2. Система та джерела прав, свобод та обов'язків людини і громадянина

Систему та джерела прав, свобод та обов'язків людини і громадянина в Україні слід розглядати в аспекті їх розуміння як комплексного інституту права, інституту законодавства, юридичної науки і навчальної дисципліни.

Система прав, свобод та обов'язків як інституту права - це сукупність об'єктивних, внутрішньо єдиних норм, принципів та інститутів, що утворюють комплексний інститут права. Отже, до елементів цієї системи належать: 1) норми права; 2) принципи права; 3) інститути права (конституційний, галузеві).

Норми права у сфері прав, свобод та обов'язків людини і громадянина - це загальнообов'язкові, формально визначені правила, що передбачають права, свободи та обов'язки людини і громадянина, спрямовані на врегулювання та охорону суспільних відносин.

Принципи права у сфері прав, свобод та обов'язків людини і громадянина - це найбільш загальні, нормативно регулятивні правила, що регулюють та охороняють суспільні відносини, демонструють сутність та соціальне призначення прав, свобод та обов'язків людини і громадянина.

Інститути права у сфері прав, свобод та обов'язків людини і громадянина - це сукупність норм та принципів, що регулюють та охороняють тотожні (однорідні) суспільні відносини у галузі регламентації та реалізації прав, свобод та обов'язків людини і громадянина. Найбільш значущими інститутами у сфері прав, свобод та обов'язків людини і громадянина є такі: а) громадянські (особисті) права і свободи; б) політичні права і свободи; в) економічні права і свободи; г) соціальних прав і свобод; д) культурні права і свободи; є) обов'язки людини і громадянина.

Джерела прав, свобод та обов'язків людини і громадянина, як комплексного правового інституту - це способи зовнішнього вираження змісту правових норм та принципів, що регулюють порядок здійснення та забезпечення реалізації суб'єктивних прав і юридичних обов'язків. До таких джерел належать нормативно-правові акти, нормативні договори, правові звичаї. Серед нормативно-правових актів слід виокремити: а) розділ другий Консти­туції України (з 21 по 68 статті); б) закони, які деталізують конституційно-правові норми, що регулюють і охороняють права, свободи та обов'язки людини і громадянина; в) окремі підзаконні нормативно-правові акти, що встановлюють механізми реалізації норм Конституції та законів України. Закони можна поділити на кодекси, основи законодавства, органічні та поточні. Серед кодифікованих законів слід зазначити: 1) Господарський кодекс України; 2) Господарський процесуальний кодекс України; Житловий кодекс України; 3) Земельний кодекс України; Кодекс адміністративного судочинства України; 5) Кодекс України законів про працю; 6) Кодекс України про адміністративні правопорушення; 7) Кримінально-процесуальний кодекс України; 8) Сімейний кодекс України; 9) Цивільний кодекс України; 10) Цивільний процесуальний кодекс України. До основ законо­давства належать: 1) Основи законодавства України про культуру; 2) Основи законодавства України про охорону здоров'я; 3) Основи соціальної захищеності інвалідів в Україні та ін. Органічними є закони: 1) Про Кабінет Міністрів України; 2) Про Конституційний Суд України; 3) Про міліцію; 4) Про прокуратуру; 5) Про службу безпеки України та ін. Серед поточних, що деталізують положення Конституції України прийняті і діють закони: 1) Про авторське право і суміжні права; 2) Про альтернативну (невійськову) службу; 3) Про відпустки; 4) Про військовий обов'язок і військову службу; 5) Про вищу освіту; 6) Про всеукраїнський і місцеві референдуми; 7) Про громадянство України; 8) Про державну таємницю; 9) Про дорожній рух; 10) Про дошкільну освіту; 11) Про друковані засоби масової інформації; 12) Про забезпечення безпеки осіб, які беруть участь у кримінальному судочинстві; 13) Про забезпечення санітарного та епідемічного благополуччя населення; 14) Про загальну середню освіту; 15) Про захист економічної конкуренції; 16) Про захист прав споживачів; 17) Про інформацію; 18) Про наукову і науково-технічну діяльність; 19) Про об'єднання громадян; 20) Про обіг в Україні наркотичних засобів, психо­тропних речовин, їх аналогів і прекурсорів; 21) Про обмеження монополізму та недопущення недобросовісної конкуренції в підприємницькій діяльності; 22) Про освіту; 23) Про оплату праці; 24) Про охорону дитинства; 25) Про охорону навколишнього природного середовища; 26) Про охорону прав на винаходи і корисні моделі; 27) Про охорону прав на знаки для товарів і послуг; 28) Про охорону прав на промислові зразки; 29) Про охорону праці; ЗО) Про правовий режим воєнного стану; 31) Про правовий режим надзви­чайного стану; 32) Про підприємництво; 33) Про позашкільну освіту; 34) Про політичні партії в Україні; 35) Про порядок вирішення колективних трудових спорів (конфліктів); 36) Про попереднє ув'язнення; 37) Про порядок відшкодування шкоди, завданої громадянинові незаконними діями органів дізнання, попереднього слідства, прокуратури і суду; 38) Про психіатричну допомогу; 39) Про професійні спілки, їх права та гарантії діяль­ності; 40) Про професійних творчих працівників та творчі спілки; 41) Про професійно-технічну освіту; 42) Про свободу пересування та вільний вибір місця проживання в Україні; 43) Про свободу совісті та релігійні організації; 44) Про трансплантацію органів та інших анатомічних матеріалів людини та ін.

