можливість виконувати свої професійні обов’язки тією чи іншою мірою у звичайних або спеціально створених умовах.

Якщо особа не досягла віку 40—45 років, необхідно враховува­ти можливість перекваліфікації, набуття нової спеціальності.

Відповідно до правил установлення відсотка втрати професійної працездатності при виявленні таких порушень функцій організму, які перешкоджають виконанню будь-якої роботи, у тому числі і у спеціально створених умовах, втрата професійної працездатності становить 100%.

Здатність виконувати потерпілим роботу тільки у спеці ально створених умовах відповідає втраті професійної працездатності не менш як на 70%.

Залежно від ступеня зменшення обсягу роботи, зниження ква­ліфікації і відповідно заробітної плати або можливості потерпілим виконувати роботу нижчої кваліфікації та за Іншою професією, втрата професійної працездатності становить 25-60%.

Якщо потерпіла особа може виконувати свої професійні обо­в’язки, але це потребує зміни умов праці і передбачає зниження заробітку або, якщо виконання професійних функцій у повному обсязі потребує більшої напруженості, встановлюється до 25% втра­ти професійної працездатності.

Залежно від характеру наслідків каліцтва та можливості частко­вого чи повного відновлення працездатності завдяки заходам медич­ної реабілітації встановлюють строки подальших обстежень (через шість місяців, один або три роки).

У разі втрати органа, функція якого не відновлюється (напри­клад ампутація кінцівки), а також при обстеженні осіб, що досягай пенсійного віку, ступінь втрати професійної працездатності вста­новлюють без зазначення строку наступного обстеження.

Судово-медична експертиза стану здоров’я

Судово-медична експертиза з метою встановлення стану здо­ров’я проводиться у таких випадках:

• заява взятої під варту особи про те, що за станом здоров’я во­на не може утримуватись у слідчому ізоляторі;

відмова особи від явки до слідчого або до суду через незадо­вільний стан здоров’я, підтверджений медичними довідками, що викликають сумнів у судово-слідчих органів;

встановлення стану здоров’я призовників, які відмовляються від військової служби через хвороби;

відмова від роботи ув’язненого через тяжке захворювання;

у справах цивільного позову, коли йдеться про необхідність санаторно-курортного лікування чи додаткового харчування;

ухилення від роботи (нібито за станом здоров’я) злісних не­платників аліментів і у деяких інших справах.

Цей вид експертизи потребує участі лікарів різних спеціально­стей, тому виконується комісією.

Такі експертизи можуть проводитись в амбулаторіях чи полі­клініках, вдома у хворого (при тяжких недугах) або у стаціонарах - у разі потреби додаткових досліджень з використанням стаціонар­ної апаратури, всього обсягу сучасних методів діагностики: клініч­них, лабораторних, інструментальних (М. П. Мотюк, А. С. Лісовий, Д. Л. Горбатюк).

Судово-медична експертиза

удаваних і штучних хвороб

-- агравація і дезагравація;

• штучні хвороби;

• самоушкодження.

Симуляція (удавана хвороба) - зображення симптомів не­існуючого захворювання.

Особа, яка симулює удавану хворобу, завжди має корисну мету, наприклад, небажання служити в армії, займатися суспільнокорис- гюю працею або намагання отримати додаткові матеріальні блага. Завдання судово-медичної експертизи полягає у тому, щоб об’єк­тивним діагнозом спростувати наявність у обстежуваного захво­рювання, на яке він посилається.

Симуляція може бути умисною та патологічною. Остання най­частіше властива хворим на істерію і є проявом їхньої хвороби, тому підлягає лікуванню, а не кримінальному переслідуванню.

Умисно симулюються нервово-психічні, соматичні захворю­вання, розлад органів чуття, а також окремі симптоми хвороб. Із психічних захворювань частіше симулюють епілепсію з удаванням припадків, маніакально-депресивний психоз, недоумкуватість. Для розпізнавання симуляції цих хвороб необхідним є обстеження у стаціонарах психоневрологічних диспансерів під наглядом досвід­чених психіатрів.

