дірчасті та осколкові переломи.

І. Види травматичної дії на голову (за В. Л. Поповим):

1. Інерційна травма (травма прискорення) - однобічна корот­кочасна доцентрова дія на голову, при якій травмуючий предмет має велику ударяючу поверхню і масу, що значно перевищує масу голови (наприклад, удар великою дошкою по голові чи удар голо­вою під час падіння на площину).

2. Імпресійна травма - однобічна, короткочасна доцентрова дія на голову предмета, що має масу, значно меншу від маси голо­ви, обмежену ударяючу поверхню і високу (куля) чи середню (мо­лоток) питому енергію удару.

3. Компресійна травма - двобічне (частіше діаметральне) од­ночасне, доцентрове ушкодження голови двома предметами з ма­сами, що значно перевищують масу голови.

2. Місце прикладання сили - ділянка поверхні голови, з якою в момент удару контактує травмуюча поверхня ушкоджувального предмета.

2. Зона удару

Зона протиудару - об’ємна ділянка голови, що протистоїть місцю прикладання сили, відособлена від нього. Вона включає ушкодження тканини головного мозку і його оболон.

Типи травматичної дії на голову:

Удар спереду, удар ззаду, удар збоку, удар зверху, удар знизу.

На формування виду, характеру, особливостей переломів кіс­ток впливають певні фактори такі, як:

• властивість травмуючого предмета;

• механізм його дії;

• анатомо-морфологічна будова черепа;

• геометрична форма (брахіцефалія, краніоцефалія, доліхоце­фалія);

• індивідуальні особливості черепа;

• наявність і характер захисту голови.

Вважаємо за необхідне підкреслити, що ЧМТ часто є наслідком тяжких злочинів проти життя та здоров’я людини, тому висновки судово-медичної експертизи значною мірою можуть допомогти слідству у встановленні істинної сутності того, що сталося. Вони допомагають установити час спричинення ушкоджень, особливос­ті травмуючого фактора, силу дії, характер і ступінь тяжкості ЧМТ тощо.

Розділ V

характерні. Специфічні й характерні ушкодження на одязі чи тілі дають судово-медичному експертові можливість установити вид травмуючого транспорту та механізм травми.

Ушкодження, специфічні для конкретного виду транспортної травми, утворюються у місці контакту частин транспорту з тілом чи одягом. Вони відбивають форму, малюнок, розміри певних час­тин і деталей транспортних засобів.

Характерні ушкодження - це такі, механізм утворення яких відповідає механізму й фазам певного виду транспортної травми.

Ушкодження, не характерні для транспортної травми,- ре­зультат дії будь-якого твердого предмета (синці, садна, подряпини і т. інЦ До цієї групи належать також ушкодження, специфічні для інших видів травми (вогнепальні, колоті, колото-різані, різані, ру­бані рани, странгуляційні борозни тощо).

Найчастіше судово-медичному експертові доводиться стикати­ся з травматизмом, пов’язаним з використанням наземного транс­порту, переважно з автомобільним травматизмом.

Автомобільна травма

Під час виконання судово-медичних експертиз у випадках ав- тотравм судово-медичному експертові доводиться вирішувати ці­лу низку питань, що цікавлять слідчі органи:

1. Чи є на тілі загиблої людини ушкодження?

2. Чи прижиттєві вони?

3. Чи є виявлені ушкодження специфічними й характерними для автотравми?

4. Який тип автомобіля (вантажний, легковий) спричинив трав­му, якою його частиною або деталлю травмовано людину?

5. Яким було взаємне місцеположення постраждалої особи та автомобіля у момент зіткнення?

6. Чи не було переїзду колесами автомобіля, якими колесами, через які частини тіла і в якому напрямку?

7. Яка послідовність спричинення ушкодження, тобто який ме­ханізм травмування?

8. Якщо травма заподіяна в салоні або кабіні автомобіля, то на якому місці перебував постраждалий, чи не був він за кермом?

9. Наявність в органах і тканинах алкоголю, наркотичних речо­вин, ступінь сп’яніння?

Насамперед судово-медичний експерт повинен зробити квалі­фікований і мотивований висновок про причину смерті, бо в ньо­му, крім іншого, міститься відповідь на дуже важливе запитання: чи не настала смерть ще до зіткнення з транспортним засобом - від серцевого нападу, крововиливу в мозок тощо.

Щоб вирішити перелічені вище запитання, треба мати чітке уявлення про види автомобільної травми, фази травмування та ме­ханізм утворення ушкоджень у кожній фазі.

Класифікація автотравм (за А. О. Солохіним, О. О. Матишевим,

В. В. Сафроновим, С. І. Христофоровим)

1. Травма від зіткнення автомобіля, що рухається, з людиною (пішоходом, велосипедистом, мотоциклістом):

а) зіткнення з передньою частиною автотранспорту;

б) зіткнення з боковою частиною автотранспорту;

в) зіткнення з задньою частиною автотранспорту.

2. Травма від переїзду пішохода колесами автомобіля.

   1. Повний переїзд:

а) переднім, заднім чи обома колесами одного боку;

б) передніми колесами, задніми колесами, передніми й задніми колесами.

2. Неповний переїзд:

а) переднім колесом;

б) заднім колесом.

3. Травма від випадіння пасажира (водія) з автомобіля, що ру­хається:

а) із кабіни автомобіля;

б) із кузова автомобіля (вперед, вбік, назад);

в) від падіння з підніжки автомобіля.

4. Травма внаслідок дії на пасажира (водія) внутрішніх частин салону, кабіни та кузова автомобіля:

а) на водія;

б) на пасажира на передньому сидінні;

в) на пасажира на задньому сидінні;

г) на пасажирів салону і кузова.

5. Травма від здавлювання тіла (пішохода, водія, пасажира) між частинами автомобіля й перепонами.

Від здавлювання між:

а) двома автомобілями;

б) автомобілем та іншими транспортними засобами;

в) автомобілем і нерухомими предметами (стіна, стовп, пар­кан);

г) автомобілем і ґрунтом;

ґ) частинами автомобіля (дверцятами і рамою); частинами ав­томобіля і вантажем, що перевозиться.

