4. Робочий час як фактор впливу на продуктивність праці.

У період становлення ринку особливого значення набуває ефективність використання робочого часу. Якщо раніше на перше місце висувалося своєчасне виконання плану, то зараз першорядне значення надається собівартості. Це безпосередньо пов’язано з практикою розподілу робочого часу як робітників, так і наявних у них засобів виробництва. В нових умовах розподіл часу набуває дещо іншого змісту. Якщо в минулому робочий час, наприклад, обмежувався суворо визначеним часовим періодом, то зараз робочий час може мати більшу тривалість при необхідності збільшення заробітку і при наявності попиту на продукцію, що випускається, або є робочий день може бути скорочений внаслідок відсутності сировини, матеріалів, попиту на продукцію та інше.

Перед дослідниками, що займаються вивченням робочого часу працюючих в сільському господарстві, постають такі задачі:

– порівняння завантаженості робітників різних спеціальностей в межах одного і того ж господарства або декількох господарств;

– визначення оптимальної чисельності працюючих в агропідприємстві залежно від агротехнічного та фінансового рівня господарства;

– визначення можливого раціонального поєднання спеціальностей;

– виявлення вузьких місць на кожному конкретному виробництві;

– виявлення оптимальної черговості робіт в сільськогосподарському підприємстві в межах наявних ресурсів;

– отримання порівняльної оцінки якості виконання робіт, проведення теоретичних досліджень з виявлення оптимальної структури господарства.

Для вирішення цих задач будують імітаційну модель, в яку покладено такі принципи: розподіл наявного часу за різними статтями затрат; облік кількості і тривалості виникаючих потреб; пріоритетність задоволення різних потреб на різних етапах виробничого процесу. При моделювання розвитку агропромислового підприємства використовується підхід, що спирається на оцінку поведінки людей, оскільки оцінка якості функціонування цих підприємств відбувається з використанням показника затрат часу працюючих на виконання тих чи інших видів робіт.

Робочий час – це законодавчо встановлена повна довжина робочого часу, на протязі якого робітник повинен виконувати доручену йому роботу.

Робочий час є загальною мірою кількості праці. Загальна тривалість робочого часу визначається, з одного боку, рівнем розвитку виробництва, з іншого — фізичними і психофізіологічними можливостями людини. Поліпшення використання робочого часу є одним з основних способів підвищення продуктивності праці. Воно залежить від співвідношення екстенсивного та інтенсивного факторів розвитку виробництва.

Згідно з Кодексом законів про працю України нормальна тривалість робочого часу працівників не може перевищувати 40 год. за тиждень. Підприємства й організації, укладаючи колективний договір, можуть установлювати меншу норму тривалості робочого часу. При шкідливих умовах праці передбачається зменшення загальної норми робочого часу, вона не може перевищувати 36 год. на тиждень. Законодавством також установлюється скорочена тривалість робочого часу для працівників віком від 16 до 18-ти років — 36 год. на тиждень, а для осіб віком від 15 до 16-ти років (учнів віком від 14 до 15-ти років, які працюють в період канікул) — 24 год. на тиждень.

Скорочена тривалість робочого часу може встановлюватися за рахунок власних коштів підприємств і організацій для жінок, які мають дітей віком до 14-ти років або дитину-інваліда.

Для працівників здебільшого установлюється п’ятиденний робочий тиждень з двома вихідними днями. За п’ятиденного робочого тижня тривалість щоденної роботи (зміни) визначається правилами внутрішнього трудового розпорядку або графіками змінності, які затверджує власник або уповноважений ним орган за погодженням з профспілковим комітетом підприємства, організації з додержанням установленої законодавством тривалості робочого тижня.

На тих підприємствах і в організаціях, де за характером виробництва та умовами роботи запровадження п’ятиденного робочого тижня є недоцільним, установлюється шестиденний робочий тиждень з одним вихідним днем. За шестиденного робочого тижня тривалість щоденної роботи не може перевищувати 7 год. за тижневої норми 40 год., 6 год. — за тижневої норми 36 год. і 4 год. — за тижневої норми 24 год. П’ятиденний або шестиденний робочий тиждень установлюється власни- ком або уповноваженим ним органом спільно з профспілко- вим комітетом з урахуванням специфіки роботи, думки трудового колективу і за погодженням з місцевою Радою народних депутатів.

Важливим завданням у поліпшенні організації праці є встановлення найдоцільніших режимів праці та відпочинку. Розрізняють змінний, добовий, тижневий та місячний режими праці та відпочинку. Вони формуються з урахуванням працездатності людини, яка змінюється протягом доби (рис. 7.1), що береться до уваги передусім у змінному та добовому режимах.

Змінний режим визначає загальну тривалість робочої змі- ни, час її початку та закінчення, тривалість обідньої перерви, тривалість праці та частоту регламентованих перерв на відпочинок.

Добовий режим праці та відпочинку включає кількість змін за добу, час відновлення працездатності між змінами.

Тижневий режим праці та відпочинку передбачає різні графіки роботи, кількість вихідних днів на тиждень, роботу у вихідні та святкові дні. Графіки роботи передбачають порядок чергування змін.

Рис. 7.1 - Зміна працездатності протягом робочої зміни

а — час входження в роботу; b — період найбільш сталої працездатності; с — період втоми.

Місячний режим праці та відпочинку визначає кількість робочих та неробочих днів у даному місяці, кількість працівників, які йдуть у відпустку, тривалість основних та додаткових відпусток. Режим праці та відпочинку регулюється ст. 50—65 та 66—84 (глави 4 та 5) Кодексу законів про працю України.