Діапазон симульованих соматичних захворювань досить ши­рокий:

• гіпертонічна хвороба, основний симптом якої - підвищення кров’яного тиску - викликається вживанням ефедрину;

• захворювання легень (наприклад, туберкульоз), основний симптом якого -- більші або менші вогнища затемнення легеневої тканини - імітується втиранням у шкіру ртутної мазі або свин­цевого пилу; кровохаркання - набиранням крові у рот, напри­клад, висмоктування її з ясен перед здаванням на аналіз мокро­тиння, або додаванням крові безпосередньо у зібране мокротин­ня; схуднення досягається штучним утриманням від їжі, а кашель імітують;

• виразкова хвороба шлунка, крім суб’єктивних скарг, «під­тверджується» введенням у випорожнення висушеної крові, а у шлунковий сік - аскорбінової кислоти для підвищення кислотності;

хвороби нирок, основним доказом яких є поява у сечі крові (гематурія), білку (альбумінурія, протеїнонурія), цукру (глюкозурія) симулюються додаванням до сечі, що здають на аналіз, курячого яєчного білка, крові та цукру.

Інколи на аналізи здаються виділення дійсно хворих людей або останні проходять обстеження за симулянтів, тому перед обсте­женням треба перевірити паспорт, щоб ідентифікувати особу, яка підлягає обстеженню, Із зображенням фотокартки на документі.

Симуляцію нічного нетримання сечі розпізнати досить важко, бо відсутність такого розладу практично ніякими об’єктивними симптомами не підтверджується. Для розпізнавання цієї удаваної хвороби потрібне всебічне стаціонарне обстеження за участю лікаря-психіатра.

Розлад органів чуття - слуху, зору, мовлення (наприклад, за­їкання) - інколи симулюють після перенесених травм, особливо че­репно-мозкових, і видають за наслідки останніх. Крім окремих при­йомів, котрі дають можливість розпізнавати симуляцію, існують і об’єктивні, суто наукові, способи виявлення ступеня втрати зору, слуху тощо.

Симуляція захворювань опорно-рухового апарата також наявна досить часто, особливо часто - обмеженості рухів у суглобах вна­слідок контрактури. Для виключення цього розладу потрібне до­скональне обстеження в умовах стаціонару. Особливо ретельно вивчають обставини травми: шрам, ущільнення по ходу м’язів чи сухожилків. У таких випадках, крім клінічного спостереження, обов’язковим є рентгенографічне дослідження ураженої ділянки. За відсутності об’єктивних ознак розладу, на які посилається об­стежувана особа, треба призначити консультацію психіатра, бо не можна виключити контрактуру як прояв істерії чи якогось іншого нервового або психічного захворювання.

Іноді симулюють поодинокі симптоми, які характерні для бага­тьох захворювань, але об’єктивних критеріїв розпізнавання не ма­ють,- це головний, серцевий біль, нудота, запаморочення тощо.

Агравація полягає у тому, що людина тією чи іншою мірою перебільшує тяжкість свого дійсного ушкодження або захворювання.

Агравація може бути умисною чи патологічною. Остання влас­тива підозрілим людям, котрі дуже чутливо ставляться до най­

менших змін стану свого здоров’я. На практиці з агравацією до­сить часто стикаються при експертизі живих осіб з приводу череп­но-мозкової травми, коли потерпіла особа намагається збільшити ступінь тяжкості заподіяних їй тілесних ушкоджень.

Вищевикладене свідчить про те, що розпізнавання симуляції і агравації належить до досить складних експертиз, тим більше, що обстежуваний іноді досить добре «грає» своє захворювання чи ушкодження, особливо коли скаржиться на больові симптоми, розлад функцій органів чуття.

У кожного експерта, як правило, є свій набір «хитрощів», який дозволяє розпізнати симуляцію, але для об’єктивних висновків не­обхідно керуватися загальними правилами виконання таких експертиз:

• щоб довести факт симуляції, хворий (або симулянт) має бути всебічно, повно й об’єктивно обстежений в умовах стаціонару;

необхідно зібрати і вивчити його медичну документацію, звернувши увагу на всі перенесені захворювання, початок і дина­міку розвитку симптомів захворювання, з приводу якого прово­диться обстеження;

кожний названий обстежуваним симптом має бути ретельно перевірений об’єктивними методами дослідження. Досліджується також функціональний стан усіх систем і органів для виявлення захворювань, невідомих обстежуваному;