Самостійною ланкою нормативних актів, що є джерелами комплексного інституту прав, свобод та обов'язків людини і громадянина в Україні, є підзаконні нормативно-правові акти. Серед них слід виокремити акти, що прийняті: а) органом законодавчої влади України; б) органами і посадовими особами виконавчої та судової влади. Контрольно-наглядовими органами; в) органами і посадовими особами місцевого самоврядування; в) об'єднаннями громадян та їх органами. Органом законодавчої влади в Україні, що може видавати підзаконні нормативно-правові акти, є Верховна Рада України, яка приймає обов'язкові для виконання постанови, що не можуть суперечити з законам України. До найбільш значущих постанов у цій сфері слід віднести: а) Про Засади державної політики України в галузі прав людини; б) Про Концепцію судово-правової реформи в Україні; в) Про Концепцію (основи державної політики) національної безпеки України; г) Про проведення парламентських слухань з нагоди Міжнародного дня проти насильства щодо жінок; д) Про проведення парламентських слухань «Рівні права та рівні можливості в Україні: реалії та перспективи»; є) Про Рекомендації парламентських слухань « Духовна криза суспільства і шляхи її подолання»; є) Про підсумки парламентських слухань «Суспільство, засоби масової інформації, влада: свобода слова і цензура в Україні»; ж) Про щорічну доповідь Уповноваженого Верховної Ради України з прав людини про стан дотримання та захисту прав і свобод людини в Україні; з) Про підсумки розгляду звіту Голови Комітету Верховної Ради України з питань боротьби з організованою злочинністю і корупцією, доповідей Голови Координаційного комітету по боротьбі з організо­ваною злочинністю, Голови Служби безпеки України, Міністра внутрішніх справ України про стан боротьби з організованою злочинністю, а також доповіді Генерального прокурора України про стан прокурорського нагляду у сфері боротьби з організованою злочинністю та ін.

Головний масив підзаконних актів щодо деталізації консти­туційних прав, свобод та обов'язків приймається у вигляді указів та розпоряджень Президента України, постанов Кабінету Міністрів України, наказів центральних органів виконавчої влади, актів контрольно-наглядових органів, правових актів Верховної Ради і Ради міністрів Автономної республіки Крим, розпоряджень і наказів місцевих органів виконавчої влади та їх посадових осіб. Наприклад, щодо забезпечення права людини на громадянство Президент України видав Указ «Питання організації виконання Закону України «Про громадянство України», в якому було сформульовано додаткові завдання щодо його реалізації. З метою організації здійснення індивідуальної свободи Президент України може видавати укази про помилування. Одним із таких указів є Указ від 19 липня 2005 р. «Положення про здійснення помилу­вання» та ін. Серед постанов Кабінету Міністрів України щодо встановлення механізмів реалізації конституційних прав, свобод і обов'язків слід зазначити такі: а) Про виконання завдань, що випливають з послань Президента України до Верховної Ради України «Європейський вибір. Концептуальні засади стратегії економічного та соціального розвитку України на 2002-2011 роки»; б) Про затвердження Міжгалузевої комплексної програми «Здоров'я нації» на 2002-2011 роки; в) Про схвалення Концепції Державної програми утилізації звичайних видів боєприпасів, не придатних для подальшого використання і зберігання, на 2006-2017 роки; г) Про порядок і періодичність обнародування відомостей про екологічну, в тому числі радіаційну, обстановку та стан захворюваності населення; д) Про затвердження Угоди між Кабінетом Міністрів України та Урядом Азербайджанської Республіки про співробітництво у сфері охорони авторського права і суміжних прав та ін.

