Відповідно до даної теорії суспільство у своєму поступальному розвитку проходить три основні стадії:

1) доіндустріальну (аграрну),

2) індустріальну

3) постіндустріальну.

Концепція соціального еволюціонізму займає домінуюче положення в соціології при тлумаченні соціальних змін. Однак поряд з нею досить широке розповсюдження мала теорія революційного перетворення суспільства, засновником якої були К. Маркс та Ф. Енгельс. Марксистська концепція суспільного розвитку базується на формаційному підході в тлумаченні історії. Згідно з цим підходом, людство у своєму розвитку проходить п’ять основних стадій: первіснообщинну, рабовласницьку, феодальну, капіталістичну й комуністичну. Перехід від однієї суспільно-політичної формації до іншої здійснюється на основі соціальної революції. Соціальна революція — це докорінний якісний переворот у всій системі суспільного життя. Економічною основою революції виступає конфлікт, що поглиблюється, між зростанням продуктивних сил суспільства й застарілою, консервативною системою виробничих відносин, який проявляється в посиленні соціальних антагонізмів і загостренні класової боротьби між пануючим класом, зацікавленим у збереженні існуючого ладу, і пригніченими класами. Першим актом соціальної революції виступає завоювання політичної влади. На основі інструментів влади клас, що переміг, здійснює перетворення в усіх інших сферах суспільного життя і таким чином створюються передумови для формування нової системи соціально-економічних і духовних відносин.

Поряд з еволюціоністськими й революціоністськими теоріями суспільства, які базуються на ідеях прогресу, існують теорії, які заперечують можливість прогресивного розвитку. Однією з таких теорій є концепція культурно-історичних типів розвитку суспільства. У цій концепції робиться акцент на багатолінійності розвитку суспільства і культури, виділяються певні типи соціальної й культурної систем, підкреслюється їх своєрідність, а в деяких випадках висувається ідея замкненості, локальності культур і цивілізацій. Теорія культурно-історичних типів формувалася як антитеза ліній­ної європоцентристської теорії суспільного розвитку, згідно з якою весь історичний розвиток відбувається в межах єдиної й неподільної цивілізації і являє єдиноспрямований, закономірний процес прогресивного розвитку, переходу від нижчих ступенів до вищих.

Нині ідея про становлення єдиної цивілізації на всій нашій планеті отримала широке розповсюдження і розвиток. Її укріпленню в науці і в суспільній свідомості сприяло усвідомлення глобалізації соціальних і культурних процесів у сучасному світі. Термін “глобалізація” пов’язаний з латинським словом “глобус”, тобто Земля, і означає загальнопланетний характер тих чи інших процесів. Однак глобалізація процесів — це не тільки те, що вони охоплюють всю земну кулю. Глобалізація пов’язана, перш за все, з інтернаціоналізацією всієї суспільної діяльності на Землі. Ця інтернаціоналізація означає, що в сучасну епоху все людство входить до єдиної системи соціально-культурних, економічних, політичних та інших зв’язків, взаємодій і відносин. Таким чином, у сучасну епоху, в порівнянні з минулими історичними епохами, незрівнянно зросла загальнопланетарна єдність людства, яка являє собою принципово нову суперсистему, поєднану загальною долею і загальною відповідальністю. Тому, не зважаючи на значні соціально-культурні, економічні, політичні контрасти різних регіонів, держав і народів, соціологи вважають доцільним стверджувати про становлення єдиної цивілізації.

Однак глобалізація соціальних, культурних, економічних і політичних процесів у сучасному світі, поряд із позитивними сторонами, порушила ряд серйозних проблем, які отримали назву “глобальні проблеми сучасності”: екологічні, політичні, демографічні і т.ін. Сукупність цих проблем поставила перед людством глобальну проблему виживання.