливала на поверхню й підбиралася рибалкою. Дріт, що закидався, у місці кон­такту перегоряв, тому маніпуляція прив’язування наступного ка­меня й закидання дроту на лінію високої напруги повторювалася. Під час одного з кидків дріт, що був занурений у воду, відірвався від каменя й влучив у рибалку. При зовнішньому огляді - одяг повністю відсутній. Волосся на голові теж відсутнє, шкіра голови, тулуба й кінцівок ущільнена, з розривами, напружена, чорного або темно-коричневого кольору. Передні поверхні гомілок позбавлені шкіри. Ліва гомілка деформована. Кістки по передній поверхні об­вуглені. Після відшарування м’яких тканин встановлено зрощення великої та малої гомілкових кісток між собою на межі нижньої й середньої третин. Після випилювання фрагменту кісток і спалення до змішаного сіро-білого розжарювання, з’ясувалося, що з мало­гомілкової кістки стирчить трикутний уламок скла, за яким загиб­лого опізнала дружина.

Перед судово-медичною експертизою може постати питання про час, потрібний для повного спалення трупа дорослої людини, його частин або трупа дитини. Його вирішенню було присвячено багато експериментальних досліджень, результати яких досить не­однозначні. Дійсно, час спалення залежить від багатьох умов: яко­сті й кількості палива, а отже, від температури і часу горіння; від технічних можливостей топки, печі, багаття тощо. Для розрахунків часу спалення ще й тепер судово-медичні експерти користуються рівнянням, запропонованим Ю. М. Кубицьким, але тільки у разі, коли є всі необхідні дані щодо процесу спалення. В середньому на спалення трупа дорослої людини потрібно близько 12-15 год, а новонародженої дитини - 1,5-2 год. У крематорії спалення три­ває 30-40 хв при температурі близько 1000 °С.

Метод спектрографічного дослідження кісток з метою встанов­лення видової, статевої приналежності, регіону проживання та віку на цей час поширення не набув через значну залежність результа­тів від складу палива.

Виявлення загиблої людини на місці пожежі або зі слідами дії високої температури передбачає вирішення таких запитань:

1. Від чого настала смерть і чи не є її причиною дія високої тем­ператури?

Давність настання смерті?

Прижиттєво потрапила людина в осередок пожежі чи після смерті?

4. Чи є на тілі ушкодження, не характерні для дії високої тем­ператури, та чим вони могли бути спричинені?

Чи наявні у крові та сечі (або м’язових тканинах за відсут­ності рідкої крові) алкоголь, наркотики?

У разі повного згоряння трупа ставиться питання про іденти­фікацію за кістковими залишками, що передбачає визначення походження кісток від людини чи тварини. При встановленні на­лежності кісткових залишків скелета людини - про належність їх чоловікові чи жінці, про зріст загиблої людини та її вік. В окремих випадках, за наявності прижиттєвих ушкоджень, захворювань чи вад розвитку кісткової системи - про встановлення походження кісток від конкретної особи.

Розділ XI РОЗЛАД ЗДОРОВ’Я ТА СМЕРТЬ УНАСЛІДОК ДІЇ НИЗЬКОЇ ТЕМПЕРАТУРИ

люється їжа у шлунку. Пізніше енергетичні затрати компенсуються за рахунок цукру крові, глікогену печінки і м’язів. Коли резервні можливості вичерпані, починається зниження температури тіла, що, у свою чергу, гальмує біохімічні процеси в органах, тканинах і клітинах. Зниження температури тіла до ЗО °С призводить до кис­невого голодування центральної нервової системи внаслідок того, іцо засвоєння кисню тканинами різко знижується, хоча у крові (на­віть у венозній) утримується значна його кількість (явища аноксії на фоні гіпероксигенії). Настає спазм кровоносних судин - за тем­ператури тіла 28 °С кровоток зменшується у два рази. Цим явищем зумовлені фізична слабкість, пригніченість, сонливість. При зни­женні температури тіла до 26-24 °С організм у цілому не може функціонувати і настає смерть. Але кожний орган і кожна тканина має свою межу зниження температури (біологічний нуль), нижче га яку їх фізіологічні функції припиняються. Так, для кори голов­ного мозку біологічний нуль становить 31 °С, нижче цього рівня настає втрата свідомості, а центри дихання й кровообігу припиня­ють діяльність при 24 °С.