Деталізація конституційних прав, свобод та обов'язків здійснюється наказами міністерств, державних комітетів (служб), центральних органів виконавчої влади зі спеціальним статусом. Наприклад, з метою деталізації Закону України від 7 червня 2001 р. «Про службу в органах місцевого самоврядування» наказом Мінпраці, Головдержслужби та Пенсійного фонду України від 8 листопада 2001 року затверджено «Методичні рекомендації щодо застосування положень статті 21 Закону України «Про службу в органах місцевого самоврядування» при вирішенні питань пенсійного забезпечення посадових осіб місцевого самоврядуван­ня». Значна частина нормативних актів, що деталізують окремі закони і стосуються забезпечення конституційних свобод людини та громадянина видається органами внутрішніх справ як самостій­но, так і з іншими центральними органами виконавчої влади. Серед них: а) Про затвердження Інструкції про порядок організації охорони приміщень і територій відділень судово-психіатричної експертизи та режиму тримання осіб, які перебувають під вартою і направлені на судово-психіатричну експертизу: наказ Міністерства внутрішніх справ України і Міністерства охорони здоров'я України від 4 листопада 1996 p.; б) Про затвердження інструкції про порядок виконання постанов прокурорів, суддів, слідчих і ухвал суддів про привід підозрюваних, обвинувачених, підсудних, свідків і потерпілих: наказ Міністерства внутрішніх справ України тощо.

З питань деталізації конституційних прав, свобод та обов'яз­ків людини і громадянина щодо свободи наукової творчості та розвитку культурних зв'язків важливе значення мають міжнародні документи, які були укладені Міністерством закордонних справ України та до яких приєдналася Україна. Серед них: а) Спільна декларація про співпрацю в сфері науково-технічних досліджень; б) Декларація принципів міжнародного культурного співробіт­ництва та ін.

Важливе значення для урегулювання діяльності місцевих державних адміністрацій щодо організації роботи з забезпечення конституційних прав, свобод та обов'язків людини і громадянина в Україні мають й такі підзаконні нормативно-правові акти, як: а) Про забезпечення виконання положень Конституції України щодо місцевих державних адміністрацій; б) Про затвердження Загального положення про колегію центрального органа виконавчої влади і місцевої державної адміністрації; в) Про затвердження Порядку перебування на державній службі працівників патронатної служби членів Кабінету Міністрів України та голів місцевих державних адміністрацій; г) Про затвердження Порядку призна­чення на посади та звільнення з посад керівників управлінь, відділів, інших структурних підрозділів місцевих державних адміністрацій; д) Про затвердження Порядку розгляду питань, пов'язаних з призначенням на посади та звільненням з посад керівників, заступників керівників центральних органів виконав­чої влади, урядових органів державного управління, керівників торговельно-економічних місій у складі закордонних диплома­тичних установ України, державних підприємств та їх об'єднань, а також голів місцевих державних адміністрацій; є) Про Порядок здійснення зовнішніх зносин Радою міністрів Автономної Республі­ки Крим, місцевими державними адміністраціями; є) Про заходи щодо підвищення ефективності роботи і відповідальності терито­ріальних підрозділів міністерств, інших центральних органів виконавчої влади та забезпечення їх взаємодії з Радою міністрів Автономної Республіки Крим та місцевими державними адміні­страціями; ж) Про затвердження Типового положення про структурний підрозділ з контролю апарату місцевої державної адміністрації; з) Про структуру місцевих державних адміністрацій; і) Про схвалення Концепції щодо внесення змін до Законів України «Про місцеве самоврядування в Україні» та «Про місцеві державні адміністрації» тощо.

Отже, підзаконні нормативно-правові акти є джерелами комплексного інституту прав, свобод та обов'язків людини і громадянина в Україні. Вони мають важливе значення для регулювання і охорони суб'єктивних прав та юридичних обов'язків, встановлення ефективних механізмів їх забезпечення та реалізації в Україні.

Серед нормативних договорів як джерел комплексного інституту прав, свобод та обов'язків людини і громадянина в Україні, насамперед, слід зазначити міжнародні договори, згода на обов'язковість яких надана Верховною Радою України. Міжнародні стандарти в галузі прав, свобод та обов'язків людини і громадянина закріплені в: а) Загальній декларації прав людини; б) Міжнарод­ному договорі (пакті) про громадянські і політичні права; в) Факультативному протоколі до Міжнародного пакту про грома­дянські та політичні права; г) Другому факультативному протоколі до Міжнародного пакту про громадянські і політичні права, що спрямований на скасування смертної кари; д) Міжнародному договорі (пакті) про економічні, соціальні та культурні права; є) інших міжнародних документах.

