3. Питання про природу і суть мови. Основні віхи осмислення суті мови.

Стимулом до виникнення мови була природа на первісному етапі її розвитку. Одночасно з цим вона є результатом іншої форми природи, тобто продуктом інтелектуально-фізіологічної роботи. Суть появи мови полягає в установленні системи безконечної кількості взаємопов’язаних відношень між її структурними компонентами. Виняткова роль у цьому належить найпростішими актам мислення, глибина яких не доступна спостереженню, оскільки вони необхідні для розуміння і відновлення навіть поодиноких мовних елементів. Гумбольдт зазначає, що в процесі становлення й розвитку мови, безвідносно до національної форми її виявлення, не засвідченого жодного випадку, коли б її граматична будова перебувала в процесі формування. На всіх етапах розвитку мова виявляє непослідовну тенденцію до збереження у своїй структурі цілісності, єдності всіх компонентів: матеріальних, формальних, ідеальних. Ні біологічне, ні психічне трактування природи мови не розкривають її сутності як явища, адже вона не передається за спадковістю і не є виявом індивідуальної психіки людини. Мова - явище колективне (суспільне), яке передається від покоління до покоління як засіб порозуміння. Вона й існує для задоволення потреб суспільства. З суспільною діяльністю пов'язаний розвиток мови, розвиток суспільного мислення. Носієм мови є суспільство: історично складена спільність людей або у вигляді племені, або у вигляді народності, або у вигляді нації. Без мови неможливе існування суспільства в цілому і людини зокрема. Як засіб спілкування, мова забезпечує обмін думками, створюючи тим самим можливість спільно працювати, навчатись і вчити, передавати набутий досвід майбутнім поколінням. У цьому виявляється природа (сутність) мови як суспільного явища, як засобу спілкування людей.

4. Біологічна теорія природи і суті мови.

Першим напрямом, який виник у надрах порівняльно-історичного мовознавства, був натуралізм. Натуралізм — напрям, який поширював принципи і методи природничих наук на вивчення мови і мовленнєвої діяльності. Основоположником натуралізму став

німецький мовознавець Август Шлейхер. Натуралістична концепція мови найповніше і найчіткіше викладена у працях «Теорія Дарвіна і мовознавство» (1863) і «Значення мови для природної історії людини» (1865). Шлейхер вважає, що «встановлені Дарвіном для видів тварин і рослин закони можуть бути застосовані в головних своїх рисах до організмів мов». Так, зокрема, він переносить запозичену з біологічної систематики класифікацію рослин і тварин (рід, вид, підвид, різновид, особина) на класифікацію мов. Учений переносить на мову закон мінливості видів і закон боротьби за існування. Як весь органічний світ розвивався з одноклітинних організмів, так само й мови світу беруть свій початок від найпростіших мов. Відмінності між мовами зумовлені відмінностями життєвих умов народів, які користуються тією чи іншою мовою. Життя мови, за переконанням Шлейхера, складається з двох періодів: доісторичного та історичного. У доісторичному періоді мова розвивається від простої до складної, збагачується новими формами. В історичному періоді відбувається регрес, розпад мови (звуки «зношуються», зникає багатство форм, простежується тенденція до спрощення). Під впливом природничих наук Шлейхер створив свою теорію родовідного дерева. Його заслугою є те, що він чітко сформував поняття індоєвропейської прамови, тобто мови, від якої походять усі індоєвропейські мови. Згідно з його теорією родовідного дерева колись єдина мова (прамова) внаслідок розселення мовців по різних територіях розпалася на частини, а ті частини в свою чергу розпадалися далі. Недоліки: 1) метою компаративних досліджень він вважав реконструкцію індоєвропейської прамови. Сучасні вчені вважають, що поки що немає процедури синхронізації реконструйованих праформ (реконструйовані праформи можуть стосуватися різних епох існування прамови). Та й прамова не була однорідною, а складалася з діалектів і говірок. 2) Пояснення причин розвитку мови тільки біологічними чинниками, характеристика індоєвропейських мов як найдосконаліших, відрив розвитку мов від історії суспільства, зазнали критики. Адже мову не можна прирівнювати до організму, який народжується, росте, розвивається, старіє і вмирає. Смерть мов має не біологічний, а соціальний та історичний характер. 3)Антиісторичність, штучність теорії двох періодів розвитку мови.