Комбіновані види автомобільної травми:

а) від зіткнення автомобіля, що рухається, з людиною і переїз­ду її колесом;

б) від падіння людини з автомобіля, що рухається, і переїзду її колесом;

в) травма водія чи пасажира внаслідок дії внутрішніх частин са­лону автомобіля з наступним випадінням і переїздом тіла колесами;

г) інші можливі комбінації.

Кожний вид автомобільної травми складається з кількох по­слідовних фаз, унаслідок чого на тілі та одязі постраждалої лю­дини утворюються відповідні ушкодження.

Травма від зіткнення автомобіля, що рухається, з людиною складається з трьох - чотирьох фаз.

Перша фаза - це контакт тіла людини з передньою, бічною або задньою поверхнею автомобіля. Локалізація ушкоджень залежить від типу автотранспортного засобу, а ступінь ушкоджень - від ма­си й швидкості руху автомобіля.

Якщо відбувається зіткнення з легковим автомобілем, то у лю­дини, яка перебуває у вертикальному або близькому до нього стані, ділянка прикладання сили міститься на рівні гомілок на тій поверхні, з якою відбувся контакт. Ушкодження спричинюються ударами бампера, фар, підфарників, облицювання радіатора, переднього краю капота та інших деталей. Це можуть бути синці, садна, відшару­вання м’яких тканин у вигляді «кишень», заповнених кров’ю, пере­ломи кісток. Синці й садна часто мають форму деталей, від зітк­нення з якими вони утворились. Важливого значення набуває оскол­ковий перелом трубчастих кісток (великої гомілкової, стегнової). Осколок збоку має форму трикутника, основа якого є місцем при­кладання сили (найчастіше - дія бампера), а вершина вказує напря­мок, в якому рухався автомобіль відносно тіла постраждалої людини.

Якщо перший удар нанесено задньою частиною легкового автомобіля, то можуть виникати аналогічні за локалізацією ушко­

дження, але звичайно менш значні, тому що швидкість, а отже, й кінетична енергія транспортного засобу, що рухається назад, на­багато менша. Через це замість типового осколкового частіше спо­стерігається поперечний або косопоперечний перелом внаслідок зсуву верхньої частини кістки. При ударі бічною поверхнею легко­вого автомобіля сила діє по дотичній, тому в місцях контакту з біч­ними поверхнями переднього, заднього крила або дверцят вини­кають садна та синці.

Часто при ударі тіло обертається навколо своєї вертикальної осі на 90-180°. При фіксованій стопі можуть статися гвинтоподіб­ні переломи діафізів гомілкових і стегнової кісток та розриви біч­них зв’язок колінного суглоба. Крім уже названих ушкоджень, у зв’язку з великою масою та швидкістю травмуючого автозасобу, спостерігається явище загального струсу тіла у вигляді надривів і розривів внутрішніх органів та утримуючого їх зв’язкового апа­рату.

При зіткненні вантажного автомобіля з пішоходом ділянка контакту розміщується значно вище - від стегон до верхньої час­тини тулуба. Осколковий перелом від удару бампером локалізу­ється на рівні середини або верхньої третини стегна. Ділянки таза і тулуб також можуть ушкоджуватися бампером, облицюванням ра­діатора та фарами. Передній край капота, залежно від поверхні контакту, спричинює ушкодження лопаток, плечей, груднини, ре­бер і хребта. Якщо контакт з краєм капота не вище від плечового пояса, то за рахунок інерції може мати місце надмірне розгинання хребта у шийному відділі з переломами хребців і ушкодженням спинного мозку. При цьому голова може вдаритись об верхню час­тину капота і також отримати ушкодження.

Вантажівки мають значно більшу масу, ніж легкові автомобілі, і тому ушкодження кісток, тканин і органів також будуть більш тяжкими. Зіткнення вантажного автомобіля з пішоходом спричи­нює масивні крововиливи, великі садна, осколкові переломи кісток таза і лопаток, численні прямі й непрямі переломи ребер по трьох - чотирьох лініях, ознаки загального струсу у вигляді численних значних ушкоджень внутрішніх органів і зв’язкового апарата.

Отже, у фазі зіткнення автомобіля з пішоходом ушкодження виникають від удару частинами автотранспорту та загального струсу.

Ушкодження, специфічні для зіткнення з автотранспортним за­собом, в основному утворюються на шкірі постраждалої людини.

Це відбитки, у вигляді крововиливів чи саден, бампера, отвору для заводної ручки, візерунка облицювання радіатора, номерного зна­ка, фар і підфарників, заводських емблем тощо. При дотичному зіткненні - це сліди дії підніжок, дзеркал заднього виду, виступа­ючих ручок дверцят, крюків, що утримують борти, бічних планок- накладок на бортах, виступаючих гайок, болтів і додаткових оз­доблень.

Іноді саме відбитки додаткових оздоблень дають змогу встано­вити конкретний автомобіль. Характерним є осколковий перелом трубчастих кісток гомілки або стегна. Оскільки при зіткненні тіла з передньою чи задньою поверхнями легкового автомобіля центр маси тіла потерпілої людини (крім дітей) перебуває вище від місця первинного контакту, сила інерції кидає тіло на капот, лобове скло, дах салону чи кришку багажника і заднє скло автомобіля. Це - друга фаза зіткнення автомобіля з пішоходом. Ушкодження, що при цьому виникають, локалізуються на поверхні тіла, вище від центра маси тіла (спина, лікті, плечі, голова). У цій фазі внаслідок удару об капот можуть утворитися численні локальні (в місці уда­ру) та конструкційні (на відстані від місця удару) переломи ребер, лопаток, остистих відростків, хребта, кісток таза з масивними кро­вовиливами у м’які тканини. На голові часто виникають лінійні подряпини чи навіть рани від дії осколків скла; садна, забиті рани, лінійні або осколкові переломи кісток черепа - від удару об капот або скло. Зрідка, якщо голова вдаряється, наприклад, об гайку склоочисника, виникають вдавлені або дірчасті переломи кісток склепіння черепа. Зовнішні ушкодження голови часто супроводжу­ються закритою та відкритою черепно-мозковими травмами з кро­вовиливами під оболони мозку, в його шлуночки, з осередками забою відповідно до місця прикладання сили і на протилежному боці (протиудар), або навіть значним руйнуванням тканини мозку.

Ушкодження при закиданні тіла на автомобіль виникають внаслідок удару об поверхні автомобіля і загального струсу.

