6 Методи дослідження в методиці навчання ім: вивчення і узагальнення позитивного досвіду роботи вчителів/викладачів, наукове спостереження.

Методи дослідження мають на меті одержання наукових даних про закономірності навчання ІМ, про ефективність навчальних матеріалів, що використовуються, способів і форм навчально-виховного процесу.

Науковий пошук починається з чіткого визначення проблеми, цілей і завдань дослідження. Конкретно сформульована проблема зумовлює правильний напрям і вибір методів дослідження Успіх наук дослідж повністю залежить від обов’язкового врахування таких положень: а) об’єктивності дослідження явищ, б) врахування всебічних зв’язків, притаманних явищу, яке вивчається, в) бачення даного явища у розвитку.

ВИВЧЕННЯ ТА УЗАГАЛЬНЕННЯ ПОЗИТИВНОГО ДОСВІДУ ВИКЛАДАННЯ

Критерії аналізу сутності і змісту передового педагогічного досвіду:

•   актуальність

•   новизна

•   результативність

•   стабільність

•   перспективність

НАУКОВЕ СПОСТЕРЕЖЕННЯ

Спостереження є одним з основних методів науково-педагогічного дослідження, що ґрунтується на безпосередньому та опосередкованому сприйманню методичних явищ.

Характерні риси: цілеспрямованість, послідовність проведення, точна фіксація отриманих результатів.

Види спостереження

• за способом проведення (безпосереднє та опосередковане, причетне та непричетне),

• за тривалістю (довгочасне і короткочасне, безпосереднє і дискретне),

• самоспостереження.

Вірогідність наукового спостереження

Вірогідність забезпечується:

• проведенням кількох спостережень із зіставленням добутих даних;

• порівнянням результатів спостереження із думками практичних спеціалістів (вчителів, вихователів);

• використання так званої конкурсної оцінки, дискусійного обговорення результатів спостереження;

• строгою фіксацією процесу дослідження.

НАВЧАННЯ ГРАМАТИЧНОГО МАТЕРІАЛУ. ОЗНАЙОМЛЕННЯ З ГРАМАТИЧНИМИ СТРУКТУРАМИ ПАСИВНОГО ГРАМАТИЧНОГО МІНІМУМУ.

Мета навч граматичного матеріалу (ГМ) – оволодіння граматичними навичками мовлення: репродуктивними (граматичні навички(ГН) говоріння і письма); рецептивними (ГН аудіювання і читання). Також метою навчання практичної граматики на інтегрованих заняттях з ІМ є формування іншомовної граматичної компетенції (ІГК)

ІГК – одна з мовних (лінгвістичних) компетенцій.

Складники граматичної компетентності (ГК): знання (форми, значення, вживання, мовленнєвої функції); граматичні навички мовлення (рецептивні, репродуктивні).

Підходи до формування ГК:

• Імпліцитний (без пояснення првила) – з викор структурного методу; з викор комунікативного методу.

• Експліцитний (з поясненням правил) – з викор дедуктивного методу (від правила до прикладів і вправ); з викор індуктивного методу (від прикладів і вправ до формування правила учнями);

• Диференційований (поєднання різних підходів і методів).

Зміст навчання граматики – І. Граматичний матеріал (активний, пасивний грамат мінімум); ІІ. Граматичні навички (рецептивні УМ – А, ПМ – Ч; репродуктивні УМ – Г, ПМ – П)

Критерії відбору граматичних мінімумів ( за А. М. Щукіним): частотності, зразковості, типовості, сполучуваності, репрезентативності.

ФОРМУВАННЯ НАВИЧОК ВОЛОДІННЯ ПАСИВНИМ ГРАМАТИЧНИМ МАТЕРІАЛОМ:

І.

Ознайомлення з новою ГС:

ГС (граматична структура) – механізм сигналів, що служать для передачі певних значень (А. С. Хорнбі)

• Демонстрація вживання ГС у контексті;

• Пояснення формальних ознак та значення ГС;

• Читання і запис ГС.

ІІ.

Автоматизація дій учнів з новою ГС:

На рівні фрази/речення;

На рівні понадфразової єдності і мікротексту

Шляхи ознайомлення студентів з новими ГС: Викладач має продемонструвати нову ГС (нові ГС), у контексті та пояснити її функцію і форму (форми), а краще – організувати здобуття знань про функцію і форму ГС самими студентами у ході евристичної бесіди – низки навідних запитань викладача до студентів.

Контекстом для демонстрації нової ГС може служити вірш, короткий діалог, уривок з п’єси, епізод відеофільму, пісня, уривок наукової/публіцистичної статті (якщо необхідно продемонструвати ГС, характерну для писемного мовлення певного стилю)

Приклади демонстрації деяких ГС у контексті та евристичних бесід, в ході яких студенти здобувають знання про їх функції та форми.

ОРГАНІЗАЦІЯ ПРОЦЕСУ НАВЧАННЯ ІМ. ВИМОГИ ДО ВЧИТЕЛЯ/ВИКЛАДАЧА ІМ. ПОНЯТТЯ МЕТОДИЧНОЇ КОМПЕТЕНТНОСТІ ВЧИТЕЛЯ ІМ.

СКЛАДНИКИ ЯКОСТІ ОСВІТИ

• Нормативно-правове забезпечення вищої освіти

• Планування і організація навчально-виховного процесу у ВНЗ

• Контроль за реалізацією ОПП

• Матеріально-технічне забезпечення

• Навчально-методичне забезпечення

• Науково-дослідна робота викладачів і студентів

• Вивчення ринку праці для майбутніх випускників та перспектив його розвитку

• Рівень підготовки абітурієнтів

• Кадрове забезпечення

• Фінансове забезпечення

Види планів для організації процесу навчання

іноземної мови

Календарно-річний план вказуються/визначаються (теми, терміни їх вивчення, розподіл навчального матеріалу, за семестрами, способи рубіжного та підсумкового контролю, основні дидактичні засоби)

Тематичний план вказуються/визначаються (тема, підтема, кінцеві цілі, кількість У/З на одну тему, послідовність формування навичок та вмінь, способи контролю, завдання додому/сам.роботи, допоміжні засоби навчання)

Поурочний план конкретизуються/розробляються (цілі навчання на уроці/занятті, зміст етапів уроку/заняття, прийоми навчання, вправи, допоміжні засоби навчання, завдання додому /сам.роботи)

Організаційні форми навчання ІМ: урок, домашня робота, лабораторна робота (класна, домашня), факультативні заняття, позакласна робота.

Структура компетентності учителя/викладача ІМ: (див. Табл ст. 263 – методика формування міжкультурної.....)

• Професійна іншомовна комунікативна компетентність;

• Професійна компетентність (україномовна комунікативна, філологічна, психолого-педагогічна, методична) – знання, навички, вміння, здатності використовувати знання, навички та вміння у професійній діяльності;

• Загальні компетентності – загально-наукові, соціально-особистісні, інструментальні.

Методична компетентність (за А. М. Щукіним) – здатність користуватися ІМ у професійних цілях, навчати ІМ.

Основні види вербальної діяльності педагога:

Говоріння – основний вид комунікативної діяльності вчителя ІМ,

Аудіювання – учитель як слухач (форма отриманої усної інформації, емпатичне слухання, рефлексивне слухання /має дослідницький, аналітичний характер/, пасивне слухання /форма кррмунікативного захисту/),

Читання – читання й перевірка письмових робіт учнів, читання вголос, професійне читання мовчки, читання в мережі Інтернет тощо,

Письмо – учитель пише на дошці, в зошитах/щоденниках учнів, особливий жанр письма – участь в електронному листуванні, конспектування тощо.

7