
- •1. Загальне мовознавство як наука і як навчальна дисципліна. Об’єкт і предмет дослідження загального мовознавства. Проблема дослідження мовознавства.
- •2. Місце мовознавства серед інших наук. Суміжні з мовознавством науки. Прикладне мовознавство.
- •3. Питання про природу і суть мови. Основні віхи осмислення суті мови.
- •4. Біологічна теорія природи і суті мови.
- •5. Психологічний підхід до розуміння природи і суті мови. Його переваги і недоліки
- •6. Соціальний підхід до розуміння мови
- •7. Проблема походження мови як фундаментальна проблема сучасної лінгвістики. Особливості розв’язання цієї проблеми в міфах та легендах. Античні теорії походження мови.
- •8. Проблема походження мови як продукту людського єства: звуконаслідувальна і вигукова теорії. Переваги і недоліки цих теорій
- •9. Соціальні теорії походження мови: договірна теорія і теорія трудових вигуків. Яфетична теорія про походження мови.
- •10. Суспільна природа мови. Специфіка обслуговування мовою суспільства. Суспільні функції мови
- •12. Залежність розвитку мови від розвитку суспільства. Відображення в мові соціальної організації і диференціації суспільства, демографічних змін, розвитку культури. Роль суспільства у формуванні мови
- •13. Зв'язок мови і культури
- •14. Соціолінгвістика. Її предмет, завдання і проблеми. Предмет, завдання і проблеми інтерлінгвістики
- •15. Мовна ситуація і мовна політика як методологічна основа соціолінгвістики. Білінгвізм і диглосія як складники мовної ситуації
- •16. Проблема мовних змін у сучасній лінгвістиці. Синхронія і діахронія. Поняття мовних змін
- •17. Причини мовних змін (внутрішні та зовнішні). Темпи мовних змін. Проблема скачка. Проблема прогресу в розвитку мов
- •18. Узаємодія мов як чинник мовних змін. Види взаємодії. Білінгвізм. Типи двомовності
- •19. Субстрат, суперстрат, адстрат, інстрат. Мовний союз як результат взаємодії мов
- •20. Мішані мови. Мова-піджин. Креольські мови
- •21. Основні форми існування мови. Ознаки виділення форм існування мови
- •22. Територіальні діалекти. Диференціація понять діалект-наріччя-говірка. Причини виникнення діалектів
- •23. Соціальна диференціація мови. Різновиди соціальних діалектів
- •24. Шляхи вивчення проблеми зв’язку мови і мислення в науці
- •25. Взаємозвязок мови і мислення в системі мовних значень, лексичних, граматичних і конотативних
- •26. Теорія мовної відносності Сепіра-Уорфа
- •27. Системний підхід у науці про мову
- •28. Класифікація систем
- •29. Види структурних відношень
- •30. Мовні підсистеми. Принципи виділення мр
- •31. Своєрідність системності в мові. Системні та несистемні явища. Система і норма
- •33. Фонологічна система мови
- •34. Граматична система мови
- •35. Морфологічний рівень
- •35. Синтаксичний рівень мови
- •37. Лексико-семантична система
- •39. Морфонологічний проміжний рівень
- •39. Словотвірний проміжний рівень
- •40. Фразеологічний проміжний рівень
- •41. Знак – основне поняття семіотики
- •42. Типологія мовних знаків
- •43. Морфологічна класифікація мов
- •44. Генеалогічна класифікація мов
- •45. Поняття лінгвістичного методу
- •46. Описовий метод
- •47. Порівняльно-історичний метод
- •48. Зіставний метод
- •49. Структурний метод
- •50. Сучасні методи дослідження мови
43. Морфологічна класифікація мов
Морфологічна класифікація мов — типологічна класифікація мов світу на основі принципів морфологічної будови слів.
Відповідно до цієї класифікації усі мови поділяються на:кореневі (аморфні, ізолюючі)
Аглютинативні, флективні (фузійні), полісинтетичні (багатоскладові, інкорпоруючі).
Кореневі мови. У кореневих мовах слова не розпадаються на морфеми: корені й афікси. Слова таких мов являють собою морфологічно неоформлені одиниці типу невідмінюваних слів української мови там, тут, звідки, куди. Кореневими є мови в'єтнамська, бірманська, старокитайська, значною мірою сучасна китайська.
Граматичні відношення між словами в цих мовах передаються інтонацією, службовими словами, порядком слів.
Аглютинативні мови. До аглютинативних мов належать тюркські й фінно-угорські мови
У їх будові крім кореня, виділяють афікси (і словозмінні, і словотворчі). Своєрідність афіксів у цих мовах у тому, що кожен афікс однозначний, тобто кожен з них служить для вираження лише одного граматичного значення, з яким би коренем він не сполучався. Цим вони відрізняються від флективних мов, у яких афікс виступає носієм одразу кількох граматичних значень.
Наприклад, в українській мові, яка належить до типу флективних мов. одна флексія -єй у формі слова (від) людей передає і значення множини, і значення родового відмінка. Зовсім інше спостерігається у турецькій мові, яка має аглютинативний тип граматичної будови. У цій мові для кожного з перелічених граматичних значень існує окремий афікс: -лар- — суфікс множини (і тільки множини), -дай — суфікс родового відмінка (без вираження ознак числа — однини чи множини). Отже, для передачі всіх тих граматичних ознак, що їх виражає флексія -ей в українській мові, у турецькій мові до кореня додаються кілька афіксів з відповідними граматичними значеннями, а саме: адам-лар-дан (від людей), де адам — людина, -лар- — суфікс множини, -дай — суфікс родового відмінка. Для вираження лише множини до кореня додається суфікс -лар- (адам-лар), для передачі родового відмінка — суфікс -дай (адам-оан).
Флективні мови. Виділяти тип флективних мов почали на початку XIX ст. Усі флективні мови поділяються на:синтетичні — мови, у яких відношення між словами виражаються завдяки формам слів, оскільки словоформа у них передає і лексичне, і граматичне значення, зокрема значення відмінків, форми яких відтворюють граматичні відношення слів. Синтетичні мови: українська, російська, польська, литовська, мертві: латинська, готська, давньогрецька, аналітичні — мови, у яких відношення між словами у реченні виражаються з допомогою службових слів і порядком розташування повнозначних слів. В аналітичних мовах або зовсім немає відмінкових форм, або вони слабко виражені. До аналітичних мов належать англійська, французька, болгарська і деякі інші індоєвропейські мови.
Інкорпоруючі мови. Полісинтетичні, або інкорпоруючі — мови, у яких різні частини речення у вигляді аморфних слів-основ об'єднуються в єдині складні комплекси, схожі на складні слова. Так, у мові ацтеків (індіанської народності, що живе в Мексиці) слово-речення пинакапілква, яке означає «Я їм м'ясо», утворилося від складання слів пи — я, накапіл— м'ясо і ква — їсти. Таке слово відповідає нашому реченню. Пояснюється це тим, що в полісинтетичних мовах різні об'єкти дії і обставини, в яких відбувається дія, можуть виражатися не окремими членами речення (додатками, обставинами), а різними афіксами, які входять до дієслівних форм. Почасти до складу дієслівних форм входить підмет.