Лікування захворювання

Консервативне лікування

Лікування звичних імунологічних викиднів. Стійкий клінічний ефект забезпечує імунізація жінки лімфоїдними клітинами чоловіка або статевого партнера. При цьому лікування повинне проводитися до запліднення і в процесі вагітності для розвитку достатнього імуносупресивного потенціалу і забезпечення.

Процес лікування полягає у введенні жінці приблизно 108 лімфоцитів чоловіка (рідше застосовують лімфоцити донора). Багаторічний досвід застосування цієї процедури в усьому світі підтвердив його ефективність не тільки в профілактиці спонтанних викиднів, але і в їх лікуванні - при появі перших клінічних проявів загрози переривання вагітності.

Імунізація жінки алогенними лімфоцитами забезпечує помірну сенсибілізацію її організму до трофобласта. На тлі помірної попередньої сенсибілізації легше формується імунологічна толерантність. Поновлюється здатність лімфоцитів матері розпізнавати антигени ембріона і продукувати блокувальні фактори.

Лікування латентної форми генітального герпесу у жінок з синдромом втрати плоду. Лікування складається з чотирьох етапів. На першому етапі призначають даларгин по 2 мг внутрішньом'язово щодня курсом 10 днів. Через місяць від першого, на другому етапі, призначають полівалентний імуноглобулін по 25 мл внутрішньовенно крапельно через день 3 рази. Через місяць від другого, на третьому етапі, призначають тималін по 1 мл внутрішньом'язово щодня курсом 10 днів. Через місяць від третього, на четвертому етапі, проводять дискретний плазмаферез через день 3 рази. Спосіб забезпечує таку іммунокоррекцію, яка сприяє виведенню вірусу герпесу з організму і подальшому виношуванню плоду.

Лікування імунного конфлікту проти гамет або зародка. Першим етапом в переважній більшості випадків повинна бути кондомотерапія - використання презервативів при статевому акті протягом 4-6 місяців.

Як базисне лікування, крім корекції супутніх запальних і гормональних процесів, часто застосовують детоксикуючі (еферентні) засоби. Перевагу зазвичай надають тривалим курсам ентеросорбентів як простим для прийому, так і ефективним препаратам.

У багатьох пацієнтів препаратами вибору є десенсибілізуючі засоби. При цьому, як правило, призначають тривалим курсом задитен і антигістамінні препарати. При підтвердженні участі комплементу в патологічному процесі (виявлення спермоімобілізуючих або спермоцитотоксичних антитіл) застосовують низькомолекулярні препарати гепарину.

Серед фізіотерапевтичних процедур перевагу віддають лазеротерапії; транспрямокишковій у чоловіків і трансвагінальній у жінок. Ефективність медикаментозного і фізіотерапевтичного лікування більш висока при застосуванні їх у жінок в I фазі циклу.

Імуносупресивна терапія призначається лише за наявності аутоантитіл (до сперматозоїдів у чоловіків або до прозорої зони - у жінок), хоч таке лікування не завжди буває ефективним.

Висока ступінь гістосумісності між подружжям є природнім механізмом, який зменшує ймовірність запліднення при інцесті. Проте в деяких випадках тривала матримоніальна замкнутість популяції (вибір партнера для шлюбу лише серед строго обмеженого контингенту) в результаті географічних, національних, релігійних або професійних причин може передбачати створення таких шлюбів. В цілому, близько 3 % випадків інфертильності обумовлено цим механізмом.

Для спрацьовування механізмів високої гістосумісності немає необхідності повної ідентичності за основними алелями - іноді наявності так званих перехреснореагуючих груп (CREG, КРЕГ - Крос-реагуючи Групи), які характеризуються однаковою послідовністю амінокислотних залишків.

Лабораторно діагноз можна підтвердити за допомогою Нlа-типування подружньої пари.

Як правило, такі випадки не піддаються лікуванню. Можливим виходом з ситуації є використання донорської сперми або донорської яйцеклітини на тлі замісної терапії. Подібні процедури проводяться лише за юридично зафіксованою згодою подружжя.

Метою корекції вторинного імунодефіциту у таких пацієнтів є:

1) сприяння елімінації патогенної мікрофлори при хронічних запальних процесах (в першу чергу це стосується вірусів і внутрішньоклітинних паразитів);

2) нормалізація сперматогенезу у чоловіків;

3) зменшення ймовірності "я’єчникових" викиднів - тих, які трапляються в перші 8-10 тижнів вагітності.

Корекція вторинних імунодефіцитів при лікуванні хворих на безпліддя передбачає такі особливості:

1) імунотропні засоби застосовуються на тлі засобів, спрямованих на корекцію запальних або ендокринних розладів;

2) першим етапом імунотерапії часто буває застосування ентеросорбентів (детоксикація дозволяє попередити розвиток спотворених реакцій на наступний прийом медикаментів) і ферментних засобів (препарати типу вобензима, флогензиму, рибатрана або экстраназе оптимізують вплив антибактеріальних і противірусних факторів на внутрішньоклітинні паразити, попереджують утворення спайок або сприяють їх розсмоктуванню). Ентеросорбенти і засоби системної ензимотерапії побічно оптимізуюче впливають на роботу імунних механізмів. Якщо сорбенти застосовують протягом 7-10 днів, то ферментні засоби призначаються не менше, ніж на 4-6 тижнів;

3) серед імунотропних препаратів, які призначаються на наступному етапі, перевагу слід надавати біогенним стимуляторам (Плазмол, алое, ФШС, склоподібне тіло) або імуномодуляторам рослинного походження (родіола, елеутерокок, ехінацея, аралія, з обережністю - препарати женьшеню);

4) призначення нестероїдних анаболіків (метилурацилу або уридинтрифосфату) допомагає попередити пригнічення синтезу імуноглобулінів при лікуванні антибіотиками;

5) специфічна імунізація гоновакциною, триховаксом або аутовакциною проводиться лише після попередньої детоксикації та імунокорекції, а також при наявності зниженою реактивності (гіперсупресорний варіант імунної відповіді);

6) тимомиметики і засоби терапії адопції у цієї категорії пацієнтів застосовуються вкрай рідко, переважно після 40 років;

7) з метою імунореабілітації таким хворим часто призначають фізіотерапевтичні процедури - лазеро - або магнітотерапію;

8) з метою поліпшення регуляторних зв'язків між імунною та ендокринною системами при наявності комбінованих розладів призначають епиталамін. Важливе допоміжне значення в цьому випадку грають великі дози вітаміну Е;

9) для отримання достовірних результатів повторне імунологічне обстеження проводиться через 6-8 тижнів після завершення імунокорекції.

Особливо обережним повинно бути призначення гормональних препаратів на фоні імунодефіциту, оскільки немотивоване їх призначення, особливо у великих дозах або протягом тривалого часу може поглибити дисфункцію імунної системи.