придавлюванням людини до корпусу іншого судна тощо.

Ушкодження гвинтами великогабаритних суден виникають,

якщо людина затягується під корпус струменем води. Малогаба­ритні судна, маючи малу осадку, під час руху можуть зіткнутися з плавцем, занурюючи його у воду та ушкоджуючи корпусом і гвинтом. Ушкодження гвинтами частіше локалізуються на голові, верхніх кінцівках і верхній частині тулуба, але можуть спостері­гатися й на інших частинах тіла. Вони схожі на рубані рани, але зі здертими краями. Гвинти моторних човнів частіше ушкоджу­ють лише м’які тканини, тоді як гвинти великогабаритних судів можуть відчленувати якусь частину або навіть розділити тіло. Від дії гвинтів малогабаритних човнів звичайно утворюється кілька ран, які схожі за формою і розташовані на однаковій відстані од­на від одної. Повне розділення тіла може бути наслідком дії крил судів на підводних крилах, які рухаються з великою швидкістю. При розділенні тіла у ділянці контакту виникають осколкові пере­ломи кісток скелета.

При зіткненні корпусу судна з людиною, яка плаває у воді, спри­чинюється тупа травма голови і тіла, тяжкість якої залежить від типу судна, його маси і швидкості. Ця травма може супроводжу­ватись утворенням саден, крововиливів, поверхневих ран або осколкових переломів кісток черепа, численних переломів ребер, переломів лопаток, хребта, кісток таза, а також загальним струсом тіла з ушкодженням внутрішніх органів.

Під час швартування суден до причалу або одне до одного лю­дина, яка впала за борт, може бути придавлена до стінки причалу чи корпусу іншого судна. При такій травмі спостерігається здавлю­вання голови, грудної клітки, таза та кінцівок, що супроводжуєть­ся численними переломами кісток, деформацією голови і грудної клітки, ушкодженнями внутрішніх органів.

Безпосередньою причиною смерті здебільшого є утеплення, але смерть може настати також від механічної травми, переохоло­дження організму, а на підводних човнах - ще й від термічних ушкоджень або барометричної травми.

Кваліфіковані висновки при водній травмі можна робити тільки після всебічного дослідження трупа з урахуванням даних додат­кових методів дослідження, обставин справи, а за необхідності — і результатів інженерних і водолазно-технічних експертиз.

Р о з д і л VI І ТРАВМА ПРИ ПАДІННІ

зовнішні ушкодження не відповідають внутрішнім, із знач­ною перевагою останніх;

характерні численні конструкційні, тобто ті, що виникають поза зонами прямої дії сили, переломи кісток;

значно виражені ознаки загального струсу тіла.

Шкіра людини дуже добре протистоїть дії тупих твердих пред­метів, особливо, якщо сила спрямована перпендикулярно до її по­верхні. Тому поверхня шкіри або зовсім не ушкоджується, або на ній утворюються незначні синці, садна і значно рідше - рани, які виникають, як правило, не від удару об поверхню, а від дії уламків кісток зсередини.

Внутрішні ушкодження, навпаки, досить тяжкі і тим значніші, чим з більшої висоти впало тіло. Це - численні переломи кісток скелета, розриви і навіть відриви внутрішніх органів, ушкодження головного мозку - від поверхневих осередків забою до цілковитого його руйнування. Відірвані внутрішні органи чи їхні частини мо­жуть переміщуватись з однієї порожнини в іншу. Якщо внутрішні органи не відриваються, то загальний струс тіла виявляється у надривах зв’язкового апарату і в численних дрібних крововиливах у тканини внутрішніх органів.

Переломи кісток бувають як локальні, так і конструкційні (на відстані). Локалізація переломів залежить від зони прикладення сили. Падіння на голову супроводжується деформацією голови, осколковими переломами кісток склепіння та основи черепа. Падіння на спину спричинює переломи лопаток, крижів, тазових кісток, локальні переломи ребер - по навколохребтових і лопаткових лініях, конструкційні - по середньо-, передньопахвових та інших лініях. Спостерігаються також переломи хребта у вигляді розривів міжхребцевих дисків, переломи остистих і поперечних відростків.

