4 Мотиваційний моніторинг як умова ефективного впливу на поведінку персоналу

Для того щоб мотиваційний процес був керованим, необхідно створити певні передумови:

• по-перше, треба мати повну й достовірну інформацію про об’єкт управління;

• по-друге, постійно мати уявлення про стан і динаміку мотиваційної спрямованості персоналу;

• по-третє, ретельно стежити за соціально-економічними наслідками управлінських рішень і вміти їх прогнозувати.

Мотиваційний моніторинг правомірно розглядати як складову моніторингу соціально-трудової сфери. Під останнім розуміємо комплексну систему постійного спостереження за фактичним станом справ у цій сфері, систематичного аналізу процесів, які в ній відбуваються. Його мета — регулярна оцінка змін, що відбуваються в соціально-трудовій сфері, прогнозування розвитку подій, запобігання негативним тенденціям, які можуть призвести до формування осередків соціального напруження, опрацювання найефективніших заходів, що забезпечують розвиток та використання трудового потенціалу.

Система моніторингу мотивації трудової діяльності має базуватися на таких принципах:

• системність — побудова набору оцінних показників для кожного напрямку мотивації трудової діяльності;

• комплексність — отримання й обробка соціально-економіч­ної, соціологічної, психологічної інформації, яка характеризує стан і зміни мотивації трудової діяльності;

• аналітичність — аналіз основних причин зміни стану мотивації трудової діяльності з урахуванням впливу як внутрішніх, так і зовнішніх чинників;

• періодичність — регулярне поповнення інформаційної бази, необхідної для розробки ключових характеристик мотивації трудової діяльності;

• виробничо-територіальний підхід — досягнення оптимального поєднання виробничих і територіальних принципів проведення моніторингу службами мотивації.

5 Рівень і якість життя.

Відповідно до конвенцій Міжнародної організації праці (МОП) кожна людина має право на такий життєвий рівень (включаючи їжу, одяг, житло, медичний догляд, соціальне обслуговування), який необхідний для підтримання здоров’я і добробуту її самої та її сім’ї, а також право на забезпечення у разі безробіття, інвалідності тощо.

Підвищення рівня життя сприяє поліпшенню якості життя, тобто умов існування людини.

Якість життя характеризується насамперед рівнем споживання товарів і послуг, а також включає соціальні результати економічного і політичного розвитку, а саме: середня тривалість життя, рівень захворюваності, умови й охорона праці, соціальна захищеність населення, поліпшення соціального середовища, забезпечення прав людини.

Згідно з рекомендаціями МОП рівень життя відображають такі показники:

• обсяг фонду споживання на душу населення, реальні доходи, тривалість життя, освіта;

• обсяг споживання важливих продуктів у натуральному виразі, забезпеченість житлом, комунальними і соціальними послугами, транспортом і зв’язком; охорона здоров’я, соціальне забезпечення.

Виходячи з міжнародних норм необ­хідно також враховувати: зайнятість і умови праці, чинні соціальні гарантії, демографічні, екологічні умови, домашнє майно тощо. Окрім цього, необхідно брати до уваги поширення негативних соціально-економічних явищ, таких як інфляція, безробіття, бідність, злочинність, дискримінація в різних її проявах.

Рівень життя визначають в цілому по країні, по окремих територіях та соціальних групах.

Рівень життя населення – найважливіший критерій оцінки ідентичності соціально-економічної політики держави.

Під рівнем життя розуміється ступінь забезпеченості населення необхідними матеріальними і нематеріальними благами і послугами, а також досягнутий рівень їх споживання.

Розрізняють 3 групи потреб ( табл..9.1):

Таблиця 9.1

Показники та індикатори рівня життя населення

Показники рівня життя	Індикатори показників
І. Задоволення фізичних потреб
І. Здоров’я	1.1 Загальна смертність, або в %;
	1.2 Дитяча смертність, в т. ч. у віці до 1 року;
	1.3 Очікувана тривалість життя;
	1.4 Хвороби пов’язані із втратою працездатності.
ІІ. Харчування	2.1 Споживання основних продуктів харчування.
ІІІ. Житло	3.1 Введення в дію житла;
	3.2 Загальна площа житла;
	3.3 Благоустрій;
	3.4 Середній розмір квартир.
ІV. Домашнє майно	4.1 Забезпеченість населення предметами культурно-побутового призначення;
	4.2 Обсяг їх продажу.
V. Платні послуги	5.1 Обсяг платних послуг;
	5.2 Їх структура.
ІІ. Задоволення духовних потреб
VІ. Культурний рівень населення	6.1 Рівень освіти;
	6.2 Обсяг літератури;
	6.3 Забезпеченість телевізорами.
ІІІ. Задоволення соціальних потреб
VІІ. Умови праці	7.1 Втрата робочого часу;
	7.2 Зміна умов праці;
	7.3 Травматизм.
VІІІ. Умови відпочинку	8.1 Численність осіб.
ІX. Соціальне забезпечення	9.1 Співвідношення середніх і малих розмірів пенсії та оплати праці;
	9.2 Співвідношення заробітної плати і прожиткового мінімуму;
	9.3 Співвідношення пенсії і прожиткового мінімуму.
X. Соціально-побутовий стан	10.1 Рівень безробіття;
	10.2 Смертність через нещасні випадки, вбивства, самогубства;
	10.3 Страйки;
	10.4 Кількість зареєстрованих злочинів;
	10.5 Обсяг викидів в атмосферу.
XІ. Доходи і витрати	11.1 Грошові доходи населення та їх структура;
	11.2 Грошові витрати населення та їх структура;
	11.3 Середньомісячна заробітна плата;
	11.4 обсяги заощаджень.

