Якості сприймання:

1.Предметність - Виражається в ставленні відомостей, що отримані з зовнішнього світу, до цього світу.

2.Цілісність - Сприймання є завжди цілісний образ предмету.

3.Структурність - Сприймання не є простою сумою відчуттів. Ми сприймаємо фактично абстраговану з цих відчуттів узагальнену структуру

4.Константність - Завдяки константності ми сприймаємо оточуючі предмети як відносно постійні за кольором, формою, величиною тощо.

5.Вибірковість - Проявляється в переважному виділенні одних об’єктів у порівнянні з іншими.

6.Спостережливість – якість особистості, що проявляється як здатність помічати в в предметі, що сприймається маловідомі, але істотні деталі.

Перцептивні дії – основні структурні одиниці процесу сприймання, що включають знаходження об’єкта сприймання та співвіднесення його з образами пам’яті.

Сенсорика – поняття, що узагальнює сприймання й відчуття.

Контрольні питання

1. Чим вирізняються відчуття і сприйняття?

2. Яка відміна між їх видами та якостями?

3. Чи може людина існувати без відчуттів?

4. Яким чином можна виміряти рівень відчуттів та сприйняття?

Тема 3. Психологічні проблеми мислення та пам’яті.

Мета: Ознайомити студентів із поняттями «мислення», «пам’ять» їх різновидами. Розглянути види пам’яті та мислення, структуру й функції.

Перелік основних питань:

• Поняття про мислення, розумові дії та розумові операції, форми мислення, процес розуміння і розв’язання завдань. Різновиди мислення. Індивідуальні особливості мислення.

• Поняття про пам’ять, різновиди пам’яті, запам’ятовування, його різновиди, відтворювання та його різновиди, забування та його причини, індивідуальні особливості пам’яті особистості.

• Характеристика уваги та уяви.

Поняття про мислення, розумові дії та розумові операції, форми мислення, процес розуміння і розв’язання завдань. Різновиди мислення. Індивідуальні особливості мислення.

Мислення – найбільш узагальнена і опосередкована форма психічного відображення, яка установлює зв’язки і відношення між об’єктами пізнання.

Функція мислення – розширення кордонів пізнання шляхом виходу за межі почуттєвого сприймання.

Завдання мислення – розкриття відносин між предметами, виявлення зв’язків і відділення їх від випадкових збігів (совпадений). Мислення оперує поняттями і приймає на себе функції узагальнення і планування.

Навички і способи мислення розвиваються у людини в онтогенезі при впливі середовища – людського суспільства.

Ступені інтелектуального розвитку людини:

1. Наочно-дійове мислення: маніпулювання предметами малюка в кінці першого – на початку другого року життя. На розвиток мислення великий вплив надає розвиваюча мова.

Дитина починає сприймати мову після 6 місяців спочатку тільки як компонент-подразник.

• спостереження дитини;

• у віці 3-6 років дитина починає помічати відносність деяких властивостей і положень («камені йдуть до дна»).

Наочно-дійове мислення – це вид мислення, яке спирається на безпосереднє сприймання предметів, реальне перетворення в процесі дій з предметами.

2. Наочно-образне мислення – вид мислення, яке спирається на уяви і образи;

3. Словесно-логічне мислення – відбувається за допомогою логічних операцій з поняттями.

Розрізняють: теоретичне, практичне, інтуїтивне, аналітичне, реалістичне, аутистичне, продуктивне, репродуктивне мислення.

Структура процесу мислення по вирішенню проблеми:

1. Мотивація (бажання вирішити проблему);

2. Аналіз проблеми (виділення «що дано», «що потрібно знайти» тощо);

3. Пошук рішення;

4. Логічне обґрунтування знайденої ідеї рішення, логічний доказ правильності рішення;

5. Реалізація рішення;

6. Перевірка знайденого рішення;

7. Корекція.