При зіткненні вантажного автомобіля з пішоходом чи легкового - з дитиною, тобто коли центр маси тіла розташований на рівні або вище від місця первинного контакту, цієї фази в механізмі травми не спостерігається.

Третьою фазою при зіткненні людини з передньою чи зад­ньою частиною легкового автомобіля є ковзання тіла по капоту ;ібо кришці багажника і падіння на дорожнє покриття чи ґрунт. Оскільки капот і кришка багажника мають досить рівну, гладку

поверхню, ковзання по них, як правило, пошкоджень не спричи­нює. При зіткненні з легковим автомобілем людина падає і най­частіше вдаряється головою та протилежною первинному удару поверхнею тіла, тобто наявне обертання навколо горизонтальної осі тіла. Тож синці та садна від удару об дорожнє покриття вини­кають на передніх поверхнях голови, тулуба й кінцівок, якщо первинний удар пішоходу прийшовся ззаду. На протилежну місцю удару поверхню тіло падає і після зіткнення з вантажним авто­мобілем, автобусом або тролейбусом, але без обертання навколо горизонтальної осі. Крім зовнішніх ушкоджень, може статися й загальний струс.

Нарешті, після падіння тіла на покриття дороги або ґрунт може відбутися ковзання тіла, внаслідок чого утворюються великі садна відкритих частин тіла з численними паралельними подряпинами на поверхнях саден (четверта фаза). Ці подряпини відповідають напрямку ковзання вказаних частин тіла по нерівній поверхні.

Травма від переїзду пішохода колесами автотранспорту ін­коли спостерігається як самостійний вид автотравматизму, напри­клад, коли неушкоджена людина внаслідок алкогольного (нарко­тичного) сп’яніння або якогось гострого захворювання лежить на шляху автомобіля, що рухається. В інших випадках переїзд є про­довженням якогось виду автотравми - переїзд через лежаче тіло після зіткнення та відкидання.

Цей вид автотравми також складається з кількох фаз. Перша фаза — це контакт колеса автомобіля, що рухається, з тілом люди­ни. Фактично це удар, внаслідок чого утворюються ушкодження шкіри у вигляді синців або саден. Від удару тіло посувається впе­ред (друга фаза), треться об дорожнє покриття, і при цьому утво­рюються садна й подряпини на нижній поверхні тіла і сліди тертя на одязі чи взутті. Ознаки тертя більш виражені при переїзді лег­ковими автомобілями, бо їх колеса мають менший діаметр, через що не відразу накочуються на тіло.

При накочуванні колеса на тіло наявне його тертя об шкіру, а також стискання у ділянці зчеплення та розтягнення - перед ко­лесом. Під час здавлювання колесом відбувається відшаруван­ня пткіри, роздавлювання підшкірної жирової клітковини, м’язів, внутрішніх органів і переломи кісток. На відстані перед колесом шкіра перерозтягується, що спричинює розтріскування епідермісу або навіть надриви шкіри. Внутрішні органи зміщуються і силою тиску зсуваються у бік руху колеса, іноді видавлюючись через

розриви м’яких тканин і шкіри або через природні отвори (ротова порожнина, пряма кишка, піхва).

На шкірі, взутті чи одязі від тиску колеса досить часто утворю­ється відбиток малюнка протектора у вигляді візерунчастих крово­виливів відповідно до заглибин протектора (негативний відбиток) або як нашарування бруду з опуклих частин протектора (позитив­ний відбиток). Візерунок протектора - специфічна ознака переїзду колесом. Наприкінці перекочування колесо ніби зіскакує з тіла, і тому ушкодження тканин і органів у цій ділянці менші порівняно із ділянкою накочування. У цей момент тіло може відштовхува­тись назад з тертям його нижньої поверхні об дорожнє покриття. Крім того, тертя може тривати і внаслідок волочіння тіла після переїзду. Залежно від характеру дорожнього покриття, одягу пост- раждалого й тривалості волочіння можуть утворитись садна, рани і навіть - стирання кісток.

Значно частіше трапляється переїзд колесами вантажного авто­транспорту. Це зумовлено тим, що у сучасного легкового авто­мобіля дуже низько розміщуються нижні краї передніх крил, нижній край бампера і малий кліренс. Краї цих деталей упираються в тіло лежачої людини, і автомобіль штовхає її впродовж кількох метрів. При цьому на нижній поверхні тіла утворюються потер­тості одягу й великі садна. Сучасні бампери виготовляють з плас­тичних матеріалів, тому при стиканні з тілом вони часто ламаються, і їх гострі краї спричинюють ушкодження м’яких тканин, схожі на колоті та різані рани.

Слід переїзду - це обмежена смуга здавлювання тіла між коле­сами та дорожнім покриттям або ґрунтом. Ушкодження у смузі переїзду залежать від маси автомобіля, характеру дорожнього по­криття, від того, якою поверхнею звернута постраждала людина до колеса, через яку частину тіла і як переїздить автомобіль - одним чи спареними колесами тощо. Переїзд через голову звичайно супро­воджується деформацією, залежно від пози - у передньо-задньому або бічному напрямку. Сплощення зумовлене багатоосколковим переломом кісток черепа та руйнуванням тканини головного мозку, який може видавлюватись через розриви м’яких покривів голови або природні отвори.

Переїзд через грудну клітку спричинює численні осколкові пе­реломи ребер по трьох, чотирьох лініях, переломи груднини і, мож­ливо, переломи ключиць. Усі ці ушкодження утворюються при переїзді через грудну клітку людини, що лежить на спині. Коли ж

автомобіль переїздить людину, яка лежить на шляху грудьми й животом, то ключиці й груднина можуть залишатися нєушкод- женими, проте спостерігаються осколкові переломи лопаток, пе­реломи хребта або тільки остистих відростків у смузі переїзду. Остисті відростки мають косопоперечну лінію перелому, причому скіс спрямований у бік руху колеса, тобто ззаду наперед для нор­мального анатомічного положення вертикально стоячої людини.

Переїзд через живіт спричинює розриви внутрішніх органів - печінки, підшлункової залози, нирок, селезінки, відрив брижі тон­кого кишечнику та розриви його петель. При переїзді через верх­ній відділ живота можливий повний розрив печінки та підшлун­кової залози внаслідок притискування цих органів до хребта. Час­тини зруйнованих органів грудної або черевної порожнин через розриви діафрагми можуть видавлюватись відповідно у черевну чи грудну порожнини або через розриви шкіри - назовні.

