мінімальні розміри таза: відстань між вертлюгами - 29 см, між гребенями - 26 см, між остями клубових кісток - 23 см, зов­нішня кон’югата - 18 см.

У зазначений віковий період звичайно закінчується ріст других корінних зубів і загальна кількість зубів досягає 28. Мають бути достатньо виражені статеві ознаки: молочні залози з виступаючи­ми сосками, оволосіння лобка і пахвових ділянок. Велике значення надається ступеню розвитку статевих органів. Зовнішні статеві органи мають бути добре розвинуті.

Внутрішні статеві органи досліджує акушер-гінеколог. Вони мають бути розвинуті у відповідній пропорції ~ довжина шийки матки має становити не більше ніж ¹/₃ від довжини її тіла і мати циліндричну форму. У разі незайманості обстежуваної особи стан і розміри матки встановлюються шляхом дворучного прощупування крізь стінку живота і через пряму кишку. Треба визначити наяв­ність менструацій, їх початок, періодичність. Менструації вказу­ють на наявність овуляції, а відтак, на можливість завагітніти. Проте, враховуючи великий віковий діапазон початку менструацій (у віці від 10 до 18 років), вони можуть вважатися ознакою досяг­нення статевої зрілості тільки у сукупності з іншими переліченими вище ознаками. У разі, коли всі ознаки досягнення статевої зрілості спостерігаються у віці 14 років або ще раніше, обстеження особи необхідно для виключення ендокринних захворювань.

Встановлення здатності до статевих зносин та зачаття.

Про здатність до злягання у жінок свідчать добре розвинуті ста-

тсві органи, відсутність деформуючих ушкоджень чи таких вад, як атрезія піхви, наявність у ній м’ясистих перетинок або пухлин знач­них розмірів, вагінізму і т. ін.

Здатність до зачаття — одна з ознак досягнення статевої зрі­лості, але не головна, бо вона визначається за наявністю регуляр­них менструацій. Менструації у деяких осіб встановлюються у віці 10-12 років, тобто, коли дівчина ще не може вважатися статево­зрілою. В інших осіб, за наявності вищеперелічених ознак статевої зрілості, менструації починаються і встановлюються лише у віці 18-19 років.

Незайманість характеризує стан статевих органів осіб жіночої статі, що, як правило, не мали статевих зносин. Основною ознакою незайманості є цілість дівочої перетинки.

Дівоча перетинка (гімен) - складка слизової оболонки, що міс­титься на межі присінка піхви і самої піхви. Між шарами слизової оболонки розміщується сполучна тканина, багата на судини та нер­вові закінчення. Повна відсутність дівочої перетинки трапляється як виняток. Вигляд і будова дівочої перетинки досить різноманітні й умовно поділяються на п ’ять типів:

а) зарощеиа, або непрободна;

б) кільцеподібна;

в) губоподібна або кильоподібна;

г) півмісяцева;

д) вїдростчата.

Вони можуть бути тонкими й щільними, високими й низьки­ми. Вільний край їх буває рівним, хвилястим, виїмчастим, торо- частим. У середній частині кільцеподібної перетинки може бути один, два або й три отвори з перегородками між ними. Звичайно цілість дівочої перетинки порушується при першому статевому акті. При цьому розриви супроводжуються кровотечею - дуже незначною при тонкій та помітно більшою при м’ясистій перетин­ці. Низька валикоподібна перетинка досить добре розтягується і може залишитись цілою аж до пологів. Цілість порушеної дівочої перетинки не відновлюється, але розриви гояться досить швидко. Загоєння розривів тонкої перетинки закінчується за 8-10 днів, а м’ясистої - за 12-14 днів. Після цього терміну встановити дав­ність її порушення досить важко, особливо, коли вільний край бахромчастий, хвилястий, виїмкоподібний чи перетинка відро- стчата. Треба пам’ятати, що природні вийми мають тонкий край по всій довжині, розриви від вільного краю до основи - потов­

щуються. Дефлорована перетинка ділиться розривами на кілька клаптів, котрі поступово атрофуються, зменшуючись у розмірах, а після пологів на їх місці взагалі залишаються невеличкі виростки, так звані миртоподібні сосочки.