Операції мислення:

1. Порівняння: речі, явища, їх властивості, вияв схожості, різниці;

2. Аналіз – подумки розчленування предмету, явища чи ситуації для виділення складових елементів;

3. Синтез – зворотній аналізу процес, який відновлює ціле, знаходячи суттєві зв’язки і відношення. Аналіз і синтез в мисленні взаємопов’язані;

4. Абстракція – це виділення однієї якої-небудь сторони, якості, властивості і відволікання від інших. Так, розглядаючи предмет, можна виділити його колір, не помічаючи форми;

5. Узагальнення (чи генералізація) – це відкидання одиничних при знаків при збереження загальних з розкриття суттєвих зв’язків. Узагальнення може відбуватись шляхом порівняння, при якому виділяються спільні якості.

Індивідуальні відмінності в мисленні:

1. Широта – це здібність охопити все питання в цілому, не упускаючи при цьому часностей;

2. Глибина – уміння проникати в сутність складних питань;

3. Самостійність – уміння людини висувати нові завдання і знаходити шляхи їх вирішення;

4. Гнучкість думки – виражається в свободі думки від сковуючого впливу закріплених в минулому прийомів і способів вирішення завдань, в умінні швидко міняти дії при зміні обстановки;

5. Швидкість розуму – здібність людини швидко розібратись в новій ситуації, обдумати і прийняти правильне рішення;

6. Квапливість (торопливость) розуму – проявляється в тому, що людина, не продумував всебічно питання, вихоплює яку-небудь одну сторону, спішить дати рішення, висказує недостатньо продумані відповіді і судження;

7. Критичність розуму – уміння людини об’єктивно оцінювати свої і чужі думки, ретельно і всебічно перевіряти всі висунені положення і висновки.

Сукупність пізнавальних процесів людини визначають її інтелект – глобальна здатність діяти розумно, раціонально мислити і добре справлятися з життєвими обставинами, здатність людини адаптуватися до оточуючого середовища.

Американський психолог Н.Таллент виділяє людей з трьома типами інтелекту:

1. вербальний – здібність оперувати словами, символами, числами, ідеями, логічними доводами;

2. механічний – здібність сприймати і розуміти зв`язки фізичних сил і елементів механізмів в практичних ситуаціях, швидко схоплювати принцип машинних операцій;

3. соціальний – здібність розуміти стан інших людей і передбачати розвиток різних соціальних явищ: а) почуття такту; б) уміння знайти прихильність інших людей і створити сприятливу атмосферу у взаємовідношеннях з ними.

Структура інтелекту.

1. Здатність до рахування (оперувати цифрами);

2. Вербальна (словесна) гнучкість: легкість, з якою людина може пояснюватись, використовуючи найбільш підлящі слова;

3. Вербальне сприймання: здатність розуміти усну і письмову мову;

4. Просторова орієнтація: здатність уявляти різні предмети і форми в просторі;

5. Пам’ять;

6. Здатність до міркувань (рассуждений);

7. Швидкість сприймання схожості чи відмінностей між предметами та зображеннями.

Розвиток інтелекту залежить від уроджених факторів:

1. генетичних факторів спадковості;

2. хромосомних аномалій.

Поняття про пам’ять, різновиди пам’яті, запам’ятовування, його різновиди, відтворювання та його різновиди, забування та його причини, індивідуальні особливості пам’яті особистості.

Пам’ять – форма психічного відображення, яка заклечається в закріпленні, збереженні і послідуючому відтворенні минулого досвіду. Цим надається можливість повторного використання в діяльності чи повернення в сферу свідомості досвіду.

Пам’ять пов’язує минуле суб’єкта с його дійсністю і майбутнім і є найважливішою пізнавальною функцією, яка лежить в основі розвитку і навчання.

