2. Міжнародна організація праці і її роль у регулюванні ринку праці й соціально-трудових відносин

У рамках багатобічного регулювання ринку праці головну роль відіграє Міжнародна організація праці (МОП), з 1946 року - спеціалізована установа ООН (МОП створена у 1919 році як між­народна організація).

За станом на 2002 рік МОП об'єднала 175 країн, де проживає 98% населення світу. Україна є членом МОП.

Базуючись на тому, що міцний мир може бути встановлений лише на основі соціальної справедливості, МОП проголосила, що всі люди, незалежно від національності, віросповідання або статі мають право на матеріальне благополуччя і духовний розвиток в умовах волі і достоїнства.

Основними завданнями МОП, виходячи з цієї мети, є:

• розробка міжнародної політики та програм, спрямова­них на вирішення соціально-трудових проблем;

• створення та прийняття міжнародних трудових норм у світлі конвенцій і рекомендацій з метою реалізації такої політики;

• допомога країнам-учасницям у вирішенні соціально-трудових проблем;

• захист прав людини (право на працю, захист від при­мусової праці, захист від дискримінації і т. д.);

• боротьба з бідністю, за поліпшення життєвого рівня трудящих, розвиток соціального забезпечення;

• розробка програм поліпшення умов праці, техніки без­пеки та гігієни праці;

• сприяння організаціям трудящих і підприємцям у їхній роботі з врегулювання соціально-трудових відносин;

• розробка заходів для захисту найбільш уразливих верств населення: жінок, молоді, інвалідів, людей літнього віку, трудящих - мігрантів [62].

З розвитком світової економіки, економічної інтеграції і співробітництва різних країн, виникли завдання з узгодження й узагальнення трудових відносин, що склалися на національних ринках праці.

Це завдання взяла на себе МОП, яка у своїх конвенціях і ре­комендаціях юридично закріпила норми трудових відносин як частини міжнародного права, що стало складовою частиною на­ціонального трудового права після ратифікації їх парламентами багатьох країн.

Так, Конвенція № 88 (від 9 липня 1948 р.) „Про організацію служби зайнятості" передбачає створення служб зайнятості, їх завдання в реалізації національних програм зайнятості й викорис­танні продуктивних сил.

Конвенція № 3 (від 25 липня 1958 р.) „Про дискримінацію у сфері праці і зайнятості", конвенція № 122 (від 9 липня 1964 р.) „Про політику у сфері зайнятості" передбачають недопущення дискримінації у сфері праці й зайнятості при повній підтримці державою вільного вибору зайнятості.

У 1970 році МОП ухвалила Конвенцію № 131 „Про встано­влення мінімальної заробітної плати", що має силу закону. Неви­конання цього положення спричиняє відповідні каральні та інші санкції.

Конвенція № 150 (від 25 квітня 1978 р.) містить основні по­ложення про регулювання питань праці, про роль, функції та ор­ганізацію цього регулювання.

Конвенція № 159 (від 20 липня 1983 р.) "Про професійну ре­абілітацію до зайнятості інвалідів" передбачає політику держави з професійної реабілітації всіх категорій інвалідів і зі сприяння зайнятості інвалідів на вільному ринку праці.

Конвенція № 160 (від 20 липня 1985 р.) "Про статистику праці" визначає відповідальність держав щодо збору, обробки і регулярної публікації даних про економічно активне населення, зайнятість, безробіття, вартість робочої сили.

У Конвенції № 168 (від 21 липня 1988 р.) "Про сприяння за­йнятості і захисту від безробіття" йдеться про прагнення держав забезпечити зацікавленість трудящих у пошуках роботи, а під­приємців - у забезпеченні продуктивною зайнятістю. Згідно зі статтею 8 держави зобов'язуються реалізувати програми сприян­ня зайнятості [62].

Міжнародне трудове право визнане в багатьох країнах, і конвенції, а також рекомендації відіграють важливу роль у регу­люванні ринку праці, соціально-трудових відносин.