При падінні на передню поверхню тіла спостерігаються локальні переломи кісток лицевого черепа, ключиць, груднини, лобкових кісток, ребер - по навкологруднинних і середньоключичних лініях, та конструкційні - по середньо- та задньопахвових лініях. Падіння на випрямлені ноги спричинює локальні переломи п’яткових кісток, конструкційні (вбиті) переломи гомілкових кісток у ділянках ме- тафізів, компресійні переломи хребців у поперековому і грудному відділах, переломи шийок стегнових кісток та тазостегнових суг­лобів. Може також мати місце кільцеподібний перелом кісток ос­нови черепа. Аналогічні переломи кісток основи черепа (як конс­трукційні), компресійні переломи хребців, переломи сідничних кісток з розривами крижово-тазових сполучень спостерігаються при падінні на сідниці.

У разі падіння на прямі ноги, долілиць чи горілиць наявні симе­тричні ушкодження й переломи кісток стоп, лопаток, ребер з двох боків. Падіння на бік спричинює локальні переломи ребер, пере­

ломи шийки стегна і вертлюжної западини з боку падіння і конс­трукційні переломи ребер - з протилежного боку.

Ступінчасте падіння. Якщо людина, падаючи з висоти, вдаря- сться об якісь виступаючі предмети, то тіло її в повітрі може пере­вертатись, а ушкодження утворюються на будь-яких поверхнях, у тому числі й на поверхні, протилежній місцю контакту з землею.

Судово-медичний експерт повинен пам’ятати про необхідність виявлення серед множинних ушкоджень від падіння, ушкоджень, спричинених іншими предметами чи факторами, які передували падінню людини з висоти. Це стосується й ушкоджень, що могли утворитися у процесі боротьби чи при самозахисті. Крім того, пам’ятаючи, що навколо житлових будинків завжди є під’їзні шля­хи, треба диференціювати падіння з висоти та автомобільну травму.

Падіння на площині

Окреме місце займає експертиза у разі падіння з висоти влас­ного зросту, тобто з положення стоячи.

Таке падіння може бути мимовільним, наприклад, якщо люди­на послизнулась, а може бути наслідком поштовху чи удару, тоді йдеться про падіння з прискоренням. Найбільш небезпечним є ушкодження голови, яке часто супроводжується переломами кісток черепа і ушкодженням головного мозку та його оболон.

Удар головою об тверде покриття чи якісь тверді виступаючі предмети спричинює лінійні переломи кісток черепа, котрі поши­рюються по площі у напрямку дії сили. Лінії переломів можуть завершуватися поверхневими розколинами або перериватися, до­ходячи до швів чи природних отворів черепа. У ділянці контакту голови з твердою поверхнею (зона удару), ушкодження мозку, особливо у разі закритої внутрішньочерепної травми, можуть бути відсутніми або проявлятися у вигляді обмежених крововиливів під м’які мозкові оболони та дрібнокрапкових крововиливів у сіру ре­човину мозку. На протилежному боці, тобто в ділянці, проти­лежній місцю удару, майже завжди утворюються зони забою, які є осередками червоного розм’якшення сірої речовини з дрібно- чи исликокрапковими крововиливами навколо. Крововиливи можуть поширюватись у білу речовину мозку. У всіх випадках падіння на площині, більші ушкодження головного мозку, здебільшого, вини­кають на боці, протилежному місцю удару.

Якщо людина падас навзнак, що частіше трапляється при ми­мовільних падіннях, ударяючись об тверде покриття потилицею, то ділянкою протиудару є полюси й основи лобових і скроневих часток мозку.

Падіння долілиць спричинює ушкодження мозку в ділянці уда­ру (полюси й основи лобових і скроневих часток), а ще більші - у ділянці протиудару (полюси потиличних часток).

Падіння на ділянку тім’яного горба супроводжується ви­никненням зони протиудару на основах і верхівках скроневої і лобової часток протилежного боку тощо.

Крововиливи під оболони і в шлуночки мозку можуть спосте­рігатися в усіх випадках падіння на площині.

У разі судово-медичного дослідження падіння на площині експерт повинен звертати увагу на ознаки падіння з прискорен­ням, спричиненим поштовхом чи ударом сторонньої людини. Ці ушкодження звичайно локалізуються на поверхні тіла, протилеж­ній місцю контакту з твердим покриттям.

Направляючи на дослідження труп з підозрою на падіння з ви­соти, слідчий зазвичай ставить перед експертом основні питання:

1. Які ушкодження виявлені на тілі трупа, їх локалізація, ме­ханізм утворення, давність виникнення, прижиттєвість, ступінь тяжкості?