В основі пам’яті лежать асоціації (чи зв’язки). Предмети чи явища, пов’язані з дійсністю, пов’язані і в пам’яті людини. Розрізняють декілька видів асоціації: за суміжністю, за подібністю і за контрастом. Асоціації по суміжності поєднують два явища по часу і в просторі. Така асоціація по суміжності створюється, наприклад, при заучуванні абетки (алфавита): при проговорюванні букви пригадується буква, яка за нею слідує. Асоціація по схожості пов’язує два явища, які мають сходні риси: при пригадуванні одного з них пригадується інше.

Асоціація по контрасту пов’язує два протилежних явища.

Крім цих видів, існують складні асоціації – асоціації по смислу.

Основні процеси пам’яті: запам’ятовування; збереження; узнавання; відтворення.

Запам’ятовування – процес спрямований на збереження, в пам’яті отриманих уявлень (представлений), передумова збереження.

Збереження – це процес активної переробки, систематизації, узагальнення матеріалу, оволодіння ним.

Відтворення і узнавання – процеси відновлення раніше сприйнятого. Різниця між ними заклечається в тому, що узнавання має місце при повторній зустрічі з об’єктом, при повторному його сприйманні. Відтворення відбувається тільки в присутності об’єкта.

Види пам’яті:

1. Мимовільна (непроизвольная) – інформація запам’ятовується сама собою без спеціального заучування, а в ході виконання діяльності, в ході роботи над інформацією. Сильно розвинута у дитинстві. У дорослих слабшає.;

2. Довільна – інформація запам’ятовується цілеспрямовано за допомогою спеціальних прийомів. Ефективність цієї пам’яті залежить від:

а) цілей запам’ятовування;

б) від прийомів заучування (механічне дослівне багаторазове повторення; логічний переказ; переклад інформації в образи, графіки, схеми, малюнки; мнемотехнічні прийоми запам’ятовування – спеціальні прийми).

Рухова, образна, емоційна, вербальна, предметна, почуттєва, клітинна.

Пам’ять є у всіх живих істот. З’явилися дані про здібність до запам’ятовування у рослин. Пам’ять – це спосіб існування психіки по часу, утримання минулого.

3. Довготривала пам’ять;

4. Короткочасна. З одного разу людина в змозі запам’ятати від 5 до 9 цифр, слів, фігур, малюнків, кусків інформації.;

5. Оперативна – це вид пам’яті, яка проявляється в ході виконання певної діяльності;

6. Проміжна (промежуточная) пам’ять забезпечує збереження інформації на протязі декількох годин, накопичує інформацію на протязі дня, а час нічного сну відводиться організмом для очищення проміжної пам’яті і категоризації інформації, накопиченої за минулий день, переводячи її в довготривалу пам’ять.

Розлади пам’яті.

1. гиперфункція пам’яті – пов’язаний розлад з сильним збудження, хвилюванням, прийомом деяких наркотиків чи гіпнотичним впливом;

2. нав’язливі спогади: пов’язані з порушенням емоційної рівноваги, почуттям невпевненості, стурбованості, тривожності – задаються тематичною спрямованістю. Приклад: непереборні спогади (в образній формі) своїх дуже неприємних чи ганебних вчинків. (Називається «пам’яттю совісті»).

3. послаблення вибіркової репродукції, утруднення в відтворенні потрібного в даний момент матеріалу (дат, імен, назв, термінів тощо).

4. прогресуюча амнезія. Причини – алкоголізм, травми, склероз, вікові і негативні особистісні зміни, деякі захворювання.

При амнезії спочатку втрачаються здібності запам’ятовувати нову інформацію, потім послідовно скорочуються інформаційні запаси пам’яті. В першу чергу забувається, те, що було засвоєно нещодавно (нові дані, нові асоціації), потім втрачаються спогади про останні роки життя. Зафіксовані в пам’яті події дитинства, юнацтва зберігаються набагато довше.

Швидше люди втрачають пам’ять, пов’язану з правилами складних дій мислення, комплексних оцінок.