2. Населення Запорізького краю наприкінці XVIII – хіх ст. Населення Запорізького краю наприкінці XVIII – першій половині хіх ст. Селянство Запорізького краю

Наприкінці ХVIII – у першій половині ХІХ ст. у регіоні переважало вільне, незакріпачене населення – приблизно 80%. Українців серед населення 70%. Більшість складало селянство, яке складалося з: державних селян, військових поселенців, поміщицьких підданих і селян, колоністів і т. д. Державні селяни формувались з державних селян вихідців з Чернігівської, Полтавської губерній, вихідців з Правобережної України, білоруських і російських губерній. З 1775 р. державні селяни сплачували поземельний податок, з 1782 – подушне; виконували земську повинність. Більш широкими пільгами користувалися старообрядці Мелітопольського повіту (В., М. Знам'янка, Водяне, Дніпровка).

Зі створенням Катеринославського та Чорноморського козацтва уряд перевів частину державних селян до стану військових козацьких поселенців. У слободах зберігався традиційний козацький устрій.

Найбільшу групу залежного населення складали поміщицькі піддані. Не маючи можливості заселити отримані землі кріпаками поміщики запрошували вільних переселенців: колишніх запорожців, переселенців з П. України і т. д. Окрему групу складали колоністи, що прирівнювалися до державних селян. У 1779 р. у краї поселяють відставних солдат: спочатку на Дніпровській лінії. Звільнялися від податків, наділялися землею. У 1782 1810 душ. Переселялися сюди і каторжани.

Поміщики Запорізького краю

Склад поміщиків Запорізького краю був строкатим. Землю у краї отримували офіцери російських полків і правителі краю. Г. Потьомкін отримав 60 тис. десятин, генерал-поручик М. Кам ' янский 30 тис., 15 тис. М. Кутузов., 55 тис. В. Попов. Землю також отримувала українська та запорозька старшина також приймали участь у поділі земель.

Ногайці. Одними з найдавніших мешканців регіону були ногайці. У 1770 р. ногайці Північного Приазов ' я перейшли до російського підданства і були переселені на Кубань. У першій половині ХІХ ст. ногайці були найчисленнішим населенням Мелітопольського повіту. На початку 40-х років їх кількість досягала 30 тис. Керівну роль відігравали мурзи. Ногайці вели напівкочовий спосіб життя. Основа господарства тваринництво, займалися і землеробством (просо, ячмінь, гречка). Спроби оселити ногайців були невдалі. У 1821 р. навіть було збудовано місто Ногайськ (тепер Приморськ). Але поступово відносини ногайців з урядом загострилися. Особливо це відчувалося у роки Кримської війни. У 1860 р. ногайці почали масово переселятися до Туреччини.

Іноземні колоністи. У кінці XVIII ст. початок німецької та менонітської колонізації у Запорізькому краї, розмах на початку ХІХ ст. Менонітам було виділено для поселення землі на Хортиці, виділено 120 тис. десятин на р. Молочній де створено окремий округ. У середині 30-х років в Олександрівському повіті додатково виділено для менонітів 9,5 тис. десятин землі. На середину 50-х років ХІХ ст. кількість менонітів досягає більше 15 тис.

З 1805 до Запорізького краю почали переселятися німці . Їм відвели землі на правому березі р. Молочної. Виникає Бердянський колоністський округ. Кількість німецьких поселенців сягнула 14 тис.

У 40-х роках уряд повертається до ідеї створення єврейських землеробських колоній. У 1846 – 1855 почалося переселення євреїв до регіону з Білорусії. В Олександрівському повіті було створено 10 єврейських колоній. Переселенцям надавалося 30 десятин, грошова допомога, на 10 років вони звільнялися від податків. Однак зразковими землеробськими колоніями єврейські поселення так і не стали.

Населення Запорізького краю другої половини ХІХ ст. У другій половині ХІХ ст. підвищився попит на хліб. Але землевласники Запорізького краю своїми силами могли обробити лише десяту частину залучених до землеробства земель. Решта оброблялася прийшлими робітниками, але у врожайні роки 30% хліба не встигали збирати. До того ж 5/6 земель залишались нерозораними (у тому числі і у державних селах). Було потрібно організувати до краю переселення селянства (у інших же регіонах було перенаселення), але довгий час це було важко через велику кількість заборон, інструкцій. Після реформи 1861 р. ситуація змінилася.

Уряд розпочав офіційне переселення селян (переважно до Таврійської губернії). Розробляється низка указів регламентуючих переселення, про це клопочуться і поміщики. Відтепер для переселення достатньо було мати дозвіл губернської влади. Переселенці на 10 років звільнялися від податків та зборів, на деякий час від рекрутських наборів, отримували допомогу 55 крб. Переселення було масовим чим уряд був дещо наляканий (на поч. 60-х 16,5 до Бердянського повіту, 11 тис. до Мелітопольського). Але офіційні переселенці лише третина, інші переселялися самовільно. Усього у ІІ половині ХІХ ст. за офіційними відомостями до Олександрівського повіту переселилося 11 тис., Мелітопольського 29 тис., Бердянського 18,5 тис.

За переписом 1897 р. у Катеринославській губернії 45 етнічних груп – українці 70%, у Таврійській трохи менше; росіян 17% У 1861-1863 переселяються болгари (на кінець 70-х у краї 30 колоній), після польського повстання уряд переселяв поляків з Правобережжя, з кінця 60-х чехи (Чехоград у Мелітопольському повіті). З 70-х років через введення військової повинності, чутки про русифікацію меноніти почали переселятися до США та Канади (переселення зупинив закон закріпляючий традиційний устрій колоній).