у процесі клінічного обстеження бажано організувати постійне медичне спостереження та взяття проб на аналізи в такий час, коли обстежуваний їх не чекає. Аналогічно треба виконувати рентген- дослідження, наприклад, для спростування наявності виразки шлун­ку, що може дати можливість встановити факт симуляції;

до повного клінічного обстеження і підтвердження захво­рювання не можна починати лікування, бо це може зашкодити справі;

судово-медична експертиза проводиться комісійно Із залу­ченням фахівців - спеціалістів із захворювання, наявність якого треба спростувати або підтвердити.

При цьому до пацієнта не можна ставитися упереджено як до симулянта, поки не доведено відсутність захворювання,

Дисимуляція І дезагравація - явища, протилежні симуляції та агравації.

Дисимуляція - приховування наявного захворювання (його симптомів) чи ушкоджень.

Дсзагравацін - зменшення симптомів захворювання (ушко­дження), що має: місце, а також перебільшення результатів лікування.

Частіше до дисимуляції вдається злочинець, який отримав при вчиненні ним злочину ушкодження, виявлення яких може свідчити про його протиправні дії. У таких випадках обстежуваний або зо­всім заперечує наявність ушкоджень, або стверджує, що вони не мають жодного зв’язку зі злочином, в якому він підозрюється.

Дисимуляція наявна, наприклад, коли жінка, що підозрюється у дітовбивстві чи кримінальному аборті, взагалі заперечує факт своєї вагітності. Дисимуляція спостерігається і у хворих на венеричні хвороби, котрі притягуються до відповідальності за умисне зара­ження партнера. У таких випадках вони, як правило, заперечують свою інформованість про хворобу. Інколи люди вимушені прихо­вувати свої захворювання чи ушкодження, щоб залишитися на своїй роботі (наприклад, льотчики чи водії, в яких погіршився зір) чи вступити на навчання до якогось навчального закладу і г. ін.

Такі випадки дисимуляції законом не переслідуються.

Членоушкодження - умисне заподіяння шкоди своєму здо­ров’ю, яке може здійснюватися різними способами:

а) спричиненням штучних хвороб;

б) приховуванням захворювання, шо вже наявне, або умисною відмовою від лікування, або активним впливом на процес захво­рювання з метою обтяжити хворобу та відстрочити одужання;

в) спричиненням механічних ушкоджень (вогнепальними, ту­пими та гострими предметами).

Як симуляція членоушкодження має корисну мету - ухилитись від служби в армії чи від взяття під варту; дострокове звільнення у зв’язку з хворобою. В армії, природно, симулюють тільки ті хво­роби, які перелічені в реєстрі протипоказань для військової служби.

Штучні хвороби - це такі, що умисно спричинюються застосу­ванням фізичних, хімічних і біологічних факторів або їх комбі­націй.

Хімічний фактор - це, як правило, тривале вживання або передозування лікарських засобів. Так, досить тривале вживання ефедрину або мезатону зумовлює спочатку гіпертензію, а потім - розвиток гіпертонічної хвороби.

Біологічні фактори - збудники деяких хвороб (дизентерії, ту­беркульозу тощо).

Фізичні фактори - висока чи низька температура, іонізуюче випромінення і т. ін.

Прикладами застосування комбінацій різних факторів може (>ути:

а) механічне ушкодження, термічний чи хімічний опік шкіри з подальшим внесенням в ранову поверхню інфекції (втирання землі, нипорожнень), що призводить до утворення флегмони або гангрени;

б) загальне переохолодження організму або вдихання цукрової пудри спричинюють запалення легенів;

в) куріння замість тютюну листя чаю ари контакті з туберку­льозним хворим з високим відсотком ймовірності призводить до захворювання на туберкульоз;

г) рана на радіаційному опіку шкіри дуже довго не гоїться. Як випливає з характеристик діючих агентів, їх дія може бути пере­важно загальною або місцевою.

Застосування вогнепальної зброї та вибухових пристроїв для спричинення членоушкодження.

