Питання: Жорсткий курс сша відносно срср

У 1980 р. закінчувалися повнова­ження Президента Дж. Кар­тера, представника Демокра­тичної партії. Республіканці висунули на виборах свого кандидата, тодішнього губернатора штату Каліфорнія Р. Рейгана. Ще раніше, у 1976 р., він брав участь у виборчій кампанії і зарекомендував себе як критик політики роз­рядки і «поступок агресивному СРСР». І у 1980 р. Рейган побудував свою виборчу кампанію саме навколо таких тем. Більше того, він звинуватив Картера у тому, що той «до­зволив» Радянському Союзові «захопити» Афганістан та потіснити США на інших континентах.

Перше президентство Рейгана позначилося передусім вже дав­но не вживаною у США ворожою щодо СРСР риторикою, причому тон задавав сам Президент.

По-друге, продовжувався бойкот переговорів з СРСР, що почався ще за Картера, або ж США посідали вельми неконструктивні позиції на перегово­рах, котрі ще формально тривали, що порушувало вже досяг­нуті на той час домовленості. Переговорний процес — важливе надбання розрядки — фактично припинився. Поча­ток 80-х років охарактеризувався також переходом багатьох конфліктів у силову фазу, особливо в Азії, Африці, Латинській Америці. Розгортаючи своє збройне втручання у справи Афга­ністану, СРСР уже не міг ефективно мобілізовувати суспільні рухи на Заході проти «агресії імперіалістів». За аналогією з періодом «холодної війни» — роками Г. Трумена, Д. Ейзен-хауера, Й. Сталіна — знову залунали взаємні звинувачення в агресивності.

Позначилася на політиці США і недосвідченість Р. Рей­гана, який невпинно таврував СРСР, але водночас заявляв про готовність до переговорів. Своєрідність полягала також у тому, що Рейган уперше дізнався про те, що мир збері­гається завдяки політиці «гарантованого взаємного зни­щення», тобто взаємного усвідомлення у США і СРСР, що кожна з наддержав зможе спопелити іншу в ядерній війні, навіть не почавши її першою. Рейган мав таку думку: або всюди знищити ядерну зброю, або ж віднайти надійний захист території США від радянських ракет. А тим часом він поринув в «ідеологічну війну» проти СРСР, зокрема, часто цитуючи справжні або вигадані висловлювання Лені­на, полемізуючи з ними.

У 1982 р., виступаючи у британському парламенті, Рейган заявив, що місце марксизму-ленінізму — на смітнику історії. Відомою в усьому світі стала його характеристика СРСР як «імперії зла».

Але, крім риторики, адміністрація Рейгана почала роз­робку «нової воєнної стратегії» — стратегії прямого про­тиборства між США і СРСР. Мета її — досягти «повної та незаперечної» військової переваги над Радянським Союзом.

У 1982 р. у США був розроблений «комплексний стра­тегічний план» ведення затяжної ядерної війни проти СРСР. Він був зорієнтований на упереджувальні дії США і застосу­вання зброї першого удару з тим, щоб сторона, на яку здійснено напад, була б позбавлена можливості відповісти контрударом. США планували розгорнути 100 нових між­континентальних балістичних ракет типу «МХ», побудувати до 1990 р. атомні підводні човни типу «Огайо», озброєні ракетами «Трайдент», створити нові типи бомбардувальни­ків, у тому числі «невидимки» («Стелс»).

На середину 1982 р. Пентагон утримував понад 1500 військових баз та об'єктів на території 32 держав. 1 січня 1983 р. було сформоване нове «центральне командування» (СЕНТКОМ), до сфери якого входило 19 держав Азії та Африки, а також значна частина Індійського океану, Перська  затока і Червоне море. Чисельність сил швидкого розгортан­ня було вирішено збільшити до 440 тис. осіб. Не відставав у цій гонці й СРСР, котрий створивсистему «Тайфун», аналогічну системі «Трайдент». Зберігалось і міцне угрупо­вання радянської армії у центрі Європи. Продовжувалася заміна застарілих ракет середнього радіусу дії новими, відомими як СС-20. Війна у Афганістані не вщухала.

На переговорах стосовно перспективи розміщення в За­хідній Європі американських ракет середнього радіусу дії «Першинг-2» і крилатих ракет, яке країнами НАТО було заплановано на 1983 р., США запропонували так званий нульовий варіант: демонтаж радянських ракет СС-20 і не-розміщення нових ракет США. Але СРСР відхилив цей варіант. З 1980 р. західні держави припинили переговори з СРСР про повну і загальну заборону випробувань ядерної зброї, які почалися у 1977 р., хоча вже була досягнута до­мовленість з багатьох важливих положень майбутнього дого­вору.

У 1982 р. Р. Рейган взяв курс на «хімічне переозброєння» США попри переговори про заборону хімічної зброї, які тривали між США і СРСР з 1976 р. У 1984 р. США все ж запропонували проект договору про заборону хімічної зброї. Але його положення про інспекцію торкалися лише підприємств, що належали урядам або контролювались уря­дами. Таким чином хімічні підприємства в СРСР та інших соціалістичних країнах підпадали б під контроль, а приватні (значна частина хімічної зброї у країнах НАТО вироблялася саме там) —ні. Це було явно «новим словом» у політиці США щодо СРСР у 80-ті роки: висунути свідомо неприйнятну пропозицію і зірвати переговори.

