
- •1. Загальне мовознавство як наука і як навчальна дисципліна. Об’єкт і предмет дослідження загального мовознавства. Проблема дослідження мовознавства.
- •2. Місце мовознавства серед інших наук. Суміжні з мовознавством науки. Прикладне мовознавство.
- •3. Питання про природу і суть мови. Основні віхи осмислення суті мови.
- •4. Біологічна теорія природи і суті мови.
- •5. Психологічний підхід до розуміння природи і суті мови. Його переваги і недоліки
- •6. Соціальний підхід до розуміння мови
- •7. Проблема походження мови як фундаментальна проблема сучасної лінгвістики. Особливості розв’язання цієї проблеми в міфах та легендах. Античні теорії походження мови.
- •8. Проблема походження мови як продукту людського єства: звуконаслідувальна і вигукова теорії. Переваги і недоліки цих теорій
- •9. Соціальні теорії походження мови: договірна теорія і теорія трудових вигуків. Яфетична теорія про походження мови.
- •10. Суспільна природа мови. Специфіка обслуговування мовою суспільства. Суспільні функції мови
- •12. Залежність розвитку мови від розвитку суспільства. Відображення в мові соціальної організації і диференціації суспільства, демографічних змін, розвитку культури. Роль суспільства у формуванні мови
- •13. Зв'язок мови і культури
- •14. Соціолінгвістика. Її предмет, завдання і проблеми. Предмет, завдання і проблеми інтерлінгвістики
- •15. Мовна ситуація і мовна політика як методологічна основа соціолінгвістики. Білінгвізм і диглосія як складники мовної ситуації
- •16. Проблема мовних змін у сучасній лінгвістиці. Синхронія і діахронія. Поняття мовних змін
- •17. Причини мовних змін (внутрішні та зовнішні). Темпи мовних змін. Проблема скачка. Проблема прогресу в розвитку мов
- •18. Узаємодія мов як чинник мовних змін. Види взаємодії. Білінгвізм. Типи двомовності
- •19. Субстрат, суперстрат, адстрат, інстрат. Мовний союз як результат взаємодії мов
- •20. Мішані мови. Мова-піджин. Креольські мови
- •21. Основні форми існування мови. Ознаки виділення форм існування мови
- •22. Територіальні діалекти. Диференціація понять діалект-наріччя-говірка. Причини виникнення діалектів
- •23. Соціальна диференціація мови. Різновиди соціальних діалектів
- •24. Шляхи вивчення проблеми зв’язку мови і мислення в науці
- •25. Взаємозвязок мови і мислення в системі мовних значень, лексичних, граматичних і конотативних
- •26. Теорія мовної відносності Сепіра-Уорфа
- •27. Системний підхід у науці про мову
- •28. Класифікація систем
- •29. Види структурних відношень
- •30. Мовні підсистеми. Принципи виділення мр
- •31. Своєрідність системності в мові. Системні та несистемні явища. Система і норма
- •33. Фонологічна система мови
- •34. Граматична система мови
- •35. Морфологічний рівень
- •35. Синтаксичний рівень мови
- •37. Лексико-семантична система
- •39. Морфонологічний проміжний рівень
- •39. Словотвірний проміжний рівень
- •40. Фразеологічний проміжний рівень
- •41. Знак – основне поняття семіотики
- •42. Типологія мовних знаків
- •43. Морфологічна класифікація мов
- •44. Генеалогічна класифікація мов
- •45. Поняття лінгвістичного методу
- •46. Описовий метод
- •47. Порівняльно-історичний метод
- •48. Зіставний метод
- •49. Структурний метод
- •50. Сучасні методи дослідження мови
31. Своєрідність системності в мові. Системні та несистемні явища. Система і норма
Ступінь системності рівня залежить від кількості одиниць, що входять до його складу. Чим менше одиниць у рівні, тим він системніший. Найменше одиниць має фонологічний рівень, найбільше — лексико-семантичний, звідки й висновок про найвищий ступінь системності фонологічного рівня і найнижчий — лексико-семантичного. Говорячи про мову як відкриту й динамічну систему, слід зазначити, що в ній є і несистемні явища.