В оцінці рівня життя важливе значення має порівняння його між країнами. Для цього застосовують індекс людського розвитку (ІЛР), що був розроблений ООН в 1991 році.ІЛР є інтегральним показником, що поєднує три складові:

1 – очікувану тривалість життя;

2 – рівень освіти населення, що визначається за % освіти населення та середньому терміні навчання населення у віці 25 років та старше;

3 – середньодушовий ВВП, який розраховується в доларах за певний рік не за біржовим курсом, а аз спроможною здатністю валют відповідних країн.

У світовій практиці для характеристики рівня життя використовується такий інтегральний показник, як індекс людського розвитку, котрий включає три індикатори:

1. національний або валовий внутрішній продукт на душу населення (ВВП),

2. тривалість життя,

3. рівень освіти населення.

Ці величини співвідносяться з найвищими світовими рівнями цих показників.

Національний дохід або внутрішній валовий продукт (ВВП) обчислюється в так званих доларах паритету купівельної спроможності (ПКС), тривалість життя — у роках, рівень освіти — роками нав­чання і грамотність дорослого населення — у відсотках.

Індекс людського розвитку вирізняється простотою обчислення, універсальністю, статистичною доступністю, однак він не повністю охоплює умови життя, всі основні компоненти рів­ня життя.

Тому для обчислення інтегрального індексу рівня життя необхідно визначити індекси таких його компонентів у розрахунку на душу населення: харчування (за його калорійністю і вмістом білків), фонду домашнього майна (в порівнянних цінах), житла (площа з урахуванням вигод), здоров’я й охорони здоров’я (за динамікою тривалості життя, рівнем смертності, витратами на охорону здоров’я), освіти і культури (за кількістю місць навчання і витратами на освіту і культуру), послуг населенню (у порівнянних цінах) тощо. Головним же показником поліпшення рівня життя є збільшення тривалості життя.

Виокремлюють чотири рівні життя населення:

1. Достаток – застосування благ, що забезпечують всебічний розвиток людини;

1. Нормальний рівень – раціональне споживання за науково-обґрунтованими нормами для повноцінного відтворення людини;

1. Біднота – споживання благ на рівні збереження працездатності на нижчій межі відтворення ресурсів для праці;

1. Скрута – мінімально можливий за біологічними критеріями набір благ і послуг, споживання яких ледь дозволяє підтримувати життєдіяльність людини.

Рівень бідності і чисельність бідних залежить від межі бідності, офіційно установленої державою, яка, у свою чергу, залежить від її фінансових можливостей, оскільки декларовані межі бідності ґрунтуються на певних розмірах соціальних програм.

Нині факторами бідності в Україні є такі:

1. місце розташування домогосподарств (у сільських районах рівень бідності вищий, проте необхідно враховувати, що сільська і міська бідність суттєво різняться);

2. висока частка дітей;

3. досягнення пенсійного віку;

4. безробіття, в тому числі у прихованій формі (невиплати заробітної плати, її затримки, вимушені відпустки з ініціативи наймачів без збереження утримання тощо);

5. висока частка утриманців у отримувача доходів.

Важливим інструментом при аналізі рівня життя є споживчі бюджети: Виокремлюють їх 2 види:

1. Нормативні бюджети, що є результатом досліджень різних відомств:

а) високого достатку;

б) раціональні, що відповідають раціональним потребам населення;

в) система мінімальних споживчих бюджетів.

2. Фізичні – отримані в наслідок статистичних спостережень.

Мінімальний споживчий бюджет – вартість набору споживчих товарів і послуг, що забезпечує соціально обґрунтований мінімальний рівень споживання матеріальних і духовних потреб, необхідних для розвитку особистості.

Одним із критеріїв якості життя є показник бідноти. Рівень бідноти визначається за 3 концепціями:

І. Концепція абсолютної бідноти заснована на визначення доходу, необхідного для забезпечення мінімальних життєвих потреб індивіда та його родини;

ІІ. Концепція відносної бідноти – співвідношення добробуту людини із загальним рівнем по країні;

ІІІ. Суб’єктивна концепція бідноти – побудована на суб’єктивному визначенні ресурсів, необхідних для нормального рівня життя.

Якість життя (або якість трудового життя (ЯТЖ)) – характеризує рівень і умови життя, стан самого суб’єкта суспільного життя, людини.

ЯТЖ – це сукупність практичних умов, що визначають ступінь ефективної реалізації трудового потенціалу.

Головними умовами, що забезпечують ЯТЖ є:

1. справедлива і належна винагорода за працю;

1. безпечні умови праці;

1. можливість розвитку і само винагороду;

1. трудова демократія і правова захищеність робітників;

1. можливість професійного зростання;

1. гідне місце роботи;

1. соціальна корисність роботи.

Рівні оцінки ЯТЖ: