1. Навчання граматичного матеріалу. Автоматизація дій учнів/ студентів з новими граматичними структурами пасивного граматичного мінімуму

Етап автоматизації дій учнів з новими ГС пасивного мінімуму, має два рівні :

1. Рівень окремого речення

1. Рівень понад фразової єдності (або міктотексту)

Тут переважно використовуються не комунікативні рецептивні вправи таких видів: на розпізнавання ГС і диференціацію ГС та умовно-комунікативні вправи для перевірки розуміння ГС пасивного мінімуму, що засвоюється – відповіді на запитання. З цією метою можуть бути використані і не комунікативні вправи на переклад з іноземної на рідну мову.

Приклади вправ на розпізнавання ГМ пасивного мінімуму на рівні речення:

1. Прочитайте речення. Випишіть форми інфінітива, що називають дію, спрямовану на особу або предмет, які виконують у реченні роль підмета (Indefinite Infinitive Passive)

A new theatre will be built in our town. I don’t like people to be late. The work must be done in three days.

1. Прочитайте речення:

I am glad to have seen the exhibition.

Дайте коротку відповідь на запитання: Has the person seen the exhibition?

Далі автоматизація дій учнів має відбуватися на понад фразовому рівні, для чого учням пропонуються кілька уривків текстів, насичених ГС, що засвоюються. У процесі читання вчитель звертаю увагу учнів на ті місця тексту, де трапляються ГС, і перевіряє розуміння їх комунікативного значення.

2. Організація процесу навчання іноземної мови. Типи і структура уроків / занять з іноземної мови

Основними критеріями класифікації уроків ІМ є цілі уроків та рівень сформованості навичок і вмінь. На цей час в методиці узвичаєно поділ уроків на два основних типи.

Перший тип - уроки, що спрямовані на формування мовленнєвих навичок користування мовним матеріалом. На таких уроках має місце ознайомлення з новим мовним матеріалом та тренування з метою його використання в аудіюванні, говорінні, читанні та письмі. Проте тут може мати місце і практика на основі засвоєного матеріалу.

Другий тип - це уроки, що спрямовані на розвиток мовленнєвих умінь. На уроках цього типу переважає практика в мовленнєвій діяльності. Однак їй може передувати певна кількість тренувальних вправ, котрі готують до неї.

Безумовно, описані типи уроків не виступають в абсолютно чистому вигляді. Уроки ІМ об'єднуються спільними рисами, проте реалізуються вони в різних варіантах, формуючись у різні види уроків в залежності від характеру навчальної діяльності.

Логіка уроків першого типу зумовлена особливостями нового матеріалу і того виду мовленнєвої діяльності, в якому він буде використовуватись. В межах І -го типу можна виділити такі види уроків: ознайомлення з новими ЛО; формування лексичних навичок усного мовлення і читання, ознайомлення з новими ГС та формування рецептивних граматичних навичок і т.п.

Побудова уроків другого типу залежить від виду мовленнєвої діяльності, що розвивається, та особливостей його розвитку в учнів. Це можуть бути уроки розвитку умінь аудіювання та говоріння, усного мовлення та читання, говоріння та письма тощо.

Структура уроку визначається його змістом і місцем у циклі уроків. Традиційно урок складається з етапів. Поняття "етап" пов'язане з рухом до поставленої мети в рамках певного відрізку часу, тому етап усталений в дидактиці як структурна одиниця уроку. Проте один лише "набір" етапів уроку, розташованих у певній послідовності, не складає його структури. Структура уроку зумовлюється сукупністю закономірностей його внутрішньої організації, згідно яких компонуються його етапи.

Внутрішня організація уроку ІМ. В цілісній його структурі виділяється початок, основна та заключна частини уроку.

До основних компонентів початку уроку відносять організаційний момент та мовленнєву зарядку.

Початок уроку виконує дві важливі функції: організацію класу до активної роботи на уроці (привітання, приведення учнів до готовності співпрацювати, повідомлення цілей уроку) та створення іншомовної атмосфери з метою переведення учнів на іншомовну мовленнєву діяльність.

Особливу увагу слід приділяти мовленнєвій зарядці. Психологічним обгрунтуванням виділення даного компонента с необхідність настройки слухового та артикуляційного апарату учнів на ІМ та переведення їх з рідного на іноземне мовлення. Мовленнєва зарядка найчастіше проводиться у формі бесіди з учнями за певною ситуацією. Вона повинна включати засвоєний матеріал і бути психологічно мотивованою, тобто природною.