Переїзд кінцівок супроводжується відшаруванням шкіри, ушкодженням м’язів аж до розтрощення та осколковими перело­мами трубчастих кісток.

Переїзд через тазову ділянку часто призводить до розривів сполучень кісток та осколкових переломів самих кісток. Переломи кісток таза можуть супроводжуватись розривами промежини, сечо­вого міхура та матки, особливо у вагітних.

Інколи автомобіль переїжджає лежачу людину вздовж, що спри­чинює ушкодження двох-трьох частин тіла.

Усі зазначені ушкодження можуть бути значно меншими, якщо має місце переїзд легковим автомобілем або якщо тіло лежало на м’якій поверхні (пісок, пухкий ґрунт і т. ін.).

Травма від випадання пасажира (водія) з автомобіля, що рухається. Виокремлюють три види випадання, котрі відрізняються один від одного локалізацією й масивністю ушкоджень.

Пасажири випадають, головним чином, з кузовів вантажних автомашин, причому частіше — у сільській місцевості, де водії більшою мірою ігнорують правила руху та перевезення пасажирів.

Випадання може бути вперед, назад і вбік. Випадання вперед трапляється під час різкого гальмування автомобіля, що рухається. Випадає пасажир, який стоїть біля кабіни. У цьому процесі можна виділити три фази:

а) удар об кабіну і капот автомобіля;

б) удар об дорожнє покриття;

в) ковзання по дорозі чи ґрунту.

У кожній з перелічених фаз виникають ушкодження.

Падіння і кузови автомобіля. У першій фазі, після різкого зменшення швидкості автомобіля, тіло людини, яка перебуває в кузові, продовжуючи рухатись за інерцією, натикається на пе­редній борт і кабіну, вдаряючись об них передніми поверхнями нижніх кінцівок, передньою поверхнею таза та живота. Потім тіло і голова нахиляються вперед, ноги відриваються від підлоги кузова і піднімаються, тіло ковзає по кабіні, лобовому склу та капоту. Ушкодження, що у творюються на передній поверхні, спричинені ударом та тертям об зазначені частини автомобіля, а особливо - об виступаючі деталі, такі, як: металічна решітка вікна заднього виду, край водозливного жолоба на передній поверхні кабіни, склоочис­ники, гаки, котрі утримують капот, і т. ін. Зовні це виявляється у вигляді саден, подряпин і синців, які містяться на передніх поверх­нях обличчя, грудної клітки, живота, таза й нижніх кінцівок. Коли голова торкається дорожнього покриття, відбувається поворот тіла навколо горизонтальної осі і воно вдаряється об ґрунт задньою по­верхнею (друга фаза).

Крім зовнішніх ушкоджень, у першій і другій фазах виникають ушкодження внутрішніх органів як наслідок ударів і загального струсу тіла. При ударі головою об тверде покриття виникають лінійні, осколкові переломи кісток склепіння черепа, а інколи - й кільцеподібні переломи основи черепа з входженням шийного відділу хребта у черепну порожнину. Якщо потерпілий ударяється об землю потилицею чи обличчям, хребет у ШИЙНОМУ відділі над­мірно згинається або розгинається, внаслідок чого виникають пере­ломи окремих хребців (частіше шостого - сьомого) з ушкодженням спинного мозку. Головний мозок і його оболони ушкоджуються як у зоні удару, так і в зоні протиудару. Загальний сщус тіла виявля­ється в ушкодженні внутрішніх органів та їх зв’язкового апарату.

Аналогічні механізми утворення ушкоджень наявдні також при випаданні через задній борт (за різкого збільшення швидкості) або через бічний борт - при крутому повороті автомобіля. Через те, що борти звичайно нижчі за кабіну, поворот тіла навколо горизонталь­ної осі може статися ще в повітрі, але тіло вдаряється об дорожнє покриття протилежним боком.

Після падіння з кузова потерпіла людина може ковзати по до­рожньому покриттю (третя фаза), і при цьому виникають значні потертості одягу, взуття, а також садна й подряпини шкіри. Крім того, через лежаче тіло можуть ще й переїхати колеса автомобіля.

Випадання з кабіни вантажного автомобіля чи з салону легкового автомобіля у першій фазі може супроводжуватись уда­рами об частини транспорту, найчастіше - об дверцята й підніжку, потім відбувається удар об дорожнє покриття чи ґрунт. Тіло, що випало з автомобіля, може ще котитись або тягтися по дорожньому покриттю, при цьому утворюються ушкодження.

Травма внаслідок падіння з підніжки автомобіля трапляється дуже рідко - у випадку, коли людина їде, стоячи на підніжці ван­тажного автомобіля, і зривається при різкому повороті. Процес травмування має дві або три фази. У першій фазі потерпіла особа може отримати удар переднім краєм кузова в бік або спину, внаслідок чого утворюються вертикальні ушкодження у вигляді смугоподібного синця, можливо - з локальними переломами ре­бер, особливо, якщо удар завдається кутом кузова. Потім відбу­вається падіння з ударом об ґрунт чи дорожнє покриття, і нарешті - ковзання або кочення по твердому покриттю. Першої фази може не бути. Ушкодження у кожній фазі відповідають вищенаведеним.

Травма внаслідок дії на пасажира (водія) внутрішніх час­тин салону, кабіни та кузова автомобіля. Цей вид автотравми складається з двох типових фаз:

а) зіткнення тіла з частинами салону, кабіни, кузова автомобіля;

б) притискування тіла частинами салону, кабіни, вантажем, що змістився.

Спостерігається цей вид автотравми досить часто:

• коли стикаються два автомобілі;

коли автомобіль стикається з нерухомою перепоною;

коли автомобіль перевертається на шляху або падає з висоти.

Травми, отримані у салоні чи кабіні, досить різноманітні, їх вид

залежить від швидкості автотранспортних засобів під час зіткнення, особливостей конструкції салону або кабіни, місцезнаходження - постраждалої особи. Найбільшою мірою ушкоджуються голова, грудна клітка, коліна, стопи, вертлюжні западини, голівки стегно­вих кісток тощо. У водія грудна клітка притискається до рульового колеса, внаслідок чого в її нижньому відділі ламаються ребра по дузі, яка відповідає нижньому краю руля, ушкоджуються легені, а іноді - печінка та селезінка. Центральною частиною руля лама­ється груднина і ушкоджується серце. Від дії педалей можуть ушкоджуватись стопи, а від удару об панель для приладів лама­ються надколінки, вертлюжні западини з вивихами голівок стегно­вих кісток.

