53. Стадії допиту і завдання, які вирішуються на кожній із них.

Уся діяльність з організації та провадження допиту поділяється на декілька етапів (стадій), стосовно до яких розроблені тактичні прийоми, що застосовуються практично під час будь-якого допиту з урахуванням його виду.

Перший етап - підготовчий (багато авторів розглядають підготовку окремо, а виділяють етапи чи стадії власне допиту). Його завданням є організаційно-технічне забезпечення допиту та визначення тактики наступних етапів допиту, для чого здійснюється:

1) визначення шляхом вивчення матеріалів справи кола питань, які необхідно з'ясувати, тобто предмета допиту;

2) вивчення особистості допитуваної особи (шляхом вивчення наявних матеріалів справи, непроцесуальної інформації, а також шляхом проведення спеціально з цією метою слідчих дій, оперативно-розшукових та інших заходів, в тому числі встановлення особливостей, що позначаються на процесі формування показань: сприйнятті, запам'ятовуванні, відтворенні (вивчення особи продовжується і під час допиту);

3) визначення часу, черговості, місця допиту, способу виклику на допит;

4) вивчення спеціальних питань, які будуть обговорюватися під час допиту, самостійно чи з допомогою консультації фахівця, наприклад, під час розслідування злочинів проти безпеки виробництва, злочинів у сфері господарської діяльності;

5) визначення і забезпечення явки осіб, які відповідно до вимог КПК України мають бути присутніми під час допиту обов'язково чи на розсуд слідчого (ст. 48 - захисник; ст.ст. 168, 438 - педагог, лікар, батьки, законні представники - на допиті неповнолітнього свідка, обвинуваченого), або якщо така потреба випливає із матеріалів справи (спеціаліст);

6) визначення, виходячи із тактичних міркувань, необхідності застосування для фіксації перебігу і результатів допиту засобів звукозапису чи відеозапису, яких саме, підготовка цих засобів;

7) підготовка необхідних матеріалів справи: доказів та їх джерел, що визначається планом допиту;

8) планування допиту, яке розпочинається з моменту прийняття рішення про його проведення і охоплює як підготовчий, так і наступні етапи, а відтак, визначає всю діяльність з організації, провадження і тактику допиту, тобто можливі конкретні тактичні прийоми, тактичні комбінації.

Другий етап - формування психологічного контакту. Саме з нього розпочинається власне допит, тому нерідко його вважають першим етапом допиту (дехто взагалі не виділяє такий етап). Психологічний контакт - це найбільш сприятлива психологічна "атмосфера" допиту, яка допомагає взаємодії та взаємовідносинам між його учасниками, це певний "настрій" на спілкування (за В. Ю. Шепітьком). Тобто, психологічний контакт не рівнозначний повідомленню правдивих показань, він є умовою їх отримання. Формування такого контакту полегшується, якщо допитувана особа бажає давати показання, говорити правду. Складніше у випадку, коли допитуваний налаштований відмовитися від давання свідчень або повідомити неправдиві відомості. За допомогою тактичних прийомів у допитуваної особи слід викликати інтерес до процесу спілкування, давання показань, підвести її до цього. Ця діяльність має продовжуватися і в подальшому, якщо психологічний контакт не був сформований, або для його покращення чи збереження.

Третій етап - вільна розповідь, тобто виклад допитуваною особою всього того, що їй відомо у справі чи з окремих обставин. Під час вільної розповіді особа, яка провадить допит, має уважно вислухати показання, без великої потреби не перебивати допитуваного. Слід мати на увазі, що нерідко допитувана особа може повідомити інформацію, отримання якої навіть не передбачалося. І тільки у випадку значного ухилення від предмета допиту доречно запропонувати допитуваному говорити по суті, тобто спрямувати відповідь. Вільна розповідь може бути стислою або розгорнутою. Із її змісту остаточно стає зрозумілою позиція допитуваної особи, а це уможливлює визначення, які тактичні прийоми застосувати на наступному етапі, щоб отримати повні та достовірні показання, які корективи внести до плану допиту. Рекомендується занотовувати найсуттєвіші відомості для протоколу та використання їх далі під час допиту (визначення, що потрібно додатково з'ясувати, постановки запитань тощо).

Четвертим є етап запитань та відповідей, оскільки як правило вільна розповідь не вирішує всіх завдань допиту. Виникає необхідність задати уточнюючі запитання щоб усунути суперечності в показаннях, а іноді, викрити допитувану особу в нещирості. На цьому етапі (стадії) шляхом постановки певних видів запитань, розроблених криміналістикою, від допитуваної особи отримуються додаткові, уточнені відомості про розслідувану подію та її обставини, відбувається подолання її небажання давати свідчення, викриття свідомої неправди.

Заключний п'ятий етап допиту характеризується завершенням спілкування осіб, які брали участь у допиті, фіксацією показань. Вихід із спілкування має сприяти підтриманню і розвитку встановленого психологічного контакту з допитуваною особою на майбутнє.