Безпосередньою причиною смерті можуть бути:

• первинне припинення дихання;

судинний колапс;

холодовий шок;

фібриляція шлуночків серця.

Унаслідок дії низької температури смерть настає від пере­охолодження організму, а не від замерзання. Замерзання тканин відбувається тільки після смерті, якщо температура навколишньо­го середовища нижче від 0 °С.

Зовнішні ознаки смерті внаслідок переохолодження

Смерть внаслідок переохолодження судово-медичний експерт уже може запідозрити, оглядаючи труп на місці події.

1. Людина, яка мерзне, набуває характерної пози «калачиком» - руки й ноги зігнуті і притиснуті до тіла. Здебільшого одяг на трупі щільно загорнутий, але іноді у період агонії у людини виникає по­чуття жару і відповідні галюцинації, внаслідок чого вона роздяга- ■ і'і.ся і розкидає свій одяг. У такому разі, а також у випадках алко­гольного сп’яніння чи самогубства через переохолодження пози «(калачиком», як правило, не спостерігається.

2. Тепло тіла людини, котра вмирає на снігу, розтоплює його, перетворюючи на

У кутках очей можуть бути замерзлі сльози, а біля отворів носа і рота, на вусах і бороді -льодяні бурульки.

Може виявитися різко виражене трупне заклякання й «гусяча шкіра» як результат скорочення м’язів шкіри, що підіймають во­лосся.

При тривалій прижиттєвій дії холоду на відкриті частини тіла часто наявне озноблення. Ці ділянки синюшні, набряклі, на розрізах - на вигляд соковиті, з великою кількістю дрібних крововиливів.

Трупні плями червоного кольору. Такий колір при мінусових температурах є наслідком надмірного вмісту в крові кисню. Якщо ж переохолодження організму відбувається при плюсовій темпера­турі і підвищеній вологості повітря, то рожевий або червоний ко­лір трупних плям частіше зумовлений з’єднанням кисню повітря з кров’ю капілярів через розпушений вологою шар епідермісу.

У випадках, коли на чоловіках, котрі загинули від переохо­лодження, був короткий одяг (куртки), може спостерігатися втяг- нення у пахвинний канал сім’яних канатиків і яєчок (ознака Пунарє- ва), а також червоний колір і припухлість головки статевого члена.

Внутрішні ознаки смерті від переохолодження

1. Привертає до себе увагу переповнення кров ’ю серця та круп­них судин. Прогресуючий спазм судин від периферії до центру зу­мовлює переповнення кров’ю правої половини серця. Ліва поло­вина переповнюється в результаті надмірного надходження крові з легень.

2. Якщо смерть настає при температурі -15 °С і нижче, кров у серці і судинах - червона, зі згустками. Такий самий колір мають трупні плями і слизові оболонки. Якщо ж смерть настає за більш високої температури - кров темна, а слизові оболонки й трупні плями синюшні. Синюшно-фіолетові трупні плями і темна кров спостерігаються також за наявності в організмі великої кількості алкоголю.

3. Головний мозок і його болони, а також легені - повнокровні. У легенях - червоні крововиливи, іноді значних розмірів.

4. Слизова оболонка шлунка занадто складчаста, потовщена, з крововиливами, які мають назву «плями Вишневського», бо вперше описані ним у 1895 році.

Вважають (Т. В. Плющєва, В. І. Алісієвич), що під дією низької температури на організм відбувається поступове згасання функцій центральної, а також периферійної нервової системи. Звичайно ж страждають ганглії сонячного сплетіння, які контролюють трофіч­ну функцію. У відповідь на дію холоду відбувається вазоконстрик- ція дрібних судин, які живлять стінки шлунку. Тривалий спазм цих судин спричинює ішемічний некроз тканин, зумовлений недо­статнім припливом крові. Порушуються окисно-відновні процеси у тканинах слизової оболонки, внаслідок чого відбувається їх за­гибель. Тривалий спазм судин, ішемія тканин, розлад проникності судинних стінок тягне за собою вихід за межі судин плазми крові (набряк тканин), а потім і еритроцитів (геморагічне просякнення). На ділянки некротизованої тканини з боку шлункової порожнини діє хлористоводнева кислота, яка ще більше посилює некроз тка­нин, а потім і їх руйнування, бо рН на поверхні шару слизу, яким «крита слизова оболонка, дорівнює 2, а у примембранній частині - більше за 7.

