На цьому етапі відбувається розділення утворених фрагмен­тів методом електрофорезу в спеціальному середовищі - гелі. Сут­ність електрофоретичного розділення полягає в тому, що фрагменти молекул ДНК під дією електричного струму віддаляються від стар­тової позиції суміші на різну відстань. Інтервал між окремими конкретними фрагментами ДНК і стартовою позицією суворо за­кономірний. Принцип розгонки - чим менша питома вага фрагмен­та, тим на більшій відстані від стартової позиції він зупиниться.

4. Утворені на електрофоретичній платівці смуги концентрації окремих фрагментів молекул обробляють спеціальними зондами - радіоактивними ізотопами або нерадіоактивними мітками, що дає змогу виявити поліморфні фрагменти. Вони відображуються на спеціальних мембранах у вигляді набору смуг різної ширини, які відповідають кількості й виду гіперваріабєльних фрагментів ДНК.

Розміщення окремих смуг кожної людини індивідуальне.

Порівнюючи смуги розміщення фрагментів ДНК крові матері, дитини та особи, досліджуваної на батьківство, можна дуже точно й однозначно стверджувати або заперечувати походження дитини від конкретних батька й матері.

Безумовно, цей метод досить надійний і дуже перспективний, тим більше, що він дає змогу досліджувати будь-які тканини люд­ського організму і вирішувати питання ототожнення особи не тільки у випадках спірного батьківства, материнства чи підміни дитини.

Навіть у разі, коли внаслідок гнильних змін руйнуються моле­кули ДНК, що призводить до нестачі матеріалу дослідження, його можна накопичити методом реакції ланцюгової полімеризації (ім­плікації). Він полягає у багаторазовому копіюванні тих фрагментів ДНК, які є у розпорядженні дослідника. Знаючи закономірність бу­дови ДНК, накопичують достатню кількість фрагментів, після чого починають дослідження гіперваріабельних ділянок молекул.

Встановлення регіонального походження крові здійснюється шляхом мікроскопії витяжок з її плям. Характерні для того чи іншого органа включення вказують на ділянку, з якої походить кров. Так, при легеневих кровотечах у крові виявляються клітини епітелію бронхів; при кровотечі з прямої кишки - включення час­ток калу І слизу; маточні кровотечі характеризуються вмістом клі­тин ендометрію, причому за їх виглядом і будовою можна навіть встановити фазу циклічних змін, що відбуваються у матці. Крім того, менструальну кров характеризує підвищений вміст фібри- нолізину.

Кров новонародженої дитини характеризується тим, що її гемо­глобін (так званий фетальний гемоглобін) досить стійкий до дії лугів і тому не змінює свого червоного кольору, тоді як гемоглобін дорослої людини під дією такого самого 33% розчину №іОН набу­ває буро-коричневого кольору в результаті переходу оксигемогло­біну у лужний метгемоглобін, котрий можна виявити не тільки за зміною кольору, а й за допомогою спектроскопа.

Походоюення плями крові від вагітної можна встановлювати уже через шість тижнів після зачаття та до одного місяця після по­логів шляхом введення інфантильним білим щурам витяжки з плями крові, що викликає швидкі зміни у статевих органах тварин (за Тесаржем). Реакція зумовлена наявністю у крові вагітних фер­менту окситоцінази.

Інколи виникає необхідність встановити належність крові: чо­ловіку або жінці. Питання вирішується мікроскопічним дослі­дженням лейкоцитів, ядра яких у жіночій крові мають виростки у вигляді ракеток, барабанних паличок і гачків. У ядрах лейкоцитів чоловіків таких утворень немає зовсім або дуже мало.

Для вирішення питання про кількість крові, що утворила слід на місій пригоди, може бути застосована методика Штрассмана- Цімке. Беруть, наприклад, один кубічний дециметр ґрунту, просяк­нутого кров’ю, і в безпосередній близькості від ділянки, просякну­тої кров’ю, такий самий об’єм ґрунту без крові, за умови, що ґрунт однакового складу й щільності. Обидві проби висушують у термо­статі до постійної маси. Різниця у масах проб є наслідком наявнос­ті в одній з них сухої крові. Потім визначають увесь об’єм ґрунту, просякнутого кров’ю, і виходячи з того, що один літр крові утво­рює 211 г сухого залишку, роблять перерахунок на об’єм рідкої крові.

Давність утворення тями крові Вейніг, Шейнер запропонува­ли встановлювати за шириною смуги хлоридів, які дифундують з плями - спочатку на її периферію, а потім - за її межі. Чим старіша пляма, тим ширша смуга. Для того, щоб смуга стала видимою, пляму занурюють в 1% розчин азотнокислого срібла. Давність по­ходження кров’яної плями встановлюють, порівнюючи ширину утвореної смуги з еталонами.

Доведення походження крові від трупа базується на наявності в ній великої кількості ферментів, яких немає у крові живої людини.

Дослідження виділень організму ЛІ години

Найчастіше судово-медичному експертові доводиться мати справу з такими виділеннями, як сперма, слина, піт, сеча.