Чи не могли ушкодження утворитися при падінні тіла з висоти?

Судячи з локалізації ушкоджень на тілі, яке падіння наявне - вільне чи ступінчасте?

Якою поверхнею (частиною тіла) потерпіла особа вдарилася об тверде покриття?

Чи немає на тілі ушкоджень, що виникли до падіння тіла з ви­соти, їх характер, локалізація, ступінь тяжкості?

Наявність в організмі алкоголю, наркотиків і ступінь сп’я­ніння?

Слідчого можуть цікавити і деякі інші питання, виходячи з об­ставин справи і даних огляду місця події.

Розділ VII СУДОВО-МЕДИЧНА ЕКСПЕРТИЗА УШКОДЖЕНЬ, СПРИЧИНЕНИХ ГОСТРИМИ ПРЕДМЕТАМИ

предметами, називають колотими. Колючі предмети, позбавлені ребер, розсовують тканини по ходу еластичних волокон, а ті, що мають гострі ребра, розривають тканини незалежно від ходу елас­тичних та м’язових волокон.

Найбільш часта локалізація ушкоджень - на тулубі, рідше - на голові та інших частинах тіла. Форма і розміри ран на шкірі безпо­середньо залежать від форми й поперечного розрізу знаряддя трав­ми. Волосся навколо ран, як правило, не ушкоджується. Конічні та циліндричні предмети з гострими кінцями утворюють лінійні ра­ни, які можуть, залежно від ходу м’язових волокон, мати овальну чи веретеноподібну форму. При пораненні знаряддям з гранями вхідним отворам притаманні розрізи гострими ребрами або розриви шкіри. Таким чином утворюється зіркоподібна рана з променями, число яких відповідає кількості ребер. Ця закономірність зберіга­ється до 5 ребер, після чого отвір за виглядом тотожний спричине­ному циліндричним предметом. Глибина ранового каналу більша від довжини і ширини рани на шкірі. При таких ушкодженнях внутрішня кровотеча значно більша, ніж зовнішня. На кістках утво­рюються дірчасті переломи, які часто мають форму поперечного розрізу предмета.

За ушкодженнями на шкірі, кістках і внутрішніх органах мож­на встановити вид гострого знаряддя, форму й розміри поперечно­го розрізу, кінцевої частини, довжину предмета - з глибини його занурення в тіло, напрям і кількість ударів.

Знаряддя, що мають тільки гострий край (лезо), називають рі­жучими, а ушкодження, ними заподіяні,-різаними.

Ріжучі предмети діють, розсікаючи тканини гострим краєм (лезом). Рани частіше локалізуються на шиї, відзначаються силь­ною зовнішньою кровотечею. Довжина рани значно більша від глибини і ширини. Кінці ран гострі з поверхневими надрізами шкіри. Численні надрізи вказують на кількість рухів клинка в ра­ні. Стінки гладкі. Ріжучий предмет може надсікати надкісницю, губчасту речовину і розсікти хрящ, залишаючи на стінках ушкод­ження сліди - траси.

Ушкодження дають змогу встановити вид гострого предмета, місце прикладання сили, за трасами виявити конкретний екземп­ляр ріжучого предмета.

Предмети, що мають гострий кінець і один чи два гострих края (леза), називають колюче-ріжучими. За формою клинки підрозді­

ляють на два типи: тип фінського ножа (гострий кінець і одне ле­зо) і тип кинджала (двогострий). Поперечний розріз фінського но­жа має форму вузького клина, а кинджала — вузького витягнутого ромба. Ушкодження, спричинені колюче-ріжучими предметами, називають колото-різаними. Найчастіша локалізація ушкоджень - тулуб, рідше - шия, кінцівки, голова. З боку леза кінець рани зав­жди гострий, можливо - з додатковим надрізом шкіри. З боку обушка кінець може бути різної форми, що залежить від товщини й форми першого: П-подібної, М-подібної, заокругленої, гострої. Глибина ранового каналу, як правило, відповідає довжині клинка на рівні занурення, а довжина рани шкіри без додаткових надрізів - ширині клинка на тому самому рівні. На плоских кістках і хрящах часто спостерігаються щілясті або щілясто-дірчасті переломи, причому на їхніх стінках можуть зберегтися траси.