Членоушкодження із застосуванням вогнепальної зброї найчас­тіше трапляються в армії. Звичайно застосовують тип зброї, що закріплено за особою, яка заподіяла собі ушкодження, і вчиняють цей злочин під час перебування на варті, у караульному примі­щенні чи на полігоні. Поранення не заподіюють життєво важли­вим органам, майже ніколи не ушкоджують довгі кістки кінцівок, ребра, кістки черепа. Інколи у заподіювача самоушкодження є спіль­ник, котрий допомагає у здійсненні протиправного наміру.

Вогнепальне ушкодження, як правило, видається за нещасний випадок при чистці, перезарядці чи вправах на стрільбищі. Досить часто застосовують різні прокладки для затримання часток поро­шинок (носові хустки, деталі одягу і т. ін.), що дає підставу тверди­ти про постріл з неблизької дистанції. З вибухових пристроїв частіше фігурують запали та детонатори, котрі вибухають, якщо їх затиснути в кулаці чи натиснути на них ногою. Ураження з мислив­ської зброї, а інколи - і з бойової, може видаватися за розбійний на­пад. Найчастіше вражаються м’які тканини кінцівок, інколи кисті чи відтягнута шкіра тулуба.

Для розпізнавання вогнепальних самоушкоджень судово- медичний експерт повинен ретельно зібрати відомості про випа­док, акцентуючи увагу на таких деталях, як: поза постраждалого під час пострілу, положення зброї відносно ураженої ділянки, від­стань пострілу тощо. При дослідженні одягу з пошкодженнями не­обхідно зас тосувати додаткові медико-криміналістичні дослідження для виявлення часток порошинок, кіптяви, слідів дії полум’я та

розжарених газів, уважно вивчити описи хірургом вогнепальної ра­ни. У разі вирізування країв їх піддають медико-криміналі стичному дослідженню для встановлення вхідного і вихідного отворів та ди­станції посірілу.

Крім одягу й ранової поверхні, обов’язково досліджують рано­вий вміст, що відділився, у тому числі й на внутрішніх поверхнях хірургічних пов’язок. У рановому каналі можна виявити частки порошинок, кіптяви, прокладок, крізь які стріляли. Окрім вищена- веденого, обов’язковим є проведення слідчого експерименту за участю судово-медичного експерта для підтвердження або спросту­вання показань обстежуваної особи.

Члепоуіпкоджешш Ь застосуванням гострих і тупих пред­метів.

У побуті для членоушкодження частіше застосовують гострі (ножі, сокири, пилки, шило та інші) або тупі предмети (молотки, обухи сокир), маховики або шестерінки, шнеки побутових механіч­них чи електричних приладів, в які ніби потрапили пальці, кисті чи інші частини тіла. Завжди висувається версія про нещасний випадок під час виконання господарських чи будівельних робіт, а наслідки дії колюче-ріжучих, колючих і ріжучих предметів пояснюють роз­бійним нападом чи замахом на самогубство.

В усіх випадках ушкоджень, спричинених гострими предмета­ми, треба дуже ретельно оглянути саме ушкодження, а також ото­чуючі тканини, на яких можуть збереїтися сліди поверхневої дії знаряддя самоушкодження (сліди приміряння). Якщо наявне від- рубання пальців кисті чи стопи, треба шукати поверхневі сліди дії не тільки на культах пальців, а й на їх відрубаних частинах. Необ­хідно також дослідити пошкодження на одязі, рукавицях, взутті і цурках (при рубаних травмах). Найчастіше відзначають невідповід­ність ушкоджень на тілі та одязі (кінцівках, рукавицях, взутті). Це зумовлено тим, що ушкодження звичайно наносять на оголене тіло, а потім на одяг. Якщо ж сліди приміряння відсутні на шкірі, то вони можуть залишитися на одязі чи взутгі. Обов’язковим є проведення слідчого експерименту за участю судово-медичного експерта.

Самоушкодження за допомогою транспортних засобів.

Такі самоушкодження трапляються нечасто і видаються за не­щасні випадки. Практично всі докази, щодо заподіяння транспорт­ної травми з метою членоушкодження, досить сумнівні. Однією з побічних ознак самоушкодження при переїзді колесами рейково­го транспорту через кисть чи стопу (ізольовано) є відсутність

ушкоджень на інших частинах тіла, а також незначне забруднен­ня одягу. Найбільші можливості спростувати версію нещасного випадку надає слідчий експеримент.