В ході основної частини уроку вирішуються його головні завдання. Вона може включати такі компоненти: подача нового матеріалу, тренування учнів у вживанні цього матеріалу в мовленні, практика в мовленнєвій діяльності, систематизація/узагальнення вивченого і контроль мовленнєвих навичок та вмінь.

При плануванні введення нового матеріалу важливо правильно визначити обсяг матеріалу для цього уроку, послідовність його презентації та співвідношення витрат часу на пояснення матеріалу та його тренування на користь останнього.

Формування міцних навичок та вмінь неможливе без узагальнення вивченого, без приведення в систему засвоєних знань, навичок та вмінь. Тому в урок необхідно включати завдання на узагальнення вивченого. Слід наголосити, що подібні завдання можуть передбачати не тільки систематизацію мовного матеріалу, але й актуалізацію навичок та вмінь у межах вивчених тем.

Контроль мовленнєвих навичок та вмінь здійснюється або безпосередньо в ході навчального процесу (поточний контроль), або на етапі завершення теми чи певного періоду навчання (тематичний та підсумковий контроль). У першому випадку на контроль, який запишається самостійним компонентом уроку, не відводиться спеціального часу, як це має місце у другому випадку, коли контроль може займати частину уроку або цілий урок.

Кінець уроку повинен підсумувати те, чого було досягнуто на уроці. Його компонентами є повідомлення домашнього завдання та підбиття підсумків уроку.

В даній структурі уроку не всі компоненти постійні. Не на кожному уроці має місце подача нового матеріалу, систематизація вивченого тощо. Певне співвідношення компонентів уроку. їх послідовність та взаємозв'язок залежать від типу уроку.

Отже структура уроку відбиває закономірності процесу навчання, його логіку. Компоненти уроку слід відрізняги від його етапів. Так, подача матеріалу, тренування та практика в мовленні можуть бути також етапами уроку, проте поточний контроль навичок та вмінь учнів не може бути виділений в окремий етап.

8

Експеримент у методиці навчання іноземних мов. Структура методичного експерименту. Фази експерименту. Гіпотеза методичного експерименту.

Експеримент – науково поставлений дослід, заснований на вивченні варіювання явища, що досліджується, при можливому урівноваженні всіх інших факторів.

Реалізація Е пов’язана з висуненням гіпотези. Гіпотеза – таке припущення, котре містить нові, ще не перевірені наукою твердження, які можуть бути перевірені за допомогою вже відомих або нових, запропонованих дослідниками меодів. Як правило, гіпотеза перевіряється в ході експерименту або дослідного навчання. Гіпотеза не повинна містити суперечностей, у ній має бути чітко визначено, яким чинним положенням науки вона відповідає і що несе в собоі нового – такого, що потребує доведення. Г. повинна мати пояснювальний характер – розкривати внутрішні механізми, існуючий зв'язок явищ.

Види експериментів визначаються за трьома ознаками: 1) значущість дослідження – розвідувальний /базовий Е., 2) умовами проведення – природний /лабораторний, 3) складністю організації – односерійний /багатосерійний. Одно факторний /багатофакторний, прямий /перехресний.

Розвідувальний – зазвичай односерійний, подібний до ПН. Основний – природний, тобто у звичайному навчальному процесі. Лабораторний – у штучних умовах. Природний може проводитися лише тоді, коли розроблена методика його проведення і підготовлені експериментальні матеріали.

Складники експерименту:

4. Варійовані змінні величини, до яких відноситься все те, що в ході експерименту цілеспрямовано змінюється

5. Не варійовані змінні величини групи А (суб’єктивні не варійовані): з одного боку – це особистісні характеристики учня, з іншого – особистісні характеристики вчителя;

6. Не варійовані змінні величини Б (об’єктивно не варійовані) – все, що залишається незмінним у дослідженні – склад групи, мовний і мовленнєвий матеріал, засоби навчання)

7. Фінальні змінні величини, кінцеві дані експерименту, які можуть бути використані як вихідні величини для їх подальшого опрацювання.\

Фази експерименту:

1. Організація – визначення цілей, розробка гіпотези, підготовка матеріалів, відбір учасників

1. Реалізація – проведення Е., складається з кількох компонентів – передекспериментального зрізу, експериментального навчання, післяекспериментального зрізу

2. Констатація – виявити кількісні та якісні характеристики результатів дослідження. Компоненти: обробка результатів, формулювання висновків

3. Інтерпретація – пояснення причин отриманих результатів і доведення їх надійності. Компоненти: аналіз даних, формулювання методичних рекомендацій.