За колото-різаними ушкодженнями можна встановити вид трав­муючого гострого предмета, довжину, ширину й товщину клинка чи його частини, що була занурена в тіло, кількість лез у клинка, наявність обушка, форму кінцевої частини клинка, конкретний екземпляр колюче-ріжучого предмета (за трасами), кількість і на­прямок ударів, орієнтацію частин клинка (обушка, леза) і його площини в момент занурення в тіло щодо поверхні тіла, уявити картину взаємного переміщення постраждалої людини та злочинця (за локалізацією ушкоджень на одній чи різних поверхнях, за на­прямками і довжиною рани на шкірі і рановими каналами тощо).

Рубаючі знаряддя - предмети, що мають гострий край і велику масу. Рубані ушкодження найчастіше спричинюються сокирою. Механізм ушкодження - розсічення тканин з наступним їх розсову­ванням. Разом з тим упор на «носок» чи «п’ятку» призводить до розриву тканин в ділянці відповідних кінців ран. Найчастіше ушко­дження локалізуються на голові, рідше - на тулубі, шиї і кінцівках.

Форма ран шкіри, як правило, веретено- чи дужкоподібна. Ступінь зсаднення країв рани залежить від гостроти леза - чим гостріше, тим менше зсаднення. Рана шкіри, утворена дією тільки леза, має гострі кінці, але в разі упору на «носок» чи «п’ятку» цей кінець буде П- чи М-подібним. Стінки рубаних ран рівні. Довжина та глибина рани перевершують її ширину. Для ушкоджень трубча­стих кісток характерні надруби, розруби та відруби. Надруби і розруби мають або обидва гострі кінці, або один гострий, а дру­гий - П-подібний. Надруб - поверхневе, а розруб - глибоке ушко­дження кістки. Відруб - повне відділення частини кістки. Стінки

ушкоджень кісток і хрящів характеризуються наявністю слідів - трас. На плоских кістках спостерігаються надруби, а також по­довжньо-дірчасті або клиноподібно-дірчасті та оскольчасті пере­ломи. На їхніх стінках також можуть залишатися сліди - траси внаслідок дії леза рубаючого предмета.

Розміщення ран на обмеженій ділянці та їх паралельне розта­шування свідчить, що взаємне місцеположення потерпілого і того, хто наносив ушкодження, у процесі травмування не мінялося.

Рубані ушкодження дають можливість установити вид трав­муючого знаряддя, довжину його леза, наявність «носка» та «п’ятки», напрямок дії, кількість ударів; орієнтацію в момент уда­ру леза, «носка», площини клина відносно подовжньої осі тіла, на­явність або відсутність факту взаємного переміщення нападаючого та потерпілого, можливість самоушкодження і навіть конкретний екземпляр травмуючого знаряддя.

Пиляльні знаряддя характеризуються наявністю зубців з гост­рим кінцем і двома короткими гострими краями. Ушкодження, що ними спричинюються,- пиляні. Прижиттєві ушкодження найчас­тіше утворюються від дії циркулярної пилки, а посмертні - від дії дворучної пилки, ножівки по дереву чи металу.

Пиляні рани при неповних розпилах мають довгасту форму з дрібнозазубленими краями, часто з одним або двома роздвоєни­ми кінцями. При повному розділенні тулуба або кінцівки характер ушкоджень країв шкіри може зберігатися. На кістках розрізнюють надпили, розпили і відпили. Надпили з хвилястим розводом пилки - дугоподібні, з простим розводом - роздвоєні у вигляді ластівча­ного хвоста. Ширина жолоба, як правило, відповідає ширині роз­воду пилки. Поверхня відпилу завжди нерівна через велику кіль­кість поверхневих валиків і борозенок, паралельних одне одному.

Пиляні ушкодження дають можливість встановити вид трав­муючого гострого предмета, визначити його тип, ширину розводу, висоту зубців та крок пили.

Враховуючи можливості судово-медичної експертизи, слідство у справах про насильну смерть, причиною якої були ушкодження від дії гострих предметів, може запропонувати для вирішення та­кі запитання:

1. Що стало причиною смерті потерпілого?

Яким видом знаряддя нанесено ушкодження?

Чи не спричинено воно предметом, представленим на експер­тизу (кинджалом, ножем, долотом, сокирою, пилкою тощо)?

4. Одним чи декількома предметами нанесені ушкодження?

5. Травми спричинені одно- чи багаторазовою дією?

Яка послідовність нанесення ушкоджень?

В якому напрямку діяв травмуючий предмет?

