Контрольні питання

1. Назвіть види діяльності і дайте їм характеристику.

2. Яка відмінність між знаннями, уміннями, навичками, задатками? Яку роль відіграють мотив і мотивація діяльності?

3. Наскільки багатогранним є поняття «особистість»?

4. Чим вирізняється «соціальна роль» і «соціалізація»?

Тема 6. Психологія і технологія, механізм спілкування.

Мета: Означити важливість і роль спілкування у формуванні міжособистісних стосунків. Його види, функції, сторони, а також розкрити значення конфліктів в житті людини.

Перелік основних питань:

• Міжособистісні стосунки, їх механізм, види, функції, типи, засоби спілкування; Спілкування як комунікація, інтеракція, перцепція: функції і механізм.

• Конфліктні ситуації та шляхи їх подолання.

• Типологія конфліктних особистостей, стилів поведінки під час конфліктів.

Міжособистісні стосунки, їх механізм, види, функції, типи, засоби спілкування; Спілкування як комунікація, інтеракція, перцепція: функції і механізм.

Всі живі істоти, взаємодіючи один з одним, обмінюються визначеною інформацією. Цей обмін інформацією та називають спілкуванням.

Спілкування - це потреба людини як соціального, розумної істоти, як носія свідомості. Свідомість же людини формується в процесі спілкування між людьми. Процес свідомого спілкування, що відбувається на основі спільної діяльності, здійснюється за допомогою мови.

Людина стала людиною тільки завдяки праці й мови. Основною одиницею мови є слово. За допомогою сигналізації через слово позначається предмет, дія, стан і т. п. Зі словом пов'язано і уявлення про предмет або явище.

МОВА - це система знаків і символів, це засіб спілкування, реалізоване в мові. Мова є реалізацією мови, використання мови в комунікативних цілях.

КОМУНІКАЦІЯ - передача інформації за допомогою мови та інших знакових засобів.

Основними структурними одиницями мови вважають слова і пропозиції. Структурні одиниці з мовному спілкуванні - це висловлювання як одиниці сенсу.

Знакові системи - набір знаків, об'єднаних загальними правилами їх взаємозв'язку і практичного використання.

Мовне звернення за допомогою мови являє собою своєрідне кодування (говорить) і декодування (слухає) мовних сигналів (звуків, складів, слів, речень).

Код у мовній комунікації - це та мова або його різновид (діалект, сленг, стиль), який використовують учасники даного комунікативного акту.

Структура комунікативної взаємодії:

адресант (відправник) - кодування повідомлення - рух по каналах - розшифровка (декодування) - адресат (одержувач).

Функції мови в міжособистісному спілкуванні:

• емотивна, пов'язана з суб'єктивним світом адресанта, з виразом його переживань;

• конативна, пов'язана з установкою на адресата (слухача), з прагненням на нього впливати, сформувати певний характер взаємовідносин;

Розрізняють такі види мовлення:

1. Зовнішня. Спілкування між людьми за допомогою розмови або різних технічних пристроїв.

2. Внутрішня, спрямована на себе. Носить згорнутий, скорочений характер.

3. Усна. Протікає в мінливих умовах. Відрізняється скороченим кількістю слів і простий граматичної конструкцією.

4. Письмова. Дуже чіткий задум. Складна смислова програма. Пред'являє підвищені вимоги до розумової діяльності.

5. Афективна. Немає задуму, дуже обмежена: «Ой!», «Дивись у мене!».

6. Діалогічна. Мова, за якої активні в рівній мірі всі її учасники. Виникає як відповідь на питання, чи не вимагає спеціальної підготовки.

7. Монологічне. Розгорнута і зв'язкова мова. Пред’являє високі вимоги до мовця (доповідь, лекція). Вимагає ретельного відбору слів, зворотів.

СПІЛКУВАННЯ – це процес встановлення контактів між людьми, породжуваний потребами верб спільної діяльності та включає в себе обмін інформацією (комунікацію), вироблення єдиної стратегії взаємодії (інтеракцію), сприйняття і розуміння один одного (перцепцію).

Існують різні рівні спілкування:

• ритуальний, або соціально-рольовий рівень. Метою спілкування на цьому рівні є виконання очікуваної від людини ролі, демонстрація знання норм соціального середовища;

• діловий, або маніпулятивний, рівень. Метою такого спілкування є організація спільної діяльності, пошук засобів підвищення ефективності співробітництва;

• інтимно-особистісний рівень. Мета – задоволення потреби в розумінні, співчутті, співпереживанні. Для спілкування на цьому рівні характерні психологічна близькість, емпатія, довірливість – домінує Я-Ти контакт.