Голова водія найчастіше ушкоджується від удару об дах салону чи кабіни і рідше - об лобове скло. У пасажира переднього си­діння грудна клітка вдаряється об панель, а голова часто пробиває лобове скло, внаслідок чого на шкірі обличчя утворюються подря­пини і рани від розбитого скла. В ранах інколи виявляють дрібні частки скла. Надколінки і вертлюжні западини ушкоджуються від ударів колінами об панель. Крім того, досить часто спостерігаються зовнішні ушкодження верхніх кінцівок від ударів об внутрішні по­верхні дверцят, причому у водія більше страждає ліва, а у пасажи­ра - права рука. У першій фазі від ударів об руль фіксованих рук у водія з’являються переломи й вивихи фаланг, частіше - перших пальців, переломи кісток п’ястків і передпліччя.

Наслідками загального струсу організму є розриви внутрішніх органів та надриви зв’язкового апарату. При зіткненні з перепо­ною від різкого згинання хребта у шийному відділі можуть злама­тися хребці й ушкодитися спинний мозок. Подібні ушкодження виникають і при ударі ззаду одного автомобіля іншим, але в цьому випадку переломи хребців зумовлені надмірним розгинанням хребта у шийному відділі, здебільшого за відсутності підголівників. Пасажири заднього сидіння у першій фазі отримують ушкодження від ударів об спинки передніх сидінь та дверцята. Взагалі ушко­дження пасажирів заднього сидіння менш значні, ніж у водія і, особливо, у пасажира переднього сидіння.

Друга фаза - це стискання водія чи пасажира частинами дефор­мованого салону, зміщеними двигуном, сидіннями, задньою стін­кою кабіни та багажника, а також сторонніми предметами, що пе­ребували у салоні чи кабіні автомобіля. Здавлюванням спричиню­ються переломи кісток скелета, ушкодження внутрішніх органів, асфіксія.

За ушкодженнями водія та пасажирів можна визначити напря­мок удару при зіткненні автомобіля з перепонами. Виявлений зв’я­зок ушкоджень з дією окремих деталей салону чи кабіни дає змогу визначити місце кожного постраждалого в автомобілі.

Різноманітні ушкодження пасажирів кузова автомобіля в основ­ному залежать від характеристик вантажу та його розміщення від­носно пасажирів.

Травма від здавлювання тіла (пішохода, водія, пасажира) між частинами автомобіля й перепонами. Цей вид автотравми трапляється досить рідко. Здавлювання пішохода відбувається

при притисканні його автомобілем, частіше - вантажним, до стіни, стовпа, дерева, паркана. Водій інколи стискається між двома авто­мобілями, один з яких рухається, наприклад, при об’їзді авто­мобіля, з якого виходить водій, іншим автомобілем. Пасажир кузова може бути притиснутий вантажем, що перевозиться. Крім того, і водій, і пасажир можуть бути стиснуті частинами автомашини при перевертанні останньої.

Теоретично можна виокремити дві фази цього виду автотравми - удар і здавлювання, але друга фаза звичайно спричинює настільки значні ушкодження, що розрізнити фази за морфологією ушко­джень неможливо. Локалізація ушкоджень залежить від типу автомобіля, який придавив людину (вантажний чи легковий); пози, в якій перебував потерпілий до зіткнення (стояв, сидів, лежав); від того, якою частиною автомобіля він притиснутий (бампером, зад­нім бортом, боковою поверхнею тощо) і до якого предмета (стіни, іншого бампера, стовпа тощо).

Здавлювання тіла автомобілем спричинює масивні й тяжкі ушкодження - великі крововиливи або садна, переломи кісток, розриви внутрішніх органів, часто сплющення окремих частин (го­лови, грудної клітки, таза). Іноді трапляється повне відділення кін­цівок, наприклад, при здавлюванні між двома бамперами.

Розпізнавання комбінованих автотравм полягає у встанов­ленні комбінацій видів, кількості фаз і механізмів утворення ушкоджень.

Кваліфіковано виконана судово-медична експертиза автомобіль­ної травми потребує обов’язкового виконання таких дій:

1. вивчення обставин справи конкретного випадку та протоко­лу огляду місця події;

2. ретельне дослідження одягу і взуття постраждалої людини, зовнішнє та внутрішнє дослідження тіла з обов’язковим додатко­вим розтином по задніх поверхнях тулуба і кінцівок;

3. виділення кісток і дослідження їх переломів;

4. встановлення частини автомобіля або деталей, якими спри­чинено кожне ушкодження, і можливого механізму його утво­рення;

5. групування ушкоджень за предметами, що їх спричинили, механізмом і послідовністю утворення;

6. формулювання висновків щодо можливості утворення груп ушкоджень у конкретних фазах та видах автомобільної травми;

7. формулювання висновків щодо можливості травмування людини конкретним автомобілем та утворення ушкоджень за об­ставин, встановлених слідчими органами.

У межах своєї компетенції судово-медичний експерт відповідає на інші запитання, поставлені слідчими органами.

Мотоциклетна травма

Сукупність ушкоджень, які виникають у водія мотоцикла або моторолера, пасажира чи пішохода і пов’язані з рухом цього виду транспорту, має назву мототравма.

Виокремлюють такі види мототравми:

а) при зіткненні мототранспорту з пішоходом;

б) при переїзді людини мотоциклом;

в) при падінні з мотоцикла;

г) при зіткненні мотоцикла з іншим транспортним засобом, що рухається;

ґ) при зіткненні мотоцикла з нерухомою перепоною;

д) при перекиданні мотоцикла.

В. І. Кононенко і М. М. Тагаєв виділяють ще варіанти і підва- ріанти мототравми залежно від місця контакту мототранспорту з людиною відносно її центра ваги і подовжньої осі.

У кожному виді мототравми, за аналогією з автотравмою, можна виділити дві - три фази (О. В. Пермяков):

а) удар частинами (об частини) мотоцикла чи коляски;

б) удар об дорожнє покриття або перепону;

в) ковзання чи кочення по дорозі.