Розриви дівочої перетинки не обов’язково є наслідком статевих зносин, вони можуть виникати і під дією твердих предметів, але при цьому, як правило, ушкоджуються і прилеглі м’які тканини. Ушкодження дівочої перетинки також можуть бути наслідком де- яких захворювань (дифтерія, нома, віспа, сифіліс).

Встановлення колишніх пологів

Судово-медичному експертові встановлення факту пологів і строку, коли вони відбулися, доводиться здійснювати у разі, коли жінка підозрюється у вчиненні вбивства своєї новонародженої дитини або у викраденні і присвоєнні дитини; у разі симуляції вагітності чи пологів тощо. Звичайно такі експертизи викону­ються разом з акушером-гінєкологом або він залучається як кон­сультант.

Найбільш вірогідними ознаками пологів, що колись мали місце, є щілиноподібна форма маточного зіва з рубцями, а також рубці промежини як сліди розривів, котрі звичайно утворюються при проходженні плода через родові шляхи. Додатковими ознаками пологів можуть бути: в’ялість стінок вагіни, миртоподібні сосочки на місці дівочої перетинки, в’ялість стінок живота з рубцями вагіт­ності на шкірі, пігментація білої лінії живота, сосків і навколосос­кових кружалець.

Найбільш точно факт пологів, що відбулися, та їх дату можна встановити у перші тижні після них за ступенем зменшення матки та характером виділень з неї. Так, у перший день після пологів дно матки виступає над лобком на 15-18 см, а з кожним наступним днем воно опускається на 1,5-2 см, приходячи до норми протягом З- 4 тижнів. Виділення з матки (лохії) також зазнають характерних змін: як правило, у перші три доби вони кров’яні; у період з четвер­тої до сьомої доби - водянисто-кров’яні; з восьмої до десятої можуть набувати гноєподібного характеру, а пізніше стають сли­зуватими. Припиняється виділення лохій через 4-5 тижнів після пологів. Зовнішній зів шийки матки залишається відкритим протя­гом 10-12 днів після пологів.

Безперечно, мають значення для встановлення часу, що минув після пологів, мікроскопічні зміни молозива і грудного молока. За твердженням К. І. Хижнякової, мікроскопічна картина секрету мо­лочних залоз під час вагітності і після пологів досить специфічна, і це дає можливість визначити сірок вагітності та час, що минув після пологів (у разі годування дитини) майже помісячно. Якщо ж жінка дитину не годує, секреція молока припиняється через 4-5 тиж­нів після пологів.

Під час вагітності порушується звичайний обмін речовин, і, в першу чергу, у крові збільшується кількість вуглеводів, білків і жирів, яка зберігається деякий час і після переривання вагітності. Порушення обміну речовин може бути встановлене біохімічними дослідженнями.

Незаконне проведення аборту

В Україні не існує заборони на штучне переривання вагітності, за винятком тих випадків, коли її строк перевищує 12 тижнів. Якщо ж штучний аборт є необхідним за медичними показаннями (тяжка хвороба матері, загроза внутрішньоутробного каліцтва, на­приклад, при хронічному отруєнні чи радіаційному опроміненні), його дозволяє медична комісія. Однак наявні випадки криміналь­ного переривання вагітності, що зумовлено багатьма причинами, у тому числі і соціального характеру. На незаконне проведення аборту, як правило, наважуються особи молодого віку, студентки або учениці, матеріально незабезпечені, незаміжні.

Перш ніж оглянути жінку з метою виявлення ознак незаконно проведеного аборту, судово-медичний експерт повинен з’ясувати, чи була вагітність взагалі. Це питання вирішується збиранням анамнезу, вивченням медичних документів жіночої консультації та пологового будинку, якщо такі є, І використанням способів, прийомів і методик встановлення вагітності, про що вже йшлося вище.

Якщо вагітність дійсно мала місце, то з’ясовується, чи не було мимовільного аборту, який може стати наслідком:

1. захворювання самої жінки (сифіліс, туберкульоз, інфекційні хвороби, серцеві вади, діабет, нефрит і т. ін.);

вади статевих органів вагітної (ретрофлексія матки, її дву- рогість чи пухлини значних розмірів, пухлини та кісти яєчників, ендометрит венеричного походження тощо);

3. патології розміщення, розвитку плідного яйця, хвороби пло­да - наприклад, сифіліс, токсоплазмоз, перекручування пуповини, що призводить до загибелі плода;

тяжкої травми вагітної (механічної, особливо ділянки таза і живота; термічної, котра спричинює розлад функції нирок та ін­ших органів; психічної).

