МІНІСТЕРСТВО АГРАРНОЇ ПОЛІТИКИ ТА ПРОДОВОЛЬСТВА УКРАЇНИ

ТАВРІЙСЬКИЙ ДЕРЖАВНИЙ АГРОТЕХНОЛОГІЧНИЙ УНІВЕРСИТЕТ

ФАКУЛЬТЕТ АГРОТЕХНОЛОГІЇ І ЕКОЛОГІЇ

Кафедра філософії і соціології

Психологія

ОПОРНИЙ КОНСПЕКТ ЛЕКЦІЙ

для студентів ОКР «Бакалавр»

всіх напрямів та спеціальностей

денної та заочної форми навчання

Мелітополь, 2013

УДК

Психологія. Опорний конспект лекцій для студентів всіх напрямів та спеціальностей денної та заочної форми навчання – Таврійський державний агротехнологічний університет, 2013. - 95с.

Розробник/и: викладач КРУПЕНКО О.В.

Рецензент/и: доцент кафедри практичної психології, к. психол. наук Фалько Н.М.

Розглянуто та рекомендовано до друку на засіданні кафедри

Протокол № ____ від «____» _____ 2013 р.

Затверджено методичними комісіями факультетів АТЕ, МТ, ЕН, ЕтаБ, ІКТ

Протокол № від « __» 2013 рік

ЗМІСТ

Вступ	4
Тема 1. Психологія як наука. Психіка суб’єкта діяльності.	5
Тема 2. Початок пізнавальної діяльності особистості.	12
Тема 3. Психологічні проблеми мислення та пам’яті	21
Тема 4. Емоційно-вольові, індивідуально-типологічні особливості особистості.	29
Тема 5. Потребнісно-мотиваційна сфера діяльності людини. Особистість.	38
Тема 6. Психологія і технологія, механізм спілкування.	57
Тема 7. Психологія взаємодії людей в соціальних групах	75
Список літератури	94

ВСТУП

Навчальний курс «Психологія» є необхідною складовою формування особистості майбутніх фахівців будь-якого напрямку, адже розкриває основні категорії, закономірності і властивості всіх психічних процесів та явищ, що супроводжують людину протягом її життя.

Він зорієнтований на глибоке розуміння власних станів та усвідомлення мотивації поступків. Формує сталий погляд на професійний ріст та знання щодо професійного етичного кодексу.

Даний конспект лекцій розроблений з метою покращення знань студентами дисципліни та на підставі робочої програми курсу.

Тема 1. Психологія як наука. Психіка суб’єкта діяльності.

Мета: Надати студентам інформацію щодо значення науки психології в житті сучасної людини, її категорій та взаємозв’язку з іншими дисциплінами. Ознайомити із роботою психіки й її значенням для розвитку індивіда.

Перелік основних питань:

• Поняття про психологію як науку, її об’єкт і предмет, місце в системі наук, методи, категорії, принципи і структура сучасної психології.

• Розвиток психіки, подразливість та чутливість, особливості розвитку людської психіки, психічні процеси, психічні стани, психічні властивості.

• Мова і свідомість людини, свідоме і несвідоме.

• Мозок і психіка. Загальні уявлення про основні фізіологічні механізми функціювання мозку.

Поняття про психологію як науку, її об’єкт і предмет, місце в системі наук, методи, категорії, галузі психології, принципи і структура сучасної психології.

ПСИХОЛОГІЯ (від грец. Psyche душа, logos вчення) – наука про закономірності функціонування і розвитку психіки, заснована на представленості в самоспостереженні особливих переживань, не віднесених до зовнішнього світу. З 2-ї половини ХIХ століття відбулося відділення психології від філософії, що стало можливим у силу розвитку об’єктивних експериментальних методів, що прийшли на зміну інтроспекції, і формування особливого предмета психології людини, основними ознаками якого стали діяльнісна активність і привласнення суспільно історичного досвіду. [1]

Предмет психології – це психіка як вища форма взаємозв’язку живих істот з предметним світом, виражена в їх здатності реалізовувати свої спонукання і діяти на основі інформації про нього.

