5. Психологічний підхід до розуміння природи і суті мови. Його переваги і недоліки

Під впливом ідей Гумбольдта й у зв'язку з інтенсивним розвитком психології в середині XIX ст. виник психологічний напрям у мовознавстві. Психологічний напрям — сукупність течій, шкіл, концепцій, які розглядають мову як феномен психологічного стану і діяльності людини чи народу. У цьому напрямі одразу виокремилися дві концепції — індивідуального психологізму і колективного психологізму. Обидві концепції спираються на ідеї Гумбольдта, який, з одного боку, пропагував індивідуально-психологічний підхід до тлумачення мовних явищ, ратував за врахування фактора людської особистості, індивідуальної психіки, а з іншого, говорячи про загальнолюдський розум, мислення духа, стверджував, що об'єднувальна функція свідомості виробляється колективно у процесі спільної життєдіяльності, в якій мова відіграє вирішальну роль. Основоположником психологізму в науці про мову вважають Гей мана Штейнталя. Психологічну концепцію Штейнталя можна звести до таких найголовніших ідей: 1) мовознавство належить до психологічних наук, оскільки мовлення — це духовна діяльність; 2) предметом мовознавства є мова як об'єкт психологічного спостереження. Мова — це «вираження усвідомлених внутрішніх, психологічних і духовних рухів, станів і відношень за допомогою артикульованих звуків»; 3) «народний дух» знаходить своє відображення в моралі, звичаях, вчинках, традиціях, фольклорі, але найбільше у мові, тому мовознавство «є найкращим вступом до психології народу»; 4) проблеми сутності й походження мови є ідентичними, позаяк мова постійно й однаковим способом породжується душею людини; 5) слід розрізняти предметне (логічне) і мовне мислення. 6) мова як психічне явище не виключає її

залежності від суспільства. Видатним представником психологічного напряму в слов'янському мовознавстві є Олександр Потебня. Мова, зазначає Потебня, пов'язана з мисленням, однак сфера мови не збігається зі сферою думки. Потебня творчо переосмислив поняття внутрішньої форми Гумбольдта, звузивши його до конкретного, але більш визначеного поняття внутрішньої форми слова. У кожному слові, за Потебнею, можна виділити суб'єктивне й об'єктивне. Розглядаючи план змісту слова, Потебня дійшов висновку, що потрібно розрізняти ближче і дальше значення слова. Ближче значення слова — значення, спільне для всіх мовців, воно містить лише ту інформацію, яка потрібна для звичайного спілкування. Дальше значення містить енциклопедичні знання. Психологічний напрям у мовознавстві справив помітний вплив на розвиток науки про мову, зокрема на появу молодограматизму, представники якого сприйняли ідеї про психологічну природу мови, але відкинули етнопсихологію, як наукову фікцію, вважаючи єдиною реальністю для лінгвіста індивідуальне мовлення.

6. Соціальний підхід до розуміння мови

Існує точка зору, що мова явище соціальне. Мова окремої людини залежить від навколишнього середовища і перебуває під впливом мови колективу. Якщо малі діти потрапляють в умови життя звірів, то вони набувають навички тваринного життя і втрачають безповоротно все людське. Данець Ельмслев у своїй книзі "Пролегомени до теорії мови" дає вичерпну характеристику мови як явища: "Мова людської мови - невичерпний запас різноманітних скарбів. Мова невіддільний від людини і не піде за ним у всіх його діях. Мова - інструмент, за допомогою якого людина формує думку і почуття, настрої, бажання, волю і діяльність. Мова інструмент, за допомогою якого людина впливає на людей, а інші впливають на нього. Мова - первинна і сама необхідна основа людського суспільства. До розуміння мови як суспільного явища вчені дійшли у сер. ХІХст. Одним із перших був Я.Грімм, який заявив, що мова за своїм походженням і розвитком – це людське надбання, витворене цілком природним шляхом. Своєрідність мови як сусп. явища полягає в тому, що: на відміну від минулих явищ сусп.життя, мова споконвічна і буде існувати доти, поки існує сус-во; мова обслуговує усі сфери людського життя; мова відображає сусп.свідомість – ідеологію, політику, право, мораль, науку. Ні біологічне, ні психічне трактування природи мови не розкривають її сутності як явища, адже вона не передається за спадковістю і не є виявом індивідуальної психіки людини. Мова - явище колективне (суспільне), яке передається від покоління до покоління як засіб порозуміння. Вона й існує для задоволення потреб суспільства. З суспільною діяльністю пов'язаний розвиток мови, розвиток суспільного мислення. Носієм мови є суспільство: історично складена спільність людей або у вигляді племені, або у вигляді народності, або у вигляді нації. Без мови неможливе існування суспільства в цілому і людини зокрема. Як засіб спілкування, мова забезпечує обмін думками, створюючи тим самим можливість спільно працювати, навчатись і вчити, передавати набутий досвід майбутнім поколінням. У цьому виявляється природа (сутність) мови як суспільного явища, як засобу спілкування людей.