Виділяють такі функції спілкування:

1. контактна функція – встановлення контакту як стану обопільної готовності до прийому і передачі повідомлень і підтримки взаємозв'язку у вигляді постійної взаємоорієнтованності;

2. інформаційна функція – обмін повідомленнями, думками, задумами, рішеннями;

3. спонукальна функція – стимуляція активності партнера для направлення його на виконання певних дій;

4. координаційна функція – взаємне орієнтування й узгодження дій при організації спільної діяльності;

5. функція розуміння – адекватне сприйняття і розуміння змісту повідомлення взаємне розуміння – намірів, установок, переживань, станів;

6. емотивна функція – збудження в партнері потрібних емоційних переживань, а також зміна з його допомогою своїх переживань і станів;

7. функція встановлення відносин – усвідомлення і фіксація свого місця в системі рольових, статусних, ділових, міжособистісних та інших зв'язків співтовариства, в якому діє індивід;

8. функція здійснення впливу – зміна стану, поведінки, особистісно-смислових утворень партнера.

Структура акта спілкування включає перцептивну, комунікативну та інтерактивну сторони.

Перцептивна сторона – процес сприйняття партнерами одне одного, їх взаємного пізнання як основа для взаєморозуміння.

Комунікативна сторона – використання засобів спілкування, поділяються на вербальні та невербальні. Хороший комунікатор – це людина, що володіє багатим репертуаром комунікативних технік, що використовуються на різних рівнях спілкування.

Інтерактивна сторона – взаємодія людей, що припускає визначену форму організації спільної діяльності (згода, пристосування чи конкуренція, конфлікт).

Спілкування як комунікація передбачає обмін інформацією між людьми. Виділяють вербальну і невербальну комунікацію.

До структурних компонентів акта вербальної комунікації відносять:

• комунікативний намір – бажання вступити в спілкування з іншою особою;

• задум повідомлення – це інформація в початковому вигляді, яку один партнер має намір передати іншому;

• мета, тобто мотиваційну складову, яка визначає, що, навіщо і чому хоче сказати автор висловлювання;

• когнітивну – розуміння повідомлення, що складається в тлумаченні адресатом отриманого повідомлення.

Ситуативні ролі співбесідників:

• лідер, що прагне вести розмову і контролювати його хід;

• «посередник», що стежить за загальним ходом бесіди, що врівноважує інтереси різних людей;

• «вередлива дитина», що порушує будь-які заборони, виступаючий з незалежними судженнями;

• «гнучка людина», готовий пристосуватися до різних ситуацій.

Основні правила вербальної комунікації.

1. Висловлення має містити рівно стільки інформації, скільки потрібно для виконання поточних цілей спілкування.

2. Висловлення повинне по можливості бути правдивим. Намагайтеся не говорити того, що вважаєте помилковим або того, для чого у вас немає достатніх підстав.

3. Висловлювання має відповідати предмету розмови. Намагайтеся не відхилятися від теми.

4. Висловлювання має бути ясним. Уникайте незрозумілих висловів, неоднозначності, непотрібного багатослів’я.

Функції вербальних повідомлень.

В процесі невербальних повідомлень люди отримують таку інформацію:

1. Про особистість комунікатора. Ця інформація включає відомості про: темперамент людини; його емоційному стані в даній ситуації; його образі «Я», самооцінки; його особистісних властивостях і якостях; його комунікативної компетентності (те, як він вступає в контакт, підтримує його і виходить з нього); його соціальний статус; його приналежності до певної групи або субкультурі.

2. Інформацію про стосунки учасників комунікації один до одного, що включає відомості про: бажаному рівні спілкування (соціальна та емоційна близькість або віддаленість); характер або типі відносин (домінування - залежність, розташування - неприхильність); динаміці взаємин (прагнення підтримувати спілкування, припинити його, «з'ясувати стосунки» і т.д.);

• Інформацію про ставлення учасників комунікації до самої ситуації, що охоплює відомості про: включеності в дану ситуацію (комфортність, спокій, інтерес); прагненні з неї вийти (нервозність, нетерпіння і т.д.).

Невербальна комунікація є обмін невербальними повідомленнями між людьми, а також їх інтерпретацію. Невербальна комунікація доповнює мова і передає емоційні стани.

Невербальні повідомлення можуть бути закодовані за допомогою:

1. виразних рухів тіла - так зване експресивна поведінка особистості (міміка, жести, пози);

2. звукового оформлення мови (висота, гучність, швидкість, ритмічність і т.д.);

3. певним чином організованої мікросередовища, що оточує людину (тобто того простору, який людина може контролювати чи змінювати: від обстановки квартири до відстані, на якій він віддає перевагу говорити зі співрозмовником);

4. використання матеріальних предметів, що мають символічне значення (букет квітів до дня народження, опущена штора на вікні як умовний знак того, що нікого немає вдома).

Функції невербальних повідомлень:

1. Додатки вербальних повідомлень - роблять мову більш виразною і прояснюють її зміст.

2. Спростування - невербальне повідомлення суперечить вербальному. (Якщо на запитання «Вам цікаво?» Співрозмовник демонструє замішання, відводить очі вбік, винувато посміхається і при цьому каже: «Загалом так», то можна засумніватися в його правдивості.

3. Заміщення - використання невербального повідомлення замість вербального. (Жестами показати приятелеві, що треба вийти поговорити).

4. Регулювання - використання невербальних знаків для координації взаємодії між людьми. (Поворот голови у бік того, хто повинен виступати, дотик до кого-небудь, що виражає бажання про щось запитати). Ці та багато інших знаки регулюють протягом комунікації.

Виділяють різні види невербальної комунікації:

• акустичну (тембр, темп, гучність, висота звуку, сміх, плач, зітхання, кашель)

• оптичну (міміка, поза, жести, хода; фізіогноміка: будова обличчя і черепа, будова тулуба); Кинесика - рухи, які відображаються за допомогою оптичної системи суб'єкта: жести, пози, міміка, почерк, оформлення зовнішності.

• тактильно-кинестезические (рукостискання, поцілунок, погладжування, поплескування); Такесика - невербальна комунікація, пов'язана з тактильною системою сприйняття; включає найрізноманітніші дотики.

• ольфакторной (запахи: запах тіла, запах косметики).

Найважливішими людськими потребами, реалізованими в спілкуванні є потреба в довірчому спілкуванні (афіліації) і милосердя (альтруїзмі). Мотиви афіліації і допомоги засновані на позитивному ставленні до людей.

Мотив афіліації спонукає заводити дружбу і відчувати прихильність, радіти іншим людям і жити разом з ними, співпрацювати і спілкуватися з ними, любити і приєднуватися до групи.

Альтруїзм - це самостійний мотив, в основі якого лежить любов і безкорислива турбота про інших, здатність пожертвувати чимось заради іншого, потреба віддавати і почуття відповідальності.

Основні психологічні способи впливу в процесі спілкування: переконання, навіювання, психічне зараження, наслідування.

Переконання - спосіб свідомого та організованого впливу на психіку індивіда ззовні. Переконують вплив проходить успішніше, якщо висловлену думку в максимальному ступені відповідає потребам і мотивам даної людини.

Навіювання - процес психічного впливу на людину при ослабленому контролі його свідомості і некритичної оцінки змісту сприймаються повідомлень. Сам акт впливу однієї людини на іншу може носити в різного ступеня усвідомлений характер. У процесі спілкування люди постійно впливають один на одного, вселяючи або нав'язуючи один одному свою думку, оцінки і настрій, але далеко не завжди усвідомлюються і розцінюються як факт навіювання і взаємовпливу.

Психічне зараження засноване на неусвідомлюваної, довільної схильності індивіда до певних психічних станів. Зараження здійснюється через передачу психічного настрою, через загострення почуттів і пристрастей. Зараження відбувається при різних масових акціях. Чим більше аудиторія, тим більше ступінь емоційної напруги людини, що впливає на аудиторію. Особливою ситуацією, що підсилює зараження, є паніка.

Наслідування спрямоване на відтворення індивідом певних зовнішніх рис і зразків поведінки, манер, дій, вчинків, які характеризуються і супроводжуються при цьому певної емоційної та раціональної спрямованістю.

Проявом наслідування в якійсь мірі виступає мода.

Мода - це специфічна і динамічна форма стандартизованого масової поведінки, що виникає стихійно під впливом домінуючих в суспільстві настроїв і швидко мінливих смаків і захоплень.

Серед людей, що входять в коло нашого спілкування завжди є ті, хто нам подобається більше, хто менше і хто не подобається.

Міжособистісна атракція - процес переваги одних людей іншим.

Атракція - це, перш за все емоція, що має своїм предметом іншу людину.

Зовнішні фактори атракції: ступінь вираженості у людини потреби в афіліації; емоційний стан партнерів по спілкуванню; просторова близькість.

Внутрішні чинники міжособистісної атракції: фізична привабливість партнера по спілкуванню; демонстрований стиль спілкування; фактор подібності між партнерами по спілкуванню; вираз особистого ставлення до партнера в процесі спілкування.

В процесі спілкування повинно бути взаєморозуміння між учасниками цього процесу. Велике значення має той факт, як сприймається партнер по спілкуванню, тобто процес сприйняття однією людиною іншого виступає як обов'язкова складова частина спілкування і умовно називається перцептивною стороною спілкування.

Соціальна перцепція - сприйняття соціальних об'єктів у соціальному контексті, тобто, сприйняття людьми один одного. Процес з активною зворотним зв'язком, що включає в себе розуміння. Образ людини, що формується в процесі сприйняття, несе інформаційне навантаження і відіграє регулюючу роль в процесах взаємодії, допомагає вибудовувати лінію поведінки по відношенню до сприймається людині.

Будь-яка людина сприймається нами в єдності зовнішніх даних (фізичний вигляд, конституціональні особливості плюс все те, що людина робить зі своєю зовнішністю відповідно до моди, вимогами суспільства, смаками, уявленням про самого себе) і експресивного поведінки, який проявляється в дії.

У першому враженні завжди в якійсь мірі присутній наш минулий досвід, наші знання, які, перетворюючись в установки, роблять наше сприйняття виборчим.

Перше враження - це складний психологічний феномен, в якому поєднуються чуттєвий, логічний і емоційний компоненти, присутній емоційне ставлення, а також більш-менш усвідомлював ¬ мі і узагальнені оціночні судження.

Основою формування першого враження виступають соціальні стереотипи.

Соціальний стереотип - стійке уявлення про будь-які явища або людях, властиве представникам тієї чи іншої групи.

Види спілкування: міжособистісне, громадське, групове, матеріальне, знакове (мовне), смислове, ділове, інтимне, інтегроване.

Уявлення про іншу людину тісно зв’язане з рівнем власної самосвідомості. Зв’язок цей двоякий: з одного боку багатство уявлень про самого себе визначає і багатство уявлень про іншу людину, з другого боку – чим повніше розкривається інша людина, тим ширше стає уявлення і про самого себе. Таким чином, людина усвідомлює себе через іншу людину. Аналіз усвідомлення себе через іншу людину включає два боки – ідентифікацію і рефлексію.

Ідентифікація – це спосіб розуміння іншої людини через усвідомлення чи без свідоме уподобання її характеристикам самого суб’єкту. Ідентифікація виступає в якості одного із механізмів пізнання і розуміння іншої людини.

Ідентифікація тісно зв’язана з емпатією. Емпатія також визначається як особливий спосіб розуміння іншої людини. але тут мається на увазі не раціональне осмислення іншої людини, а бажання емоційно відгукнутися на її проблеми. Механізм емпатії в окремих рисах схожий з механізмом ідентифікації: і там, і тут присутні вміння поставити себе на місце іншого, подивитися на речі з її точки зору. Але ж подивитися на речі з будь-чиєї точки зору – не обов’язково означає обожнювати себе з іншою людиною.

Ідентифікація – це пізнавання будь-чого, уподібнення, ототожнення з будь-ким або будь-чим, це процес зіставлення (сопоставление), звірення (сличение) одного об’єкту з іншим на основі будь-якої ознаки (признак) чи властивості, в результаті чого робиться встановлення їх схожості або різниці. В людині - процес розпізнавання тієї якості, на основі якої особа може бути віднесена до будь-якого класу чи типу.

Рефлексія – це коли людина ідентифікує іншу людину, вона має уявлення чисто суб’єктивне і в цьому можливі деякі соціально-психологічні перекручування (искажения). Включає в себе наступні показники:

1. Міркування про іншу людину по аналогії із собою – в більшості випадків без свідоме перенесення на інших своїх властивостей, переживань.

2. «Ефект ореолу» - вплив загального враження про іншу людину на сприйняття і оцінку приватних якостей і проявів її особистості.

3. Ефект стереотипізації – накладення на сприйняття окремої людини стереотипу, узагальненого образу деякого класу, групи, категорії людей.

4. Розглядання конкретної людини крізь призму уявлень про те, якою повинна бути особа на думку сприймаючого.

5. Прагнення до внутрішньої несуперечливості (непротиворечивости) – схильність сприйняття «витиснути» всі аспекти образу сприймаючої людини, суперечливо складеної про неї «концепції».

6. Влив характеристик особистості сприймаючого - розуміється вплив на соціальну перцепцію (сприйняття і оцінки людьми соціальних об’єктів) – рівня притягань, самооцінки, розвиток тих чи інших захисних механізмів, товариськість чи замкнутість тощо.

7. «Ефект інерції» - тенденція до збереження один раз і назавжди створене уявлення про людину.

8. «Ефект послідовності» - вплив на сприйняття послідовності отримання відомостей про людину.