При аналітичному нормуванні праці для вивчення трудових процесів, їх раціоналізації і проектуванні обґрунтованих норм велике значення має класифікація затрат робочого часу. При аналізі матеріалів спостереження вона дає можливість:

1. Визначити елементи часу, які пов’язані з виконанням виробничого завдання, вияснити їх роль і значення в процесі праці, виявити втрати робочого часу на протязі зміни.

1. Встановити ступінь корисної зайнятості кожного виконавця, який приймає участь в трудовому процесі на протязі зміни.

1. Визначити ступінь використання машин на протязі зміни.

З метою вивчення і аналізу затрати робочого часу класифікують, тобто поділяють на групи у відповідності за певними ознаками.

Робочий час поділяється на час роботи і час перерви.

Час роботи – це частина робочого дня, на протязі якої виконується та чи інша робота, як передбачена, так і не передбачена виробничими завданнями.

Час перерви – це частина робочого дня, на протязі якої трудовий процес за різних причин не здійснюються, а виконавець є бездіяльним.

Час роботи включає два види затрат часу:

– час, безпосередньо пов’язаний з виконанням роботи;

– час, роботи, яка не обумовлена виробничими завданнями.

Час виконання виробничого завдання поділяється на підготовчо-заключний, оперативний і час обслуговування робочого місця.

Підготовчо-заключний час (Т_пз) витрачається робітником на підготовку себе і свого робочого місця до виконання виробничого завдання, а також на дії по його завершенню.

Оперативний (Т_оп) називається час, на протязі якого робітник виконує задану йому операцію – змінює форму і якість предмету праці. Оперативний час поділяється на основний і допоміжний. Основний час витрачається безпосередньо на зміну предмета праці. На протязі допоміжного часу виконуються всі дії, які необхідні для здійснення основної роботи.

До часу обслуговування робочого місця (Т_обс) відносяться затрати часу на дії, які пов’язані з доглядом за робочим місцем і підтримання устаткування в робочому стані на протязі зміни.

Час перерв поділяється на такі види:

– перерви для відпочинку і особистих потреб (Т_воп), перерви організаційно-технічного характеру (Т_орг);

– перерви у зв’язку з порушенням трудової дисципліни (Т_дп).

При розробці норм праці проводять велику кількість розрахунків. Для їх ведення кожен вид затрат робочого часу має умовне призначення. Система таких позначень має назву індексація затрат робочого часу. В таблиці наведена єдина класифікація затрат часу зміни, яка уніфікована із загально галузевою класифікацією НД і праці.

При дослідженні трудових процесів, зокрема використання робочого часу, застосовують наступні методи:

1. Хронометраж – спостереження, яке дає можливість вивчити елементи операцій, що багато разів використовуються. Його видами є:

– груповий;

– індивідуальний.

Вони можуть бути:

 безперервними;

 вибірковими;

• цикловими.

3. Фотографія (в т.ч. самофотографія)робочого часу – спостереження, яке проводиться для вивчення і послідовної фіксації всіх без виключення затрат часу виконавця на протязі всієї робочої зміни. Її видами є:

– групова;

– індивідуальна.

Вони бувають:

 цілодобові;

• вибіркові, які в свою чергу поділяються на такі підвиди:

Єдина класифікація затрат часу зміни
Найменування груп і елементів	Умовні позначення
Основний час роботи:	То
основний час роботи машин	То1
основний час роботи машино-ручний	То2
основний ручний час	То3
Допоміжний час:	Тд
час на повороти агрегатів	Тд1
час на завантаження і розвантаження	Тд2
час на порожні пробіги	Тд3
Оперативний час (То + Тд)	Топ
Час обслуговування	Тобс
час на дрібний ремонт агрегату	Тобс1
час організаційного обслуговування	Тобс2
Час виконання роботи (Топ + Тобс)	Тбвр
перерви на особисті потреби виконавця	Топв
перерви на відпочинок	Тв
Штучний час (Тбвр + Твпо)
Час зміни який нормується	Тзм
час простоїв за технічними причинами	Тпт
час простоїв за організаційними причинами	Тпор
час простоїв з вени робочого	Тпд
інші простої	Тпі
Робочий час за завданнями (Тзм + Тпн)	Тз
Час випадкової роботи	Твип
Загальна тривалість робочого часу зміни (Тз + Твип)	Тфзм

– безперервні;

– рівноінтервальні;

– миттєві.

4. Фотохронометраж – це комбіноване спостереження, яке являє собою сполучення фотографії робочого часу і хронометражу. Його видами є:

– груповий;

– індивідуальний.

Класифікація способів спостереження:

5) Візуальні спостереження з використанням приборів виміру:

– безпосередньо на робочому місці;

– з допомогою телебачення (дистанційно).

6) Автоматична реєстрація процесів у часі:

– кінозйомна;

– відеомагнітний запис;

– осцилографічний запис.

Згідно результатів спостережень складають баланс робочого часу. Його аналіз відбувається шляхом розрахунку наступних показників:

1. Коефіцієнт використання робочого часу зміни:

, (7.7)

де Тфзм – фактична тривалість робочого часу зміни;

Тзм – тривалість робочої зміни, передбачена розпорядком дня.

2. Коефіцієнт часу роботи виконавців:

, (7.8)

де Твик – час роботи виконавця за зміну.

3. Коефіцієнт оперативного часу:

, (7.9)

де Топ – тривалість оперативного часу.

4. Коефіцієнт основного часу:

, (7.10)

де То – час основної роботи виконавця.

5. Коефіцієнт втрат часу, які залежать від виконавця:

, (7.11)

де Тпд – тривалість простоїв за вини виконавця.

6. Коефіцієнт втрат часу через організаційні причини:

, (7.12)

де Тпто – тривалість простоїв, яке не залежить від виконавця.