В якому положенні перебував потерпілий у момент отри­мання ушкоджень?

Яке можливе взаєморозташування потерпілого та нападника в момент нанесення ушкодження?

З якою силою нанесено удар (удари)?

Чи не міг потерпілий сам собі спричинити ушкодження, що були виявлені, чи вони нанесені іншою особою?

Для колюче-ріжучого знаряддя можуть бути поставлені й ін­ші запитання:

1. Яка форма колюче-ріжучої зброї, її розміри та характер попе­речника (одно- чи двобічно гострий, наявність обушка та його тов­щина тощо)?

2. Чи збігається кількість ран на шкірі з кількістю ранових ка­налів?

Для рубаючого знаряддя:

Які властивості були притаманні травмуючому предмету (дов­жина леза, гострота та товщина його тощо)?

Розділ VIII СУДОВО-МЕДИЧНА ЕКСПЕРТИЗА ВОГНЕПАЛЬНИХ УШКОДЖЕНЬ

Вогнепальну зброю поділяють на артилерійську та стрілець­ку, останню - на групову (кулемети, міномети) та ручну (індиві­дуальну).

Найчастіше судово-медична практика має справу з ушкоджен­нями від пострілів з ручної стрілецької зброї, які поділяють на такі групи:

1. За призначенням:

а) бойова (автомати, гвинтівки, карабіни, пістолети, револь­вери);

б) мисливська (одно-, дво-, трицівкові рушниці, штуцери);

в) спортивна (гвинтівки, пістолети, револьвери);

г) спеціального призначення (будівельно-монтажні, сигнальні, стартові пістолети).

2. За способом виготовлення:

а) штатна (стандартна);

б) саморобна (самопали);

в) дефектна (обрізи).

3. За довжиною цівки:

а) довгоцівкова (понад 500 мм) - автомати, гвинтівки, карабіни, рушниці);

б) середньоцівкова (200-500 мм) - револьвери, автомати;

в) короткоцівкова (до 200 мм) - пістолети, револьвери.

4. За

а) нарізна (автомати, гвинтівки, пістолети);

б) гладкоцівкова (мисливські рушниці);

в) комбінована (мисливські та спортивні рушниці, штуцери).

5. За механізмом пострілу:

а) автоматична (автомати);

б) напівавтоматична (пістолети, карабіни);

в) неавтоматична (мисливські рушниці).

6. За діаметром цівки (калібром):

а) дрібнокаліберна (4-6 мм);

б) середньокаліберна (7-9 мм);

в) великокаліберна (більш як 9 мм).

Найчастіше для спорядження вогнепальної зброї використову­ються набої, які складаються з кількох елементів: гільзи, заряду (пороху), снаряда (куля, дріб (шріт) та капсуля з вибуховою речо- ииною (гримуча ртуть, азид чи стифнат свинцю).

Гільза, якою всі інші складові з’єднуються в одне ціле, в набоях для бойової зброї - металічна, а для мисливської - виготовлена

з картону, пластмаси чи комбінована. Для спорядження бойових набоїв використовується тільки бездимний порох (нітроцелюлоза), а в мисливських, поряд з ним, і димний (суміш вугілля, калійної селітри та сірки).

Снарядом найчастіше слугує куля. Вона може бути свинцева (безоболонкова) або ж оболонкова - свинець, покритий латунню, мельхіором тощо. Застосовуються також кулі спеціального при­значення (трасуючі, розривні, бронебійні, запалювальні).

Форма, маса та калібр куль залежать від системи зброї. Останнім часом з’явилися набої, де одна куля відсутня, її замінено значною кількістю тонких дротинок, виготовлених з надзвичайно міцного металу. Власне, це вже не куля, а своєрідний шріт. Окрім того, зроблено спроби відмовитися від гільзи - порох спресовано, до ньо­го у головній частині приклеєно кулю, а знизу нанесено капсульну суміш. Постріл відбувається так само, як і при звичайних набоях, а у зброї відсутні пристрої для викидання порожньої гільзи та потов­щена цівкова коробка.

Залежно від початкової швидкості кулі, кількості та якості пороху в патроні і конструктивних особливостей зброї, її можна поділити на зброю сильного, середнього чи слабкого бою. Напри­клад: початкова швидкість кулі при пострілі із автомата Калашни- кова АКМ-710 м/с, і він належить до зброї сильного бою. При по­стрілі із пістолета Макарова - початкова швидкість кулі 315 м/с. Незначна потужність патронів малокаліберної спортивної зброї сприяє тому, що куля вилітає з невеликою швидкістю і діє на близьких відстанях, тобто, йдеться про зброю середнього чи слаб­кого бою.

У мисливських набоях снарядом слугує різного калібру дріб (шріт), інколи металеві цвяшки, гвинтики, ошурки, пісок, навіть сіль. До складу мисливського набою входять прокладки, пижі (клейтухи) з картону, пластмаси, повсті тощо, вони розміщуються між порохом і дробом та над дробом.

Механізм пострілу. Натискаючи на спусковий гачок, змушують бойок бити по капсулю, внаслідок цього останній вибухає і запа­лює порох. При згоранні останнього миттєво утворюється велика кількість газів, які через малий простір мають колосальну енергію, і розвивають великий тиск (2000-3000 атм., або 202,6-303,9 кПа). Завдяки цьому куля (дріб тощо) виштовхується в канал цівки і, на­буваючи поступального та обертального руху навколо своєї осі,

спричинює різні ушкодження залежно від н кінетичної енергії, яку можна вирахувати за формулою:

картина спостерігається при пораненнях головного мозку, печінки, серця, у стані діастоли, переповненого шлунку, сечового міхура.

Вважаємо за необхідне зупинитися на окремих питаннях, пов’я­заних з механізмом пострілу та кінетичною енергією, що утворю­ється під час пострілу.

Вище йшлося про способи спорядження зброї набоями, які не мають металевих частин,- гільзи і стаканчика капсуля. Весь набій обгортається тонкою плівкою, яка згоряє під час пострілу. В такій зброї постріл зумовлено електричним розрядом від акумулятора, що вкладається у приклад.

Кінетична енергія кулі залежить від багатьох факторів зовніш­нього середовища: вологості, вітру, наявності перешкод тощо. Все це, як і довжина цівки, впливає на швидкість кулі.

Велике значення для слідства мають відповіді судово-медичної експертизи вогнепальних ушкоджень на такі запитання:

1. Чи є ушкодження вогнепальним?

2. Який

З якої відстані зроблено постріл?

Який напрямок має рановий канал?

З якої зброї зроблено постріл?

Яка послідовність вогнепальних ушкоджень?

Власною чи сторонньою рукою заподіяно поранення?

Чи був здатний смертельно поранений до самостійних дій?

Яке було положення потерпілого та стрільця у момент пострілу?

Одним чи кількома пострілами спричинено поранення?

Окрім того, залежно від конкретних обставин справи, слідчим

можуть бути поставлені й інші запитання.

Відповіді на перелічені запитання можна одержати при ретель­ному дослідженні всіх виявлених ушкоджень на тілі (шкіра, внут­рішні органи, порожнини тіла) та одязі.

Питання про характер ушкоджень вирішується виходячи з ре­зультатів дослідження особливостей вхідного та вихідного отворів (ран). Великий вплив на характер кульових ран має відстань (дис­танція) пострілу, бо за різних дистанцій вхідні рани набувають різ­ного вигляду.

Встановлення відстані (дистанції) пострілу. В судовій меди­цині та криміналістиці виокремлюють такі дистанції пострілу:

1. впритул;

2. з близької дистанції;

3. з неблизької дистанції.

Вогнепальний сна­ряд (звичайна ку­ля, кулі спеціаль­ного призначення, дріб, картеч, ати­пові снаряди) Осколки вогне­пального снаряда, що розірвався Деталі мислив­ського патрона Елементи патрона газової зброї

Еластична куля

Власне, щодо «нарізної зброї можна користуватися таким ви­значенням: постріл зроблено у межах зони додаткових факторів - близький постріл, поза межами такої зони - неблизький постріл. Хоча цей поділ є дуже умовним. Характер впливу додаткових факторів залежить від якості та кількості пороху, довжини цівки, особливостей об’єкта, на який діють такі фактори. Обгрунтовано на це питання можна відповісти тільки після всебічного вивчення об’єкта, зокрема й шляхом дослідження експериментальних мі­шеней. Бажано при проведенні експериментів використовувати зброю та набої одного гатунку (табл. 1).

Найсуттєвішим завданням судово-медичного експерта та лі­каря є детальне вивчення характеру та особливостей змін в орга­нізмі людини при вогнепальних ушкодженнях (табл. 2).

Класифікація вогнепальних ушкоджень

1. За характером ушкоджувального фактора:

кульові (оболонкові, безоболонкові), дробові, картечні, від куль спеціального призначення та нетипових; від вторинних та інших снарядів - складових частин патрона; від дії продуктів холостого пострілу.

2. За дистанцією пострілу:

впритул, з близької дистанції, з неблизької дистанції.

3. За ділянкою ушкодження:

голова, шия, грудна клітка, живіт, таз, кінцівки.

4. За числом ушкоджень:

поодинокі, множинні.

5. За видами вогнепальних ушкоджень:

ізольовані, сполучені.

6. За глибиною проникнення снаряда:

поверхневі, глибокі.

7. За характером ранових каналів:

наскрізні, сліпі, дотичні (відкриті, закриті), проникні, непро­никні.

8. За характером ушкоджень тканин і органів:

• з обширними ушкодженнями м’яких тканин;

• з переломами кісток;

• з ушкодженням внутрішніх органів;

• з ушкодженням магістральних судин;

• з ушкодженням магістральних нервових стволів.

Морфологічні ознаки вогнепальних травм залежать від дистан­ції пострілу, кінетичної енергії кулі, зброї, з якої заподіяно ушкод­ження, ушкодження локалізації та ряду інших складових. Найбільш показові зміни спостерігаються в ділянці вхідних ран. Особливості цих змін, у першу чергу, зумовлюються дистанцією пострілу.

Вхідний кульовий отвір при пострілі впритул

Постріл впритул наявний тоді, коли дульний зріз зброї стика­ється з тілом чи одягом людини (або з іншим об’єктом).

Контакт може бути щільний (герметичний) - по всьому зрізу або нещільний (частковий, негерметичний, під кутом). Загальна картина вигляду вхідного отвору в усіх випадках однакова. Крізь

вхідний отвір майже всі додаткові фактори пострілу заносяться у рановий канал. Навколо рани може утворитися незначний наліт кіптяви, яка проривається між мішенню (об’єктом ураження) та дульним зрізом цівки під час віддачі зброї. Внаслідок дії порохо­вих газів з’являються ознаки, за якими діагностується постріл впритул.

Гази, проникаючи під шкіру, відшаровують підшкірну жирову клітковину навколо вхідного отвору. Якщо під шкірою знаходяться кістки (наприклад, при пострілах у голову), гази, проникаючи між шкірою та кісткою, піднімають (спучують) шкіру та розривають її. Внаслідок цього вхідний отвір має вигляд рваної рани, зірчастої форми (кількість розривів може бути різною - від 3-4 до 8-10). Зіставляючи краї, завжди встановлюють дефект тканини.

Спучення шкіри газами призводить до утворення найістотнішої ознаки пострілу впритул - відбитку дульного зрізу (штамп- відбитку, штанц-марки). Шкіра, піднята газами, ударяється об дуль­ний зріз зброї, забивається, втрачаючи верхній шар дерми. Потім це місце (власне, за морфологічними ознаками це садно), підсихає і стає досить помітним. За формою відбитку можна визначити сис­тему зброї, з якої зроблено постріл.

Позаяк порохові гази мають у своєму складі окис вуглецю, це призводить до утворення карбоксигемоглобіну, дуже стійкої спо­луки (майже у 200-500 разів міцніша за оксігемоглобін). Внаслі­док цього м’які тканини навколо вхідного отвору мають яскраво- червоний колір. І, нарешті, на стінках ранового каналу осідають кіптява та порошинки (додаткові фактори пострілу), які можна ви­явити лабораторним шляхом.

Дещо специфічно виглядають вхідні кульові рани, завдані впри­тул, на ділянках тіла, де зовсім немає кісткової основи (передня черевна стінка) або вона незначна (стегно, грудна клітка тощо). У таких випадках вхідний отвір найчастіше круглий, розриви шкі­ри менш виражені. Навколо вхідного отвору чітко видно штамп- відбиток. До речі, оптимальний термін для його повного виявлен­ня дорівнює 10—12 годинам, тобто часу, необхідному для повного висихання травмованої ділянки шкіри. Додаткові фактори пострі­лу незначні. Дефект тканини спостерігається завжди, а його розмі­ри залежать від сили діючого снаряда. При застосуванні зброї силь­ного бою він, як правило, більший за поперечник кулі, бо у про­цесі утворення дефекту беруть участь і гази. Якщо ж постріл зроб­лено із зброї середнього чи слабкого бою, то розриви вкрай не-

сягає 6-8 см у діаметрі. Кульовий отвір має округлу або овальну форму з добре видимим дефектом-мінусом тканини.