При зіткненні мототранспорту з пішоходом наявний удар останнього виступаючими частинами: колесом; крилом колеса по гомілці на різних рівнях; фарою і кермом у ділянках таза, крижів або живота; підніжкою мотоцикла чи коляски - на рівні гомілки. От­же, всі ушкодження від удару мотоциклом локалізуються у ділян­ках нижньої половини тіла постраждалої особи. Первинний удар може супроводжуватись утворенням саден, синців, ран на боці контакту з частинами мотоцикла. Відповідно до зовнішніх ушкод­жень утворюються масивні крововиливи у м’які тканини, поперечні або осколкові переломи кісток гомілки, стегна, переломи кісток таза, розриви внутрішніх органів.

Якщо первинний удар був нанесений нижче від центра маси тіла потерпілого, тіло відхиляється відповідно вперед, назад або вбік, може ковзнути по колясці, після чого падає на дорожнє по­криття. У разі, коли первинний удар нанесено вище від центра маси, тіло відкидається на дорожнє покриття.

Від цього удару утворюються ушкодження верхньої половини тіла - голови, грудної клітки, живота. Удар головою може спричи­нити садна або крововиливи у м’які тканини, лінійні, вдавлені, осколкові переломи кісток черепа, забої мозку, відповідно до зон удару та протиудару. Крім того, часто спостерігаються переломи ребер і ознаки загального струсу.

Впавши на дорогу, тіло людини може ковзати по її поверхні, унаслідок чого утворюються садна, подряпини шкіри та потертості одягу і взуття.

Переїзд через тіло людини мотоциклом, за даними О. В. Пер­мякова, трапляється рідко через конструктивні особливості мото­цикла. Інколи наявні випадки переїзду через дітей. Лише переїзд через ділянку живота або грудної клітки дитини може спричинити переломи ребер та ушкодження внутрішніх органів зі смертельни­ми наслідками. Переїзд же кінцівок, навіть у дітей, як правило, су­проводжується лише ушкодженням м’яких тканин у вигляді саден і крововиливів. Переїзд мотоциклом чи мототранспортом тулуба дорослої людини практично не зустрічається, за винятком переїзда колесом коляски, але смертельних наслідків це, звичайно, за со­бою не тягне.

При падінні з мотоцикла найбільшою мірою страждає водій. У першій фазі спостерігаються характерні і навіть специфічні ушкодження, котрі локалізуються у ділянці промежини внаслідок удару об бачок для пального і фару. Від удару об руль, двигун, ба­чок ушкоджуються передні й передньо-внутрішні поверхні нижніх кінцівок. У цій фазі трапляються переломи лобкових, стегнових і гомілкових кісток. Далі водій мотоцикла, внаслідок інерції, вики­дається у напрямку руху мотоцикла, падаючи на дорожнє покрит­тя (друга фаза). Від удару об тверде покриття виникають переломи кісток мозкового та лицевого черепа з ушкодженням головного мозку, іноді - переломи хребців у шийному відділі, переломи ре­бер і ушкодження рук. Унаслідок загального струсу і локальних ударів ушкоджуються внутрішні органи грудної клітки й живота. Таким чином, у водія ушкоджуються і нижня, і верхня полови­ни тіла.

У пасажира заднього сидіння також спостерігаються ушко­дження голови, грудної клітки, живота, верхніх і нижніх кінцівок. На відміну від нього, у пасажира коляски нижні кінцівки звичайно залишаються неушкодженими.

При зіткненні мотоцикла з автотранспортом, що рухаєть­ся, або з нерухомими перепонами (стовп, стіна, паркан) у водія і пасажира виникають ушкодження тих самих ділянок і частин тіла, що й при падінні з мотоцикла, тільки більшість із них утво­рюється при ударі об частини автотранспорту чи поверхню неру­хомого предмета. У разі зіткнення з транспортом, що рухається, часто виникають додаткові ушкодження від переїзду тіла потер­пілого.

При перекиданні мотоцикла ушкодження у мотоцикліста від контакту з деталями і частинами мотоцикла локалізуються на нижніх кінцівках, причому значною мірою на тій нозі, у бік якої падає мотоцикл. Ушкодження від удару об ґрунт або дорожнє по­криття утворюються на голові, тулубі і кінцівках - поверхнях, які контактують з дорогою. Деякі ушкодження є наслідком здавлю­вання тіла між твердим дорожнім покриттям і частинами переки­нутого мотоцикла. Характерними при перекиданні мотоцикла є опіки другого, а іноді й третього ступеня на внутрішніх поверхнях гомілок від притискання до розігрітого двигуна.

Травма внаслідок дії гусеничного транспорту

Ушкодження гусеничним транспортом є, найчастіше, сільсько­господарською або військовою травмою.

Травма від гусеничного транспорту може статися внаслідок:

1. зіткнення з пішоходом;

переїзду через тіло лежачої людини.

Процес травмування становлять або всі, або кілька таких фаз:

а) первинний удар передньою, задньою поверхнею або гусе­ницею;

б) відкидання по ходу руху транспорту з ударом об ґрунт;

в) переїзд через тіло;

г) волочіння тіла по ґрунту.

Найбільше судово-медичне значення для діагностики гусе­ничної травми має переїзд через тіло чи його частини, бо на шкірі залишаються специфічні ушкодження - паралельні суцільні або

переривчасті садна у вигляді прямокутників, розташовані на одна­ковій відстані одне від одного. Вони є наслідком дії ґрунтоза- чепів траків, з яких складається гусениця. У деяких випадках гусе­ниці можуть ковзати по тілу, залишаючи великі садна, наприклад, якщо людина лежить у борозні, через яку переїжджає трактор. Коли людина лежить на дорозі чи щільній поверхні ґрунту, переїзд через тіло спричинює численні осколкові переломи кісток і значні ушкодження - аж до повного роздавлювання внутрішніх органів.

Рейкова травма

Сукупність ушкоджень, що виникають у людини внаслідок екс­плуатації рейкового транспорту, належать до рейкової травми.

Цей вид травми включає залізничну, трамвайну, травму в метро. До нього може бути віднесена також травма у шахті чи на будів­ництві, пов’язана з механізмами, що рухаються по рейках.