Об’єкт психології – це закономірності психіки як особливої ​​форми життєдіяльності людини і поведінки тварин. Ця форма життєдіяльності у зв’язку з її багатоплановістю може вивчатися в найрізноманітніших аспектах, які досліджуються різними галузями психологічної науки. [2]

Місце психології в системі наук. Згідно Кедрову, класифікація наук має нелінійний характер. Кедров виділяє три групи наукових дисциплін: природні, соціальні і філософські. Схематично це можна представити у вигляді трикутника, вершини якого відповідають природним (верхня), соціальним (ліва) і філософським (права) дисциплінам. Психологія має тісні зв’язки з усіма трьома групами наук, тому розташовується всередині трикутника, так як людське мислення (один з істотних розділів психології) вивчається не тільки психологією, а й філософією і логікою.

Психологія, таким чином, має зв’язки з усіма науковими дисциплінами, але найбільш тісні з філософією.

Ломов зазначає, що взаємодія психології з іншими науками здійснюється через галузі психологічної науки: з громадськими науками через соціальну психологію, з природними - через психофізику, психофізіологію, порівняльну психологію, з медичними науками - через медичну психологію, патопсихологія, нейропсихологію тощо, з педагогічними - через психологію розвитку, педагогічну психологію тощо, з технічними - через інженерну психологію, і так далі. Важливим фактором диференціації психології є саме відносини з іншими науками.

Від того, яке місце відводиться психології в системі наук, багато в чому залежить розуміння можливостей використання психологічних даних в інших науках.

Найважливіша функція психології в загальній системі наукового знання полягає в тому, що вона, синтезуючи в певному відношенні досягнення ряду інших областей наукового знання є, за висловом Б.Ф. Ломова, інтегратором всіх (у всякому разі, більшості) наукових дисциплін, об’єктом дослідження є людина. Відомий вітчизняний психолог Б.Г.Ананьєв найбільш повно розробив це питання, показавши, що психологія покликана інтегрувати дані про людину на рівні конкретно-наукового знання.

Перетворенню психології в самостійну науку сприяв її союз з усім природознавством, початок якому було покладено в другій половині XIX століття. До цього ж періоду відноситься і впровадження в психологію експериментального методу (Г.Фехтнер). Як вже зазначалося вище, природничу теорію психологічних знань склала рефлекторна теорія (І.М.Сєченов, І.П.Павлов, а також роботи найбільших радянських фізіологів: Л.А.Орбелі, П.К.Анохіна, К.М.Бикова, Н.І.Красногорського, А.А.Ухтомського, Н.А.Бернштейна, І.С.Беріташвілі). Величезний вплив на розробку основних проблем сучасної психології зробили еволюційні ідеї Ч.Дарвіна. Вони дозволили виявити роль психіки в пристосуванні живих істот до умов середовища, зрозуміти походження вищих форм психічної діяльності з нижчих.

Вирішальне значення для психології має її зв’язок з суспільними науками. Дослідження процесів і явищ, що вивчаються історією, економікою, етнографією, соціологією, мистецтвознавством, юридичної й іншими суспільними науками, приводить до постановки проблем по суті психологічних. Нерідко соціальні процеси і явища не можуть бути досить повно розкриті без залучення знань про механізми індивідуальної та групової поведінки людей, закономірності формування стереотипів поведінки, звичок, соціальних установок і орієнтації, без вивчення настроїв, почуттів, психологічного клімату, без дослідження психологічних властивостей і особливостей особистості , її здібностей, мотивів, характеру, міжособистісних відносин тощо.

Сказане вище робить ясним, яке величезне значення для психології має її зв’язок з суспільними науками. Якщо вирішальну роль у формуванні поводження тварини грають біологічні умови існування, то таку ж роль у формуванні поведінки людини грають умови суспільної історії. Сучасна психологічна наука, що вивчає, насамперед, специфічно людські форми психічної діяльності, не може зробити жодного кроку без урахування даних, отриманих від суспільних наук - історичного матеріалізму, узагальнюючого основні закони розвитку суспільства. Тільки ретельний облік суспільних умов, що формують психічну діяльність людини, дозволяє психології знайти міцну наукову основу.

Особливого місця в розгляді даного питання заслуговує зв’язок психології з педагогікою. Зрозуміло, цей зв’язок існувала завжди. Ще К.Д.Ушинський говорив: «Щоб всебічно виховати людину, його треба всебічно вивчити». Тут особливо наочно проглядається практичне значення психології. У тому випадку, якщо педагогіка не спирається на знання про природу психологічних явищ, вона перетворюється на простий набір педагогічних порад і рецептів і перестає бути справжньою наукою, здатної надати ефективну та дієву допомогу сучасному керівникові будь-якого рівня і рангу. [3]

Методи психології. Кількість методів психології досить широкий, але ми зупинимося на 4-х: спостереженні, експерименті, психодіагностиці та клінічному випадку.

Під спостереженням розуміють те, що дослідник просто спостерігає, не змінюючи хід ситуації. Відрізняється безліччю різновидів: відкрите чи приховане, включене або невключене, лабораторне чи природне і так далі.

Експеримент. У цьому випадку дослідник втручається в ситуацію. Він може створити певні умови для експерименту або оточити випробуваного спеціальною апаратурою (лабораторний). А може включати випробуваного в діяльність непомітно для нього самого (природній).

Психодіагностика як метод включає в себе використання тестування, анкетування, опитування.

Клінічний випадок передбачає створення для випробуваного екстремальних умов з метою перевірки його поведінки та мислення.

Кожна наука має свій комплекс, набір категорій, свій категоріальний апарат має і психологічна наука. Він включає в себе наступні чотири блоки основних понять:

психічні процеси – це поняття означає, що сучасна психологія розглядає психічні явища не як щось споконвічно дане в готовому вигляді, а як щось що формується, розвивається, як динамічний процес, який породжує певні результати у вигляді образів, почуттів, думок тощо;

психічні стани – бадьорості або пригніченості, працездатності або втоми, спокою або дратівливості тощо;

психічні властивості особистості – це загальна спрямованість на ті чи інші життєві цілі, темперамент, характер, здібності. властиві людині протягом тривалого періоду його життя, наприклад працьовитість, товариськість тощо;

психічні новоутворення – придбані протягом життя знання, уміння і навички, які є результатом активності індивіда.

Звичайно, зазначені психічні феномени існують не окремо, не ізольовано. Вони тісно взаємопов'язані і впливають один на одного. [4]

Розвиток психології спричиняє появу нових проблем, що вимагають пошуку нових підходів до їх вирішення, створення нового понятійного апарату і розроблення нових методів дослідження. Нагромадження знань є підставою для перетворення цих проблем на предмет аналізу окремих наукових дисциплін – психологія диференціюється. Водночас спостерігається і процес інтеграції наук, коли психологи починають вивчати проблеми, що виникають на межі з іншими науками. При цьому також конституюються нові наукові дисципліни, наприклад психолінгвістика, психофармакологія, психогігієна та ін.

Сучасна психологія є розгалуженою системою наукових дисциплін, які перебувають на різних сходинках формування і пов'язані з різними галузями практики. Деякі з них мають давні традиції, чітко сформульований предмет, проблематику і методи дослідження. Інші тільки починають розвиватися. Є дисципліни, які поки майже не розробляються, але найближчим часом обов’язково стануть об'єктами досліджень.

За даними американської психологічної асоціації, нині налічується більше сотні різних галузей психології. Єдиного підходу до їх класифікації не існує. Не віддаючи переваги жодній із систем класифікації (кожна має певні недоліки), можна, однак, виокремити найважливіші психологічні галузі. [5]

Розвиток психіки, подразливість та чутливість, особливості розвитку людської психіки, психічні процеси, психічні стани, психічні властивості

Психіка – це здатність мозку відображати об’єктивно і незалежно від свідомості людини існуючу дійсність, яка забезпечує доцільність поведінки та діяльності людини.

Основні якості психіки:

1.Основна особливість психічного відображення - це таке відображення, при якому кожен зовнішній вплив (тобто вплив об’єктивної дійсності) завжди переломлюється через той внутрішній стан, який має в дану мить конкретна жива істота.

2.Особливістю, визначаючою якісну своєрідність психіки, є те, що вона являє собою функцію, тобто дії мозку.

3.Психіка – це таке відображення, яке має безперервний випереджальний характер. Його безперервність забезпечується процесом орієнтації, тобто постійним припливом нервових імпульсів, які отримують аналізатори зовнішнього і внутрішнього середовища організму.

4.Психіка являє собою активне відображення. Це такий засіб відповіді на зовнішній вплив, який визначається власною активністю людини.

5.Психіка людини являє собою реакцію не лише на конкретні зовнішні подразники – сигнали, але й на сигнали цих сигналів – слова.

Поведінка як притаманна організмам пристосувальна діяльність має вигляд біологічно доцільних реакцій, інстинктивної поведінки, научіння, інтелектуальної поведінки.

Мова і свідомість людини, свідоме і несвідоме.

Найкоротше визначення того, що таке свідомість звучить наступним чином – це найвищий рівень психічного відображення і саморегуляції, який притаманний лише людині як суспільній істоті. Але його можна доповнити і розширити: свідомість – вища, властива лише людині, форма психічного відображення об’єктивної дійсності, опосередкована суспільно-історичною діяльністю людей.

До структури свідомості належать:

1. Сукупне знання – процес і результат пізнання світу людиною за допомогою відчуттів, сприйняття, пам’яті, мислення і уяви.

2. Самосвідомість – закріплене в розумінні людини чітких відмінностей суб’єкту і об’єкту, тобто того, що входить до “Я” людини і того, що належить зовнішньому світу.

3.Цілепокладання (рос. Целеполагание) – забезпечення повноцінної діяльності людини, в процесі чого відбувається визначення її цілі, формування мотивів, виконання дій і їхня корекція.

4.Ставлення – сукупність об’єктивних оцінок людною її зв’язків з суспільством.

Форми свідомості:

1.Свідомість індивідуальна – вищий рівень духовної активності людини, як соціальної істоти.

2.Свідомість суспільна – сукупність політичних, філософських, естетичних, релігійних уявлень і ідей, які характерні для даного суспільства, рівень розвитку науки, техніки і культури, якого це суспільство досягло в даний період його розвитку.

3.Буденна свідомість (рос. Обыденное) – формується в повсякденному побуті і ґрунтується на, так званому, «здоровому глузді».

Основні функції свідомості:

1.Регуляторна – полягає в управлінні й керуванні загальною активністю особистості, а також конкретними видами практичної діяльності.

2.Пізнавальна – виражається в накопиченні, перетворенні і активному використанні знань про об’єктивну реальність.

3.Оціночна – втілення того відношення, яке формується у людини до конкретних об’єктів.

Основні якості свідомості:

1.Константність – постійність свідомості, яка визначається психічним станом і властивостями особистості.

2.Динамічність – якість свідомості, яка обумовлюється психічними процесами: короткочасними і тими, що швидко змінюються.

3.Наступність – проявляється у формі феномену “Я”, що забезпечує рівнозначність свідомості себе самого в різні вікові періоди.

Безсвідоме – це сукупність психічних процесів, актів і станів, які обумовлені взаємодіями, під впливом яких людина не усвідомлює.

До рівнів безсвідомого належать:

1.Внесвідоме – сукупність явищ пов’язаних з регуляцією вітальних (низинних) функцій організму. Сюди відноситься підтримка постійного складу внутрішнього середовища організму, регуляція вегетативних функцій організму (наприклад, травлення, діяльність органів внутрішньої секреції тощо).

2.Досвідоме – синонім – «субсенсорне сприйняття» – форма безпосереднього психічного відображення дійсності, що обумовлена такими подразниками вплив яких на його дії суб’єкт не може усвідомити. Субсенсорна область – зона подразників (надслабкі звуки, світлові сигнали тощо), що викликають мимовільну реакцію, яка об’єктивно реєструється.

3.Передсвідоме – область психічних механізмів, що забезпечують частково автоматизоване виконання окремих дій, вмінь, навичок, звичок. Це несвідомі регулятори засобів виконання діяльності (операційні настанови і стереотипи автоматизованої поведінки), які забезпечують направлений і стійкий характер її протікання.

4.Підсвідоме – несвідомі спонукачі діяльності, (несвідомі мотиви і сенсові настанови), що обумовлюються бажаним майбутнім яке має особистий сенс. Намагаючись пояснити природу цих явищ з позиції психоаналізу Зиґмунд Фрейд вкладав в цю сферу не реалізовані потяги, які через конфлікт з потребами соціальних норм не допускалися в свідомість, відчужувалися за допомогою механізму витіснення проявляючи себе в обмовках, сновидіннях тощо.

5.Надсвідоме – рівень психічної активності особистості при вирішенні теоретичних задач, що не підлягає індивідуальному свідомому вольовому контролю. Наприклад, П.В.Симонов інтерпретував надсвідоме як механізм творчої інтуїції, завдяки якому відбувається рекомбінація попередніх вражень.

Мозок і психіка. Загальні уявлення про основні фізіологічні механізми функціювання мозку.

Мозок людини важить 1400 грам і складає 1/40 всієї ваги людини. За сучасними даними він має складну будову і є наслідком еволюції нервової системи – сукупності центральних і периферичних утворювань, що регулюють і контролюють усі функції організму.

Головний мозок складається з ряду відділів, пов’язаних один з одним. Нижній його відділ має назву довгастого мозку, він поєднує спинний мозок із головним. Над продовгуватим мозком знаходиться середній мозок, мозочок, ще вище – проміжний мозок. Усі ці відділи зверху покриті великими півкулями.

Довгастий мозок регулює дихання, серцево-судинну діяльність, органи травлення.

Середній мозок керує положенням і координацією тіла, регулює м’язовий тонус.

Мозочок регулює рівновагу і забезпечує координацію рухів.

Проміжний мозок відіграє велику роль в інтенсивних і емоційних проявах людини. Він містить центри обміну речовин і центри терморегуляції. В проміжний мозок поступають імпульси від органів відчуттів. Ці імпульси потім передаються в кору великих півкуль.

У продовгуватому і середньому мозку знаходиться особлива нервова тканина – ретикулярна формація, яка відіграє велику роль в життєдіяльності мозку, підтримує його активність.

Усі відділи головного мозку взаємопов’язані один з одним в єдину цілісну систему.

Психічна асиметрія притаманна лише людині, а передумови її становлення передаються генетично. Проте, характер цієї асиметрії (домінування лівої чи правої півкулі при функціонуванні психічних процесів) формується протягом раннього онтогенезу.

Якщо психіка людини, особливо її вищі прояви, залежать від спеціалізованої і водночас інтегрованої роботи головного мозку, то її поведінка, як і будь якої живої істоти, передбачає мобілізацію структур не лише центральної, а і периферичної нервової системи.

На рівні індивіда психіка ускладнюється, набуває нових рис і властивостей. У цьому разі її характеристика не вичерпується аналізом відношення «мозок – психіка». Остання тепер має розглядатись в межах відношення іншого порядку – відношення «буття – свідомість», що є змістом психогностичної проблеми.