60.Тактичні прийоми допиту в конфліктній ситуації, коли допитуваний дає неправдиві показання.

прийоми емоційного впливу,прийоми логічного впливу,тактичною комбінацією(стосовно обвинуваченого).

Тактична допиту недобросовісного свідка полягає: у достовірному встановленні причин і мотивів, що спонукають його давати неправдиві показання із наступним застосуванням відповідних т/прийомів для переборення цих чинників. Зокрема такі:

а) тактичні прийоми направлені на розпізнання (правдивих і ) неправдивих показань. Це:

• створення нормальної, невідволікаючої увагу допитуваного обстановки;

• уточнення й конкретизація непевних, неповних показань, суперечностей;

• постановка запитань для повторного викладу окремих чи всіх фактів;

• формування у допитуваного (думки) враження про неможливість і недоцільність повідомляти неправду, замовчувати про певні факти;

б) т/п, що мають за мету використання позитивних якостей особи допитуваного щоб спонукати до дачі правдивих показань, зокрема:

• нейтралізувати негативні якості свідка;

• використати його позитивні риси;

• звернення до почуття справедливості, совісті , чесності, добросовісного виконання своїх обов’язків;

• надання допомоги у боротьбі зі злочинністю тощо;

в) т/п використовуючи для викриття допитуваного у брехні:

• створити на допиті вийнятково робочу обстановку;

• дотримуватись конкретної поведінки;

• сформувати у допитуваного переконання про те, що брехати немає сенсу і що будь – який прояв неправди буде викритий, слідчий рішуче налаштований на встановлення істини у справі;

• застосовувати раптову постановку запитань, які стосуються найважливіших обставин справи;

• створити у допитуваного думки (враження) про обізнаність слідчого про всі обставини справи і наявність у нього достатніх доказів;

• відволікти уваги допитуваного від надуманих показань брехні ;

• використати пред’явлення доказів без роз’яснення їх змісту та відношення (належності) до справи (інформація для роздуму);

• раптово (неочікувано для свідка) пред’явити найбільш вагомі для доказів або пред’явити їх у певній послідовності продемонструвати відеофільмів, магнітофоні записи тощо.

61.Особливості тактики допиту неповнолітніх.

Тактика допиту неповнолітніх обумовлюється в першу чергу їх віковими психологічними особливостями; незначними життєвим досвідом.

Знання цих особливостей має велике значення для обрання прийомів встановлення психологічного контакту, вибору режиму проведення допиту, здійснення впливу на неповнолітнього, оцінки його свідчень.

Для дітей дошкільної вікової групи (від 3 до 7 років) характерна кмітливість, їх сприйняттю притаманна деталізація.

Під час відтворення події, що спостерігалася особою цієї вікової категорії, діти можуть свідчити про факти, яких не помітили дорослі. У цьому віці діти не мають достатньої здатності до послідовного логічного мислення і можуть давати лише нескладні відповіді на зрозумілі їм запитання.

Для дітей дошкільного і молодшого шкільного віку (від 7 до 11-12 років) характерна наявність підвищеного навіювання та схильності до фантазії.

Підлітковий вік (від 11 до 14-15 років) – це перехідний етап від дитинства до дорослості. Принципово нова відмінна риса цього віку- “почуття дорослості”. Підліткам притаманна імпульсивність, швидка зміна настрою, негативізм. Ці риси можуть бути причиною відмови від спілкування зі слідчим і повідомлення необхідної інформації.

Якщо свідком є неповнолітній, який не досяг 14 років, допит має проводитись у присутності педагога. Присутність педагога на допиті свідків у віці від 14 до 16 років не є обов’язковою. Це питання у кожному випадку вирішує слідчий.

Під час підготовки до проведення допиту, насамперед необхідно визначити, хто саме буде присутнім на допиті неповнолітнього та на більш доцільне місце проведення допиту (вдома, у школі, в кабінеті слідчого).

Обстановка проведення допиту повинна сприяти встановленню психологічного контакту з допитуваним.

До виклику на допит н/л необхідно ретельно вивчити наявні дані що характеризують того (рівень розвитку, інтереси та схильності, особливості характеру, схильність до навіювання та фантазування, поведінку вдома та школі тощо побутові умови) та ін.

Треба заздалегідь підготувати запитання, які необхідно з’ясувати у н/л. вони мають бути простими, доступними для розуміння допитуваного. Викоанння такого завдання забезпечується складанням плану допиту.

У процесі допиту н/л слідчому необхідно встановити з ним психологічний контакт. Для цього рекомендується провести бесіди на загальні теми (спорт, навчання, ігри, нові фільми, книжки тощо), продемонструвати знання його потреб та інтересів.

Враховуючи швидку втомлюваність дитини, її нездатність тривалий час бути зосередженою на одному й тому ж об’єкті, слідчий не повинен затягувати допит. Коли ж допит об’єктивно повинен бути тривалим, доцільно робити перерви, під час котрих малолітнім потрібно давати можливість відволіктись, відпочити за грою, заспокоїтись.

Основним засобом викриття неправди в показаннях н/л, в першу чергу малолітніх, виступають такі прийоми емоційного впливу:

• роз’яснення важливості говорити правду;

• демонстрація проінформованості про обставини життя допитуваного, його інтереси та потреби;

• роз’яснення сутності і значення пред’явлених і оголошених матеріалів;

• роз’яснення неправильно занятої позиції, помилкового розуміння “геройства”, “товариськості” та інші.

Ефективним може виявитись і повторний допит неповнолітнього.

Під час допиту неповнолітніх, особливо підозрюваних та обвинувачених, слідчий повинен триматись спокійно, доброзичливо, але й достатньо твердо й наполегливо.

Така манера сприяє встановленню необхідної сприятливої для успішного допиту обстановки, навертає н/л на відверту розмову.

Нервозність слідчого, його зриви, скоріш ніж під час допиту дорослого, призведуть до протистояння з боку допитуваного, він відмовиться давати показання, замкнешся в собі або від переляку або від хвилювання або це призведе до плутанини, а можливо й до самообмови.

Неповнолітньому допитуваному потрібно допомогти у формуванні правдивих показань, а також полегшити перехід від дачі ним неправдивих до правдивих показань. Це досягається встановленням причин неправди та роз’ясненням можливості та необхідності змінити свою позицію як в інтересах слідства, так і для полегшення власної участі.