Якщо можливість мимовільного аборту спростована, судово- медичний експерт починає обстеження з метою виявлення ознак незаконного аборту.

Способи переривання вагітності досить різноманітні, але всі вони можуть бути поділені на:

а) механічні;

б) хімічні;

в) термічні;

г) комбіновані.

До механічних належать вишкрябування матки, тобто звичай­ний медичний спосіб, а також введення до порожнини матки яки­хось твердих або еластичних предметів подовженої форми (дере­в’яні загострені палички, дріт, махові пір’їни великих птахів, пласт­масові, синтетичні, гумові катетери тощо). Ці засоби призводять до порушення плідного яйця, а нерідко - й стінки матки. Внаслі­док цього розвивається кровотеча, а інфекція, внесена «інструмен­том», викликає запальні процеси піхви, матки або навіть перитоніт - у разі перфорації. Через зазначені ускладнення хворі, як правило, потрапляють до лікарень, де і встановлюється діагноз - незаконне проведення аборту.

Хімічні засоби поділяють на загальної та місцевої дії. Речови­ни загальної дії приймаються всередину у вигляді лікарських пре­паратів (сінестрол, пітуїтрин, хінін, пахікарпін), розчинів (солі ртуті, фосфору, азотної, оцтової кислот), відварів і настоїв (ріжки, шафран, мускатний горіх). Засоби місцевої дії вводяться у порож­нину матки за допомогою шприців, чашки Есмарха, гумових груш, велосипедних насосів. Частіше застосовують такі розчини: перман­ганату калію, йодний, нашатирного спирту, горілки, мила, кислот. Хімічні засоби часто призводять до загального отруєння організму без переривання вагітності або, викликаючи аборт, водночас спри­чинюють такі ускладнення: ендометрит, перитоніт, опіковий вагі­ніт і кольпіт. З названими ускладненнями жінки також часто по­трапляють до лікарень.

Нарешті, термічні засоби - гарячі ванни, грілки на живіт чи

поперек, банки й гірчичники на ті самі ділянки або навіть введення гарячої води у порожнину матки. Зазначені засоби погіршують за­гальний стан вагітної, але до викидня призводять рідко. Виняток становить лише введення гарячих розчинів у порожнину матки.

Останнім часом для штучного аборту застосовують проста­гландин 1 (аналоги: ензапрост Б, простак Р₂а) та інші препарати, що досить сильно стимулюють вісцеральні м’язи, спричинюючи їх скорочення та виштовхування плода. Застосовують простагландин або його синтетичні похідні для абортів за медичними показання­ми. До того ж вони ефективно діють як у ранні строки вагітності (екстраамніальне введення - до 15 тижнів), так і в пізні (внутріш­ньовенно - з 13 до 25 тижнів). Простагландини потребують дуже ретельного підбору дози і шляху введення через можливі усклад­нення, тому мають застосовуватися тільки у спеціалізованих лікар­няних закладах. Як побічні явища при використанні простагландинів трапляються: значне підвищення температури тіла, блювання, пронос, тахікардія, бронхоспазм, що примушує жінку звернутись за медичною допомогою.

Судово-медична експертиза з приводу незаконного проведення абортів - явище нечасте, оскільки в разі благополучного закінчення втручання до правоохоронних органів жодна сторона не звертаєть­ся. Нерідко вагітна потрапляє до лікарні з маточною кровотечею, але й там не завжди встановлюється факт незаконного втручання, бо аборт (особливо при застосуванні внутрішніх плодозгінних за­собів) медичними працівниками сприймається як мимовільний. Часто жінки розповідають про незаконний характер аборту лише тоді, коли виникає реальна загроза їх життю.

