10. Відчуття

10.1. Відчуття як джерело інформації про навколишній світ і внутрішні стани людини.

2. Основні теоретичні підходи до вивчення відчуттів.

2. Види відчуттів та їхня класифікація

4. Загальні властивості відчуттів.

5. Закономірності відчуттів.

10.1. Відчуття як джерело інформації про навколишній світ і внутрішні стани людини

Відчуття — це пізнавальний психічний процес відображення окремих властивостей та якостей предметів і явищ навколиш­ньої дійсності та внутрішніх станів організму, який виникає внаслідок безпосереднього впливу подразників на органи чут­тя в даний момент. Це — найпростіший пізнавальний психічний процес. Відчуття притаманні людям та всім видам тварин, у тому числі найпростішим. У рослин відчуттів немає (є лише подразливість).

10.2. Основні теоретичні підходи до вивчення відчуттів

Теорія емпіризму формувалась у філософській думці XVII-XVIII ст. (Г. Гоббс, Дж. Локк) і була пов'язана з тим, що єди­ним джерелом знань про навколишній світ є досвід людини, який вона здобуває завдяки зору, слуху, нюху тощо, тобто завдяки відчуттям. Цей досвід людина засвоює в результаті навчання та асоціацій, і записується він на так звану «чисту дошку» (tabula rasa), якою є людина від народження.

Теорія соліпсизму (від лат. solus — один; ipse — сам) є теорією суб'єктивного ідеалізму, і її суть зводиться до того, що світ існує лише у наших відчуттях і сприйманнях. Якщо ми не відчуваємо предмета, то його взагалі не існує. Однак, як стверджував Дж. Берклі, один із засновників цієї теорії (XVIII ст.), завжди все відчуває та сприймає Бог, тому світ є постійним, і одночасно це є доказом існування Бога.

У ХІХ-ХХ ст. на основі цієї теорії виникла оригінальна теорія специфічної енергії органів чуття (Д. Юм, Е. Мах, Г. Гельмгольц). Вважається, що органи чуття не відображають впливу зовнішньо­го чи внутрішнього подразника, а лише отримують від нього по­штовхи, які збуджують власну «специфічну енергію» цих органів чуття. Дійсно, достатньо натиснути на око або спричинити ме­ханічне подразненя вуха, щоб виникло відчуття світла чи звуку. Отже, органи чуття не відображають навколишніх впливів, а ли­ше збуджуються від них. Відповідно людина відображає не об'єктивний вплив зовнішнього світу, а лише власні суб'єктивні стани, які вказують на діяльність її органів чуття. Тому відобра­жати навколишній світ людина не може; вона може лише пізнати саму себе.

Рефлекторна теорія (від reflexus — згин, вигин) відчуття роз­глядає як результат активного процесу взаємодії організму з на­вколишнім середовищем у результаті функціонування рефлексу. її у середині XIX ст. обґрунтував російський фізіолог /. Сеченов на підставі власних досліджень, а також робіт видатних фізіологів се­редини XIX ст. Е. Пфлюгера, К. Бернара і Е. Вебера. Основні положення рефлекторної теорії наступні: цілісним актом, який зв'язує організм з об'єктом, є рефлекс; центральну ланку рефлексу не можна відокремити від рецептора та ефектора.

103. Види відчуттів та їхня класифікація

Види відчуттів класифікують за принципом модальності. В ос­нову такої систематичної класифікації покладено місцезнаход­ження подразників та рецепторів. На цій основі виділяють ексте-роцептивні, інтероцептивні та пропріоцептивні відчуття.