Найчастіше судово-медичному експертові доводиться стикати­ся із залізничною травмою, яка може бути наслідком:

а) зіткнення пішохода із залізничним транспортом, що рухається;

б) переїзду людини колесами залізничного транспорту;

в) падіння із залізничного транспорту, що рухається;

г) удару людини, що рухається на залізничному транспорті, об нерухомі предмети;

ґ) здавлювання частин тіла між вагонами;

д) придавлювання людини частинами залізничного транспорту до нерухомих споруд;

е) травмування всередині залізничного транспортного засобу, що рухається, під час катастроф;

є) комбінації окремих видів залізничної травми, наприклад - зіткнення людини із залізничним транспортом, що рухається, з на­ступним падінням тіла на рейки та переїздом колесами.

Залізнична травма - це найчастіше нещасний випадок або са­могубство. Здавлювання між вагонами, придавлювання до неру­хомих споруд чи удар об нерухомі предмети трапляється переваж­но зі зчіплювачами вагонів та іншими робітниками залізниць, внаслідок порушення правил безпеки праці.

У кожному виді залізничної травми можна виокремити такі самі фази, що й при автотравмі. Так, при зіткненні людини з поїз-

дом мамині: первинний контакт з частинами поїзда, відкидання потерпілого вперед чи вбік, падіння на залізничне полотно або на­сип, ковзання та кочення по шпалах або покритому гравієм насипу. У кожній фазі утворюються ушкодження, серед яких можуть бути характерні й навіть специфічні.

Специфічним при залізничній травмі вважається слід на тілі від переїзду колесами, що відбиває особливості будови коліс транспор­ту та головки рейки. Цей слід складається з кількох елементів. У ділянці стискання тіла між головкою рейки і поверхнею колеса утворюються смуги давлення: на верхній поверхні тіла - від коле­са, а на нижній - від рейки. По внутрішній поверхні головки рейки рухається гребінь колеса, призначення якого - утримувати поїзд на рейках.

Ножицеподібна дія цього гребеня (реборди) і внутрішньої по­верхні головки рейки призводять до розділення тіла чи окремих йо­го частин. Якщо гребінь на ділянці, де лежить тіло, не щільно при­лягав до головки рейки, повного розділення може не бути. У таких випадках зберігається шкіра з розривами, поперечними до смуги тиску (внаслідок перерозтягнення). М’які тканини, внутрішні орга­ни, а також кістки в ділянці тиску розчавлюються. На ділянці тіла, на яку накочується колесо, шкіра, силою тиснення й тертя, відтягується і притискується до поверхні головки, утворюючи уздовж 2,5-5 см ділянку защемлення (первинний щипок). За цією ознакою можна розпізнати, з якого боку щодо тіла рухався транспорт.

Якщо тіло розділене гребенем колеса, то по краю лінії розриву шкіри наявні кутоподібні клапті, верхівки яких вказують напрямок руху колеса. Від тертя об внутрішню та зовнішню поверхні колеса утворюються смуги тертя на шкірі, що виглядають як великі садна, ширина яких зменшується від початку до кінця ділянки контакту з колесом. Сукупна ширина ушкодження від дії колеса - 12-15 см, а від дії головки рейки - 7-7,5 см. Ця особливість допомагає визна­чити, якою поверхнею тіла лежала на рейці постраждала людина, а якою - була звернута догори.

Ушкодження у ділянці перекочування коліс внаслідок зсаднен- ня шкіри і руйнування м’яких тканин, внутрішніх органів та кісток має форму перевернутої трапеції з широкою верхньою основою та вузькою - нижньою. Зовні сліди здавлювання та тертя мають ви­гляд «пергаментних плям» - саден жовто-бурого кольору. Часто одяг і шкіра потерпілого, особливо у ділянках тертя, забруднені чорною масною речовиною.

Якщо тіло, що лежить на колії, зачіпляється виступаючими вниз деталями залізничного транспорту, то воно може тягнутися по ходу руху потягу, іноді - на значну відстань, отримуючи тяжкі ушкодження від ударів об рейки, гравій і т. ін.

Травма пасажира всередині вагона, що рухається, при раптовій зупинці або перекиданні вагона є наслідком ударів об деталі інтер’єру вагона - найчастіше це краї столиків, полиць, підлога тощо.

Методики дослідження та оцінки ушкоджень, які утворюють­ся при рейковій травмі, такі самі, як і при експертизах інших ви­дів дорожньо-транспортних травм.

Авіаційна травма

Під авіаційною травмою розуміють сукупність ушкоджень, що ви­никають у членів екіпажу, пасажирів, технічного персоналу та інших осіб у процесі експлуатації літальних апаратів.

Умовно, за місцем спричинення, авіаційні травми можна поділити на чотири групи:

1. травма у літальному апараті

травма при падінні літального апарата на землю;

травма на землі всередині літального апарата;

травма людини на землі поза літальним апаратом.

За обставинами травми у кожній з груп виокремлюють кілька підгруп.

Травма у літальному апараті в повітрі.

У повітрі літальні апарати можуть зіткнутися з іншими об’єктами - як рухомими, так і нерухомими.

Рухомі об ’єкти - це інші літаки, повітряні кулі, планери, дель­таплани, парашути і навіть птахи.

Нерухомі предмети - аерозонди, телевізійні вишки, труби про­мислових об’єктів, висотні будинки, гори тощо.

Під час зіткнення може бути втрачене управління літальним апаратом, що тягне за собою його падіння, або можуть статися пошкодження, що викликають вибух, пожежу, отруєння. Все це часто є наслідком несправності літака. Зіткнення у повітрі з інши­ми об’єктами особливо небезпечно для невеликих військових або навчальних літаків, бо це може спричинити їх розгерметизацію й значні пошкодження, котрі виключають можливість подальшого польоту і потребують катапультування льотчика.

Під час польоту літак може вибухнути з різних причин, і тоді люди, що перебувають у ньому, отримують ушкодження, спричи­нені вибуховою хвилею й уламками інтер’єру салону. Якщо вибух має значну силу, то на землю падають лише уламки літака й час­тини пошматованих тіл. Залежно від висоти, на якій сталася ката­строфа, частини тіл можуть розсіюватися на площі до кількох де­сятків квадратних кілометрів.

Травма при падінні літального апарата на землю

На землю літаки падають частіше при зльоті або посадці, але падіння відбувається і з великої висоти. При цьому ушкодження є результатом або лише падіння літака, або ще й вибуху та пожежі. Під час перебування літака на землі екіпаж і пасажири можуть отримати ушкодження внаслідок вибуху, пожежі чи отруєння.