Сліди незаконного проведення аборту частіше виявляються під час внутрішнього дослідження після застосування механічних способів втручання: сліди проколів на шийці матки при утриманні її абортними щипцями; подряпини, рани, проколи, розриви на шийці, у каналі та в тілі матки. Вприскування йодного розчину призводить до опіків слизової оболонки піхви. При введенні роз­чинів у порожнину матки під тиском відшаровується плодовий міхур, відриваються вени матки і, якщо введена рідина або повітря не спричинюють шок чи емболію, то невдовзі розвивається сепсис.

Незалежно від способу втручання частими ускладненнями неза­конних абортів є ендометрити і перитоніти. Доказами кримінально­го втручання можуть бути також ушкодження плода та плодового міхура, якщо вони збереглися. Коли жінку шпиталізують без плода

і плодового міхура, то наявність інфекції внутрішніх статевих орга­нів і висока температура тіла свідчать про стороннє втручання, бо мимовільний аборт, як правило, не зумовлює ускладнень.

Залишки плода, частки плодового міхура, тампони з виділен­нями з матки треба направляти на судово-токсикологічне дослі­дження з метою виявлення застосованих отруйних речовин.

Питання, що можуть бути поставлені на вирішення судово- медичним експертам при підозрі на кримінальний аборт:

1. Чи була жінка вагітною і якщо так, то який термін вагіт­ності?

Чи мало місце переривання вагітності і якщо так, то в який спосіб?

Чи є ушкодження в ділянці статевих органів і чим вони мог­ли бути спричинені?

Чи є ознаки введення до статевих органів сторонніх предме­тів, рідин або інших речовин?

Чи могла вагітна сама перервати свою вагітність?

Чи не виявлено в тканинах і органах отруйних речовин, шляхи їх введення і чи не вони спричинили переривання вагітності?

У разі смерті жінки внаслідок аборту ставлять, зокрема, такі запитання:

1. Яка причина смерті жінки?

2. Коли настала смерть і за який час до смерті перервана ва­гітність?

Відповідальність за незаконне проведення аборту передбаче­но ст. 134 КК України.

Встановлення стану статевих органів у випадках стійкої втрати працездатності жінок.

Інколи судово-медичному експертові доводиться встановлювати ступінь стійкої втрати працездатності або придатність жінки до фізичної праці та праці в умовах постійного охолодження у зв’язку із захворюваннями чи патологічним станом статевих органів. Цей вид експертизи виконується комісійно із залученням терапевтів, хірургів, невропатологів, гінекологів. Вимагається та вивчається медична документація обстежуваної. За необхідності обстеження продовжують у стаціонарі із застосуванням інструментальних та лабораторних досліджень.

У разі виявлення захворювань статевих органів або патологіч­них станів (доброякісні та злоякісні новоутворення, запальні про­цеси, венеричні захворювання, СПІД, вади розвитку матки та яєч­

никІв) треба встановити їх зв’язок із статевим життям, абортами, пологами, травмами, шкідливими умовами праці чи переохоло­дженням. На підставі всебічного обстеження, з урахуванням стану інших органів і систем, комісія встановлює ступінь втрати праце­здатності, придатність до фізичної праці, зокрема в умовах шкід­ливого виробництва та постійного переохолодження. Правилами передбачено зазначення комісією у висновку можливості оператив­ного втручання при деяких станах та захворюваннях, що може відновити працездатність.

Експертиза статевої здатності чоловіків

Цей вид обстеження передбачає вирішення питань про:

• здатність до статевих зносин;

здатність до запліднення.

Необхідність такої експертизи виникає при розгляді справ про згвалтування, про батьківство відповідача, про втрату потенції у зв’язку із шкідливими умовами праці, травмою та у деяких інших випадках.

Проводячи обстеження, судово-медичний експерт повинен зі­брати відомості про перенесені захворювання, особливо такі, що можуть знижувати потенцію (епідемічний паротит, діабет, тубер­кульоз, новоутворення, венеричні, а також деякі Інші хвороби, травми статевих органів, ураження центральної нервової системи, радіаційне ураження тощо). Враховуються також шкідливі звички (куріння, наркоманія, алкоголізм, токсикоманія).