Отже, загальними ознаками самоушкоджень є:

• локалізація ушкоджень у ділянках, доступних для заподіяння їх власною рукою;

заподіяння ушкоджень поза життєво важливими ділянками;

невідповідність ушкоджень на тілі та одязі;

сліди приміряння на шкірі, одязі чи взутті;

спостерігається повторення у короткий проміжок часу одно­типних членоушкоджень у схожих колективах (вогнепальні ушко­дження, виразкова хвороба шлунку в армії; туберкульоз, відруби пальців у зонах утримання в’язнів і т. ін.).

Судово-медичне дослідження рубців як слідів колишніх поранень

Для всіх учасників Великої Вітчизняної війни, які отримали поранення, державою встановлено ряд пільг. Через те, що значна кількість поранених втратили документи військових госпіталів, де зафіксовано характер поранення, його перебіг і наслідки, судово- медичним експертам доручено проводити обстеження осіб цього контингенту за направленнями військкоматів. На суд експертів виносяться питання про наявність рубців на тілі обстежуваних; про характер та механізм їх утворення; про можливість їх виник­нення під час Вітчизняної війни.

Перш ніж почати огляд, судово-медичний експерт вивчає ме­дичну документацію воєнних та післявоєнних часів (якщо така є), а також ознайомлюється з іншими документами (довідки, записи у військових квитках). Особливу увагу звертають на наявні пора­нення. Потім збирається анамнез щодо обставин їх виникнення, характеру. Під час обстеження звертають увагу на вік, бо, на жаль, і такі експертизи стикаються з обманом. Огляд обов’язково треба проводити при достатньому денному освітленні - для правильного визначення забарвлення шкіри й рубців. Колір, консистенцію та інші особливості рубця, на який обстежуваний вказує як на наслі­док поранення, треба зіставляти з такими самими ознаками після­воєнних рубців, якщо вони наявні. За необхідності рубці вивчають за допомогою стереомікроскопа чи лупи з великим збільшенням.

При цьому можна виявити імпрегнацію в шкіру порошинок, часток металу, інших включень.

Якщо під час огляду і обмацування у м’яких тканинах, що ото­чують рубець, виявлено сторонній предмет щільної консистенції - обов’язковим є рентгенографічне дослідження, яке дає можливість встановити наявність включень (осколки, кулі тощо). Рубці, яким більше ніж 18-20 років, як правило, білясті, інколи коричневуваті, в цілому м’які, але можуть мати ущільнені тяжі, вони тонкі, блис­кучі, іноді опуклі (за даними 1. М. Серебреннікова).

Класифікація рубців шкіри:

1. За походженням - травматичні, патологічні (унаслідок за­хворювань).

За характером рубцевої тканини - нормальні, гіпертрофічні, атрофічні.

Основні підстави експертизи рубців шкіри:

1. Встановлення наявності рубців (зазвичай давніх і мало­помітних).

2. Ідентифікація особи за рубцями.

3. Встановлення причин виникнення рубців.

Травматичні:

а) вогнепальні (кульові, осколкові тощо);

б) ушкодження твердими тупими предметами (забиті рани, трав­матичні ампутації частин кінцівок з утворенням кукс тощо);

в) ушкодження гострими предметами (колючими, ріжучими, колюче-ріжучими, рубаючими, пиляльними, хірургічні втручання тощо);

г) термічні ушкодження (опіки III—IV ступенів, відмороження III—IV ступенів);

ґ) хімічні опіки (місцева дія концентрованих кислот, лугів тощо);

д) радіаційне та лазерне опромінення.

Патологічні:

а) фурункульоз;

б) флегмони;

в)туберкульоз;

г) сифіліс;

ґ) проказа;

д) інші рубці, пов’язані з перенесеними хворобами.

Висновок щодо походження рубця має звичайно форму при­пущення, тобто зазначається, що експерт не виключає його утво­

рення у часи Великої Вітчизняної війни за тих обставин, на які вказує обстежуваний. І тільки у разі значних розбіжностей між да­ними анамнезу і характером рубцевої тканини судово-медичний експерт може спростувати твердження про утворення рубця вна­слідок поранення під час війни.