Приблизно тим же відповідав Радянський Союз. У січні 1984 р. уСтокгольмі почалася конференція країн НБСЄ із заходів зміцнення довіри, безпеки і роззброєння в Європі. Було домовлено почати її з питань розширення заходів, уперше погоджених у 1975 р. в Гельсінкі (взаємні повідом­лення про військові навчання, пересування військ, обмін спостерігачами тощо). Але СРСРвисунув «широкомасштаб­ну програму миру і безпеки» і наполягав надати їй пріоритет: пропонувалися зобов'язання ядерних держав не застосову­вати першими ядерну зброю, укладання договору про взаємне незастосування військової сили і підтримання відносин миру, створення без'ядерних зон, поступове скорочення воєнних бюджетів, звільнення Європи від хімічної зброї та ін. Така програма, зрозуміло, була одразу ж відхилена західними дер­жавами.

На початку 1983 р. Рейган відчув, що може здійснити хоча б один зі своїх планів — захистити США від ракетно-ядер­ного нападу СРСР. Хтось із радників повідомив Президента про те, що в майбутньому США зможуть створити у космосі так званий «Щит», який складався б із супутникових плат­форм з ракетами, ударних супутників, протиракет, розташо­ваних у США або на території їх союзників. Уся ця система була би здатна знищувати радянські балістичні ракети після їх запуску. Рейган скористався цією привабливою порадою і без обговорення в уряді 23 березня 1983р. висунув програму «стратегічної оборонної ініціативи», яка передбачала ство­рення багатоешелонної широкомасштабної системи проти­ракетної оборони усієї теориторії США. Це вело б до прямого порушення договору ПРО 1972 р., який дозволяв США і СРСР мати обмежену протиракетну оборону силами 100 протиракет навколо одного з найважливіших центрів кожною зі сторін. Договір ПРО у свій час підштовхнув до переговорів про обмеження і скорочення наступальних стратегічних озброєнь: і США, і СРСР домовилися позбавити себе захисту від ракетного нападу, стати заручниками одне одного.

Перед СРСР були такі альтернативи: або створювати свою систему протиракетної оборони, що вимагало нових витрат, або продовжувати нарощувати наступальний ракетний по­тенціал і відмовитися від договорів зі США про обмеження або скорочення цього потенціалу. Другий варіант коштував би порівняно менше, і для нього вже існувала виробнича база. Так виник ще один фронт поновленої «холодної війни».

Проект США назвали «Зірковими війнами», щоб нагадати про популярні фантастичні фільми Голлівуда.

Несподівано трапився прикрий випадок, який ще більше зіп­сував відносини з СРСР. 1 вересня 1983 р. над Сахаліном радянським винищувачем був збитий південнокорейський пасажирський літак«Боїнг». Загинуло 269 осіб — усі паса­жири і команда. 5 вересня по радіо виступив Р. Рейган. У своїй емоційній промові він гостро засудив СРСР Під такий акомпанемент дії СРСР були засуджені в Раді Безпеки ООН та в інших міжнародних організаціях. Показово, проте, що коли через кілька років над Перською затокою американський крейсер збив ракетою іранський пасажирський літак, аргумент, що його сприйняли за військовий, не піддавався жодному сумніву в західній пресі.

Як стало відомо пізніше, у 90-х роках, в СРСР значно серйозніше реагували на риторику американського Прези­дента та нові воєнні програми НАТО. Як виявилося, ще з 1981 р. СРСР чекав раптового ядерного нападу, і за рішенням Політбюро на чолі з Л. Брежнєвим було вжито заходів, котрі тодішній посол СРСР у США А. Добринін схарактеризував як наймасштабнішу розвідувальну операцію після 1945 р. Ретельність завдань цієї операції (вона отримала назву РЯН — «Раптовий ядерний напад») свідчить про переконан­ня військово-політичних кіл СРСР, що цей напад неми­нучий, і планувалося хоч би якось зменшити втрати від нього. Зокрема, представникам радянських спецслужб за кордоном доручалося спостерігати за найдрібнішими ознаками підготовки країн НАТО до агресії та регулярно доповідати про це в Москву, наприклад, про нічну роботу у міністерствах оборони, про відміну відпусток у збройних силах, про на­копичення донорської крові тощо. Тільки в кінці 1984 р. увага До заходів операції РЯН стала послаблюватися, але офіційно вона була відмінена в листопаді 1991 р.

У листопаді 1983 р. почалося розміщення нових американських ракет у Західній Європі. Радянські представники залишили стіл переговорів у Женеві. В НДР і Чехословаччині з'явилися нові радянські ядерні ракети. Все це впливало на мислення американського Президента. В результаті у 1984 р. Р. Рейган жодного разу не повторив свою характеристику СРСР як «імперії зла» і взагалі згорнув риторику. Поступово почалися контакти на вищому рівні між Заходом і Сходом. Високі представники Заходу приїздили до Москви у зв'язку з траурними церемоніями з приводу смерті Л. Брежнєва, Ю. Андропова, К. Черненка у 1982, 1984 і 1985 роках. Прем'єр-міністр Великої Британії М. Тетчер здійснила офіційний візит до Угорщини у 1984 р. Того ж року Лондон відвідала делегація Верховної Ради СРСР на чолі з тодішнім секретарем ЦК КПРС М. Горбачовим, який мав бесіду з М. Тетчер.

Крига «холодної війни» почала скресати.