З повною вірогідністю можна виключити здатність до стате­вих зносин тільки у випадках відсутності статевого члена внаслідок травматичної чи хірургічної ампутації та за наявності великих за розмірами невправимих пахвинних кил або пухлин. Навіть епіспадія, гіпоспадія статевого члена, кили калитки значних розмірів, викривлення статевого члена не виключають можливості статевих зноси]і. Для вирішення питання про імпотенцію при неушкоджених статевих органах необхідно залучати фахівців інших спеціальнос­тей - невропатолога, психіатра, уролога, причому обстеження може бути як амбулаторним, так і стаціонарним. Оскільки у таких випад­ках безперечні симптоми або показники здатності чи нездатності до статевих зносин відсутні, то вирішити питання дуже складно.

Непросто вирішити питання і про здатність чоловіка до заплід­нення, особливо коли йдеться про запліднення, що сталося за

якийсь час (від кількох місяців до кількох років) до обстеження. У такому разі ретельно збирається анамнез та вивчається медична документація. Звертається особлива увага на захворювання у період, коли відбулося запліднення. Найбільше значення мають природ­жені вади (недорозвиненість яєчок, гермафродитизм) та перенесені хвороби або фактори, котрі можуть уражати внутрішні статеві ор­гани (епідемічний паротит, гонорея, новоутворення або іонізуюче ураження). Як правило, у цих випадках наявні патологічні зміни яєчок.

При обстеженні звертають увагу на стан зовнішніх статевих ор­ганів: збільшення чи значне зменшення калитки; ущільнення та значне зменшення яєчок і їх придатків; збільшення чи зменшення й ущільнення передміхурової залози; природжені вади, вади як наслі­док травми; травматична ампутація чи пухлини статевого члена.

Незважаючи на наявність вад розвитку чи змін, пов’язаних із захворюваннями та травмами, при вирішенні питання про здат­ність до запліднення необхідно провести лабораторні дослідження сперми.

Наявність в еякуляті рухомих сперматозоїдів нормальної будо­ви і звичайних розмірів - при встановленні біохімічним досліджен­ням їх життєздатності - свідчить про можливість запліднення.

Експерт повинен пам’ятати, що навіть значні вади зовнішніх статевих органів, які унеможливлюють статеві зносини, не виклю­чають можливості запліднення.

У разі, коли виявляється відсутність сперматозоїдів (азоос- пермія) або їх нерухомість (некроспермія), може бути зроблений висновок про неможливість запліднення у конкретний час, що не виключає його у минулому. Для вирішення питання про можливість запліднювати у майбутньому хвора людина має пройти курс ліку­вання з подальшими неодноразовими лабораторними досліджен­нями еякуляту (Д. Л. Горбатюк, В. І. Андрусик, О. М. Горбатюк).

Статеві злочини

Зґвалтування - це статеві зносини без згоди потерпілої особи, якою може бути як жінка, так і чоловік, але переважно ґвалтують жінок. Зґвалтування може відбуватися:

а) із застосуванням фізичного насильства;

б) із застосуванням психічного примушення;

в) з використанням безпорадного стану.

Встановлення факту згвалтування належить до компетенції правоохоронних органів.

Судово-медичні експерти вирішують тільки ті питання, котрі сприяють розкриттю злочину, а саме:

1. Чи порушена дівоча перетинка, давність порушення, та чи не була вона порушена до зґвалтування?

Чи не припускає будова перетинки можливість статевого акту без її порушення?

Чи наявні достовірні ознаки вчинення статевого акту?

Чи є на тілі постраждало!' особи тілесні ушкодження і, якщо є, то які, їх характер, локалізація та ступінь тяжкості, чи не могли вони утворитися під час зґвалтування?

Які наслідки має статевий акт (вагітність, зараження вене­ричною хворобою, розлад психічного стану і т. ін.)?

Судово-медичний експерт повинен пам’ятати, що з боку жінки може бути обмова з метою шантажу, тому обов’язковим є вико­нання певного кола вимог:

• обстеження потерпілої здійснюється тільки за постановою або письмовим відношенням особи, яка проводить дізнання (слід­чого, прокурора, за ухвалою суду). Винятком є випадки, коли по­трібно негайно взяти вміст піхви або матеріал з ротової порож­ніти чи прямої кишки для лабораторних досліджень. У такому разі судово-медичний експерт бере матеріал за заявою потерпиіої особи, але сповіщає про це правоохоронні органи;

• у кожному конкретному випадку встановлюється особа обстежуваної шляхом перевірки паспорта, рідше - посвідчення з фотографією. Інколи особа може бути засвідчена співробітником слідчих органів. Неповнолітні обстежуються за пред’явленням свідоцтва про народження у присутності батьків, опікунів, вчите­лів І представників правоохоронних органів.