До інших основних міжнародних договорів у галузі прав, свобод та обов'язків людини і громадянина належать: а) Заклик Тегеранської Конференції від 13 травня 1968 р. (Міжнародна конференція з прав людини в Тегерані); б) Резолюція Генеральної Асамблеї ООН 48/141. Верховний комісар з заохочення і захисту усіх прав людини; в) Декларація про права народів на мир від 12 листопада 1984 р.; г) Декларація про права на розвиток від 4 грудня 1986 року; д) Декларація про права осіб, що належать до національ­них чи етнічних, релігійних і мовних меншин; є) Декларація про расу і расові забобони; є) Конвенція про корінні народи і народи, що ведуть племінний образ життя в незалежних країнах та ін.

Слід також зазначити ряд міжнародних договорів, що спрямовані на попередження дискримінації: а) Декларація про ліквідацію усіх форм нетерпимості і дискримінації на основі релігії і переконань; б) Декларація про основні принципи, що стосуються внеску засобів масової інформації в зміцнення миру і міжнародного взаєморозуміння, в розвиток прав людини і в боротьбу проти расизму і апартеїду і підбурювання до війни; в) Міжнародна конвенція про ліквідацію усіх форм расової дискримінації; г) Міжнародна конвенція про припинення злочинів апартеїду і покарання за них; д) Конвенція про дискримінацію в галузі праці і зайнятості; є) Конвенція по боротьбі з дискримінацією в галузі освіти та інше.

Окремим блоком можна розглядати міжнародні документи Всесвітньої медичної асоціації: а) Декларація з прав людини й особистої свободи медичних працівників; б) Декларація відносно незалежності і професійної свободи лікаря; в) Декларація відносно евтаназії; г) Декларація відносно трансплантації людських органів; д) Тимчасове положення про СНІД; є) Декларація по боротьбі з травматизмом; є) Мальтійська декларація відносно осіб, що об'явили голодування тощо.

Потрібно звернути увагу і на ряд міжнародних документів з прав людини щодо відправлення правосуддя та здійснення правоохоронної та іншої професійної діяльності. Серед них: а) Декларація основних принципів правосуддя для жертв злочинів і зловживання владою; б) Основні принципи незалежності судових органів; в) Кодекс поведінки посадових осіб по підтриманню правопорядку; г) Звід принципів захисту усіх осіб, що затриму­валися чи трималися під вартою у будь-якій формі; д) Конвенція проти катувань та інших жорстоких, нелюдських або таких, що принижують гідність, видів поводження і покарання; є) Конвенція про права дитини; є) Основні принципи поводження з в'язнями; ж) Правила Організації Об'єднаних Націй, що торкаються захисту неповнолітніх, позбавлених волі; з) Декларація прав людини стосовно осіб, що не є громадянами країни в якій вони проживають; і) Конвенція про статус біженців; ї) Принципи міжнародного співробітництва щодо виявлення, арешту, видачі і покарання осіб, винних у воєнних злочинах і злочинах проти людства; й) Конвенція про боротьбу з торгівлею людьми і з експлуатацією проституції третіми особами; к) Декларація про право і обов'язок окремих осіб, груп і органів суспільства заохочувати і захищати загальновизнані права людини і основні свободи; л) Конвенція Організації Об'єдна­них Націй проти транснаціональної організованої злочинності та ін.

Отже, міжнародні нормативні договори, що ратифіковані Україною є частиною національного права і є джерелами комплекс­ного правового інституту права, свободи та обов'язки людини і громадянина в Україні.

Правові звичаї - це такі правила поведінки людей у суспільст­ві і державі, що історично склалися і отримали юридичне визнання з боку держави у вигляді їх санкціонування. Наприклад, звичаї святкувати Паску, Різдво і Трійцю було закріплено нормативно як неробочі дні у трудовому законодавстві України, що визнається як джерело права в процесі реалізації суб'єктивного права працюючого на відпочинок.

Джерелами юридичної науки «Права, свободи та обов'язки людини і громадянина в Україні» є: 1) праці вітчизняних та зарубіжних вчених, минулого та сьогодення з проблеми прав людини; 2) вітчизняні та закордонні, чинні та не чинні нормативно-правові та індивідуально-правові акти, що присвячені правам, свободам та обов'язкам людини і громадянина; 3) історичні матеріали, що вміщують знання, ідеї та теорії щодо правового статусу людини в Україні і в інших країнах світу; 4) матеріали практики діяльності державних і самоврядних органів в Україні та інших державах як архівні, так і діючі (протоколи, статистичні дані, соціологічні дослідження, стенограми та ін. щодо забезпечен­ня суб'єктивних прав і юридичних обов'язків.

Отже, джерела науки і навчальної дисципліни «Права, свободи та обов'язки людини і громадянина в Україні» ширші за джерела зазначеного комплексного правового інституту, тому що включають їх як окремий елемент.