Питання, які виникають при експертизі рубців шкіри:

1. Причини утворення рубців (їх походження)?

Давність утворення рубців?

Підлягає чи ні виправленню конкретний рубець?

Який ступінь тяжкості ушкодження, що мало місце (за харак­тером рубця)?

Який відсоток втрати працездатності у зв’язку з ушкоджен­ням, що мало місце?

Чи могли конкретні рубці утворитись при викладених обста­винах та у зазначені терміни? Тощо.

Судово-медична експертиза встановлення віку

Зазначений вид експертизи призначають у разі, коли докумен­ти, в яких зафіксовано дату народження (паспорт, свідоцтво про народження) втрачені. Наприклад, під час війни, стихійного лиха, раптового переселення з місця постійного проживання. Інколи такі документи приховують навмисно, щоб уникнути кримінальної відповідальності, служби у Збройних силах і таке інше.

Судово-медичному експертові доводиться встановлювати вік:

• покинутих чи підкинутих немовлят;

• малолітніх бродяг при улаштуванні їх у дитячий будинок;

• при притягненні особи до кримінальної відповідальності у зв’язку із вчиненням злочину.

Треба зазначити, що за тяжкі злочини (вбивство, зґвалтування, розбійний напад, злісне хуліганство тощо) кримінальна відпові­дальність настає з віку 14 років, за вчинення будь-якого злочину - з 16 років, а повна дієздатність (за відсутності психічних захворю­вань) - з 18 років. Пенсійний вік жінок настає у 55 років, чолові­ків - у 60 років.

Зростання і розвиток організму, змужніння і, нарешті, старіння — біологічні процеси, які, за загальними віковими закономірностями, мають і значні індивідуальні особливості (фізично й розумово недо-

розвинеш діти, що виглядають молодшими за своїх ровесників, рано постарілі - у 40-45-річному віці і, навпаки, моложаві особи у віці 60—65 років).

Нижче наведено основні фактори, за якими судово-медичні екс­перти встановлюють вік:

1. антропометричні характери стики;

стан шкіри;

ступінь розвитку вторинних статевих ознак;

стан, зміна, кількість зубів;

закостеніння ділянок епіфізарного росту кісток.

Антропометричні характеристики (зріст, маса тіла, окруж­ність грудної клітки, голови, плеча, гомілки) мають значення тіль­ки у період росту й розвитку організму. Так, довжина тіла ново­народженої дитини - близько 48-55 см, у п’ять років вона вже приблизно 100 см, у 14-15 років - 150 см; маса тіла при народ­женні - приблизно 3-4 кг, через півроку вона подвоюється, а до року життя - потроюється і т. д.

Стан шкіри. У дитинстві і юності шкіра дуже еластична, з ви­соким тургором; аае вже у молодому віці еластичність шкіри змен­шується, тому у 20 років з’являються перші зморшки на обличчі (лобні та носо-губні); у 25 років - у зовнішніх кутках очей; спере­ду від козелка - після 30 років; на шиї - у 35 років, на мочці вуха - у 50 років. Після віку 55 років на тильних поверхнях кистей І об­личчі з’являються пігментовані ділянки шкіри. Шкіра у похилому віці настільки втрачає еластичність, що, зібрана у зморшки, вона довго не розправляється.

Ступінь розвитку вторинних статевих органів набуває зна­чення у старшому шкільному й юнацькому віці. У 11-13 років у дівчаток зазвичай з’являється оволосІння на лобку і пахвових за­падинах. У цей же період починається формування молочних залоз і менструації. До віку 18 років, як правило, статеве дозрівання по­вністю закінчується. У хлопчиків статеве дозрівання настає дещо пізніше. ОволосІння лобка і пахвових западин - у 13-16 років. У віці 15-16 років починається збільшення статевих органів, з’являються полюції, грубішає голос. У віці 17 років починає рос­ти волосся на підборідді, аз 18 - на щоках.