Термічна дія порохових газів виявляється у зміні (обпаленні) волосся, незначних опіках шкіри, а на одязі - обпаленні ворсу. На­явність та характер зазначених явищ залежить від багатьох факто­рів - кількості та якості пороху, способу виготовлення набоїв, дов­жини цівки зброї, відповідності снаряда калібру зброї, дистанції пострілу, особливостей ділянки ураження (наявність волосся, ґа­тунок матеріалу одягу тощо).

Ознакою хімічної дії є поява червоного чи рожевого забарвлен­ня країв вхідного отвору та оточуючих його тканин - результат сполучення гемоглобіну з чадним газом, наявним у продуктах зго­рання пороху. Внаслідок такої взаємодії утворюються дуже стійкі сполуки: карбоксі-, мет-, оксі- та сульфгемоглобін.

Найсуттєвішою основою діагностики близької відстані пострі­лу є наявність слідів кіптяви. Здебільшого - це надзвичайно роз­жарені окисли металів, склад яких залежить від характеру набоїв: матеріалу кулі - свинець (при безоболонкових кулях), мідь (при оболонкових), якості пороху (бездимний чи димний), особли­востей капсульного складу.

Окрім кіптяви, навколо вхідного отвору осідають частки не пов­ністю згорілих або цілі порошинки. Прояви їх механічної, термічної та хімічної дії аналогічні вже описаним.

Саме поняття «близька відстань пострілу» досить умовне. Влас­не, воно є даниною історії, бо з розвитком техніки: удосконален­ням набоїв, у першу чергу пороху, способу їх виготовлення, харак­теристик зброї (наявність пристроїв для поглинання звуку - глуш­ників) тощо, ця відстань значно зменшилася, і для пересічної осо­би це поняття є незрозумілим. Тому доцільніше користуватися іншим визначенням - постріл у межах дії додаткових факторів. Воно має досить широкі рамки - від 20-25 см для пістолета «Форт» до 40-45 см для автомата Калашникова.

Вогнепальний вхідний отвір має круглясту або ж близьку до неї форму, що майже відповідає діаметру кулі. Проходячи крізь шкіру, куля здирає своєю поверхнею частинки епідермісу, утворюючи так званий «поясок здирання».

Поверхня кулі значною мірою вкрита кіптявою, змазкою, які стираються краями вхідного отвору, осідають на них, утворюючи «поясок забруднення». Найвагомішою його складовою є метали, що дає право іменувати його «пояском металізації».

Ширина зазначених елементів вхідного отвору дорівнює 1-3 мм. Необхідно зазначити, що при близькій дистанції пострілу вони по­гано або й зовсім невидимі, позаяк укриті нашаруванням додатко­вих факторів пострілу. Для того, щоб їх побачити, останні потрібно змити, стерти тощо. Зрозуміло, це роблять тільки тоді, коли всі інші дослідження закінчені.

Вхідний кульовий отвір при пострілі з неблизької відстані

Як уже зазначалося, найвагомішою діагностичною базою визна­чення дистанції пострілу є наявність його додаткових чинників, або ознак їх дії. Якщо навколо вхідного отвору можна виявити їх наяв­ність, відстань пострілу вважається близькою. їх відсутність свідчить про неблизьку дистанцію. У таких випадках на об’єкт діє лише куля. Вона в першу чергу спричинює ушкодження шкіри - її дефект.

Отвір має округлу форму, овальну, інколи щілеподібну, більш або менш виражений дефект-мінус тканини, «поясок здирання» та «поясок забруднення й металізації». Потрібно зазначити, що вка­зані зміни чітко проявляються лише через деякий час після пора­нення. Це зумовлено тим, що ушкоджена шкіра підсихає внаслідок випарування вологи з травмованих ділянок.

Рановий канал

Пробивши шкіру, куля, як правило, продовжує свій шлях у тілі людини. При цьому утворюється рановий канал, який являє ділян­ку тканин, що травмуються на всьому шляху руху кулі від вхідно­го до вихідного отворів або до зупинення снаряда при сліпих по­раненнях.

Ранові канали бувають:

1. наскрізні - куля проходить крізь усе тіло людини;

сліпі - куля залишається в тілі людини;