21. Основні форми існування мови. Ознаки виділення форм існування мови

Однією з форм існування загальнонародної мови є літературна мова. Літературна мова — це оброблена форма загальнонародної мови, яка відзначається багатством і впорядкованістю своїх засобів. Як обробленість, так і впорядкованість літературної мови надають їй вигляду взірцевості, своєрідного «мовного ідеалу», забезпечуючи їй загальноприйнятність, зрозумілість і обов'язковість. Обробленість передбачає певний відбір мовних засобів із загальномовного інвентаря на основі якісних критеріїв, усвідомлених у більшій чи меншій мірі, отже, нормативних. Багатство літературної мови полягає в наявності широкої лексичної та граматичної синонімії, в чіткій семантичній диференції однокореневих слів, у розвиненій системі словотворення, в розгалуженій полісемії значної кількості лексики, в розвиненості термінології і т. ін., а також у наявності засобів для передачі нових понять та ідей. Упорядкованість передбачає існування мовних засобів у певних системних стосунках, але з останньої обставини аж ніяк не випливає, що в літературній мові не можуть існувати асистемні явища, оскільки вона — явище історичне і може в собі акумулювати наслідки мовної діяльності суспільства на різних етапах його розвитку. Ці наслідки можуть порушувати системні відношення, що складаються на певному етапі.

Народно-розмовна мова - це загальноприйнята форма існування мови, яка не є внормованою і застосовується в повсякденному житті народу. Народно-розмовна форма ґрунтується на узусі звичаї , тобто на загальноприйнятому вживанні слів і речень у мовленні. Народно-розмовна мова має додаткову підсистему, яка називається просторіччям. Просторіччя - це сукупність засобів усного, розмовного мовлення, які не мають системного характеру,не є внормованими, характеризуються грубуватістю через неосвіченість носіїв. Інколи літературна мова виникає на базі певного міського койне – мова міждіалектного спілкування, що народжується на базі одного чи кількох діалектів.

22. Територіальні діалекти. Диференціація понять діалект-наріччя-говірка. Причини виникнення діалектів

Загальнонародність мови визначається тим, що вона має єдину для мовців певного етносу (від грец. cthnos- 'народ') граматичну будову, набір найбільш необхідних у життєвій практиці слів і висловів, єдину в основі своїй звукову систему. Деякі відхилення, які не порушують єдиної граматичної будови, єдиного словникового запасу, фонетичної спільності, хоч групуються в певну систему в кожній із мов. Така система локальних або регіональних фонетичних, словесних, морфологічних, синтаксичних одиниць, що прийнята в спілкуванні на певній території поширення мови як її різновид, становить територіальний діалект. Близькі за фонетико-граматичними, словесними ознаками діалекти об'єднуються в наріччя. В українській мові їх три: північне, південно-західне, південно-східне. Мовні особливості діалектів називають діалектизмами, які бувають фонетичними (наприклад, вимова твердого звука у північному наріччі української мови: [бура] замість [бур 'а]), морфологічними (ходю (літературне ходжу); синтаксичними; словесними. Найменший територіальний різновид мови - говірка, яка вживається в одному чи в декількох населених пунктах. Говірки об'єднуються в говори (діалекти), а говори - в групу говорів чи наріччя. Деякі вчені вважають діалект проміжною ланкою між говором і наріччям. Отже, всі вищенаведені поняття розрізняються за величиною території, на якій вони поширені, і за кількістю мовців. Основною причиною виникнення територіальних різновидів мови є утруднення і послаблення зв'язків між різними місцевими угрупованнями мовної спільності, що зумовлюється географічними, економічними, політичними, релігійними, демографічними та іншими обставинами.