Стан зубів - досить важлива ознака для визначення віку. Пер­ші молочні зуби з’являються у піврічному віці, а до кінця першого року життя їх уже 6-8; до кінця другого року виростають всі 20 мо­лочних зубів. Як правило, з семирічного віку молочні зуби почи-

мають замінюватися на постійні, кількість яких у 13-15 років дося­гає 28. До двадцяти п’яти років (Іноді - пізніше) виростають другі зуби мудрості, і загальна кількість зубів збільшується до 32. У ди­тинстві на різцях є дрібні горбочки, які стираються після двадцяти років, а до ЗО років стираються й горби жувальних поверхонь корін­них зубів. Стирання різців з появою плям дентину - у віці 35 років. Стертість зубів до появи дентину корінних зубів - у віці 40 років. Стертість різців на 1/3 і стирання корінних зубів до коричневого дентину - 45 років. Зношеність різців і корінних зубів майже напо­ловину з відкриттям каналів і випаданням багатьох корінних спо­стерігаються у 50-річному віці.

Точки закостеніння кісток кисті і синостози кісток кінцівок мають дуже важливе значення для визначення віку. Для меншого ступеня рентгенівського опромінення організму рекомендується робити дослідження кисті і дистального кінця передпліччя, корис­туючись для оцінки таблицями В. І. Пашкової, С. А. Бурова.

У похилому і старечому віці рентгенографія кісток скелета дає можливість виявити явища остсопорозу.

Достовірну підставу для встановлення віку дає оцінка всієї су­купності ознак.

Але й при цьому треба пам’ятати, що кожна з них має значну варіабельність, яку зумовлюють багато факторів: кліматичні, соці­альні умови життя, спадковість, харчування, перенесені чи наявні захворювання - особливо ендокринної системи, і багато Інших. Тому відхилення від дійсного віку в той чи інший період може становити:

у перші 10 днів життя - 1-2 дні; до одного року - 1-1,5 місяця; у підлітковому віці - 2-3 роки; у молодому віці (20-35 років) - 5-6 років; у віці від 35 до 50 років помилка може становити 7-Ю років; у віці 60-70 - навіть 10-15 років, тобто експертиза у цей віковий період може визначити вік людини з точністю до ± 20%.

Розділ XVIII СУДОВО-МЕДИЧНА

ЕКСПЕРТИЗА СТАТЕВИХ СТАНІВ І СТАТЕВИХ ЗЛОЧИНІВ

встановлення статевої зрілості;

встановлення здатності до статевих зносин, зачаття або за­пліднення;

встановлення колишніх пологів;

встановлення штучного припинення вагітності;

встановлення стану статевих органів у випадках визначення ступеня стійкої втрати працездатності у зв’язку з отриманням тілес­них ушкоджень.

Експертиза статевої належності

Експертиза призначається у разі, коли треба довести правиль­ність встановлення статі певної особи. Найчастіше це пов’язано з призовом на військову службу, отриманням паспорта, реєстрацією шлюбу тощо- Іноді доводиться встановлювати статеву належність у ранньому дитячому віці, але через нерозвиненість статевих орга­нів питання вирішувати ще складніше, ніж щодо дорослих. Питан­ня про статеву належність вирішується у випадках гермафроди­тизму. Розрізняють:

а) чоловічий гермафродитизм - характеризується наявністю функціонуючих чоловічих статевих залоз, але за наявності і жіно­чих статевих органів або вторинних статевих ознак;

б) жіночий гермафродитизм - характеризується функціону­ванням жіночих статевих залоз за наявності чоловічих статевих органів чи ознак;

в) нейтральний гермафродитизм - характеризується наявністю як чоловічих, так і жіночих статевих органів, розвинених однаково недостатньо, і рудиментами статевих залоз;

г) подвійний гермафродитизм, за якого розвинені і чоловічі, і жіночі статеві органи, а також функціонують залози, специфічно притаманні певній статі.

Остання форма дуже складна для диференціювання, бо в окре­мі періоди життя можуть переважати функції то чоловічих, то жі­ночих статевих залоз. Як правило, дослідження у таких випадках проводиться комісійно із залученням акушера-гінеколога, андроло- га, уролога, психіатра та ендокринолога.

При обстеженні особи з метою встановлення статевої належно­сті з’ясовують:

• психічний стан (ким вона сама себе вважає - чоловіком чи жінкою);

чи є статевий потяг і до якої статі;