Літак, що після вибуху не розвалився у повітрі, падає на землю під кутом від прямого до гострого. Чим ближче до прямого кут падіння літака, тим більша воронка в ділянці його удару і тим на меншій площі розсіюються шматки тіл. Ушкодження членів екі­пажу та пасажирів при падінні з невеликої висоти спричинюються:

• деталями сидінь;

ременями безпеки;

частинами зруйнованого обладнання та інтер’єру.

Враховуючи, що робоче місце кожного члена екіпажу має своє

особливе устаткування й обладнання, і знаючи, ударом об яку де­таль може спричинитись те чи інше конкретне ушкодження, мож­на встановити місцезнаходження членів екіпажу в момент удару об землю. Якщо літак падає на землю під кутом, близьким до пря­мого, то всі, хто перебував у ньому, отримують приблизно одна­кові ушкодження. Основний напрямок дії сили - знизу - угору, а звідси й характер ушкоджень: переломи кісток таза, компресійні переломи хребта, кільцеподібні переломи основи черепа. Значний загальний струс викликає розриви внутрішніх органів та їх пере­міщення: серця, через ушкодження діафрагми - в черевну порож­нину, печінки і нирок - в тазову ділянку і таке інше.

У випадках, коли літак падає з невеликої висоти під гострим кутом до землі, екіпаж і пасажири переднього салону отримують значно важчі травми, ніж пасажири хвостового салону. Останні можуть залишитись живими, отримавши лише садна та синці, тоді як у членів екіпажу спостерігаються тяжкі черепно-мозкові трав­ми, травми грудної клітки з переломами груднини, ребер, ушко­

дження внутрішніх органів грудної і черевної порожнин, переломи кісток верхніх та нижніх кінцівок.

Часто падіння літака супроводжується пожежами в кабіні чи салонах, внаслідок чого до механічних ушкоджень додається дія термічних і хімічних факторів. Хімічні чинники, що можуть мати місце при аваріях на авіаційному транспорті, досить численні. Це вихлопні гази поршневих двигунів, пари авіаційного палива, зависі антифризу, авіаційних масел і таке інше. Під час пожежі особливо небезпечними є високотоксичні мономери (формальдегід, вініл­хлорид, ціаніди), які утворюються при розкладанні, під дією висо­кої температури, полімерних матеріалів, якими оздоблені кабіни та салони авіатранспорту.

Крім перелічених видів авіаційної травми, може бути й ком­бінація двох або більше їх варіантів. Наприклад, падіння літака з невеликої висоти при зльоті чи посадці, яке супроводжується по­жежею у салоні і отруєнням продуктами горіння.

Розгерметизація кабіни трапляється здебільшого у швидкіс­них одномісних військових літаках, в яких передбачене катапуль­тування пілота. При розгерметизації на значних висотах виника­ють ушкодження внаслідок різкої зміни барометричного тиску або ударної дії зустрічного повітря. Зміна барометричного тиску спричинює висотну декомпресію, ознакою якої при розтині є на­явність пухирців повітря у судинній системі тканин і органів та підшкірна емфізема. Дія зустрічного потоку повітря може при­звести до розривів легень, шлунка, м’яких тканин обличчя і особ­ливо рота.

Якщо пілот у момент катастрофи займав активну робочу позу, то його кисті й стопи фіксовані на ручках і важелях управління літаком, внаслідок чого утворюються характерні ушкодження - синці і рани кистей та переломи окремих фаланг пальців і п’яст­кових кісток кистей. Від педалей і зачепів, котрі фіксують стопи, виникають рани та переломи передніх і середніх відділів ступнів. Катапультування передбачає перекладення кистей рук на рукоятки або поручні і переставлення ступнів на підніжки катапульти. Якщо ушкодження кистей ручками катапульти якоюсь мірою схоже на ушкодження від дії ручок управління літаком, то від дії підніжок катапульти ушкоджуються не передні й середні, а задні відділи ступнів. Спостерігаються переломи п’яткових, таранних і нижніх відділів гомілкових кісток. При катапультуванні можуть утворитися ушкодження кісток таза, хребта і основи черепа від дії крісла ката­

пульти у напрямку знизу - угору та ушкодження голови і плечей від ударів об захисний ліхтар і краї кабіни.

Судово-медична експертиза авіаційної травми досить складна і потребує цілеспрямованих поетапних дій. Наприклад, при експер­тизі трупа пілота необхідно:

• максимально виявити всі ушкодження, водночас встанов­люючи, яким предметом або фактором заподіяно кожне з них;

згрупувати однотипні ушкодження, за допомогою додаткових методів дослідження встановити послідовність їх утворення;

зіставленням ушкоджень з деталями обладнання, управління та інтер’єру кабіни однотипного літака виявити можливий ме­ханізм травмування;

для формування висновків щодо конкретних обставин трав­ми враховувати дані про стан здоров’я пілота перед польотом та наявність в організмі алкоголю, наркотиків та інших речовин, що могли спричинити розлад здоров’я під час польоту.

Травма на землі всередині літального апарата

Під час перебування літального апарата на землі екіпаж і паса­жири можуть отримати ушкодження внаслідок вибуху, пожежі чи отруєння.

Травма людини на землі поза літальним апаратом

Це, як правило, аеродромна обслуга, яка травмується літаком. Ушкодження людини гвинтомоторним літаком, що рухається по землі, спричинюється ударами лопатей гвинта, крил, ударами та переїздом колесами. Гвинти спричинюють схожі на рубані ушко­дження голови і верхньої частини тулуба. Крило, при значній швидкості літака, може розчленувати людину на рівні контакту. Колесо літака діє аналогічно колесу важкого вантажного авто­мобіля. Реактивний літак може діяти на людину струменем газів, чбиваючи її з ніг і спричинюючи опіки, або засмоктувати у двигун, ушкоджуючи внутрішніми деталями.

Воднотранспортна травма

Сукупність ушкоджень, що виникають у членів екіпажу, паса­жирів та інших осіб у процесі експлуатації морських і річкових плавальних засобів, називають воднотранспортною травмою.

Ушкодження, які утворюються при такій травмі, спричиняються:

• дією гребних гвинтів;

• дією підводних крил;

• дією якорів;

придавлюванням людини до стінки причалу;