10.5. Закономірності відчуттів

Уперше закономірності відчуттів були вивчені у психофізиці — галузі психології, яка вивчає кількісні залежності між фізичними характеристиками об'єктів зовнішнього світу та властивостями психічних образів. До закономірностей відчуттів належать абсо­лютна та диференційна чутливість, основний психофізичний закон, адаптація, взаємодія відчуттів, сенсибілізація, контраст відчуттів і синестезія.

На людину постійно впливають подразники різної модальності, сили, тривалості, які до того ж мають різні просторові характерис­тики. Але не всі ці подразники людина відчуває. Діапазон наших адекватних відчуттів називається абсолютною чутливістю. Знизу він обмежений нижньою, а зверху — верхньою абсолютною чутливістю. Нижня абсолютна чутливість — це наша здатність вперше відчувати ледь помітні подразники, а верхня абсолютна чутливість — наша здатність відчувати дуже сильні подразники як адекватні.

Відповідно величина подразника (мінімальна чи максимальна), яка має критичний характер, називається абсолютним порогом. Мінімальна величина подразника, яка, діючи на аналізатор, вик­ликає ледве помітне відчуття, називається нижнім абсолютним по­рогом чутливості. Він характеризує гостроту чутливості аналіза­тора. Між чутливістю і величиною нижнього порога існує оберне­не відношення: чим нижчий поріг, тим чутливість вища, і навпаки: Пізнавальні процеси особистості вимірюється за допомогою порогу диференційної чутливості. Диференційний поріг, або поріг розрізнення, це та мінімальна різниця між двома подразниками однієї модальності, яка викликає ледве помітну відмінність відчуттів.

Для різних модальностей диференційний поріг різний. Для зорових відчуттів він становить 0,01, для слухових — 0,1, для тактильних — 0,07 від вихідної інтенсивності стимула. Встановле­но, що для одного й того самого органу чуття відношення між приростом подразника, який ледь помітно відрізняється від його початкової величини (АІ), і цією початковою величиною (І) є константою. Це відношення називається дробом (законом, константою) Вебера.

Максимальна сила подразника, яка, діючи на аналізатор, вик­ликає адекватне відчуття, називається верхнім абсолютним поро­гом чутливості. Нижній абсолютний поріг виступає як початкова (нульова) точка сенсорного процесу, а верхній — як завершальна. Якщо подразник менший за нижній абсолютний поріг чутливості, ми його відчути не можемо через його надто малу інтенсивність; якщо подразник сильніший за верхній абсолютний поріг чутли­вості, він стає небезпечним для людини, про що сигналізують больові відчуття.

Для різних модальностей абсолютні пороги чутливості вимірю­ються в різних одиницях: для зорової — в люксах, для слухової — в децибелах, для дотикової — в барах тощо. Наші аналізатори є ду­же чутливими органами. Вони збуджуються дуже малою силою енергії адекватних їм подразників.

Визначення абсолютної чутливості, як нижньої, так і верхньої, має велике практичне значення. Воно дає змогу виявити людей з пониженою чутливістю того чи іншого аналізатора, а симптом зниження чутливості може бути використаний для діагностики уражень.

Здатність людини розрізняти ледь помітні відмінності між подразниками називають диференційною чутливістю. Вона

ДІ — приріст, який викликає відчуття ледве помітної різниці між двома подразниками, тобто диференційний поріг; І — початкова величина подразника

Ця закономірність була встановлена ще в 60-х роках XVIII ст. французьким ученим, засновником фотометрії П. Бугером на при­кладі зорових відчуттів. У 40-50-х роках XIX ст. вона була підтверджена німецьким психофізиком Е. Вебером під час дослі­дження шкірної, кінестетичної та зорової чутливості.

Основний психофізичний закон описує залежність між вели­чиною відчуттів і подразника. Він породив нову проблему в психо­логії, а саме, що відбувається зі стимульним рядом, коли він відо­бражається у відчуттях: стискування (ряд стає компактнішим) або розтягування (ряд стає більшим).

Для описання закономірностей, які пов'язують між собою фізичний та сенсорний ряди, було запропоновано два варіанти основного психофізичного закону: логарифмічний закон Г. Фехне-ра і степеневий закон С. Стівенса.