Підтвердженням того, що некротизація тканин пов’язана з роз­витком ішемії невеликих ділянок, обмежених розгалуженням окремих судин, слугує клиноподібна форма некрозів та їх інфарк- топодібний вигляд (В. П. Десятов). Кров, що виділяється зі зруй­нованих судин під дією шлункового соку, перетворюється на со­лянокислий гематин, котрий просякає некротизовані тканини.

Таким чином, процес утворення плям Вишневського є багато­складовим. У цьому беруть участь внутрішні фактори - активіза­ція парасимпатичної системи, венозний застій, вазоконстрикція, що забезпечує тривалу ішемію тканин, а також зовнішні фактори агресії - підвищення рівня рН, руйнування слизово-бікарбонат- иого бар’єра, пригнічення простагландинів, котрі у нормі сприя­ють швидкій регенерації ушкодженої тканини.

За механізмом утворення плями Вишневського можна віднести до класичної стресової дії, про що свідчить дослідження функціо­нальної активності гіпофізо-адренокортикальної систем на різних ¹ гадіях холодового шоку. Встановлено, що після дії холоду протя­гом короткого терміну спостерігається швидке зниження рівня і шококортикоїдів (з різних гормонів на 60-75%) і значне підви­щення їх біохімічного попередника - вільного холестерину. Най­більшою мірою знижується рівень фракції гідрокортизону. Потім наростає фаза активації, яка характеризується (відповідно кори н іднирників) відновленням попередньої кількості гормонів та їх

накопиченням у залозі. Але при тривалій дії низької температури настає виснаження наднирників.

Таким чином спостерігаються особливості відповіді наднирни­ків на дію холоду. Спочатку відзначається спустошення депо гор­монів у корі, зниження концентрації глюкокортикоїдів у крові; на­копичення природних попередників глюкокортикоїдів і катехола- мінів у залозі з наступною інтенсифікацією синтезу гормонів і, нарешті, виснаження залози на висоті її функціональної напруги.

Плями Вишневського зазвичай відсутні у випадках швидкого переохолодження, характерного для дітей, людей похилого віку або для людей у стані алкогольного сп’яніння, яке спричинює розши­рення периферійних судин, що сприяє інтенсивній втраті тепла, а отже, швидкому переохолодженню. Таким чином, алкоголь не за­побігає, а, навпаки, сприяє більш швидкому переохолодженню.

5. Переповнення сечею сечового міхура при переохолодженні зумовлено порушенням його інервації. Оскільки в тканинах алко­голь при переохолодженні швидко утилізується, а в сечі зберіга­ється, за його концентрацією в сечі можна розрахувати,\яку кіль­кість алкоголю і за який час до настання смерті загиблий вживав.

6. Проліферативно-дистрофічні зміни епітелію канальців ни­рок. Мікроскопічно визначаються помірним повнокрів’ям внутріш­ніх органів, набряканням, а згодом - зморщуванням клітин, ви­никненням осередків крововиливів і некрозів (як поверхневих, так і глибоких).

І нарешті, як зазначалося вище, біохімічним дослідженням можна встановити зниження (аж до повного зникнення) цукру крові, глікогену печінки та м’язів.

Інколи, якщо тіло після смерті перебуває на сильному морозі, мозок замерзає і, розширюючись, розриває череп разом з м’якими покривами. Останні при розмерзанні просякаються гемолізованою кров’ю, що може навести на думку про черепно-мозкову травму. Але при замерзанні частіше розходяться шви черепа, а не лама­ються кістки. Крім того, відсутність слідів забою та крововиливів у тканини мозку, під оболони і в м’які покриви, а також саден по краях розривів шкіри свідчитиме на користь замерзання мозку.