Сперма може досліджуватися у рідкому стані (нативна), як правило, при вирішенні питання про можливість запліднення та в аліментних справах. Частіше ж доводиться досліджувати плями сперми у справах про зґвалтування та розбещення.

Запитання, які слідчий ставить перед експертами, у разі вияв­лення речових доказів з плямами, що можуть бути спермальними:

1. Чи є на вилучених об’єктах сліди сперми?

Якщо в плямах виявлено сперму, то яка її групова належ­ність?

Про методи виявлення спермальних слідів на місці події вже йшлося, але застосовуються вони і в імунологічних відділеннях. Наприклад, суміш йоду та йодистого калію із зішкрібком плями утворюють кристали йодхоліну, що мають коричневий колір і роз­двоєні кінці (реакція Флоранса).

Для визначення спермстьного походження плями необхідно мі­кроскопічним шляхом виявити хоча б один цілий сперматозоїд. Робота ця не проста, бо в сім’яній рідині, що потрапила у піхву, головки сперматозоїдів дуже швидко відокремлюються під впли­вом звичайно сапрофіту ючої там синьо гнійної палички. У сухих же плямах головки можуть просто відламуватися. Відокремлені ж головки легко сплутати з ядрами епітелію піхви, які мають оваль­ну форму і часто забарвлені у такі самі кольори.

Звичайно, з плями беруть зішкрІбок або ниточку, яку роз’єд­нують на волокна на предметному склі, а потім фарбують розчи­ном еритрозину, метиленового синього, гематоксиліну чи інши­ми барвниками або обробляють флюорохромами (аурамін 00, акридиновий оранжевий). Використання флюорохромів полегшує процес виявлення сперматозоїдів, хоча потребує застосування люмінесцентного мікроскопа. Інколи спермальні кірочки розм’як­шують у розчині аміаку, а після центрифугування з осаду роблять мазки на предметне скло, які фарбують і вивчають під мікро­скопом.

У разі, якщо цілі сперматозоїди не виявляються, можна засто­совувати: емісійно-спектральне дослідження, метод електрофоре­зу, гістохімічне виявлення ДНК або біохімічне виявлення холіну та сперміну, яких багато у сперматозоїдах.

Коли доведено спермальне походження плями, встановлюють її групову належність. Виходячи з того, що антигени, властиві крові особи, містяться у всіх виділеннях і тканинах останньої, їх визначають методом абсорбції аглютинінів у кількісній модифіка­ції. У людей спостерігається неоднаковий вміст антигенів у виді­леннях, через що розрізняють сильних видільнигсів, видільників та слабких видільників.

Ступінь видільництва встановлюють шляхом паралельного до­слідження слини, отриманої від живих осіб, відцентрифугованої та висушеної на марлі. У трупів замість слини на дослідження беруть жовч.

Дослідження волосся

Надсилаючи на судово-імунологічне дослідження об’єкти, що за зовнішнім виглядом схожі з волоссям, слідчий передбачає мож­ливість вирішення таких запитань: у

1. Чи є надіслані об’єкти волоссям?

Належить волосся людині чи тварині? (Інколи, у разі похо­дження волосся від тварин, слідчого може цікавити, якому виду тварин воно належить.)

Якщо волосся належить людині, то з якої ділянки тіла похо­дить?

Яка статева та групова належність волосся?

Чи схоже досліджуване волосся на волосся конкретної особи?

Яким механічним предметом або зовнішнім фактором воно пошкоджене?

Випало воно чи вирване?

Чи наявне його фарбування, знебарвлення або завивка?

Інші.

Під час дослідження обов’язково вивчається кожний об’єкт. Виняток становлять тільки ті випадки, коли пук волосся вилучений з одного місця, наприклад, з руки жертви. Тоді можна обмежитись дослідженням його частини (10-15 волосин).

За формою, довжиною і загальним виглядом волосини можуть бути схожими на волокна рослинного та іншого походження, тому спочатку треба довести, що об’єкт дійсно є волоссям. За довжиною волосина поділяється на корінь - це частина, що розміщується в шкірі, і стрижень - частина, що міститься над шкірою. Стрижень волосини має три шари. Поверхневий шар - кутикула. Під кутику­лою розташований кірковий шар, а в центрі волосини розміщується мозковий шар, або серцевина. Ця характерна будова і відрізняє волосини від волокон рослинного чи іншого походження.

Встановлення видової належності волосся. Волосся людини і тварин мають досить специфічну будову, що дає можливість роз­різняти їх шляхом мікроскопії. Мікроскопічне дослідження потре­бує просвітлення волосся ксилолом чи толуолом.

Будова волосся людини:

• кутикула складається з дрібних плоских клітин, які, накла­даючись одна на одну, як черепиця, покривають кірковий шар. Вільні кінці клітин кутикули щільно прилягають до нижче роз­міщених клітин, утворюючи досить рівний оптичний край воло­сини;

кірковий шар становить основу волосини, він завжди біль­ший за половину його оптичної ширини, а може займати практич­но всю товщу волосини за винятком кутикули. У ньому містяться зерна пігменту - то рівномірно розпорошені по всій товщі, то роз­ташовані ближче до периферії чи до центру;