Приміром, так звані «дефектні» (неповні) парадигми деяких іменників та дієслів (рос. мечта не має форми родового відмінка множини; від рос. победить не утворюється форма І особи однини (*побежу; пор. укр. перемогти — переможу) тощо). Пор. ще відсутність деяких паралельних форм жіночого роду в російських назвах осіб за діяльністю: начальник — начальница певец — певица
Мовна система постійно прагне до рівноваги, але ніколи цього не досягає повністю. Через те вона розвивається і перебуває в стані відносної рівноваги. Отже, причина розвитку мови значною мірою закладена в самій мові.
Норма завжди є вужчою від системи. Норма відбирає і закріплює далеко не всі дозволені системою форми. Порушення норм, які визначаються системою мови, носіями мови (тими, для кого ця мова є рідною), не спостерігається, бо це означало б вихід за межі
можливостей, наданих системою, тобто вихід за межі не тільки того, що реально існує, а й того, що в ній може бути (вживання утворень, які не тільки не існують, а й неможливі в мові). Таких помилок можуть припускатися тільки іноземці (білий стіна, будем посмот-
реть).
Отже, багаторівнева ієрархічна структура мови, до якої належать внутрішньорівневі, міжрівневі й різні перехресні зв'язки, строго системні й несистемні ділянки — типовий зразок динамічної саморегулювальної системи.
33. Фонологічна система мови
Справжнім лінгвістичним об'єктом звуки стали тоді, коли їх почали вивчати у співвіднесенні з планом змісту мови, з їхнім функціональним аспектом, тобто з виникненням фонології. Найнижчим рівнем мовної структури, як уже зазначалося, є фонологічний. Основною одиницею фонологічного рівня є фонема. Поняття фонеми обґрунтував І. О. Бодуен де Куртене. Він першим помітив, що будь-який конкретний
звук є нетривалим, миттєвим, але люди якимось чином зберігають його в пам'яті. Образ звука в пам'яті людини він назвав фонемою. Сам термін фонема з'явився раніше у французькій лінгвістиці у значенні «мовний звук». Праці Бодуена де Куртене і Щерби заклали основу для створення теорії фонем. Творцем цієї теорії вважають М. С. Трубецького. Трубецькому належить уведення терміна фонологія і виокремлення фонології в окрему науку, яка вивчає структурні й функціональні закономірності звукової будови мови. Фонологію ще називають функціональною фонетикою. Фонема (від грец. рпопета «звук, голос») — мінімальна одиниця звукової будови мови, яка служить для розпізнання і розрізнення значеннєвих одиниць — морфем, до складу яких вона входить як найменший сегментний компонент, а через них — і для розпізнання та розрізнення слів. говорять про конститутивну та дистинктивну функції фонем. Конститутивна функція пов'язана з творенням одиниць вищого рівня, дистинктивна — з розпізнаванням й ототожненням значеннєвих одиниць. Хоча фонема — найменша сегментно (лінійно) неподільна мовна одиниця, однак вона є складним явищем:
має багато ознак. Ознаки бувають диференційні (розрізнювальні) й інтегральні (нерозрізнювальні). Як диференційні використовуються такі ознаки фонем:
1) ознаки за способом творення звуків: проривність, фрикативність, зімкнено-прохідність, африкативність тощо;
2) ознаки за місцем творення звуків: передньоязиковість, задньоязиковість, середньоязиковість, губність (лабіальність), глотковість (фарингальність), горловість (ларингальність)
3) м'якість і твердість (укр. лин [лин] — линь [лин'], стан [стан] — стань [стан'], син [син] — синь
4) довгота і короткість
5) назальність (носовий характер)