Гемоліз крові і просякання нею м’яких тканин значно інтенси- вніші, якщо розмерзання тіла відбувається швидко - у теплому приміщенні або за допомогою гарячої води. Тому треба, щоб за­мерзлий труп відтавав при кімнатній температурі, поволі, як пра­вило, протягом доби.

Місцева дія холоду виявляється у відмороженнях різного сту­пеня, яких найчастіше зазнають відкриті або погано захищені ді­лянки тіла: вуха, ніс, підборіддя, вилиці, верхні та нижні кінцівки.

Відмороження виникають тільки у живих людей і прояв­ляються після відігрівання вражених ділянок, тому що відмо­роження є реактивним процесом, для якого потрібна оптималь­на температура.

Як і при опіках, розрізнюють чотири ступені відмороження.

Перший ступінь характеризується почервонінням або поси­нінням і набряком шкіри. Звичайно супроводжується лущенням епідермісу і сильним свербіжем. Минає безслідно, але деякий час зберігається підвищена чутливість до холоду.

Другий ступінь - це утворення пухирів, що з’являються через кілька годин або через 1-2 дні. Пухирі заповнені спочатку прозо­рою (серозною), а потім червонуватою, внаслідок гемолізу, ріди­ною, легко розриваються. Ранова поверхня спочатку волога, блис­куча, але швидко покривається кірочкою, під якою відбувається загоєння. Для повного загоювання потрібно 2-3 тижні. Рубці не утворюються, але довго зберігається чутливість до холоду.

Третій ступінь супроводжується некрозом усієї товщі шкіри та підшкірної жирової клітковини. Уражені тканини не болючі, з пухирями, заповненими кров’янистою рідиною. Приблизно через тиждень некротизовані тканини відокремлюються з утворенням ранової поверхні, яка загоюється протягом 2-2,5 місяців. На місці уражених ділянок утворюються рубці.

Четвертий ступінь - некроз глибоких м’яких тканин з ура­женням кісткової тканини. Загоювання досить тривале - кілька місяців, іноді до року. У разі відмороження кисті чи стопи після загоювання може залишатися кукса. Перебіг захворювання при третьому і четвертому ступенях часто ускладнюється гангреною, сепсисом, остеомієлітом тощо, внаслідок чого може настати смерть.

Судово-медичне обстеження живих осіб з приводу відморо­жень у практиці трапляється досить рідко. Мета експертизи - встановлення ступеня тяжкості тілесних ушкоджень. Питання ви­рішується за тривалістю розладу здоров’я (І—III ступені) або за відсотком втрати працездатності (IV ступінь).

Підозрюючи смерть від переохолодження тіла, слідчий перед­бачає вирішення таких основних питань:

1. Яка причина смерті і чи не від переохолодження вона настала?

Коли настала смерть?

3. Чи є на тілі загиблої особи ушкодження та яким предметом або фактором вони спричинені? Яка давність їх виникнення?

Чи не могли вони утворитись унаслідок дії низької темпера­тури, прижиттєві ушкодження чи виникли після смерті?

Якщо тіло людини замерзло, то чи прижиттєво воно потрапи­ло під дію низької температури?

Наявність у крові та сечі алкоголю та за який час до настання смерті він вживався?

Які фактори могли сприяти переохолодженню організму (лег­кий одяг, алкогольне або наркотичне сп’яніння, прижиттєві захво­рювання)?

Стосовно живих осіб виникають запитання про наявність ушко­джень; про можливість їх виникнення унаслідок дії низької темпе­ратури при вказаних обставинах; про ступінь тяжкості отриманих ушкоджень або відсоток втраченої працездатності.

Розділ XII РОЗЛАД ЗДОРОВ’Я ТА СМЕРТЬ УНАСЛІДОК ЗМІНИ

БАРОМЕТРИЧНОГО ТИСКУ (БАРОТРАВМА)

Дію тільки зниженого барометричного тиску (гірська хво­роба).

Швидкий перехід від підвищеного до зниженого тиску (швидкий підйом водолаза, розгерметизація літальних апаратів на значних висотах).