Обстеження осіб жіночої статі судово-медичними експерта- ми-чоловіками здійснюється у присутності медичного працівни- ка-жінки.

Судово-медичний експерт несе відповідальність за збереження матеріалу, відібраного для лабораторних досліджень. Одяг, що був на потерпілій особі, забирається та направляється на дослідження працівником правоохоронних органів, який призначив експертизу.

До початку безпосереднього обстеження потерпілої особи з’я­совують обставини справи, які викладені: у документі про призна­чення експертизи; у протоколі огляду місця події; при детальному

опитуванні потерпілої тощо. З’ясовують, на що скаржиться по­терпіла.

Потім збирають спеціальний анамнез, в якому встановлюють:

• в якому віці почалась менструація, її тривалість, ритмічність, характер, дату першого дня останньої менструації;

початок статевого життя, дату останніх статевих зносин;

чи були вагітності, їх кількість і чим кожна з них закінчилася (аборти, викидні, пологи);

якщо були пологи, то який їх перебіг і чи не було післяполо­гових ускладнень;

перенесені захворювання, у тому числі інфекційні, венерич­ні, психічні;

наявність шкідливих звичок -- вживання алкоголю, наркоти­ків, снодійних, паління.

Під таким анамнезом обстежувана особа ставить свій підпис, за малолітню підписується особа, що її супроводжує.

Для вирішення питання про порушення дівочої перетинки об­стежувана оглядається на гінекологічному кріслі. Звертають увагу на загальний стан зовнішніх статевих органів, наявність їх ушкод­жень, стан присінка піхви й дівочої перетинки (форма, висота, тов­щина, характер вільного краю, форма отвору, розтягненість, вира- женість кільця скорочення, наявність і характер виділень тощо). Проводять узяття вмісту задніх і бічних склепінь піхви на стериль­ний марльовий тампон, з якого готують мазки на 2 предметні скла. Висушені тампони, мазки і контрольний тампон (без вмісту піхви) відправляють за направленням судово-медичного експерта на лабо­раторні дослідження,

За необхідності беруть вміст ротової порожнини, а також визна­чають стан ділянки анального отвору, беруть на тампони та мазки вміст ампулярної частини прямої кишки. Вміст піхви, ротової по­рожнини, прямої кишки направляють до імунологічного відділення для встановлення наявності й групової належності сперматозоїдів.

Оглядають тіло обстежуваної і докладно описують усі виявлені ушкодження (локалізація, характер, форма, особливості поверхні, контурів, дна тощо).

При встановленні факту порушення дівочої перетинки експерт визначає його давність і можливий механізм утворення. Треба пам’ятати, що при порушенні перетинки дослідження матки через піхву допустиме тільки після загоєння розривів, тобто через 10- 12 днів після утворення розривів.

252

Як зазначалося вище, порушення дівочої перетинки, як правило, настає при перших статевих зносинах, але може мати й інше похо­дження, тому сама лише наявність розривів перетинки не може бути доказом статевого акту. Достовірно про статеві зносини свідчить виявлення у вмісті піхви сперматозоїдів, виникнення після статевих зносин венеричних захворювань чи вагітності.

Низька, м’ясиста, легко розтяжна перетинка дає змогу судово- медичному експертові припустити можливість статевого акту без її порушення.

Зґвалтування часто супроводжується не тільки розривами діво­чої перетинки, а й більш значними ушкодженнями, наприклад, сад­нами, надривами, розривами слизової оболонки вагіни, її стінок або навіть розривами промежини. Крім ушкоджень статевих орга­нів, можуть виявлятись тілесні ушкодження у вигляді синців, са­ден, подряпин на внутрішніх поверхнях стегон, навколо статевих органів; рани молочних залоз від укусів; садна і подряпини на шиї, що утворюються при здавленні руками з метою зламати опір жерт­ви; садна і крововиливи у ділянці зап’ястків чи плечей при утри­муванні потерпілої за руки. Крім наведених, на тілі жінки можуть бути й інші за характером І локалізацією ушкодження.

При статевих злочинах найбільш часто спричиняються ушко­дження статевих органів та навколо них, на молочних залозах і стег­нах. Ушкодження верхніх кінцівок і шиї утворюються як наслідок боротьби та самооборони. Всі ушкодження мають кваліфікуватися залежно від тривалості розладу здоров’я чи втрати працездатності.

Зґвалтування може статися і без фізичного насильства - із застосуванням погроз чи психічного впливу. При цьому ушко­джень на тілі потерпілої звичайно не залишається. Практично не буває ушкоджень і у разі зґвалтування з використанням безпорад­ного стану потерпілої, спричиненого захворюванням, втратою сві­домості, наркотичним чи алкогольним сп’янінням, медикаментоз­ним сном.

При огляді одягу потерпілої звертають увагу на наявність плям сірувато-білуватого кольору, які можуть мати спермальне похо­дження, а також волосся, що може належати насильникові. Відпо­відно на одязі злочинця може бути виявлене волосся жертви.

При експертизі зґвалтування бажано направити потерпілу особу на обстеження до шкірно-венерологічного кабінету чи диспансеру з метою виключення або виявлення венеричних захворювань (СНІД, гонорея, сифіліс). Необхідність обстеження зумовлена тим, що

хвороба може перебігати приховано і потерпіла жінка про неї не знає, тим більше, що твердий шаніф може міститися глибоко у піхві, а виділення при гонореї бувають мінімальними. Висновки експерта про зараження венеричною хворобою базуються на да­них медичної документації спеціалізованих шкірно-венерологіч­них установ.

Обстеження насильника

Якщо, за свідченням жінки, її згвалтували із застосуванням фі­зичного насильства і насильника затримано, його треба обстежити якомога раніше. На його тілі, особливо на обличчі, шиї, руках, мо­жуть залишитися садна, подряпини й інші ушкодження, що виникли під час боротьби і самооборони постраждалої. Крім загального обстеження, необхідно оглянути статеві органи, на яких також мо­жуть бути ушкодження, у тому числі і такі характерні для статевого акту, як надриви чи розриви вуздечки. На лабораторне дослідження у насильника беруть мазки, відбитки й змиви з голівки статевого органа, особливо Із зовнішнього отвору сечовивідного каналу та препуціального мішка. Там може бути виявлений епітелій піхви, а при статевих зносинах у неприродних формах - епітелій ротової порожнини чи частки калу. Треба також забирати кінцеві відділи нігтьових пластинок, під якими можуть бути елементи крові, епіте­лій піхви, епідерміс шкіри потерпілої особи.

За згвалтування та його окремі наслідки відповідальність на­стає за статтями 152, 154, 155, а іноді ще й за статтями 120, 133 КК України.

Задоволення статевої пристрасті неприродним способом

Неприродні способи задоволення статевої пристрасті звичайно мають два різновиди. Перший стосується об’єкта статевого потягу:

а) розбещення;

б) гомосексуалізм (мужолозтво, лесбійська любов);

в) зоофілія (статеві акти із свійськими тваринами);

г) некрофілія (статеві акти з мерцями) і деякі інші.

До другого різновиду належать незвичайні способи отримання статевого задоволення:

а) садизм;

254

б) мазохізм;

в) фетишизм.

До нього належать й статеві акти з жінкою, але через пряму кишку чи через рот.

Насильницьке задоволення статевої пристрасті неприродним способом тягне за собою кримінальну відповідальність (статті 153, 154, 155 КК України). Такий прояв задоволення статевої при­страсті, як лесбійська любов, віднесено до порушень морального плану.

Розбещення неповнолітніх

Розбещувальні дії - це розпусні дії дорослих стосовно дітей чи неповнолітніх протилежної статі, які порушують статеву недотор­канність. Частіше здійснюються чоловіками щодо дівчаток.

Розбещення полягає у:

• веденні розбещувальних розмов;

показі дітям порнографічних карток;

оголенні перед дітьми статевих органів;

оголенні дитячих статевих органів;